Гайда  у  бібліотечні  мандри

Будівля  майбутнього  –  Rolex  learning  Сentr  EPFL  у  Лозанні

Лоза́нна  — друге за величиною франкомовне та четверте за величиною місто Швейцарії, розташоване на березі Женевського озера.  Це – значний економічний, культурний та освітній центр заходу країни. Тут знаходиться штаб-квартира  Міжнародного олімпійського комітету.

У цьому чудовому місті, наприкінці лютого 2010 року, відкрився Навчальний центр Ролекс (Rolex Learning Center) Федеральної політехнічної школи Лозанни (EPFL). Будівля має ультрасучасний вигляд і за формою схожа на величезну хвилю, що біжить до Женевського озера і дуже органічно виглядає на фоні навколишнього ландшафту.

А починалось усе у 2004 році. Проєкт для «Ролекс-центра» архітекторів Кадзуо Седзиме (Kazuyo Sejim) та Рі Нісідзава (Ryue Nishizawa) з японського архітектурного бюро/студії (SANAA) виграв у міжнародному конкурсі. SANAA неодноразово отримували архітектурні премії, зокрема, найпрестижнішу – Прітцкера.

Перед архітекторами було непросте завдання: збудувати приміщення, що змінить уяву про традиційний процес навчання та уособить технологічний розвиток Швейцарії. Інакше кажучи, потрібно було здійснити подвійну революцію – у  сфері архітектури та освіти. За  словами директора EPFL П. Эбішера, Rolex Learning Centr мав стати архітектурним символом, що відображає кардинальні зміни в  європейській системі освіти, принципах обміну знаннями та  культурними цінностями, що відбуваються під емблемою Болонського процесу і  глобалізації.

Сучасна японська архітектура з притаманною їй екстравагантною футуристичністю, водночас, залишається вірною древнім традиціям Сходу. Рівновага у просторі, легкість конструкцій, мінімалізм з глибоким символічним змістом, функціональність у поєднанні з природою – це ті канони, що стали ідейним фундаментом у творінні зодчих. І їм це вдалося.

Rolex Learning Center – це 88 тис. кв м відкритого простору, майже, без внутрішніх стін і класичних поверхів і, при цьому, не відмежовується від вуличного простору. Частина конструкцій виконана зі скла, що надає відчуття легкості. У величезному приміщенні, практично, відсутні сходи за рахунок, так званих, «пагорбів і долин», тобто пандусів, що ведуть нагору і вниз. Хтось з відвідувачів прокоментував, що з чергового «пагорбу» несподівано можна побачити 10 кулеподібних скляних кімнат для проведення семінарів або чудову «галявину» з кольоровими пуфами, розкиданими, наче м’ячі на дитячому майданчику. Широкий хвилястий дах, оточуючий будівлю площею у 20,2 тис. кв м, побудувати було непросто. Рішенням проблеми стала розробка унікальної технології перекриття з дерева і сталі. За для цього потрібні були чималі кошти. Тому у реалізацію проєкта вкладені інвестиції Швейцарської конфедерації та приватних осіб. Слід зазначити, що будівля як зовні, так і у середині виконана в улюбленому архітекторами білому кольорі. Також, у приміщенні використано конструкції круглих форм.

                

            

У Rolex Learning Center функціонують бібліотека, лабораторія наукових досліджень, аудиторії, адміністративні бюро, конференц-зали, міжнародний культурний центр, виставкові зали, кафе, призначені для дискусій чи дружніх бесід.

Мультимедійна бібліотека Rolex Learning Center відкрита для відвідувачів 7 днів на тиждень, з 8-ї ранку до 20-ї вечора, налічує понад 500 тис. примірників наукової літератури, з яких 11 тис. журналів і 20 тис. книг. Загалом, комплекс відкритий для усіх – студентів і громадськості – абсолютно безкоштовно і працює без вихідних. Перевантажений тільки під час університетських іспитів, в інший час – тут відносно спокійно.

                              

Отже, відкритий, світлий і гармонійний простір наповнюють відвідувачів внутрішнім спокоєм і радістю. Враження, що мандруєш у часі. От, що виходить, коли зберігається тісний зв'язок з традиціями та новітніми інноваційними технологіями. Японія, як одна з розвинених країн світу, використовує цей принцип з найбільшим успіхом.

Гайда  у  бібліотечні  мандри

Медіатека  міста  Сендай  –  початок  архітектури  електронної  епохи

Бібліотека «Сендай Медіатек» відкрилася на початку 21 століття (2001 р.), у центральній частині старовинного японського міста Сендай. 
Місто засноване у 1600 році, і знаходиться за 300 км на північ від столиці Японії – Токіо, на тихоокеанському узбережжі острова Хонсю – найбільшого з 4-х великих островів японського архіпелагу.

      Цю сучасну споруду називають своєрідним пам’ятником електронної епохи,   урбаністичною брамою у віртуальну реальність. 

    За цей проєкт, його автор, японський архітектор Тойо Іто (Toyo Ito), був нагороджений «Золотим левом» на Венеціанському архітектурному бієнале.  Це – не перша його нагорода.За  12  років між першим фурором і  зазначеною нагородою Т. Іто створив ще декілька будівель, які високо оцінені. Зокрема, готель Porta Fira в  Барселоні (дві багатоповерхові башти якого, нагадують форму стволів дерев), високо оцінений за естетичну витонченість та міську інтегрованість знаними експертами з усього світу – найкращим у 2010 року за  версією Emporis Skyscraper Award. Саме «за  оригінальні конструкційні та  функціональні проєкти» у  2013 році архітектору вручили Прітцкерівську премію (щорічна з  1979  року, вважається  архітектурним аналогом  Нобелівської премії). Іто називають архітектором, який знайшов свій шлях.  

Що ж нового привніс Тойо Іто в архітектуру соціального будівництва? Створив аморфну архітектуру, що не має чітких кордонів із зовнішнім простором та легко трансформується. Так, на думку архітектора, призначення сучасних соціальних будівель – це передача, зберігання та використання інформації. Усі вони «зіллються в єдину загальну типологію і не залишиться кордонів між музеєм і  арт-галереєю, бібліотекою і  театром, вони реструктуруються у  нову форму – медіатеку, інакше кажучи – це зручний у побуті медіа-супермаркет, де усі медіа зібрані разом і усе «по поличках». Медіатека є лише прозорою оболонкою для інформації».

   Концепція архітектора щодо проєкта бібліотеки у м. Сендай побудована на трьох елементах:  «майданчик», «труба», «оболонка або шкіра». «Майданчики»  — це прямокутні панелі, які утворюють поверхи. «Труби» – вертикальні елементи, що мають об’єднувати «майданчики». А «Шкіра» – це фасад будівлі, з подвійною  оболонкою, що «дихає», як  людська шкіра, і виходить на  головну вулицю.

       Зовнішній вигляд будівлі являє мерехтливий скляний куб, легкість і прозорість конструкції якого досягається за рахунок подвійного скла та відсутності внутрішніх перегородок. Кожен із 7-ми поверхів має свій власний колір освітлення. У темряві оболонка будівлі, практично, повністю «розчиняється» у просторі, і тоді видно шість квадратних панелей-майданчиків і  тринадцять вертикальних елементів, які нагадують дерева, що ростуть крізь будівлю. І уся ця конструкція стає схожою на гігантську кіберінсталяцію, що за висловом архітектора інтегрує віртуальне і природне.

Отже, основний задум автора виконано. Усю будівлю можна бачити наскрізь як вертикально, так і горизонтально. Медіатека є оупен-спейс на поверхах зі скляними вікнами від стелі до підлоги, що символізує відкритість для всього і всіх. Комплекс включає медіатеку, картинну галерею, бібліотеку, візуальний медіацентр, інформаційний центр для людей з дефектами зору, слуху.

                         

                                

           

На першому поверсі розташовані кафе, книжковий магазин і вільна зона, яка може бути використана для проведення лекцій, концертів, круглих столів. Стіни складаються в гармошку, щоб простір центру в гарну погоду міг стати наскрізною частиною вулиці. Другий поверх займає дитяча бібліотека, зона безкоштовного Інтернету, бібліотека мультимедіа та адміністративний простір, що відокремлений лише рухомою ширмою. 

Третій і четвертий поверхи – це міська бібліотека shimin і читальні. Тут зберігають близько 400 000 книг і журналів про культуру і мистецтво.

                 

                      

П'ятий і шостий поверхи – це виставкові простори.  Там є рухливі стіни на коліщатках, що використовується індивідуально під кожну експозицію.

На сьомому поверсі розташовано кінотеатр, конференц-зали та монтажні студії, куди заздалегідь записавшись, можуть приходити всі охочі і працювати над власними проєктами: створювати і монтувати аудіо - та відеоматеріали.  У цих же студіях влаштовуються воркшопи та семінари, а в залі кінотеатру проводяться лекції та покази. 

Бібліотека «Сендай Медіатек» сприймається її відвідувачами як демократичний інформаційний простір, який запам’ятовується неповторним архітектурним стилем і чудово вписується в оточуюче середовище. А це, в свою чергу, додає історичному місту сучасного стилю, неповторної привабливості та невимушеної гордості краян за труд митця-співвітчизника, який змінив не лише погляд на архітектуру, а й зробив його відомим на увесь світ.

Саме про міжнародний вплив японської архітектури у соціальному будівництві поговоримо у наступному пості.

Гайда  у  бібліотечні  мандри

Бібліотечний  простір  нового  формату    

Продовжуємо розповіді про сучасні бібліотеки та їх місце у суспільстві.

На початку ХХI століття, у професійних колах, формувалась і, на сьогодні, вже сформована концепція, про бібліотеку, як «третє місце» для людини – нейтральне місце  для неформальної соціальної взаємодії. Тобто, бібліотеки мають створювати і забезпечувати для соціуму цифрового світу необхідні й важливі майданчики живих людських взаємовідносин і контактів з близьким оточенням. При цьому «перше» і «друге» місця – це дім та  офіс (робота).

Епоха, коли музеї, бібліотеки і театри виступали в якості якогось абсолюту, практично, в минулому. Як відомо, первородна функція бібліотеки – це сховище інформаційних носіїв. У результаті появи книгодрукування і розвитку технології тиражування, бібліотеки розділили на  дві основні зони – сховище і читальна зала. А з появою  цифрового способу кодування і передачі інформації, виникнення мережі Інтернет з’явились серверні бази даних, доступ до яких відкритий для усіх. Потреба у сховищах, як таких, відпала. Отже, замість організації системи ізольованих приміщень, застосовуються підходи, які дають можливість поєднувати функції освіти і розваги у безперервному просторі з широким використанням мультимедіа. Саме поняття «бібліотека» інтерпретується по-новому: як інтелектуальний простір і центр культури. З’явилась і назва – медіатека, яку розуміють як інформаційний центр.

На початку медіатеки проектували на основі бібліотек. Та розвиток технологічних новацій у всіх сферах глибоко вплинув на саму сутність сучасної архітектури бібліотек. Архітектура вступає в  комплексну взаємодію з високотехнологічною віртуальною  «начинкою». Таким чином, виходячи зі специфіки медіа-світу, основними принципами організації внутрішнього простору медіатеки виступають позиції – максимальна функціональність, універсальність, демократичність, відкритість, публічність.

Можемо припустити (сподіватись), що картини на стінах, «паперові» книги, фільми разом з електронними медіа, у майбутньому, будуть розцінюватись паралельно, незалежно від ієрархії, що складеться. А люди будуть використовувати обидва типи медіа упереміш і як взаємодоповнюючі джерела.

Про одну з найвідоміших у світі медіатек, створену сучасним архітектором, поговоримо у наступному пості.