Оn-line порада

Пятниця,  23  вересня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Українські  комікси  або  Мальописи

 

2011-2012 роки – початок нового періоду вітчизняного коміксу

(1 частина)

 

На початку першої десятирічки 21 століття основними проблемами щодо просування жанру «комікс» залишились – культура читання коміксу в Україні, так як за різними причинами не було можливості  формування, про це йшлося у попередніх постах, а також – малочисельна споживацька аудиторія. Українські дослідники, мають різні погляди на розвиток мальописів у ті часи. Так, немало науковців, серед яких – Н. Куліда, О. Ринк, Н. Коваль, Н. Космацька, А. Запотоцька, Д. Скорбатюк сходяться на тому, що початок нового періоду в історії вітчизняного коміксу припадає на 2012 рік, коли на полицях українських книгарень з‘явився «Даогопак». А, наприклад, відомий коміксист І. Баранько, в інтерв'ю виданню Gazeta.ua, зазначав, що у 2013 році українських коміксів ще практично не було в країні. Такої ж думки й Олена Колесник, професорка кафедри теоретичної, прикладної культурології і музикознавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, яка наголошувала, що у 2013 році «український комікс та графічний роман знаходяться в стані формування». З ними погодився й арт-критик Борис Філоненко, який вважає, що на 2014 рік феномену коміксів в Україні, як такого, ще не було, й ті поодинокі спроби, які існували, то були «окремі експерименти окремих людей, але аж ніяк не масова культура».

Отже, якби там не було, та графічна проза в Україні поступово заповнює лакуну в коміксовій культурі. У цьому контексті десяті роки ознаменувалися декількома українськими мальописами, а 2011 та 2012 роки змусили фанатів серйозно заговорити про вітчизняну поп-культуру. Почали створюватись комікси здебільшого такі, що актуалізували козацьку минувшину в її історико-міфілогічному варіанті, а також пригодницькі та детективні жанрові матриці. Адже саме козаки в українському світогляді є прообразом національного супергероя, який дає суспільству взірець для наслідування, досить швидко виконує поставлені завдання, акумулює патріотизм, підносить національну гордість, орієнтує на позитив, що відповідає сучасним реаліям. І тому створення циклу коміксів про українських Супергероїв стали, і є понині, надзвичайно актуальні серед споживачів.

Продовженням яскравих коміксів, що подобались читачам на початку століття, став мальопис «Максим Оса» Ігоря Баранька, створений на замовлення бельгійського видавництва Éditions Joker у 2008 – 2009 рр. Вперше твір побачив світ у Бельгії, Франції, Польщі та російськомовному варіанті. У 2011 році було здійснено переклад роману українською мовою без зазначення автора перекладу. У 2011 та 2016 роках україномовний комікс представлено видавництвами – одеським «Євгеніос» та «Asgardian Comics». А в 2020-му, у видавництві «UAComix», вперше надрукували ім'я авторки перекладу коміксу – Олена Лісевич, яка наголосила, що «Максим Оса», це її другий переклад Баранька з російської. «Тут важливо було пам'ятати, – розповідає Олена, - що російська — така сама іноземна мова, як і будь-яка інша, оскільки мозок, побачивши знайому форму, так і хотів впхнути перекручений суржик…  Познайомилася з «Максимом Осою» тільки коли взялася його перекладати, тому насолодилася інтригою сповна. Хочу відмітити вдале рішення зробити у виданні матовий папір, оскільки... не залишаються відбитки пальців, та класну суперобкладинку». Намальований хрест на книзі від українського видавництва UA Comix символізує своєрідну біблію українського мальопису, про що у своєму інстаґрамі пожартував І. Баранько.

У 2011 році, з нагоди виходу українською мовою першого тому альбому «Максим Оса» – «Максим Оса. Людина з того світу», його авторів нагороджено дипломом Ukraine-Europe у номінації «Perspectives-ukrainiennes». Це щорічна відзнака від порталу Ukraine-Europe.org., якою відзначають українських митців, що своєю діяльністю поширюють і популяризують українські надбання за кордоном. Це – перший франкомовний портал заснований у 1995 році, що присвячений Україні.

Ігоря Баранька вважають найвідомішим у світі українським творцем «європейського» коміксу, а його «Максим Оса» є найуспішнішим у світі з усіх вітчизняних коміксів. Перші роботи автора побачили світ ще наприкінці 20 століття. Відтоді інтерес до них в Україні тільки поширюється, незважаючи на те, що основний творчий доробок створений і виданий за межами України – у Франції, Бельгії та США. Адже роботи цього художника неможливо сплутати чи забути. Деякі твори видаються та перевидаються в Україні, а в останні роки і взагалі намітилася ціла хвиля перевидань для ринку країни. Зрозуміло, що такий багатосторонній автор не міг пройти повз історичний та героїко-міфологічний спадок українського народу. І перші мальописи І. Баранька на тему козацтва були в далекому 1993 році: «Повернення Мамая», «Святослав і вікінги» на сторінках газети «Молода Галичина» та «Мамай-змієборець» у журналі «Молода Січ».

Отже, про графічний роман «Максим Оса», який відносять до класичного зразка українського коміксу, віртуозного у всіх сенсах.

За твердженням А. Хосебра у UA GEEK «Максим Оса» – повністю європейський мальопис, такі у Франції називаються банд-десіне і є різновидом мистецтва на рівні з кінематографом та літературою. Це робота багатьох днів, якщо не років, тут нема нічого випадкового. Саме у цьому творі виразно простежується повний відхід від дитячих розважально-повчальних або міфічно-героїчних історій. Автор мальопису демонструє не лише свою майстерність художника, а й вміло будує напружений детективний сюжет, витримує інтригу. Сюжет, можна сказати, – суміш вестерну, детективу та pulp fiction (кримінального чтива). За словами самого І. Баранька, це – пригодницька історія на українську тематику.

Події в мальописі відбуваються за часів реєстрового козацтва і Речі Посполитої, з відображенням культури, самобутності козаків та стилю тієї епохи. Кожен персонаж володіє автентичними рисами характеру і зовнішності. Загалом, можна годинами розглядати графіку, перспективи, бойові сцени, прекрасну міміку, а потім читати і чекати, як у крутому бойовику, коли вистрілюють усі рушниці в слушний час.

За сюжетом, козак Корсунського полку Максим Оса повертається додому після походу на Крим проти турків. Усі його вважають покійником, навіть могила його є. Та кмітливий і спостережливий козак розгадує таємницю скарбу, знаходить вбивцю та рятує невинних людей. А все тому, що Максим – хвацький козарлюга, шибайголова озброєний верткою шаблюкою і гострими слівцями, побіжно вивчав латину, воював з турками та побував у багатьох небезпечних оборудках. Він вертається на батьківщину, щоб знайти власну могилу! Що в нього лишилось – спогади про небезпечне поранення, розмова з кошовим отаманом Матвієм Хвостом, котрий ніби-то є заклятим перевертнем, кохана дівчина, яка його не впізнає, а ще – таємниця велетенського скарбу і брехня, велика і мала брехня, котра змінює життя всіх героїв даної історії. Одним словом, ніде не пропаде, ані в турецькому полоні, ані в семінарії, ані в таємничому маєтку. І водночас, перед читачем постає звичайна людина, зі своїми вадами і перевагами, просторічною, лайливою лексикою.

По суті, герой Максим Оса презентує позитивний образ українця, знайомить іноземну спільноту з найкращими якостями українців.

Серед персонажів можна знайти представників усіх можливих темпераментів та соціальних верств населення часів Козаччини, зокрема, духовенства, шляхтичів, придворних слуг, вчителя фехтування, тілоохоронеця. Читачам запам’ятовуються довгі смоляні вуса Оси, їжакуваті короткі вусенята Кричевського, схоже на череп широкороте голене обличчя Андрійка, пишна, видовжена борода Фоґеля. А жінки – повними устами і великими очами. Також твір насичений гумором. Наприклад, видіння п’яного батюшки, котрий пальцем пробиває матерію світу, щоб побачити бога, або нагла смерть від горілки. Тобото, такі зображення підтверджують відсутність прагнення автора героїзувати постаті.

Усе це разом – історична обстановка, осучаснена детективною складовою, гумористичні моменти, яскраві образи роблять твір захопливим для читання.

Тож не дивно, що бажання екранізувати комікс у фільм з'явилося у 2012 році. Про перепитії екранізації твору «Максим Оса» розповідає «Вікіпедія». Фільм змінював команди і режисерів, які охрестити «виробничим пеклом». Після 2013 року зйомки було законсервовано. Через 2 роки поновили виробництво. У червні 2015 року в рамках першого українського фестивалю популярної культури Kyiv Comic Con представлено перший трейлер. У травні 2019 року виробник фільму ТОВ «Кіностудія дитячих та юнацьких фільмів ім. О.О.Ханжонкова» змінив власника і директора. У цьому ж році черговим режисером фільму став Мирослав Латик, який запропонував знімати «Максима Осу» більш нуарно, тобто як кримінальну драму, у стилі DC Universe. За короткі терміни було переписано сценарій, проведено кастинг акторів, зібрано всю групу із кількох департаментів, проведено підготовку трюків та навчання акторів цим трюкам, підбір локацій, розроблено нові образи та костюми, сплановано та втілено у життя одразу кілька сотень квадратних метрів знімальних майданчиків. У 2019 і 2020 роках команда знімала натурні сцени у лісі під Києвом, Пущій-Водиці (Київська область), Кам'янці-Подільському (Хмельницька область), селі Великі Межирічі (Рівненська область). У зв'язку із постійними змінами у карантинних обмеженнях кіногрупі довелось неодноразово змінювати графік робіт.

У дарк-фентезі, жанр фільму, знімались українські актори, зокрема: Василь Кухарський, Ольга Макеєва, Володимир Ющенко, Володимир Гурін, Сергій Деньга, Альбіна Корж, Анастасія Михальчук.

Незвичайні факти зйомок фільму.

·         Мирослав Латик, український режисер, відпустив і носив вуса, тому що дав обітницю носити вуса до завершення знімального процесу проєкту. У останній знімальний день після режисерського «Стоп, знято» — він зголив вуса при команді.

·         Через усі карантинні обмеження акторам не можна було понад рік, навіть мінімально, змінювати зовнішність – ніяких кардинальних стрижок, фарбування волосся. Не можна було ні набрати, ні скинути вагу, затверджену в образ.

·         Під час знімання сцен у труні в одного з акторів, присутніх в кадрі, саме був день народження.

·         Аби повністю одягнути та підготувати акторку Анастасію Михальчук до виконання своєї ролі Відьми, їй доводилось приїжджати за 1,5 години до початку знімання.

·         Володимир Гурін, під час знімання, мав зачіску із залисинами, яку йому дбайливо вибривали, тому в звичайному житті, поза майданчиком, йому довелось носити шапку.

Станом на жовтень 2021 року практично завершено усі основні роботи.

Але слід сказати, що стрічка режисера Мирослава Латика суттєво відрізняється від оригінального коміксу, принаймні, зав’язка у комікса зовсім інша. Про це розповів і режисер: «На комікс я спирався як на загальний настрій, тому що навіть на рівні костюмів ми змінювали стилістику. Я хотів більше брутальності…  Події відбуваються за 10 років до повстання Хмельницького, відповідно, там така козаччина, яка нам, сучасним українцям, більш відома та зрозуміла. Під час кадрування, спиралися не на комікс Баранька, а на принцип коміксових ракурсів кадрів як таких, у загальному розумінні екранізації коміксів».

Планується, що широка аудиторія зможе побачити фільм 13 жовтня 2022 року, напередодні Дня козацтва.

Отже, чекаємо на кінопрем’єру українського історичного детективу «Максим Оса та золото Песиголовця» за мотивами графічного роману Ігоря Баранька «Максим Оса».

Використані джерела:

https://uageek.space/maksym-osa

https://katacult.com/khudozhnik-igor-baranko-o-kulturie-komiksov-i-svoiei-rabotie/

https://uageek.space/interviu-z-ihorem-baranko

https://uageek.space/maksym-osa/#gs.d9y8z4

                    

Пятниця,  15  липня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

 Українські  комікси  або  Мальописи

 

/ «нульові»  роки  21  століття /

Початок другого тисячоліття приніс чимало змін, який відзначають як відродження коміксової культури та прориви в українській коміксовій індустрії. А з появою інтернету, гік-культура поширювалася, з’являлися фанати та спільноти художників-аматорів, які перемальовували супергероїв й малювали свої пригодницькі комікси.

    До непересічних подій відносять появу першого щомісячного українського журналу коміксів «К9», що розпочав свій шлях до читача з 2003 року. Назва часопису походить від європейського визначення мальованих історій – коміксів, як «дев’ятого мистецтва», наступне після кінематографу, яка в свою чергу представлена в назві буквою «К». 

Журнал об’єднав в собі графічні новели, мангу та комікси. Автор ідеї створення цього журналу та його редактор – Олексій Олін, надихнувся коміксами під час навчання у Франції. За час існування часопису редактор намагався довести серйозність жанру коміксу до українського читача. Аби підготувати користувачів до нового явища в культурі, у журналі використовувались словосполучення «графічна новела» й «мальована історія». Тут можна було знайти малюнки українських, польських, чеських, американських, французьких, швейцарських, бельгійських, італійських художників. Друкувались біографії знаменитих художників, інтерв’ю із зірками вітчизняних та іноземних художників дев’ятого мистецтва, роботи молодих авторів коміксів, статті про фільми, аніме, мультфільми зняті за мальованими історіями, мангу.

Завдяки «К9» відбулася популяризація манги та коміксів на вітчизняних теренах. На телеканалах показували японські мультсеріали, зокрема, Покемони, Сейлормун, Дігімони та інші, не менш відомі східні проєкти. Так поступово японська культура входила в життя українців. У 2006 році в Києві, Харкові, Одесі, Львові та Дніпрі провели перший «Фестиваль аніме». У багатьох дитячих виданнях почали публікуватись невеликі стріпи на довільну тематику.

Успіх журналу «К9» був безперечним. Адже це було єдине українське видання – прогресивне, захоплююче, одним словом – яскравий глянець тематично насичений. Його популярність сприяла появі інших журналів та видань коміксового формату, а сам журнал поступово збільшувався за обсягом сторінок – із 36-ти формату А5 до 116-ти Видання стало переможцем Всеукраїнського конкурсу «Обкладинка року в Україні 2006» (перше місце у номінації «Молодіжне видання»).

Однак чергова економічна криза 2008 року призвела до закриття журналу. 14 грудня 2009 року вийшов у продаж останній випуск (№ 87) його історії. Загалом за шість років проєкту було видано 93 примірники часопису та різних додатків.

Але розвиток коміксової культури набув незворотного характеру ще й придбав купу фанатів. За версією веб-архіву у 2003-2004 рр. з’явився сайт – сomics.com.ua. Можливо існували й інші місцеві спільноти, оскільки у той час були поширені локальні мережі у більшості міст України, та про це інформація відсутня. Спільнота мала змогу обговорювати комікси, обмінюватись книжковими виданнями та публікувати свої. Пізніше з’явилися автори й ілюстратори, вони передавали досвід, шукали однодумців і колег для спільної роботи.

У грудні 2008 року, вдруге відбулася міжнародна виставка мальованих історій, коміксів та манги «9 світ». А організація та проведення львівського фестивалю косплею ANICON, починаючи з 2009 року, сприяла ще більшій популяризації коміксів в Україні.

З метою заохочення до читання сучасних читачів молодшого покоління, українські видавництва почали друкувати у новому форматі класику. Наприклад, в «Грані-Т» започатковано серію «Класні комікси», де мовою малюнку заговорили герої зі шкільних творів. Відібрали невелику кількість творів класичної української літератури – п’єси, повісті, що легкі в обробці. Зокрема, це: «Ніч проти Різдва» М. Гоголя, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ‘яненка, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Мина Мазайло» М. Куліша, «Кайдашева сім‘я» І. Нечуй-Левицького, «Захар Беркут» І. Франка. Але часто в коміксах оригінальний текст перероблявся і нагадував просто переказ тексту. Так, один із дослідників комікс-культури, О.Колесник, зауважує, що це зумовлювалось тим, що більшість авторів українського коміксу «слабо розуміють сутність цього мистецтва, що приводить до невиразності їх творів», робить «неефективними в якості засобу популяризації класики».

                             

У 2008-2009 рр., у Тернополі, управління зі справ сім’ї, молоді та спорту перевидало комікс «Україна у боротьбі» про воїнів УПА. Політичні діячі не були задоволені таким коміксом, вважали, що такий жанр аж ніяк не підходить для висвітлення війни. Тут можна сказати, що «Україна у боротьбі» – це не в повному обсязі комікс, оскільки відсутня більшість характерних рис коміксу, але для історії та хронології, вписується в рамки.

        На початку 2009 року у видавництві «Зелений пес/Гамазин» видали український переклад першого, а в 2011 році — другого томів манґи «Босоногий Ген» авторства Накадзава Кейдзі, із запланованих 10-ти. Ця манга, випуску 1973-1974 рр., розповідає про хлопчика Гена та його сім’ю після атомного бомбардування Хіросіми і вважається одним із класичних документальних антивоєнних творів. Сюжет засновано на автобіографії самого автора, який був свідком жахіття. На основі манги створено декілька ігрових та анімаційних фільмів.

У 2010 році видавництво «Перо» випустило 8 манґ українською: «Бізенгаст» («Bizenghast»), «Warcraft. Легенди» («Warcraft. Legends»), «Зоряний шлях. До нових зірок» («Star Trek»), «Поцілунок вампіра: Кровні брати» («Vampire Kisses: Blood Relatives»), «Принцеса Аі» («Princess Ai»), «Персиковий пух» («Peach Fuzz»), «Ангели ковчега» (Ark Angels) та «Ван-Вон Хантер» («Van Von Hunter»). 

Але несприятлива фінансова ситуація змушує забути про українські мальописи на декілька років. Лише в середині 2010-х років комікси поступово ставали частиною української масової культури. Цьому посприяли, зокрема, хвилі успішних екранізацій коміксів DC та Marvel, які зазвичай привертають увагу великої кількості глядачів.

Детальніше тут:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A9_(%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB)

https://uageek.space/mtf-kku-2021

https://vertigo.com.ua/history-of-ukrainian-comics/

 

https://bit.ua/2019/12/comics/.

 

https://www.youtube.com/watch?v=RGBOf0LrWYQ

 

https://gazeta.ua/articles/culture/_kozaki-u-kosmosi-i-znischennya-komunyak-ukrayinski-komiksi-poyednuyut-istoriyu-i-fentezi/1005132

https://clout.com.ua/zhurnal-k9.html

https://uageek.space/mtf-kku-2021/#gs.4arfke

https://lifestyle.24tv.ua/populyarni-ukrayinski-komiksi-divovizhna-novini-ukrayini-i-svitu_n1437417

 

https://uncomics.com/ukranian-comics/

 

https://www.ideo-grafika.com/ukrainian-grafik-novels/

Понеділок,  27  червня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

 

Українські  комікси  або  Мальописи
          /90-ті  роки  20  століття/ 

Українська коміксна індустрія почала свій шлях у 90-х роках. У ті роки автори намагалися робити власний національний продукт.

У 1990–2010-тих роках, в історії української графіки, прослідковується започаткування переходу від розважальних функцій коміксової продукції до патріотичної. Це пов’язано, перш за все, з настанням Незалежності України. Було знято усі тогочасні шаблони щодо «буржуазного» коміксу. Українські автори у своїх роботах звертаються до національно-історичної та державотворчої проблематики. Комікс поступово набував самостійності. На зміну комікс-стріпам у газетах та часописах приходять повноцінні книги.

Першим ексклюзивом українського коміксу вважають видання «Шовкова Держава» (1990 р.)  з малюнками Ф. Добріна видавництва «Дніпро», у м'якому форматі зі скобою. Сценарій для коміксу написав В. Барищев. Цей витвір перекладено українською та англійською мовами. З виходом «Шовкової держави» дослідники відзначають зміну вектору мальописів від повністю дитячих та розважальних до соціальнопобутових, естетичних, міфічно-героїчних та освітніх. Сюжетною основою коміксів виступають епізоди української історії, а героями мальописів стають, переважно, козаки, гетьмани, українські селяни. Прикладом такого продукту є комікс 1990 р. «Облога Києва печенігами» С. Позняка. В коміксі описана вигадана історія про мужнього юнака, який у 968 році врятував Київ від печенігів. Інший приклад – твір цього ж автора – «Бій богатирів» київського видавництва «Хортиця», в основу якого було покладено оповідь з літопису «Повість минулих літ» про заснування в Х ст. м. Переяслав князем Володимиром Святославичем. Крім цього, мальопис був двомовним – під українськими репліками – переклад англійською, збільшено кількість  ілюстрацій на відмінну від оповідання «Облога Києва печенігами».

Першим історичним коміксом був «Похід князя Олега на Царгород» художника та письменника Юрія Логвина.  Кость Лавро малює «Пригоди запорожців на суходолі і на морі» авторства Олеся Ільченка. Обидві історії публікувалась у популярному тоді дитячому журналі «Соняшник», починаючи з січня 1991.

Козацькі часи також були джерелом натхнення й у 1992 році. Вийшов перший випуск «Марка Пирога, запорожця» Вадима Карпенка та Олександра Гайдученка про історію героя Марка Пирога та його подорож до Запорізької Січі (фортеці). Та на жаль, з усіх запланованих номерів, вийшов лише перший. Схожа доля спіткала і «Комікс-збірку», першу (і досі єдину) українську антологію графіки.

У 1994 році харківське видавництво «Око» опублікувало комікс про раннє середньовіччя – «Перші київські князі» художника Олексія Капнинського. На відміну від багатьох інших тогочасних коміксів про Русь, тут події майже не гіперболізовані, а в авторській команді навіть був історичний консультант.

Не менш цікава лінія Тернопільского видавництва, яке мало великий вплив на розвиток комікс індустрії в Україні. Зокрема, у 1993 році художник Ігор Баранько намалював комікс «Святослав і вікінг» за сценарієм Св. Яворського, на замовлення «Гуляйполе», надрукований у Тернополі. Художник пригадував, що редактори були незадоволені малюнками у коміксі «Святослав і вікінг».  Їм здавалося, що княгиня Ольга та князь Святослав занадто комічні, але це була стилістика художника. Загалом, можна побачити схожість із відомими героями Астерікса та Обелікса. Такими українських історичних героїв не робив ще ніхто. Також художник малює комікс «Повернення Мамая». Тоді ж І. Баранько зробив кілька замальовок для ще однієї історії про скіфів, але економічна криза в країні змусила зупинити проєкт. Через роки І. Баранько працював над «Exterminateur 17» у видавництві Slave Labor Graphics, був причетний до коміксів про Сімпсонів у «Bongo Comics» та як художник став відомим на весь світ.

У 1994 році виходить новаторський комікс «Новий Борисфен» від Олексія Чебикіна видавництва «Атракціон». Це історія про казкову державу на річці Борисфен, де живуть різноманітні люди та відбуваються дива. Ілюстрації дуже яскраві, промальовані деталі в американському стилі.

У 1995 році, коли почався спад інфляції, з’явився новий український комікс за сценарієм та ілюстраціями Костянтина Сулими під назвою «Буйвітер». Історія про справжнього запорозького козака. Автор згадує, що в ті часи книжкові видання нейтралізували комікси, нібито вони погано продаються. Але «Буйвітер» став українським супергероєм українського епосу. Оповідання стало дійсно популярним, адже в країні до того не було культу героя-визволителя. Зрозумілий і чіткий образ українського козака був перетворений на супергероя. Комікс вийшов у «Робітничій газеті» та міг похвалитись яскравим динамічним малюнком і рішучим головним героєм. Даний мальопис вразив одне з київських видань, яке запропонувало художнику масштабніший проєкт – мальовану історію Тараса Бульби. Утім, коли графічний роман був майже закінченим, співпраця раптово обірвалась.

Ще одним популярним жанром були графічні адаптації класичної літератури. Так, у 1991 році харківське видавництво СП «Інарт» надрукувало комікс Сергія Логінова за мотивами Михайла Булгакова «Фатальні яйця» для дорослого покоління, накладом у 50 тисяч примірників. У 1993 році класична історія Миколи Гоголя «Вій» була адаптована в комікс Андрієм Перетятьком і опублікована в журналі «Мандрівник». А видавництво «Генеза» опублікувало твір «Тарас Бульба».

Деякі автори звертались і до зарубіжних творів, зокрема,  американських бойовиків і жахів, такі як «Хижак» і «Термінатор». У 1993 році харківське видавництво «Основа» показало світу комікс «Хижак» Олексія Сєнькіна. Сюжет повторює однойменний фільм жахів. Ілюстрації нагадували акварельні малюнки без чітких ліній, дуже багато яскравих барв, що зробило комікс особливим. Російськомовна історія виділялася на фоні козацьких, адже носила характер західного бойовика 90-х років.

Дослідники українських коміксів дійшли висновку, що найяскравішим мальописом того часу був «Буйвітер» К. Сулими, який започаткував сучасну українську графічну культуру. З цим погоджуються автори проєкту Uncomics: ««Буйвітер» став українським супергероєм українського епосу. Оповідання стало дійсно популярним, адже в країні до того не було культу героя-визволителя. Зрозумілий і чіткий образ українського козака був перетворений на супергероя».

Слід зауважити, що у 1995-2000 роках, в жодному джерелі не відображалась інформація стосовно видань українських коміксів. Хоча на початку 90-х років видавались десятки, а то й сотні українських коміксів. Та через декілька років, занепад економіки, призводить до нестабільності у виробництві коміксів. Таким чином, у цей період, комікси не змогли бути на належному місці на книговидавничому ринку. Більшість видань, на жаль, було втрачено. Можливо подекуди залишились у колекціонерів. Оглядачка Олександра Ринк написала, що неможливо навести не те що повний список серій того часу, а й навіть приблизно уявити їх кількість. Але можна ствердно сказати, що українські комікси вже тоді, за якістю та креативністю, могли конкурувати із сучасними. Тому цей період характеризують офіційним виходом перших повноцінних самостійних різножанрових українських коміксів.

Додаткові  інформаційні  джерела

https://vertigo.com.ua/history-of-ukrainian-comics/

 

https://bit.ua/2019/12/comics/.

https://www.youtube.com/watch?v=RGBOf0LrWYQ

https://gazeta.ua/articles/culture/_kozaki-u-kosmosi-i-znischennya-komunyak-ukrayinski-komiksi-poyednuyut-istoriyu-i-fentezi/1005132

https://clout.com.ua/zhurnal-k9.html

 

 

 

Вівторок, 31 травня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

 

Українські  комікси  або  Мальописи
           /початок:  20-80-ті  роки  20  століття/

Українські комікси називають мальописами чи мальсторіями. Як зазначає оглядач коміксів і кіно Мар'яна Янкевич: «Це неофіційно затверджений українською комікс спільнотою аналог слова «комікс».

Богдан Кордоба, керівник сучасного львівського видавництва UAComix зазначив: «В Україні сформувався свій понятійний апарат і мальописами називають комікси на позначення українських творів та авторів чи українські переклади. Однак мальописи – це також синонім до слова комікси, просто більш українська версія, так само як і манга, яка також є коміксом, але японським».

З Вікіпедії можна дізнатись про те, що перший український комікс був надрукований у 1921 році у львівському видавництві «Світ дитини». Це – віршована поема «Чорнокнижник з Чорногори» про Чорнокнижника з Чорногори та його сина. Прагнучи помститися Чорнокнижнику, відьма Язя змусила його малого сина вимовити магічні заклинання. Через це усі слуги та гості у замку Чорнокнижника перетворилися на тварин та птахів. Повернувшись з мандрівки, Чорнокнижник у розпачі зачаклував свого сина... Поема пройнята патріотичним духом, а на останній сторінці зображена Україна в образі жінки. 

    Автор – Ярослав Вільшенко, справжнє ім'я якого – Антін Лотоцький (1881-1949) – український видавець, журналіст, громадський діяч. У книзі 72 сторінки, ілюстрації до кожної з яких виконав відомий український художник Антін Манастирський. Здебільшого на картинках зображено саме те, про що йдеться у тексті на цій же сторінці. Перше перевидання книжки здійснене видавництвом «Говерля» у Нью-Йорку (1957 р.), про це розповідає Р. Коропецька, редакторка в UA Comix, у своєму історіографічному надруку «Мальописи – більше ніж комікси». Друге перевидання (2016 р.) здійснила Бібліотека українського мистецтва. За твердженням фахівців бібліотеки, «Чорнокнижника з Чорногори» можна вважати першим українським коміксом, адже форма, як для коміксу, не класична, але суть – оповідь у картинках – зберігається. Але чимало дослідників задаються питанням «чи вірно вважати цю книжку першою українською графічною? Скоріше, це – оповідання прикрашене малюнками, де малюнок є додатковою формою до тексту, а не навпаки».

Повернімося до 20-х років. Цей період вважають зародженням коміксової культури, у вигляді комікс-стрипів, на теренах сучасної України. Ранні зразки українського мальопису пов’язують із заснуванням журналу «Червоний Перець». Зокрема, такої думки дослідник Д. Скорбатюк. Журнал з’явився у Харкові 1922 року. Його першими авторами були письменники В. Еллан-Блакитний та О. Вишня, які через брак коштів спромоглися випустити лише два номери видання. Відновлення журналу, як додатка до газети «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету», відбулось у 1927 році, а його головним редактором став старший брат О. Вишні, письменник В. Чечвянський. У «Червоному перці» публікувалося багато відомих на той час письменників, які згодом стали класиками української літератури: В. Сосюра, П. Тичина, М. Рильський та інші. Авторами ілюстрацій були Л. Каплан, Б. Фрідкін та навіть О. Довженко. Заснований у Харкові у 1925 році журнал «Кіно», висвітлював «веселі сторінки», що містили вірші-комікси. На Західній Україні також засновувались журнали «Будяк» (1921–1923 рр., м. Львів), «Комарик» (1920–1921 рр. м. Станіслав, нині м. Івано-Франківськ) та інші. Серед найяскравіших авторів цих журналів були письменники Л. Лепкий, І. Чорнобривий, Ю. Шкрумеляк, карикатуристи Л. Сенишин, Р. Пашківський, М. Левицький. Специфіка тогочасного українського коміксу, незалежно від регіону поширення, була агітаційно-пропагандистська сатира, що цілком відповідає специфіці гумористичного етапу загальносвітової еволюції коміксу як інформаційного продукту.

            Український комікс 1930–50-хх рр. продовжив свій розвиток за кордоном через еміграцію авторів і художників, тоталітарні заборони, закриття видавництв і цензуру. У 50-х роках 20 століття з’явилась українська народна казка «Війна грибів з жуками» з ілюстраціями Охріма Судомори у київському видавництві «Час». Але друком виходить у Празі в народній друкарнi «Скалак Спiака».

У 1953 році, у щоденній газеті «Свобода» (США), вийшов мальопис про участь України в Другій Світовій Війні «Україна в боротьбі з наїзниками» Леоніда Перфецького, баталіста й сотника Армії УНР.

Б. Кордоба наголошує, що, мальопис у такому розумінні, як ми зараз бачимо, з хмаринками для діалогів і поділом на сцени, можна назвати історію про УПА «Вольна Україна» (1953 р.). У ній послідовно викладена одна сюжетна лінія про те, чому варто протистояти терору комунізму. УПА та «Сокіл» активно використовували агітки й комікси для своєї пропаганди, щоб протистояти тій чи іншій загарбницькій культурі.

У той же період, у США, у видавництві «Свобода», українська діаспора зусиллями Українського народного союзу друкувала щомісячний дитячий часопис «Веселка». На думку оглядачки А. Квітки «саме тут можна відшукати 92 натяки на початок історії українського супергероя у коміксових оповідях». У «Веселці» в основному друкували персонажів із української міфології, різноманітні історії про козаків, чародіїв, казкових персонажів, які боролися з містичними істотами. Багато журналів із комікс-стрипами вітчизняними емігрантами засновувалися у різних країнах світу.

  У 60-70-х роках роботи карикатуристів культового українського журналу «Перець» вважаються продовженням українського коміксу. Так, у 70-80-х рр. Анатолій Василенко (на фото), як відомий карикатурист цього журналу, видав два повноцінних комікси для дітей «Пригоди Тимка-Звіролова» та «Пригоди кота  Чорнолапенка». В обох виданнях А. Василенко виступав автором і художником. Більшість коміксів були зроблені у вигляді пригодницьких скетчів у дитячих журналах, одним з яких був «Перченя», як своєрідний додаток до «Перця».

                       

У 80-х рр. починають з’являтися мальописи Анатолія Василенка та Валерія Горбачова. Зокрема, це – «Летимо до Арктики», «Пригоди Перченяти», «Смішинки в картинках» – неймовірні історії, які стали улюбленими не одного дитячого покоління.

Також А. Василенко малював для дитячих журналів «Малятко», «Барвінок» та «Піонерія» (з часів Незалежності України – «Однокласник»). У 90-ті вийшла збірка «Країна Чарівників», що періодично публікувалась у бурлескному дитячому журналі «Кока». У 2005 митець відзначений званням Народного Художника України.

 

На початку 80-х років виходить друком книга В. Горбачова «Де ростуть пиріжки з маком (на фото - автор). На думку А. Квітки – авторки статті «Наш Капітан Америка. Історія українського коміксу» – саме ця книга є першим самостійним україномовним коміксом, «саме в ньому бачимо традиційну для коміксу хмаринку з текстом біля персонажа й типову графічну розкадровку історії». 

          З-під пера автора вийшло ще з десяток ілюстрованих історій для дітей, проте у 1991 році Валерій емігрував до Сполучених Штатів, де згодом проілюстрував понад 50 дитячих книжок, автором багатьох із яких є він сам. Літературознавиця Ніна Захоженко констатувала, що його ілюстрації завоювали любов дітлахів в Японії та Європі, отримали чимало міжнародних нагород, адже «чорнильні деталі сповнюють зображення рухом, а ніжна акварель коричневих відтінків додає книжці теплого ретро-присмаку». Декілька років тому в українському видавництві «Час майстрів» підготували цілу збірку казок Горбачова — «Пригоди Хрюші», справжнього коміксу. Американські шанувальники Валерія Горбачова називають сучасним Річардом Скаррі (популярний американський дитячий письменник, ілюстратор, автор близько 300-т книг, продаж яких – понад 100 млн по всьому світу).

До речі, усі вище перераховані книжечки журнального формату користувалися дуже великою популярністю серед маленьких читачів 80-х і 90-х років, зокрема, Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Г.Шевченка та й у багатьох дитячих бібліотеках країни.

        Ще один яскравий представник коміксової культури у нашій країні – О. Міхнушов. Ілюстратор, художник та карикатурист. Ім’я художника закордоном відоме краще, ніж в Україні. Книжки з його малюнками понад десять років видають у провідних видавництвах Європи та Азії, адаптують для мобільних пристроїв. За освітою – архітектор, однак усе життя присвятив книжковій графіці. Як і А. Василенко, О. Міхнушов працював у журналі «Перець» і, так само, як і А. Василенко, створював коміксові оповідання для дітей у вигляді комікс-стріпів. Також О. Міхнушов був художнім редактором «Барвінку» у 1970–80-х роках, працював у журналах «Малятко» та «Однокласник». Художник ілюстрував дитячі та підліткові книги, співпрацював із видавництвами «Веселка», «Молодь, «Коник». Оформив два томи пригодницько-фантастичного роману С. Оксеника «Лісом, небом, водою», який має велику прихильність у читачів. За словами А. Василенка, О. Міхнушов у видавництві «Дніпро» адаптував «Острів скарбів» під комікс, але проєкт так і залишився невиданим.

Додаткові  інформаційні  джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%B8

https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23190/file.pdf

https://mala.storinka.org/%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%BD-%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D1%96-%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C-%D0%B7%D0%B0-%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8.html

https://bit.ua/2019/12/comics/.

https://uageek.space/um-anatoliy-vasylenko/#gs.20ozge

https://uageek.space/rk-malopysy-bilshe-nizh-komiksy/#gs.16jnqd

 

http://www.barabooka.com.ua/oleksandr-mihnushov-mihnushev/

 

https://bokmal.com.ua/books/prygody-hrushi/

 

https://www.barabooka.com.ua/hryusha-dopomig-znajti-sebe-v-dityachij-knizhtsi/

https://amnesia.in.ua/valerii-gorbachev 

 

Пятниця,  20 травня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Комікси азійських країн
 
           Маньхуа  –  китайські  комікси

                                               

Маньхуа [mànhuà] – китайською – 漫畫 – це традиційна китайська ілюстрована книга оповідань з малюнками різних форм і стилів, яка відрізняється від традиційних коміксів тим, що малюнки в них займають всю сторінку і супроводжуються простими підписами без «хмарок».

Автор книги «Комікси Гонконгу: історія маньхуа» Веньді Сюи Вонг зауважив, що китайські комікси «включають в себе карикатури, комікси і «ляньхуаньту» – 连环图, що в перекладі з китайською означає «ланцюжок малюнків».

Малюнки, що нагадують сучасні комікси та карикатури, існували в Китаї з давніх часів і протягом усієї його історії. Найбільш давні зразки подібних зображень збереглися у вигляді кам'яних барельєфів і малюнків на гончарних виробах, а також у вигляді сатиричних малюнків епохи Мін  (1368-1644 н. е.)  і  Цин  (1643-1911 н. е.).

Періодом зародження традиційних китайських маньхуа вважаються 1867-1927 роки. Традиційні маньхуа активно розвивалися аж до так званої «культурної революції», яка призвела до фактичної перерви природнього культурного розвитку Китаю на десятиріччя – з 1966 по 1976 роки. Саме в цей час активно почали розвиватися сучасні маньхуа в Гонконзі і на Тайвані – багато в чому під впливом японської манги.

Відродженням сучасного мистецтва традиційних китайських маньхуа вважаються 1980-ті. Однак, на початку 1990-х, на материковий Китай, стали проникати сучасні маньхуа з Гонконгу і Тайваню разом з японською мангою. Ці комікси стрімко завоювали ринок Китаю, практично не залишивши шансів традиційним китайським маньхуа. А нерозвинене китайське законодавство щодо прав на інтелектуальну власність призвело до розквіту піратських маньхуа. Тому китайський уряд відреагував великою кампанією щодо впорядкування ринку маньхуа у боротьбі з піратством. Так було закрито перший в КНР журнал «Король коміксів» («画书大王»), присвячений манзі та маньхуа. Задля захисту ринку було запущено «Проєкт розвитку дитячих маньхуа в Китаї» (скорочено «Проєкт  5155»), завдяки якому з'явилося безліч китайських журналів-коміксів і художників маньхуа. Слід зазначити, що все ж таки, в більшості своїй, китайські маньхуа досі поступаються в якості маньхуа Гонконгу, Тайваню та перекладній японській манзі. Таким чином, комікси цих країн користуються найбільшою популярністю у читачів КНР.

Класифікація маньхуа вважається доволі розпливчастою і багато в чому перетинається з класифікацією японської манги.

У китайській маньхуа виокремлюють такі категорії. За читацькою аудиторією: маньхуа для хлопчиків – відрізняються військовою, пригодницькою або науково-фантастичною тематикою, іноді – порушуються питання шкільних відносин і любові з позиції хлопчика. Основною аудиторією є хлопчики і юнаки до 18-ти років, проте серед читачів є чимало дівчаток і дорослих людей. Маньхуа для дівчаток, в основному, це тонка і чітка тематика шкільних або любовних відносин. Також в маньхуа для дівчаток можуть бути війни, фантастика та пригоди. Основна аудиторія – дівчата до 18-ти років. Проте серед читачів є чимало хлопчиків і дорослих людей. У дитячих маньхуа можуть також з'являтися теми, характерні для дорослих маньхуа (за винятком сексу). Молодіжні маньхуа – орієнтовані на молодих людей у віці від 18-ти до 25-ти років. У змісті відображаються питання дорослішання і любовних (у тому числі, сексуальних) відносин. Жіночі маньхуа, зрозуміло, розраховані на домогосподарок або бізнес-леді, героями яких, як правило, є чоловіки і жінки з проблемами дорослого життя. У маньхуа для дорослих сюжети розгортаються на фоні різних політичних, економічних, історичних, культурних подій та можуть містити зображення інтиму і насильства.

За кількістю зображень маньхуа поділяють на: поодинокі, з одним малюнком, як правило, кольорові із зображенням людини або пейзажу, дуже рідко містять сюжет; короткі, мають декілька журнальних сторінок, зазвичай, в одному номері; довгі, довжина яких необмежена, від декількох частин до декількох десятків років, що виходять в журналах.

Місця виробництва маньхуа – Тайвань та Гонконг. Відмінною рисою тайванських маньхуа є додавання елементів традиційної китайської графіки «гунбіхуа» та ще чорно-білі фарби. Основні представники виробництва на Тайвані – Цай Чжичжун і Чжен Вень.

Відповідно до класифікації Веньді Сюи Вонг гонконгські маньхуа діляться на: «сатиричні і політичні», «комічні», «вуличні бої», «дитячі», «за мотивами стародавніх китайських легенд». Тобто, все те, що в кінематографі об'єднується під поняттям «бойовик». Основні представники виробництва: Ван Цзе, Чень Моу, Хуан Юйлан та інші.

Сюжетні лінії маньхуа, в основному, низькопробні, нагадують фільми з Боллівуду. До того ж, повсюдно зустрічаються однакові сюжети, іноді, майже до останньої дрібнички. Та як це не дивно, але саме китайські маньхуа в інших країнах чомусь мають чималий попит, а їх величезний потік перекладається англійською. Можна припуститися думки, що таким чином, любителі коміксів з інших континентів знайомляться з азійським світом, особливо, це стосується філософських поглядів на життя, що відрізняються від західного, більш матеріалістичного і програмованого.

Варто наголосити, що в більшості усіх створених маньхуа йдеться про людей які намагаються покращити свою внутрішню силу, досягнути безсмертя і керувати світом, так званих, «культиваторів». Слово «культиватор» – означає статус людини, що використовує різноманітні даоські практики (духовно-енергетичні), намагається наблизитись до безсмертя та опанувати безліччю різних містичних наук. Часто фігурує китайська медицина, чарівна зцілююча акупунктура, створення супер пігулок і т. п. т. Назви творів в дусі «найкращий», «найсильніший», «безсмертний король/бог». З вуст героїв звучать фрази: «Я дуже поважна людина, як ти посмів звертатися до мене» , «У мене такий дорогий годинник, а ти прийшов в дешевому костюмі, ти злидар, ха-ха-ха». Зустрічаються й епізоди жорстокості. Але іноді, зустрічаються й достойні роботи.

З шаленим розвитком сучасних інформаційних технологій вебкомікси у вигляді довгих стрипів виявились ідеальним форматом для КНР, де, як кажуть, кількість користувачів смартфонів перевищує населення Європи. У китайському інтернеті є безліч сайтів-сховищ маньхуа. Одним з найкращих сайтів вважають той, що належить корпорації Tencent.

Знайомлячись із азійськими коміксами, здається, що вони усі однакові. Але якщо уважно прочитати декілька китайських маньхуа, корейських манхв та японських манг, то помічаєш різницю під назвою «культурний аспект». Це тонкі грані культури трьох регіонів зі своїми традиціями, побутом та світоглядом.

Додаткові інформаційні джерела:

https://vchaspik.ua/otdohni/stil/499984-chto-takoe-manga-manhva-i-manhua

https://aminoapps.com/c/mangamanhuaamino/page/blog/mankhua/8BWN_RNqcmu840EgE73GvlkZE4PjpXdrXed

https://anime-characters-fight.fandom.com/ru/wiki/%D0%A1%D0%B5_%D0%98%D1%81%D1%8F%D0%BD%D1%8C

Середа, 25 січня 2022 рік

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Комікси   азійських   країн

Манхва – корейські комікси

Манхва [manɦwa] – корейською – 만화  – це справжнє дзеркало Кореї. Манхва перебувала під впливом новітньої історії Кореї, без стороннього впливу. Манхва читається в тому ж напрямі, що і книги у Європі – горизонтально – зліва направо. Корейські манхваки (художники, що працюють в індустрії коміксів) створюють прості малюнки, але використовують кольорову палітру, тому усі сторінки манхви виглядають яскравими.

Головною особливістю корейських коміксів є «чистота». Зазвичай, любителі коміксів непогано відгукуються про тексти манхви. Манхва розповідає про позитивних, але соціально незахищених героїв. Наприклад, про бідних старих, які не можуть відстояти себе. Але є й мінус. Історії періодично попадаються з якимись фантастичними наругами, наприклад, над кимось у школі (bullying), і, при цьому, практично, відсутні дорослі, кривдник, просто всемогутній, а жертві ніхто не вірить і т. п. Крім того, часто зустрічаються роботи про професіональних геймерів та онлайн ігри

Класична манхва має класифікацію: Меннан призначений для дітей 10-12 років і має гумористичний характер; Сонен – для хлопчиків 12-18 років, зазвичай розповідають про пригоди і війни; Суджон – для дівчаток від 12 до 18 років, зміст яких – підліткове кохання, дружба між однокласниками; Чхонен розраховано на хлопців від 18 до 27 років, може містити серйозні теми – політика, культура; Ттакчі розповідають про пригоди на Заході.

Сучасна манхва різноманітна за формами і жанрами: малюнки, комікси, мультфільми, карикатура. Тут є місце авторським міні-історіям, містичним збігам, серіалам. Манхва дуже швидко розповсюджуються через інтернет, де кожна глава манхви доступна для читання лише після оплати. Багато серіалів заточені під смартфони і веб-туни (веб-комікси). Нова форма коміксів веб-манхва відрізняється від інших коміксів за форматом. Якщо сторінка звичайного коміксу складає 1200 пікселей, то вебки представляють собою довгі сторінки в +- 11 000 пікселей, при цьому сторінку необхідно гортати донизу, що робить такий формат зручним і простим в читанні. Велика кількість відстані між фреймами (англ. frame – «каркас» або «рамка») дає відчуття простору, від чого не дуже напружуються очі. Певного вподобання набули довгі серіали на спеціальних порталах (наприклад, Media Daum) та особистих сторінках, які є улюбленим ресурсом серед молодого покоління Південної Кореї та світу. Манхва часто екранізується в телесеріали та фільми. Немало спеціалістів до прикладів найкращих телесеріалів відносять «Full House» (2004 р.) та «Goong» (2006 р.).

Слід зазначити, що у великій кількості веб-робіт, використовується тривимірна графіка задля створення архітектурних фонів та інтер’єрів. Також часто автори використовують одні й ті ж набори моделей для фонів і тому фентезійне місто із замком часто виявляється тим самим містом, що вже зустрічалось в ілюстраціях інших коміксів.

П'ятниця, 12 червня, 2021  

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Комікси   азійських   країн

Комікси в азійських країнах мають різі назви – манґа (Японія), маньхуа (Китай), манхва (Корея).

Азійські комікси почали з’являтися після закінчення Другої світової війни. Проте, на Заході стали відомими наприкінці 20-го століття, завдяки японському аніме, які знімаються на основі сюжетів манги. В аніме зберігаються графічний стиль та інші особливості оригіналу.

Дещо про японські аніме, що мають високу популярність у світі. Головними перевагами аніме є різноманітність та орієнтація на глядачів різного віку. Якщо в інших країнах анімація є переважно абстрактним мистецтвом для дітей або ж використовується для пародійних та гумористичних творів, то аніме в Японії вважається повноцінним мистецтвом. Слово «аніме» ввійшло в ужиток інших мов як позначення анімації, яку виробляють в Японії. Саме ж слово пускає коріння до англійського «animation», запозиченого та скороченого до трьох складів. Нагадаємо, що «аніме» в українській мові сталого наголосу не має, тому поширено два варіанти вимови — аніме́ та а́німе.

Манґа 

Формат коміксів, створених в Японії, як ми вже зазначили, мають назву манґа. Це слово, у 1814 році, вигадав японський художник та ілюстратор, один із найвідоміших митців домодерного японського мистецтва Кацусіко Хокусай. Манґа означає гротески або чудернацькі малюнки.

Традиція ілюстрування в японському мистецтві має глибоке коріння. Першим коміксом в Японії прийнято вважати «Веселі картинки з життя птахів і звірів» створених буддійським монахом  Какую Тоба у 12 столітті. На сувоях були зображені тварини, які пародіювали сцени з життя людей.

З середини минулого століття манґа почала набирати широкої популярності у світі, особливо у США, Канаді, Франції, Німеччині.

Створення манґи перетворилося на велику й потужну галузь японського книговидавництва з оборотами в сотні мільярдів єн.

Сьогодні манґа визнана і як форма образотворчого мистецтва, і як літературне явище. Манґа – це безліч творів різних жанрів та тем: пригоди, романтика, спорт, історія, гумор, наукова фантастика, жахи, еротика та інші, розраховані на різні вікові групи, стать тощо.

Майже вся манґа малюється та видається чорно-білою. Причин тому декілька. По-перше, це – спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це значно здешевлює її виробництво, по-третє, через часте видання випусків, розпорядок праці манґаки – професійного художника, який створює манґу такий, що на колір часу просто не вистачає. Часто манґака є і автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина – манґа-ґенсакуся.

Окрім професійної манґи, існує манґа любительська — додзінсі, яка видається невеликими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх манґак починали саме як автори додзінсі.

Відмінними рисами манґи є чорно-білий колір малюнків та читання – справа-наліво. Хоча сьогодні, у створенні японських коміксів, все частіше надається перевага яскравим кольорам. Варто знати, що малюється манґа на папері, потім сканується і тиражується.

 

Майже кожне велике видавництво Японії займається виданням Манґа-журналів – щотижневих/щомісячних, які у просторіччі називають «телефонні книги», оскільки дуже їх нагадують і за форматом, і за якістю друку. У таких журналах одночасно публікується відразу декілька (близько десятка) манґа-серіалів, по одному розділу (близько 30 сторінок) в кожному випуску. Журнали користуються великою популярністю. На фото - японський магазин манги.

У японській манґа-індустрії існує велика кількість нагород, премій, призів, які спонсоруються великими видавництвами, за досягнення в області культури.

У 2007 році започаткована міжнародна премія International Manga Award, за отримання якої змагалися художники Китаю, Німеччини, Франції, Малайзії, Тайваню, Великої Британії, Росії та Іспанії.^. На думку прем'єр-міністра Японії Таро Асо, великого шанувальника манґи та аніме, заснування даної премії дозволить зарубіжним художникам поглибити своє розуміння культури Японії.

Також серед міжнародних конкурсів найпочеснішим є щорічний Міжнародний фестиваль коміксів (Festival International de la bande dessinée) у Франції, в якому бере участь тільки манґа, перекладена на французьку.

Четвер, 3 червня, 2021  

                                                                                                           

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

                                                     Різновиди  коміксів

 Компактний формат коміксів – стріп (сomic strip)  від англійського слова «strip» – «стрічка». 

 Доволі часто зустрічаються «стрічки» соціальної тематики. 

 Зазвичай, цей невеликий комікс або «мініатюри» займають не більше однієї сторінки і складаються з 2 – 4-х малюнків, що супроводжуються текстом для передачі ідеї створювача.

 Найчастіше стріпи можна зустріти в інтернеті, газетах чи журналах. Проте існують й збірки намальованих мініатюр.

Четвер, 3 грудня, 2020

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Інтеграція  принципу  послідовного  мистецтва  в  новинні  медіа 

Інноваційні технології та використання графічних творів у вебсередовищі утворили окремий тип медіа технології, в якому поєднано різноманітні засоби передавання інформації (текст, аудіо, відео, 2D- і ЗD-графіка, анімація). Ці проєкти призначені як для дитячої, так і для дорослої аудиторії.

Зважаючи на тенденцію візуалізації інформації, формується комікс-журналістика, що транслює актуальні повідомлення за допомогою послідовних зображень із підписами. Основні етапи передбачають збирання візуальної інформації, розроблення ескізів та інформаційної графіки, зведення до форми коміксу. Вдалим прикладом комікс-журналістики є вебсайт Comics Journalism (http://www.comicsjournalism.com/index.html), заснований 2011 року організацією World Comics India.

Потенціал послідовного мистецтва може бути реалізований для популяризації знань чи висвітлення важливих історичних подій. Наприклад, у 2014 році викладач Колумбійського університету Н. Соуаніс захистив докторську дисертацію, виконану у форматі коміксу.

У 2019 році у франкфуртському видавництві вийшла друком графічна оповідь «Щоденник Анни Франк» (відомий щоденник єврейської дівчинки, яка стала жертвою Голокосту), яку було покладено в основу коміксу. Тут поєднано оригінальний авторський текст з вигаданими діалогами та послідовними зображеннями.

Графічну літературу видають також і шрифтом Брайля, зокрема, польська письменниця П. Кроліковська та ілюстратор Д. Баум створили 11-сторінковий комікс про Другу світову війну «Нотатки з війни: Коли розум спить». За допомогою технології тифлографіки, розробленої для географічних карт для людей із вадами зору, надруковано текст та ілюстрації до видання. Укладачі зауважували: «Кожен малюнок і коміксовий блок також оснащені аудіозаписом, як це роблять, скажімо, на виставках, у музеях і галереях».

Наведемо думку Г. Почепцова, «входження коміксів як окремого типу медіа подібне з входженням Інтернету. Виникає цілковито нове комунікативне середовище, що повністю відображає бажання споживача». Дослідник убачає в коміксах медіа технологію, котра репрезентує нові способи упаковування та доставляння сенсів. І хоча жодна медіа технологія не усуває глобальних проблем людства, та зате допомагає розв'язати їх за допомогою комунікацій.

Середа, 28 жовтня, 2020

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу

Трансформація  коміксів  за  допомогою  мультимедійних  технологій 

Інтернет-комунікація зумовила поширення графічних історій у мережі, що дістали назву вебкоміксів або інтернет-коміксів.

У 1995 р. побачили світ перші комікси, створені для мережевої аудиторії — Argon Zarkта Kevin and Kell.

Вебкомікси, що мають формат мемів, намальовані переважно схематично та мають низький художній рівень, проте є й повноцінні графічні історії у цифровому форматі. У таких коміксах використовують відео -  та аудіо ефекти для висвітлення додаткової інформації й імітації «занурення» в атмосферу подій.

Мультимедійні технології надали можливість створенню коміксів, що назвали «інтерактивні графічні романи» або «цифрові комікси». Яскравим прикладом такого контенту є проєкт австралійського художника, письменника, вебдизайнера С. Кемпбелла під назвою Nawlz (https://www.nawlz.com). Цифровий комікс поєднано зі звуковими ефектами та анімацією. Автор пропонує читачам кілька варіантів взаємодії з текстом та ігровий елемент (пошук певних предметів на зображеннях для розблокування подальшого викладу роману).

А розробники графічного роману «Дракула» із британського цифрового агентства Cyber-Duck (http://www.draculacomic.co.uk) також пропонують читачам варіанти подальшого викладу інформації, аудіо ефекти, анімацію, ігровий елемент, від якого здебільшого залежить результат оповіді.

На офіційному сайті BBC (http://www.bbc.com) репрезентовано інтерактивний графічний проєкт про події Другої світової війни «Розкажіть мені ваші таємниці» («Tell Me Your Secrets»). Його особливість – це наявність фонової музики, інтерактивних мап, аудіо супровід певних частин графічної історії, можливість вибору варіантів розвитку подій. 

Вівторок, 13 жовтня, 2020 

Послідовне мистецтво:

від наскельного живопису

до візуального сторітелінгу 

Графічний  роман

Поняття «графічний роман» уперше було вжито у 1964 р. у статті Р. Кайла. Поширення цього неологізму поступово зруйнувало стереотип, що ця література призначена винятково для дитячої аудиторії. До 1960-х років читання коміксів дорослими вважалось свідченням низьких інтелектуальних запитів суспільства. Випуск у світ перших графічних романів змінило не лише ставлення до коміксів, а й їхню сутність – теми, сюжети, формат, обсяг, стиль ілюстрування. Американський художник і сценарист В. Айснер не лише працював над створенням графічних романів, а й активно популяризував їх. Так, у 1978 р. на обкладинці його книги «Контракт із Богом» («A Contract with God») було позначення – «графічний роман». Також, художник теоретично обґрунтував поняття «комікс» і «графічний роман», увів термін «послідовне мистецтво» для тлумачення сутності графічної літератури.

Розвиток жанру відбувався і впродовж 1980-х років.

Так, у 1986 і 1992 рр. вийшов друком двотомний роман американського художника та письменника А. Шпігельмана «Маус: історія тих, хто вижив» («Maus: A Survivor's Tale»), в якому йдеться про Голокост. Несподівана форма осмислення графічно трагічних подій вивела жанр за межі коміксу і ствердила його у сфері «серйозної» дорослої літератури. Вищезазначений твір є єдиним графічним романом-лауреатом престижної Пулітцерівської премії (1992). На сьогодні – це найяскравіший зразок жанру «графічний роман».

Слід наголосити, що термін «графічний роман» не використовується ні в Європі (крім Британії), ні в Японії, а різниця між поняттями, як зазначають філологи, «комікс» і «графічний роман» лише формальна (більший об’єм, інший формат, краща якість паперу). Розділились думки й серед українських дослідників. Так, О.  Колесник пропонує «називати «графічним романом» всі форми високоякісного коміксу, виданого окремою книгою. А наприклад, О. Ісаєва наголошує, що у графічному романі, зображення домінує над текстом, однак оповідь не зводиться виключно до розважальної мети. Мають рацію й американські автори монографії «The Graphic Novel: An Introduction», обґрунтовуючи відмінність графічного роману від коміксу з одного боку та мультфільму – з іншого. Комікс і графічний роман об’єднуються графічним наративом, що дає підстави відносити їх до графічної прози, а також вживати термін «графічна література».

Отже, можна зробити висновок, що головна відмінність «графічного роману» від «коміксу» – це «серйозність» змісту – відображення соціальних проблем і особистих драм.

 Понеділок, 10 серпня, 2020 

Послідовне мистецтво:
         від наскельного живопису
         до візуального сторітелінгу

Комікс

Наша постмодерна цивілізація зі словесної системи вираження думки починає надавати перевагу візуально-образній формі її подачі, яка значно спрощує зусилля, необхідні для сприйняття інформації, збільшення якої відбувається з неймовірною швидкістю. Іншими словами, у ХХІ столітті людство орієнтується на візуальне засвоєння будь-якого повідомлення. З’являються синтетичні жанри, які об’єднують в одне ціле словесний та візуальний образ, створюючи різні модифікації, так звані, «imagetextу». Адже зображення – це система, що вимагає від користувача значно менше зусиль, позбавляє читача необхідності вникати в різні «нудні словесні описи». Звідси й формується масив візуальної літератури. Такими гібридними формами, в яких поєднується наратив словесний та візуальний є комікс  та  похідний від нього графічний роман.

 

Етимологія поняття «комікс» пов’язується із комічним та комедійним (від латинського «comicus»). Осмислюючи поняття коміксу, як виразника масової культури, науковці постійно намагаються визначити, що ж у ньому стоїть на першому місці – словесний текст чи малюнок. Хтось надає перевагу тексту, що ілюструється малюнками, оскільки зазначається, що комікс – це «серія чорно-білих або кольорових розважальних малюнків, що ілюструє розвиток сюжету, представлений мінімальним, здебільшого у діалогах, текстом». Хтось робить акцент на обов’язковій наявності малюнків, розміщених в суворій послідовності, але також, з мінімальним текстом.

Отже, сьогодні комікс позиціонується як специфічний різновид медіа, а питання про віднесення його до літературного чи мистецького артефакту залишається відкритим. Також, комікс розглядається в літературознавчій парадигмі як жанр масової літератури, яка останніми роками активно розвивається в напрямку елітарної. Слід зауважити, що довгий час до коміксу було ставлення як до «низького» жанру. Однак, починаючи із середини ХХ століття, комікс привертає все більшу увагу наукової спільноти. Про науковий рівень осмислення феномена коміксу/графічного роману свідчить поява у 2015 р. колективної монографія Я. Бетена та Х. Фрея «Графічний роман: вступ» (J. Baetens, H. Frey «The Graphic Novel: An Introduction») у видавництві Кембриджського університету.

З історії коміксу.

 «Батьком сучасного коміксу» визнають Р. Топфера (США), який уперше використав рамки для кадрів коміксу та взаємозв'язану комбінацію тексту й ілюстрацій. Новаторство полягало в «розбиванні на частини, визначенні послідовності, роботі над місцем і формою кадрів і тексту».

В історії становлення американських коміксів виокремлюють чотири періоди: золоте, срібне бронзове та сучасне століття. Золота доба бере відлік від 1938 року, коли видавництво DC Comics випустило графічну історію про Супермена. У той період коміксисти (автори коміксів) активно створювали нових персонажів, попит на таку літературу постійно зростав, як і її наклади. Срібне століття розпочалося у 1950-х рр. І позначилося зміною стилю ілюстрацій. Автори дедалі частіше порушували складні моральні питання, а отже видавці орієнтувалися, насамперед, на дорослу аудиторію. Бронзове століття тривало від 1970-х до середини 1980-х рр. Сюжети були зосереджені на важливих суспільних проблемах, як-от: вживання наркотиків, соціальна несправедливість, расова дискримінація тощо. Таким чином, на думку українського дослідника графічної літератури Б. Філоненка, комікси виконували соціальну функцію, реалізації якої сприяв культ супергероїв.

Втрату гумористичного спрямування коміксів пов'язують із 1938 роком, коли у США з'явився персонаж Супермен. Наприклад, під час Другої світової війни доволі популярним був комікс про Супермена, який за сюжетом допомагав у воєнних операціях. Поява певного супергероя зазвичай відповідала настроям суспільства. Видавництво Marvel Comics  (marvel з  англійської «чудо») у 1941 році репрезентувало нового персонажа — Капітана Америка, якого цілеспрямовано наділили рисами справжнього патріота. До речі, у 2009 році, одна з найбільших корпорацій індустрії розваг у світі The Walt Disney Company купила видавництво Marvel за 4,24 мільярда доларів США. За часів Другої світової війни комікси за участі Капітана Америка, мали шалений успіх у дитячого і дорослого населення. У часи «холодної війни» та ядерної загрози комікси «протидіяли» паніці в суспільстві. Такі історії морально підтримували населення. На подальше становлення коміксу як мистецтва у світовому масштабі суттєво вплинула виставка «Комікс і оповідна образотворчість», що відбулась у Франції 1967 року. Втім, офіційне визнання коміксу відбулося в Америці 1969 року, коли одного з авторів звільнили від оподаткування. Комікси стали ефективним форматом засвоєння нової інформації від 1980-х рр., коли почали виходити друком навчальні комікси.

На теренах СРСР комікси використовували від 1919 року через неписьменність населення та з метою агітації. Графічні історії започатковано журналом для дітей «Мурзилка» у 1924 році. Дорослим адресували короткі комікси через журнал «Крокодил», намагаючись у такий спосіб запобігти алкоголізмові, хуліганству тощо. Під час Другої світової війни лаконічні й виразні графічні історії слугували потужним інструментом пропаганди, що допомагав засуджувати нацистський режим і прославляти радянський. У повоєнний період комікси стали символом буржуазного ладу, їх критикували за пропаганду насилля, хоча «ідеологічно правильні» графічні історії побачили світ у журналах «Юний технік» і «Веселі картинки».

Середа, 8 липня, 2020 

Послідовне  мистецтво:

від  наскельного  живопису  до  візуального  сторітелінгу

Пропонуємо розглянути в декількох постах сучасні словесно-образні компоненти послідовного мистецтва та їх вплив і значення для людства. А саме – «послідовне мистецтво», «комікс», «коміксисти», «вебкомікс» або «інтернет-комікс», «цифровий комікс», «комікс-журналістика», «філактери», «візуальний сторітелінг», «графічний роман», «графічна література», «інтерактивний графічний проєкт». Допоможе у цьому стаття – Т. Троян. Послідовне мистецтво: від наскельного живопису до візуального сторітелінгу // Вісник Книжкової палати. – 2019. – №10. – С. 5 – 8. 

Основний меседж статті – розвиток візуальної форми передачі думки та інформації у суспільстві та процес становлення комунікацій. Адже, сьогодні, комунікативну функцію виконують не лише традиційні канали та форми, а й експериментальні способи інформування.

Дану інформацію радимо використати при проведенні заходів з метою розширення уяви юних відвідувачів про світ традиційних книг та нових форматів інформації, їх збереження і використання у бібліотеках.

Історія  послідовного  мистецтва 

Термін «послідовне мистецтво» ввів до наукового обігу американський вчений В. Айснер на позначення сутності графічної літератури, яка полягає у наданні інформації через зображення, що утворюють особливу форму комунікації.

Становлення принципу послідовного мистецтва можна простежити ще з античних часів (хоча поширена думка, що твори послідовного мистецтва з'явилися наприкінці XIX ст. у США як зразки масової культури), коли люди створювали наскельні малюнки для комунікації один з одним. Подальший розвиток послідовного мистецтва відбувався у релігійних і світських творах, в яких серії зображень із підписами висвітлювали важливі для тогочасного суспільства теми. Вербальний (словесний) складник у творах послідовного мистецтва є другорядним, який доповнює, уточнює та роз'яснює графічний матеріал. Натомість візуальний компонент формує естетичну й змістову цілісність творів і сприяє кращому засвоєнню інформації. Принцип послідовного мистецтва реалізується у формі коміксу, а також може бути адаптований до візуального сторітелінгу загалом. На кожному хронологічному етапі розвитку людства зразки послідовного мистецтва відповідають потребам суспільства й транслюють соціальні настрої та прагнення і віддзеркалюють події епохи.

До послідовного мистецтва також належать малюнки стародавніх єгиптян, давньогрецький живопис, фрески з життя святих. У 15-16 ст. лубкова література набула форм масової культури. Її специфіка, як виду народної творчості, полягала у створенні зображень із підписами, що вирізнялися лаконічними й зрозумілими образами. А малюнки були схематичними і не потребували складної технології виготовлення. Висвітлювалися релігійні, фантастичні, жартівливі, історичні сюжети. Упродовж 16-17 ст. виходили друком серії гравюр на релігійну тему, що мали назву «алілуя» та гравюри на світські теми — «ауки». Як зазначають фахівці, малюнки-ауки мали однаковий розмір і розміщувалися на аркуші по чотири картинки в ряд. Як і в коміксах, під картинками розташовувалися пояснювальні підписи. У 19 ст. пояснювальні підписи до аук стали римованими. Від 18 ст. поширюються графічні історії на шпальтах газет і журналів. Першими європейськими коміксистами, які втілили розповіді в картинках, вважають англійців В. Хогарта і Т. Роулендсона. У США перші зразки послідовного мистецтва також з'явилися на сторінках преси, але суспільство не відразу сприйняло графічні історії. Підставою для критики була комічність і демократичність жанру. Першим коміксом, в якому було використано філактери («словесні бульбашки», які «видуваються» з вуст персонажа) та розкадрування малюнків стала серія «Жовтий хлопчик».

Усі ці види мистецтва дослідниця Н. Космацька визначає «протоформами сучасного коміксу».  

Вівторок, 9 червня, 2020 

Сторітелінг – 

це термін, що складається з 2-х англійських слів – «story» – «історія» і «telling» – «розповідання», і перекладається з англійської – «розповідання історій».

Сторітелінг – це спосіб передачі інформації через розповідання історій. І така форма подачі дуже популярна у бібліотеках світу як серед їхніх відвідувачів, так і бібліотекарів.

Які ж саме історії розповідають? Будь-які, що можна переповісти усім – користувачам бібліотек, колегам та іншим групам осіб. Головне, щоб було цікаво і корисно.

Тому така форма використовується при підготовці масових заходів, інформацій у ЗМІ, веденні сайтів, блогів, у професійному навчанні тощо.

Сторітелінг може бути як окремою формою заходу, так і використовуватись як частина іншого заходу, тим самим доповнюючи його.

П'ятниця, 15 травня, 2020 

Квест у бібліотеках

Відомо, що першочер­гове завдання сучасної дитячої бібліотеки – відкривати її відвідувачам розмаїтий інформаційний світ використовуючи іннова­ційно-ігрові форми заходів. Адже це сприяє інтелектуальному розвитку та читанню юного покоління, а також популяризації бібліотечних документних ресурсів. Серед таких форм робо­ти з читачами, які бібліотекарі ак­тивно використовують останнім часом, особливої ваги набули квести. Та інколи, спостерігається не зовсім точне розуміння цієї форми роботи у бібліотеках. І тому – про квест.  

В перекладі з англійської слово «quest» – це «пошук», іноді «прагнення».

У сфері розваг ігрова форма «квест» – дуже популярна. Є приватні квест-кімнати (комерційні квест-проєкти), вебквести, інтелектуальні, краєзнавчі, велоквести тощо. Суть цієї динамічної гри, полягає у проходженні командами певних маршрутів з обов’язковим вико­нанням спеціально розроблених завдань. Перемагають ті, які виконали усі завдання най­швидше.

Як має відбуватись квест у бібліотеці для користувачів-дітей? Насамперед, бібліотекарям важливо пам’ятати, що ступінь складності гри залежить від вікових та психофізичних особливостей дітей, а також їхніх уподобань. Виходячи з цього розробляються питання і маршрути гри. Особливістю бібліотечних квестів є те, що вони можуть проходити як в закритому, так і відкритому просторі (наприклад, прилегла бібліотечна територія), а також, як в межах одного відділу бібліотеки, так і декількох. До основної мети цієї захопливої гри у бібліотеці можна віднести пошук книжкових скарбів, що заховані як у приміщенні бібліоте­ки, так і поза її межами. Також, гра може бути тематичною і розкривати її гравцям щось нове у будь-якій сфері. Отже, гра допомагає якомога ближче/ширше познайомитись з бібліотекою, конкретними книгами, дізнатись більше про літературних героїв (улюблених чи нових) та різні документи, що зберігаються у бібліотеці тощо.

Таким чином, ці реалістичні ігри заохочують не лише до читання, а й розвивають уяву, творчість, кмітливість, формують лі­дерські якості та командний дух, допомагають шукати оригінальні рішення та підказки, дають змогу отримати нові емоції, відчути задоволення від досягнення певної мети, завдяки особистим інтелектуальним знанням. А ще, гра, як показує практика, неодмінно залишає гарні спо­гади та бажання її учасників повернутися знову туди, де було цікаво, привітно і весело у колі друзів/однодумців.

  Вівторок, 28 квітня, 2020

Квідич

   Що таке квідич?

 Квідич (англійською – quidditch)  — вигадана спортивна гра, в яку грають персонажі книги  Джоан Кетлін  Ролінґ  про  Гаррі Поттера. Гра отримала назву на честь болота Квірдитч. Історія  цієї, а також ранніх ігор на основі мітли описується письменницею у вигаданій книзі, що подобається Гаррі Поттеру, автором якої є  Северус Снейп. Пригадуєте, коли Северус Снейп  піймав Гаррі з цією книгою в романі  «Гаррі Поттер і філософський камінь», він на ходу придумав правило, що забороняє читання книг за межами Гоґвортсу.

Вигадана гра і сучасний спорт

Квідич назавжди заполонив розум найзатятіших фанатів Гаррі Поттера і вони адаптували легендарну гру, в яку грали чарівники. Що ж це за гра? Учасники команд, в яких є як чоловіки, так і жінки, бігають по полю, тримаючи рукою між ніг пластикову палицю, яка імітує мітлу. Завдання спортсменів – зловити сніть – невеликий м'ячик, який знаходиться в шкарпетці за спиною у спеціального гравця.

Засновник спорту «квідич» Алекс Бенеп розповів, що у реальному житті квідич – це щось середнє між регбі і доджболом. Також, є елементи олімпійського гандболу, а ось, коли на полі з’являється «снітч» присутні, навіть, елементи боротьби.

Перший Чемпіонат світу з квідичу відбувся у Великій Британії у 2012 році. Гра доволі популярна. Про це свідчать і наступні чемпіонати. Зокрема, на Чемпіонаті світу з квідичу у Флоренції (Італія) брали участь 29 команд і понад 800 гравців з таких країн, як – США, Велика Британія, Бельгія, Австралія, Іспанія та інші.

Бібліотечний квідич.

Немало дитячих бібліотек в країні пропонують своїм відвідувачам, шанувальникам Гаррі Поттера, захід, на кшталт книжкової гри, беручи до уваги лише окремі елементи та дух змагання і азартності. Зрозуміло, що це подобається читачам.

Один з варіантів гри. Учасники команд, по черзі, відповідають на запитання бібліотекаря, що виступає в ролі спеціального гравця, який «водить по колу м’ячик». Інші атрибути гри – палиці-мітли, шкарпетка тощо. Завдання учасників – набрати якомога більше балів за правильні відповіді до закінчення гри. Запитання можуть бути різної тематики, у тому числі, й по книгах про Гаррі Поттера.

Четвер, 9 квітня, 2020

Бук-слем (BOOK Slam)

Слово slam від англійської –  штовхання, витіснення одне одного.

Це – захід-змагання на кращу «рекламну компанію» щодо просування обраної книги учасниками заходу. Можливо, з елементами музики, театралізації. 
Учасники діляться на декілька команд. Завдання команди полягає в тому, щоб якомога краще розрекламувати книгу. Головне, що команди отримують однакову книгу. І за окремий проміжок часу їм треба показати уміння представити цікаво книгу і донести до глядачів свої емоції та почуття від прочитаного.

Таким чином, команди «повинні змусити купити», тобто зацікавити когось із глядачів взяти і прочитати книгу.

Кращу команду, що рекламувала книгу, визначає журі, до складу якого можуть входити як глядачі, так і бібліотекарі.

Понеділок, 2 березня, 2020

Яскрава  подія  дня

Всесвітній  день  письменника  –  World  Day  of  the  writer

Вітання  усім  письменникам,

нехай  пишуться  твори  до  яких  буде  прагнути  душа!

Відзначається практично у всіх країнах, щорічно,  3 березня.

Повна назва цього свята – Всесвітній день миру для письменника, запровадженого за рішенням 48-го конгресу Міжнародного ПЕН-клубу (International PEN Club), у січні 1986 року.

Історія  Міжнародного ПЕН-клубу (International PEN Club)

Заснований у Лондоні у 1921 році. Назва організації – це абревіатура, походить від перших літер англійських слів Poets — поети, Essayists — есеїсти, Novelists — новелісти/романісти. Цікаво, що абревіатура у даному випадку співпадає зі словом  pen  — в перекладі з англійської —  ручка.   Ідея створення організації належить англійській письменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт (Mrs. C.A. Dawson Scott). Першим президентом ПЕН-клубу був всесвітньо відомий письменник Джон Голсуорсі (John Galsworthy). У 1923 році відбувся перший міжнародний конгрес ПЕН-клубу у Лондоні. На той час пен-центри були створені в 11-ти країнах світу. Сьогодні, подібні центри діють у 130-ти країнах світу.

Принципи ПЕН-клубу

Це – міжнародне об’єднання письменників, котре, як зазначено в Хартії ПЕН-клубу, виступає на захист принципів свободи інформації в середині країни і між усіма країнами. Його члени зобов’язуються виступати проти натиску на свободу слова у будь-якій формі у тих країнах і суспільствах, до яких вони належать, а також у всьому світі, коли це є можливим.

ПЕН-клуб вважає, що необхідне просування людства до більш високих форм політичної та економічної організації потребує вільної критики уряду, органів управління та політичних інституцій.

Оскільки свобода передбачає добровільну стриманість, члени ПЕН-клубу зобов’язуються виступати проти таких негативних аспектів вільної преси, як неправдиві публікації, навмисна фальсифікація, спотворення фактів тощо заради політичних, групових чи  особистих цілей.

Відзначення свята

Проводиться у багатьох країнах, до того ж, не тільки професійними письменниками, яких сьогодні у  світі налічується від 150-ти до 200-т тисяч – романісти, прозаїки, поети, памфлетисти, публіцисти, фантасти, фейлетоністи, новелісти, есеїсти, що пишуть більш ніж 150-ти  мовах, а й іншими майстрами слова. Його по  праву вважають своїм представники «четвертої влади» – журналісти, історики, блогери. У цей день відбуваються обговорення тенденцій сучасної літератури, церемонії нагороджень найталановитіших авторів, прослуховування нових віршів та  уривків романів колег.

Всесвітній день письменника в  Україні

У 2012 році, за підтримки голови фонду «Нові традиції»  Сергія Бондарчука,  українська дитяча письменниця  Лариса Ніцой – наша землячка –  ініціювала щорічне святкування Всесвітнього дня письменника в Україні.

Цікаві  факти  з  життя  знаменитих  письменників,

творами  яких  зачитувались,  зачитуються  і  будуть  зачитуватись

Тарас Шевченко, за своє життя, написав 237 віршів і  поем.

Микола Гоголь працював над створенням «Мертвих душ» тільки стоячи. Мав пристрасть до рукоділля: в’язав на спицях шарфи, кроїв сестрам сукні, ткав пояси, до літа шив собі шийні хустки.

Михайлу Булгакову знадобилося 12  років на  написання роману «Майстер і  Маргарита».

Джек Лондон був соціалістом, а крім того – першим в історії американським письменником, який заробив своєю працею мільйон доларів.

Агата Крісті страждала на дисграфію, тобто, практично не могла писати від руки. Всі її знамениті романи були надиктовані.

Едгар Аллан По все життя боявся темряви.

Оноре де Бальзак завжди писав у темряві.

Олександр Дюма-батько написав 420 романів

Марк Твен був непоганим винахідником. Серед його розробок:

- блокнот з відривними аркушами для журналістів;

- шафа з розсувними поличками;

- саморегульовані підтяжки;

- машина для зав’язування краваток.

 

Продовжуйте  пошук  цікавого

 про  твори  і  творчість  письменників

на  бібліотечних заходах  разом  зі  своїми  користувачами.

П'ятниця, 7 лютого, 2020

Бібліошопінг 

Слово "shopping" походить від англійського слова  «shop» – «магазин»).

 Форма бібліотечного масового заходу бібліошопінг передбачає такі правила. Один або декілька його учасників пропонують, тобто рекламують іншим «придбати» документ чи документи з фонду бібліотеки. Таким чином, відбувається не лише реклама та популяризація певної книги/журналу/диска тощо, а й, зазвичай, видача бібліотечних документів. 

Четвер, 09 січня, 2020

Бібліо-мікс

Слово мікс походить від англійської "mix" – "змішувати". Форма заходу бібліо-міксу може бути як огляд чи перегляд будь-яких інформаційних ресурсів бібліотеки як за загальною, так і за окремою темою. Головне, щоб тема була актуальною і цікавила відвідувачів.

До заходу можна включити бібліотечні документи за різними видами: книги, періодичні видання,  відео-, кіно-, фоно-, фото- документи, електронні видання, плакати, посилання на  Інтернет-ресурси тощо.

Понеділок, 09 грудня, 2019

Бібліо кав'ярня 

Бібліо кав'ярня - це форма заходу, побудованого за типом звичайної кав'ярні.

Але тут замість кави з тістечками подають книги.

Тому у «Бібліоменю» - перелік назв творів, імен авторів на будь-який смак: від невибагливих «книжкових страв»  до  «смачних і вишуканих».

Також, можна «подати» і міні «страви» – заходи, наприклад: вікторини, кросворди, конкурси, флеш-інформації.

Готуючись до такого заходу, бібліотекарям треба ретельно переглянути фонд, підбираючи книги для певних вікових і соціальних категорій користувачів. Продумати дизайн приміщення для «бібліо кав'ярні», окремі комфортні зони для читання тощо. Доречною може бути й подача кави, соків, канапок. Але це вже на розсуд організаторів заходу.

Мета – зацікавити відвідувачів книгами, літературою, словом, затишком і теплом.

Понеділок, 18 листопада, 2019

Книжкова виставка-інсталяція 

Книжкова виставка-інсталяція – виставка, яка представляє собою просторову композицію, створену з різноманітних елементів – книг, журналів, побутових предметів, промислових виробів та матеріалів, природних об’єктів, фрагментів текстової та візуальної інформації.

Понеділок, 07 жовтня, 2019

Ай-стопер

Ай-стопер («eye stoper» — буквально з англійської «око – зупинись») – назва, що прийшла з реклами, стала популярною у бібліотеках.

Ай-стопери покликані привертати увагу всіх, хто приходить до бібліотек. Часто для оформлення книжкових виставок, різноманітних дороговказів, оголошень, бібліотечних приміщень, куточків, різних зон інформаційних/ іграшок тощо використовується саме такий прийом. Щоб звернути увагу на щось особливе серед розмаїття, потрібно правильно донести інформацію за допомогою, перш за все, яскравості. Але не менш важливо для бібліотеки, щоб інформація для відвідувача була необхідною і актуальною сьогодні, яку можна використати і завтра. 

Вівторок, 02 липня, 2019

Про  Барта  Моеяерта  (Bart Moeyaert)

бельгійського (фламандського)  письменника

лауреата  Меморіальної  премії  імені  Астрід  Ліндґрен  у  2019  

 

Барт Моеяерт, приймаючи привітання після вручення престижної премії, в одному з інтерв’ю, зазначив: «Я… кажу, що Астрід Ліндгрен –  моя бабуся.  Вона дуже багато значить для мене, і я не можу описати, що це означає отримати цю нагороду».  «Це майже сюрреалістично.  Я вже читав Астрід Ліндгрен, коли мені було сім-дев'ять років.  Я – наймолодший із семи братів і «Діти з Буллербун» були подібні до моєї власної сім'ї» (український переклад книги А. Ліндгрен «Ми усі з Бюллербю», інший варіант «Усі ми  — діти з Бюллербю»  (шведською – Alla vi barn i Bullerbyn). 

Барт Боудевейн Пітер Моеяерт (в інших перекладах – Моєйаерт, Муйарта) народився 9 червня 1964 року, в Антверпені, Брюгге, Бельгія. Тобто, нещодавно відзначив своє 55 річчя. Ім’я отримав на честь персонажа  Барджи із серії книг  Анни де Верес та бельгійського короля Бодуена (Будевейна). За давньою традицією, король Бельгії стає хрещеним батькоv сьомого сина у безперервній черзі синів будь-якої бельгійської сім’ї (на фото - семеро дітей сім'ї  Моеяерт). Так, Барт – наймолодший із семи братів – майже, як у казці. Як відомо, молодшому частіше дається більше ніж іншим – вдача, розум. Дійсно, Барт став одним із блискучих, найвідоміших та найбільш видаваних з фламандських письменників. Вивчав у Брюсселі фламандську та німецьку мови, історію. Початком своєї творчої біографії Барт вважає 1978 рік, коли він, 19-ти річний юнак, уперше прочитав на радіо свій вірш. Тоді ж почав і друкуватись. А вже через п'ять років, у 1983, вийшла його автобіографічна книга «Фальшиво виконаний дует» («Duet met valse noten»), яку рівно через рік, у 1984-му, визнали кращою книгою Бельгії. Починаючи з 1990-х років, Б. Моеяерт працює у дитячих спеціалізованих періодичних виданнях. А з 1995 року повністю віддає себе літературі. Пише не тільки для дітей і підлітків, а й для дорослих. У його доробку є вірші, романи, сценарії для телебачення, театральні п'єси. До того ж, займається перекладами, викладає творче письмо, часто виступає у якості актора у спектаклях і отримує від цього задоволення. У 2006-2007 роках Барта Моеяерта офіційно обрано міським поетом міста Антверпен, де він мешкає й нині.

За роки творчості письменник написав понад 50 книг, багато з яких перекладені 22-ма мовами світу. Автор часто прочитував свої твори зі сцени, отримав десяток премій у Бельгії, Нідерландах та інших країнах. Його бібліографія включає книжки з малюнками. Найчастіше його книги адресують дітям, підліткам, молоді. Та сам автор вважає, що пише не озираючись на вік – для усіх. Серед найвідоміших творів Б. Моеяерта «Tegenwoordig heet iedereen Sorry», «Het is de liefde die we niet begrijpen», «Blote handen», а також автобіографічна «Broere» («Брати»), що була адаптована для сцени. Це – збірка оповідань про дитинство автора, його братів, батьків. Тут поєднано автобіографічні елементи з дитячими роздумами та легкою дозою іронії. Тут кожен день дитинства під пером автора перетворюється на скарб – будь-то будівництво будинку з піску чи візит справжнього короля, а чи поїздка усіх братів в автомобілі або ж різдвяний ранок. Перше видання книги складалось з 31-єї історії, друге видання (2002 рік) – з 42-х історій, а у третьому (2017 рік) ця цифра виросла до 49-ти спогадів. Саме ця і лише одна книга письменника перекладена російською «Братья» («Брати»), яку можна купити в Інтернеті.

Остання книга письменника опублікована у жовтні 2018 року «Meet Bianca або Everybody’s sorry nowadays» – «Зустрічайте Б’янку» (інші переклади – «Познайомся з Б’янкою», «На жаль, сьогодні всі»), (на фото обкладинка книги). Цей роман гострий, як бритва, з емоційно зарядженим портретом дванадцятилітньої дівчинки, котра, за словами її матері, має бути з інструкцією до експлуатації. Вдома у дівчинки усе обертається навколо її меншого брата, який має проблеми із серцем. Батько Б’янки розпочав «нове життя» зі своєю молодою дівчиною і вважає, що зустрічатись з донькою – достатньо вихідних. Дівча воліє більше мовчати, ніж говорити, але не може змусити мовчати свої думки. У неї є улюблена актриса, з якою, в уяві, може висловлювати свої почуття і переживання.

Аргументуючи вибір переможця на Меморіальну премію імені Астрід Ліндґрен, журі зазначило, що насичена і музична мова Барта Моеяерта переплітається з пригніченими емоціями і невисловленими бажаннями. 

І ще. Книги Барта для дітей та молоді посідають самодостатнє місце у світовій літературі. Автора не цікавлять зображення ідилічних сцен або чистого і невинного дитинства, бо вважає показати життя у всіх його багатогранних аспектах. В його книжках немає чітких меж між добром і злом.  Також, наголошується, що книги письменника засвідчують, що – це незаперечна частина світової літератури.

Ерік Тітусон, директор видавництва Lilla Piratförlaget, висловився так: «Він (Барт) – майстер субтитрів. Барт Моеяерт – окрема електростанція в європейській дитячій та молодіжній літературі».

Барта Моеяерта висунуто на премію Ханса Крістіана Андерсена 2020.

Трохи більше про книги, у т. ч. й нову,

про самого автора

та думки звичайних читачів

про твори

 https://www.bartmoeyaert.com/international.php

https://sverigesradio.se/sida/artikel.aspx?programid=478&artikel=7190910

Середа, 10 квітня, 2019

Лауреат  

Меморіальної  премії  імені  Астрід  Ліндґрен  2019 (ALMA) –

бельгійський  (фламандський)  письменник

Барт  Моеяерт  (Bart Moeyaert) –

 54-х літній автор понад 50-ти книг для дітей і молоді, багато з яких перекладені майже 20-ма мовами світу. Також, у доробку письменника – сценарії та переклади.

Книги Барта посідають самодостатнє місце у світовій літературі. Кажуть, що читати їх нелегко, бо з кінематографічною безпосередністю змальовує стосунки у кризовій точці.

На переможця чекає грошова винагорода у розмірі 5 млн шведських крон (понад 500 тис. доларів). 

У наступному пості – про відомого-невідомого письменника.

Сьогодні представляємо фото з Болоньї (Італія), де відбулось оголошення переможця престижної міжнародної премії – зала в очікуванні лауреата, письменник з вітальним букетом, інтерв’ю письменника. 

                         

Вівторок, 19 березня, 2019

Словничок  бібліотечних  термінів

Поетичний  зорепад –

захід, присвячений поезії або популярним поетам.

Передбачає читання/декламування віршів на заході як бібліотекарями, відвідувачами/учасниками, так і професіональними акторами. Також, це може бути зустріч з поетами, як професіональними, так і аматорськими

Вівторок, 5 березня 2019

Про українських претендентів  на  ALMA – 2019

Кость Лавро – широко відомий в Україні та багатьох країнах світу художник-ілюстратор, графік дитячих книжок та журналів. Ілюстровані ним видання мабуть є у більшості бібліотек нашої країни, а у дитячих бібліотеках – так точно, кожній.

У творчому доробку митця десятки проілюстрованих книжок, які побачили світ не лише в Україні, а й в інших країнах. Серед них: «100 найкращих українських народних казок» (томи 1, 2), «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, «Різдвяна рукавичка», «Пан Коцький», «Улюблені вірші», «100 КАЗОК», «Козак Петро Мамарига» (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), «Дитяча Євангелія», «Карнавал» (видавництво «Каліграм», Швейцарія), «Різдво Великого Вовка» (видавництво «Баярд-прес», Франція).

Книги художника були неодноразово представлені на найпрестижніших міжнародних книжкових виставках-ярмарках та входили до їх каталогів – в Україні, США, Франції, Швейцарії, Японії, Італії, Китаї, Бразилії, Ірані. Тривалий час Кость Лавро успішно співпрацює з найпопулярнішим французьким дитячим журналом «Pommed’Api». Він один із небагатьох українських художників, який регулярно отримує замовлення від закордонних видавництв, таких, як французьке BayardPresse, швейцарське Calligram, американське Alfred A. Knopf.

Наприкінці дев’яностих ХХ століття К. Лавро став одним із переможців найпрестижнішої виставки дитячої книжки та ілюстрації в Болоньї (Італія) і увійшов до десятки кращих художників. Серед інших майстрів-графіків був відзначений на аналогічних виставках у Тегерані (Іран), Братиславі (Словаччина).

Марка «Ігри XXVII Олімпіади в Афінах 2004 року» Костя Лавра завоювала срібну медаль Міжнародного Олімпійського Комітету.

У 2005 році художнику присуджено Премію імені Лесі Українки Кабінету Міністрів України у номінації «Художнє оформлення книг для дітей» за книги «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя та «Різдвяна рукавичка». 

Також, «Ніч перед Різдвом» здобула кілька найвищих книжкових нагород, серед яких – титул «Найкраща дитяча книга 2007 року» на Всеукраїнському конкурсі «Книга року» та диплом 1-го ступеню за перемогу у конкурсі «Искусство книги» (Росія, 2007 р.).  

У 2006 році, на першому Різдвяному книжковому ярмарку в «Українському Домі», автори І. Малкович та К. Лавро представили свій витвір – найбільшу друковану книжку у світі – «Українську АБЕТКУ» – 3 на 4 метри, вагою майже 250 кг, з не промокаючими аркушами. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» надрукувало її у дизайн-центрі «Сова».

У 2010 році К. Лавро став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Образотворче мистецтво» за ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури та монументальні розписи на тему українських народних казок у Державному академічному театрі ляльок у Києві.

У 2016 році, у видавництві«Балтія-Друк», яким започатковано серію альбомів, що представляють творчі доробки лауреатів Шевченківської премії в галузі образотворчого мистецтва, першим видано мистецький альбом «Кость Лавро».

У 2017 році ілюстратор отримав звання «Заслужений художник України».

У травні 2018 року в Національному музеї літератури України влаштовано персональну виставку Костя Лавра – визначного майстра сучасної української книжкової графіки.

              

Останнім часом художник веде заняття у Київському будинку Книги, які мають популярність серед дітей і дорослих. 

         

Також, багато відвідувачів на сторінці художника у Facebook «Художественная Академія Костя Лавро».

В одному з інтерв’ю митець зазначив, що з 1993 року часто перебуваючи за кордоном, бачив чимало дитячих книжок і журналів, і мріяв про те, щоб і в нашій країні з’явились якісні видання. Навіть завдання собі поставив – допомогти нашим видавництвам підняти дитячу ілюстрацію до європейського рівня. І це йому вдалося. «Почерк» цього майстра легко впізнати, бо його малюнки привертають увагу щирістю, добротою, яскравими кольорами. Тому, в оформленні ним книжки закохуються з першого погляду – від 2 до 102 років.

У чому ж унікальність малюнків художника?

По-перше – популяризація рідної України. Герої його казок одягнуті в українські національні костюми. І якщо, ілюструється французька казка для маленьких французів, то Лисичка у нього пов'язана хусточкою точно так як Солоха! Мабуть, не випадково саме його «Котик та півник» став першою книгою в українському книговиданні, права на англомовну версію якої придбало одне з найвідоміших у світі видавництв «Alfred Knopf» («The Cat and the Rooster», Нью-Йорк).

Або, наприклад, «Абетка» багато разів перевидавалася і досі користується колосальним попитом на ринку літератури для малечі. У книжці понад тридцять кольорових ілюстрацій до кожної літери алфавіту, з вигадливим сюжетом і характерними образами, які одразу запам’ятовує дитина і, які спонукають її до асоціативного мислення. І це, по-друге.

По-третє. Важко повірити, але Костянтин Тихонович, створюючи ілюстрації, зовсім  не застосовує в роботі сучасні комп’ютерні графічні програми!  Натомість віддається перевага традиційному авторському оформленню  аквареллю, гуашшю, тушшю. До своїх малюнків Кость Лавро дуже суворий. Ескіз до казки може народитися в голові за якусь мить, але на папір він переноситься старанно. Художник відображає не лише сцени сюжету, а й почуття і переживання героїв, думки, емоції, тобто вимальовує характери і психологічний стан діючих осіб. Без характеру і душі мальований казковий персонаж не може стати улюбленцем і другом читачеві. Мабуть, саме у цьому секрет успішного ілюстратора.

Як зізнався художник, своїх персонажів малює з себе: «Інколи доводиться ставати перед дзеркалом і скривлюватися, і швиденько перемальовувати.  Мене надихає текст, на який створюю ілюстрації. Малюю без ескізів. Всі мої витвори – це я сам, хіба там, де лисичка, – то малюю з дружини. Щодо підбирання кольору, то в мене спрацьовує арифметичний досвід. Мені завше хочеться заповнити кожен сантиметр ілюстрації».

Про становлення художника. 

За даними Вікіпедії справжнє ім’я художника — Лавр Костянтин Тихонович, псевдонім Кость Лавро. Народився Костянтин Тихонович 11 березня 1961 року в м. Новоукраїнка Кіровоградської області. Згодом, сім’я переїхала до Київської області. У дитинстві був запеклим футболістом, капітаном збірної школи з волейболу. Олівець у руки взяв ще змалечку — дуже вже подобалися чорно-білі ілюстрації «Українських народних казок». Звідти з великим завзяттям зрисовувалися вовчики-братики та лисички-сестрички. Одного разу батько показав «доробок» сина вчительці Л. Стебловській, що жила поруч, і та, в захопленні від малюнків запропонувала хлопчикові допомогу у підготовці до вступу у Республіканську середню художню школу ім. Т. Г. Шевченка. Займався рік, склав іспити і вступив до школи, яку закінчив у 1979 році. Згодом, став студентом факультету графіки Українського поліграфічного інституту у Львові. Тут, своїми наставниками, К. Лавро вважав І. Остафійчука та Ф. Гуменюка – видатних художників у царині графіки та живопису, роботи яких на межі 70-80-х років минулого століття мали колосальний вплив на нього і спонукали до пошуку власного художнього стилю. Навчання завершив у 1988 році.

Фахову діяльність розпочав у тому ж році з відомого журналу для дітей «Барвінок», в якому працював художнім редактором. Далі – робота у журналі «Соняшник», у видавництвах «Дніпро» та «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», де плідно працює й сьогодні головним художником. Саме його стиль великою мірою визначає творче обличчя цього видавництва.

«Усі книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» народжуються у творчих муках, – підсумовує художник. – Ілюстрації, по суті, вистраждані мною, бо, маючи такого директора видавництва, як Іван Малкович, не можна розмальовувати книжки абияк. Він ніколи не пропустить жодної цяточки, прискіпливо роздивиться все».

Про творчість художника.

Іван Малкович, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: «В його ілюстраціях ніби відсутнє поняття часу… …з них немов струмує вічний праукраїнський рай. Вірю, що його знаменитий зайчик, з якого аж виливається ніжність, та котик, що промениться уродженим лукавством і симпатичною нахабністю, перетривають не одне покоління. І здається, що саме про цих Лаврових зайчика та котика століттями співали українським дітям…».

Віргініюс Строля, головний редактор видавництва «Балтія-Друк»: «В малюнках Костя Лавра, якщо так можна сказати, ‑  дитяча душа».

Тарас Головко, автор статті «Мистецьке видання «Кость Лавро» у газеті «День» від 30.11.2016: «…Кость Лавро володіє природним даром, завдяки якому твориться якийсь казковий світ, у якому малеча почуває себе напрочуд комфортно. Можна лише порадіти, що у нас є можливість насолоджуватися роботами справжнього майстра живопису, який так багато зробив для розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва».

Костянтин Лавро (мовою оригінала) «…у меня есть мечта нарисовать книгу глазами главного героя — как он смотрит на этот мир и что видит в мире. Неважно, кто это будет, пусть даже Колобок! То есть, главное условие — не рисовать этот персонаж, а только то, что его окружает.… А чего бы ещё хотелось?.. Пожалуй, Шевченко порисовать, «Гайдамаки», например. Думаю, я смог бы показать что-то новое. Не знаю почему, но мне кажется, я хорошо его чувствую».

«Багато хто помиляється, коли сприймає створення ілюстрацій до дитячих видань справою несерйозною, легковажною…  …Іноді мене запитують: як вдалося придумати і зобразити на папері таких характерних персонажів, вибудувати композицію, підібрати гармонійні кольори? Навіть не знаю, як одразу відповісти – може, це Боже Провидіння водить моєю рукою, коли малюю…».             

Додатково:

http://familiya.today/blog/hudozhnik_kost_lavro_chem_bolshe_rabotaesh_tem_bolshe_tebe_otkrivaetsya_

https://www.blog.bookopt.com.ua/kost-lavro-tsikavi-fakty-pro-chudovoho-khudozhnyka/

http://blog.i.ua/community/1952/687845/

//www.slideshare.net/nbkidskiev/ss-58743619

//rozmova.wordpress.com/2018/07/02/kost-lavro-4/

http://museumlit.org.ua/?p=8979

http://www.knpu.gov.ua/content/%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%C2%AB%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%BE%C2%BB

П'ятниця, 1 березня 2019

Про українських претендентів  на  ALMA – 2019

Зірка Захаріївна Мензатюк  –  українська письменниця, журналістка, членкиня Національної спілки письменників України з 1995 року. Авторка близько 20-ти дитячих та підліткових книжок, серед яких «Макове князювання», «Дочка Троянди»,  «Київські казки», «Ангел Золоте Волосся»,  «Таємниці козацької шаблі»  (ввійшла у навчальну програму з літератури і   вивчається у 5 класі),  «Як я руйнувала імперію» та інші.  

Зірка Мензатюк   – одна з небагатьох письменниць, які послідовно руйнують стереотипи і її твори завжди багатофункціональні.  Бо  відкривають дитину й дитинство, світ художнього слова і навколишній світ та захоплюють динамічними сюжетами, історичними екскурсами, національно-культурними візіями, сімейно-родинними цінностями, таємницями, пригодами й мандрами юних героїв, а також, мають, напрочуд, легку мову, світлі емоції, непохитну віру у перемогу добра і справедливості.  В одному з інтерв’ю письменниця наголосила, що пише, взагалі-то, про любов, а всі інші складові твору виникають спонтанно.  Це - любов до свободи, України,  цінностей українського народу,  природи  тощо.

Майбутня письменниця народилася 21 жовтня 1954 року   в українському селі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області.  Перший потяг до письменства дівчинка відчула ще в другому класі. Шкільна вчителька дала дітям завдання написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши домашню роботу з переказу, майбутня авторка розповіла про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, яка збирала горішки, і про те, як виглядає ліс взимку. Зірці настільки сподобалося викладати свої історії на папері, що вона написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчинку Ганну». Чомусь однокласники не повірили в те, що другокласниця пише вірші сама. Діти були впевнені, що вірші написав її прадід Олекса, а дівчина видає їх за свої. Проте вже за три роки вірші Зірки почали друкувати районна та обласна газети.

По закінченню школи, у 1972 році, дівчина вступила до Львівського університету імені Івана Франка на факультет журналістики. Вступ виявився нелегким, але перше місце на олімпіаді з української мови та літератури, численні публікації і рекомендації письменнику-початківцю від Спілки письменників України зіграли свою роль. У 1977 році Зірка Мензатюк закінчила університет із червоним дипломом і влаштувалася на роботу кореспондентом. До 1988 року журналістка встигла попрацювати в декількох газетах. Їй подобалась така відповідальна робота, але з часом вона відчула, що пише не про те.

З   1988 року  й понині Зірка Мензатюк – на ниві письменництва – пише для дітей. Пише творчо і натхненно. Майже, кожні 3-4 роки виходять її нові книги у різних видавництвах.  У  1990 році   видавництвом «Веселка» було випущено першу книгу  З. Мензатюк  «Тисяча парасольок». Через три роки, у 1993-му,  вийшла  книжечка «Арніка».  З 1995-го року   Зірка Мензатюк – член Національної Спілки письменників України. З 1997-го, у дитячому журналі «Соняшник», письменниця веде рубрики «Фортеці України», «Щоденник мандрівника», «Храми України», «Щоб любити». Завдяки цій роботі, у 2002 році, вийшла книга для дітей про відомі храми і церкви України «Наші церкви: історія, дива, легенди» як спецвипуск «Соняшника». Поміж цими роками, у  1999-му, у видавництві «Лелека», світ побачила книга «Мільйон мільйонів сестричок». А книжки «Київські казки», «Таємниця козацької шаблі» і «Казочки-куцохвостики» здобули титул «Книжка року-2006» у номінації «Дитяче свято» і 3-тю премію «Книжковий світ-2006» у номінації «Краща дитяча книга».

Нова, майстерно написана пригодницька повість письменниці, яка захоплює з першої сторінки і відкриває нові епізоди з життя уже відомих героїв, вийшла у видавництві «А-БА-БА-ГА-МА-ГА» у середині 2018 року. Це книга – «Дике літо в Криму» –  знакова тим, що письменниця торкається проблем, яких досі у сучасній літературі для дітей та юнацтва не порушували. Йдеться про дружбу українських школярів із татарськими ровесниками, сприйняття ними один одного, ставлення до історії іншого народу.  На окремих епізодах з життя однієї родини, показано  трагедію, яка торкнулася майже двох тисяч кримських татар.  У повістях «Таємниці козацької шаблі» та «Дике літо в Криму» присутні казковість та фантастичні елементи – пошук скарбів (шаблі і пояса) як своєрідний квест пригод, розгадування таємниць і загадок, логічних головоломок. У першій повісті – історія звитяг і поразок українських козаків, бій під Берестечком і Хотинська битва, у другій – виселення кримських татар.

Загалом, у всіх  творах письменниці  немає награності й штучності. І це формує повноцінний (а не псевдо) канон сучасної літератури для дітей та юнацтва.

Перелік окремих відзнак і нагород Зірки Мензатюк:  лауреат Міжнародного літературного конкурсу в США (2002 р.);  літературна премія ім. Н. Забіли (2005 р.); книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006», третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку «Книжковий світ» у номінації «Найкраща дитяча книга» (2006 р.); премія Кабміну України ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2007 р.); посіла друге місце у номінації «Підліткова та юнацька література» в XVI Всеукраїнському рейтинзі «Книжка року 2014» (2014 р.); претендент на здобуття Меморіальної премії Астрід Ліндгрен (2018 р.).

Закінчити розповідь про Зірку Мензатюк хочеться її ж роздумами і побажаннями до яких кожен може приєднатись: «На власній долі я переконалася, що успіх не надто полохливий птах. Його можна упіймати. Щастя – досяжне, просто треба вміти його відчувати. Тож, бажаю усім-усім своїм читачам, щоб вони здобували успіхи. І, звичайно, були щасливими!»

Детальніше тут:

 https://starylev.com.ua/news/yak-ya-ruynuvala-imperiyu-naybilsh-lyubovna-zi-vsih-moyih-knyzhok

https://gurt.org.ua/interviews/25224/ 

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/06/05/073344.html

  https://starylev.com.ua/news/yak-ya-ruynuvala-imperiyu-naybilsh-lyubovna-zi-vsih-moyih-knyzhok

https://gurt.org.ua/interviews/25224/

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/06/05/073344.html

Середа, 20 лютого 2019

Оpen-air (оупен-ейр) – (з англійської «відкрите повітря»).

Це захід, який проходить просто неба, наприклад, перед бібліотекою. Може бути концерт чи фестиваль. Тематику і жанр обирають бібліотекарі зі своїми відвідувачами. Наприклад, концерт (фестиваль) талановитих дітей/сімей/родин (виконання пісень/танців, гра на інструментах, декламування віршів тощо).

Четвер, 13 грудня 2018

Конкурс бібліотечної майстерності –

     це:

-      пошук і підтримка талановитих бібліотекарів

-      просування нестандартного бібліотечного мислення

-      демонстрація бібліотечних знань, кмітливості, інноваційності

-      швидка і правильна орієнтація у безмежному світі інформації

-      популяризація бібліотеки як закладу соціуму

П'ятниця, 9 листопада 2018

Коучинг

(від англ. coaching – навчання, тренерство) – це метод сучасного консультування, що сприяє ефективному досягненню поставленої мети і знаходить своє відображення у конкретних результатах.

Можна використовувати як форму професійного навчання, так і для масового заходу, з метою вирішення якогось питання разом з учасниками.

П'ятниця, 26 жовтня 2018  

Ностальгія

Є як мінімум сім інтерпретацій вищезазначеного слова. На першому місці – «повернення додому». Психологи вважають, що загалом, ностальгія грає позитивну роль в житті людини і суспільства, сприяє утвердженню ідентичності «Я» людини, зміцнює зв'язок з ранніми етапами його життя, з його «корінням», формує моральні ідеали, зберігає моральні цінності минулого і забезпечує спадкоємність традицій, «примирює» в суспільній свідомості минуле з сьогоденням, стабілізує відносини між опонентами в суперечці, «поріднивши» їх між собою через спільне минуле, «ламає» комунікативні бар'єри між людьми.

Виходячи з цього, з’явилися форми заходів у назві яких звучить слово «ностальгія». Наприклад, літературна ностальгія «Книги, які користувалися популярністю в … роки», «Що читали наші батьки», «Незаслужено забуті книги» і тому подібне. Зрозуміло, що це можуть бути заходи присвячені мистецтву, окремим його видам або митцям.

Понеділок, 24 вересня 2018  

Нон-стоп –  

означає - без перерви, не зупиняючись. Тобто, це – своєрідний марафон, що розрахований на багато часу.

Захід може бути присвячений будь-якій темі. Наприклад, читанню (декламуванню) віршів, прослуховуванню музики, іграм, демонстрації талантів, перегляду фільмів (мультфільмів) тощо. При чому користувачі можуть виступати як у якості учасників, так і глядачів заходу.

Понеділок, 20 серпня 2018 

Майданчик –

захід на будь-яку тему і будь-якої форми, що проводять на обмеженій території.

Наприклад, літературний, поетичний, музичний майданчик тощо.

Середа, 18 липня 2018 

Краудфандинг

набув популярності у світі. І бібліотечні проекти не залишаються осторонь глобальних тенденцій.

Краудфандинг з англійської «crowd» – «громада», «натовп» і «funding» – «фінансування», тобто «фінансування громадою».  Таким чином, це  співпраця  людей, які добровільно об'єднують свої гроші чи інші ресурси разом, як правило через  Інтернет, аби підтримати зусилля інших людей або організацій.

Краудфандингові проекти – це звичайні суспільно корисні проекти різної спрямованості (малі й великі, групові та індивідуальні, найчастіше локальні), які шукають фінансування на свою діяльність від великої кількості різних спонсорів, в першу чергу, від приватних осіб. Відбувається такий пошук, як і більшість інших процесів сьогодення, он-лайн через спеціально створені платформи, вільний доступ до яких мають ініціативні групи розробників проектів, приватні особи, які мають бажання й можливість виділити частину свого особистого бюджету на добру корисну справу.

Усе почалося у 1997 році, коли шанувальники британської рок-групи Marillion без будь-якого залучення самої групи організували і провели інтернет-кампанію зі збору коштів для фінансування музичного туру групи усією територією США. Їм вдалося зібрати $60 000. Пізніше група використовувала такий спосіб для запису і просування кількох своїх альбомів. Краудфандинг-платформи стрімко розвивається в усьому Світі. Сьогодні у більш ніж 160-ти країнах світу, понад 35000 людей мають можливість  отримати дотації на свої бізнес-проекти, потреби або мрію. Серед інших переваг: легкі умови участі, 100 % дотацій спонсорів йдуть на підтримку вибраного проекту, широкі межі цілей збору коштів. Слід зазначити, що перелік можливостей для краудфандингу постійно оновлюється. 

Найпопулярнішими  у  світі  платформами  є:

Kickstarter  (США), яка фінансує різноманітні проекти, у 13-ти категоріях:  мистецтво,  комікс,  танець,  дизайн,  мода,  фільми  і  відео, їжа,  відеоігри, музика,  фотографія, видавництво, технологія, театр. Ulule (Франція) допомогла зібрати кошти для більш ніж 4900 творчих, інноваційних або громадських проектів з 67% ймовірністю успіху. Ulule став першою платформою, яка давала можливість збирати гроші двома способами: менеджер проекту міг виставити суму, необхідну для реалізації проекту, або влаштувати попередній продаж товару (послуги). Crowdculture  (Швеція) може залучати гроші і приватних інвесторів, і кошти з державного фонду (частина культурного бюджету країни). Goteo (Іспанія) має унікальну методику фінансування в два тури, кожен з яких триває 40 днів. Завдання першого туру — зібрати мінімально необхідну суму для запуску проекту. Під час другого туру збирають оптимальну суму грошей для удосконалення проекту. Derev (Італія) найвідоміша інтерактивна платформа в Італії для впровадження соціальних інновацій. Derev дає можливість не тільки збирати кошти для проектів, а й підписи для петицій, замовляти телеефір для трансляції звернень або інтерв'ю. Wemakeit (Швейцарія) – для творчої індустрії. За останні два роки Wemakeit допомогла запустити 550 проектів на загальну суму 4 мільйони швейцарських франків. Вулик  і  Талакакошт (Білорусь) дозволяють збирати кошти на будь-які благі цілі, але поки найбільш популярним є соціально-культурний напрям і все, що пов'язано з національно-культурною ідентичністю. Biggggidea-платформа (Україна) має сотні ідей та реалізований механізм спільного кошику, який реально працює. На платформі «Спільнокошт» збирають кошти на проекти у сфері  освіти,  охорони здоров'я,  літератури,  музики, журналістики та  наукових досліджень. Найбільшим успіхом платформи є збір коштів на початку 2017 року на повнометражний фільм «Одеський знайда» від  режисера  Георгія Делієва  (зібрано 3,7 мільйонів гривень з необхідних 3-х мільйонів гривень).

Перелік окремих українських проектів, що зібрали кошти за допомогою краудфандинг-майданчиків

·         Petcube  — гаджет для дистанційного спостереження за  домашніми тваринами  (зібрано $251 тисячу);

·         Lametric  — універсальний годинник, що окрім часу показує іншу корисну інформацію з Інтернету (зібрано $258 тисяч);

·         iBlazr  —  спалах  для  смартфонів  (зібрано $56 тисяч);

·         FORCEemotion  — розумний браслет, що відслідковує фізичний стан;

·         Phonster  — кобура для телефону;

·         KrakenFix  — кріплення для лиж, сноубордів або лонгбордів, що дозволяють зручно носити їх на плечах (зібрано $10 тисяч)

·         GreenNanny  —  пристрій, що забезпечує індивідуальний полив рослин;

·         Planexta  — розумний браслет, що відслідковує  емоційний стан;

·         GearEye  — система пошуку загублених речей.

Бібліотечний приклад – цікавий американський  проект щодо створення бібліотеки на колесах для безхатьків, які втратили документи та через це, переважно, не можуть скористатися послугами класичних публічних бібліотек. Цей проект через сайт зібрав $1600.    

Про підбірку кращих краудфандингових платформ можна дізнатись тут. 

https://biggggidea.com/

http://www.gggg.org.ua/projects/bigggg-idea/

https://sbiz.club/9705/pidbirka-17-krashhyh-kraudfandyngovyh-platform/

Вівторок, 3 липня 2018

Консалтинг (консультація), що охоплює, практично, усі сфери діяльності. Головна мета консалтингу – підвищити ефективність і якість будь-якої ділянки роботи.

Бібліотекарі часто консультують своїх користувачів і відвідувачів.

Консультації можуть висвітлювати широке коло питань, що стосуються як діяльності закладу, так і літератури або інформаційного ринку у цілому. Інакше кажучи, бібліотечний консалтинг – це будь-яка інформаційна допомога, що надається фахівцями-консультантами. Також, є Інтернет-консалтинг.

Понеділок, 4 червня 2018

Літературний слем

Визначення Тараса Прохаська, сучасного українського письменника і журналіста:

«...поети нового покоління щораз частіше вдаються до методу, який називається простим американським словом «слем». Як і кожне американське слово, це поняття має дуже багато значень. Скажімо, воно означає звук і порух, з яким закриваються затраснуті двері. Важливішим для поезії є інше значення — спортивне. Слемом у баскетболі означується м’яч, не закинений, а закладений у кошик. Слем… Поетичний метод, що орієнтується на подібну тактику. Ефективну і ефектну, розраховану на жваву реакцію аудиторії».

Отже, бібліотечний захід-змагання може проходити в різних турах, в яких змагаються учасники, читаючи вірші (свої, чужі) і, отримуючи певні бали від непрофесійного журі – глядачів.

             П'ятниця, 25 травня 2018

Літературний каламбур

Під час заходу, розмова може йти, наприклад, про письменників з однаковими прізвищами чи назвами творів, про різні твори, але зі схожими сюжетами, двох однакових слів з різним значенням тощо.

Такий захід закликає аудиторію до уважності в літературі, кмітливості та додає легкого гумористичного настрою.

            Субота, 5 травня 2018

Літературний гороскоп

Захід, будується за астрологічними принципами.

А за формою – це може бути огляд, дайджест, бесіда тощо.

При підготовці до заходу підбираються література (книги, автори) за певними знаками Зодіаку. Забарвленням можуть бути короткі і влучні характеристики обраних знаків Зодіаку. 

            Четвер, 1 березня 2018

Книжковий дрес-код - 
форма масового заходу, на якому презентують  саме ті книги, які можна вважати обов'язковою складовою  іміджу сучасної  дорослої  людини  чи  дитини.

Четвер, 25 січня 2018 

Книжкова виставка-інсталяція – виставка, яка представляє собою просторову композицію, створену з різноманітних елементів –книг,  журналів,  побутових  предметів,  промислових   виробів  та матеріалів, природних об’єктів, фрагментів текстової та візуальної інформації

             Понеділок, 15 січня, 2018

Караван історій - захід, що складається з самих цікавих історій, пов'язаних з найвідомішими людьми, історичними місцями, традиціями і подіями. 

Караван книг - захід, присвячений презентації декількох книг як однієї, так і різної тематики. Наприклад: караван новинок, караван забутих книг.

               Середа, 20 грудня, 2017

Дискусійні гойдалки – це надзвичайно цікава форма ознайомлення з новинками дитячої літератури: обговорення книг, їх колективний аналіз і оцінка учасниками заходу у формі дискусії. Суть цієї ігрової форми – імітація гойдалок: два партнери почерговими поштовхами дошки розгойдують «гойдалку», чим сильніший поштовх, тим вище вона злітає. Партнерами стають учасники заходу, які прочитали одну й ту саму книгу. Вони по черзі висловлюють свої судження про прочитане, так «гойдалка» починає свій рух: від однієї думки до іншої, від захоплення до цілковитого неприйняття. Такий метод роботи можна застосовувати під час бесіди про прочитане або на уроках позакласного читання. Атмосфера боротьби думок у колективі сприяє формуванню шанобливого ставлення до поглядів опонентів – витримки, коректності й тактовності в суперечці.

Понеділок, 4 грудня, 2017

Буктрейлер –

(від англійського bookttrailer, book – книга, trailer - тягач, причіп) – це короткий відеоролик (тривалістю 3 хвилини) за мотивами книги, що є сучасною формою реклами книги, засобом її просування та заохочення до читання.

Основне його завдання – яскраво та цікаво розповісти про книгу, заінтригувати читача.

Демотека  –

це місце (відділ, зона, куточок, поличка), де читачам бібліотеки пропонують представити творчі роботи, так звані «демки», в галузі музики, літератури, прикладного мистецтва, фотографії, фільмів, графіки тощо. Усе для того, щоб про них дізналось якомога більше відвідувачів бібліотеки. Тут бібліотека, водночас, виступає в ролі, посередника і популяризатора творчості. 

Одне з улюблених гасел демотек – «Креативу – зелене світло!».

Понеділок, 13 листопада, 2017                               

Геокешинг - ("geocaching", від грец. "Geo" - Земля, англ. "Cache" - тайник) - це захоплююча гра, в якій присутні: подорож, знаходження місця розташування заданих об'єктів, пошук інформації про об'єкти та відповідей на запитання.

Гурман-вечір - присвячений певному жанру літератури, підготовлений з урахуванням підкреслення («смакування») кращих сторін даного жанру.

П'ятниця, 27 жовтня, 2017                   

Велнес – 
(від англ. be well – гарне самопочуття) – концепція здорового способу життя, заснована на поєднанні фізичного та ментального здоров’я, правильного харчування, розумних фізичних навантажень та відмови від шкідливих звичок. Можуть бути –  велнес-бесіди, велнес-поради, велнес-зустріч з представниками чи прихильниками даної концепції тощо.

Велнес-тренінг – 
захід, спрямований на просування здорового способу життя. Запропонуйте юним користувачам, які займаються спортом або люблять спорт, фізкультуру розповідь про вуличні види спорту (воркаут, паркур тощо).  Переконайте, що займатися спортом просто – потрібне лише бажання. Запросіть тих, хто володіє таким видом спорту або ж знайдіть цікаве в Інтернеті про таких людей.

Понеділок, 2 жовтня, 2017

Бібліошопінг –

(англійською «shopping» – покупка, а «shop» – крамниця).

Отже, бібліошопінг – це форма масового заходу, під час якого один з учасників пропонує іншому учаснику «придбати» книгу з фонду бібліотеки, попередньо прорекламувавши книгу, яку хоче «продати».

Буктрейлер – (від англійського bookrailer, book – книга, trailer - тягач, причіп) – це короткий відеоролик (тривалістю 3 хвилин) за мотивами книги, що є сучасною формою реклами книги, засобом її просування, заохочення до читання. Основне його завдання – яскраво та цікаво розповісти про книгу, заінтригувати читача

П'ятниця, 8 вересня, 2017

Бук-слем. 
Мета проведення слему - зацікавити читанням якнайбільше краян.

Слем (slam) з англійської - штовхання, витіснення одне одного. Заходи можуть бути різні. Наприклад, змагання на кращу "рекламну компанію" по просуванню обраної книги, можливо з елементами музичної театралізації. Учасники діляться на декілька команд. Завдання команди полягає в тому, щоб якомога краще розрекламувати книжку. Головне, що команди отримують однакові книжки. І за окремий проміжок часу треба показати  уміння донести до глядачів свої емоції та почуття. Таким чином, рекламна книжкова компанія повинна змусити купити, тобто прочитати книгу. Кращу рекламну книжкову компанію визначає журі,  до складу якого можуть входити як  глядачі так і бібліотекарі.

Інший захід. 
Поетичне змагання, що проходить в декілька етапів, в яких поети в алфавітному порядку виходять на сцену і читають свої вірші, отримуючи за це деяку суму балів від непрофесійного журі. 

Ще варіант - літературні змагання за участі прозаїків. Або, провести слем  у трьох номінаціях: «Поезія», «Проза», «Пісня». 

Понеділок, 21 серпня, 2017 рік

Бібліотрансформер –

це максимально повно представлена факто- та бібліографічна інформація щодо об’єкту бібліографування, на основі якої можна сформувати інші форми бібліографічних видань. Складається він з декількох складових модулів,  а саме:  книжкова закладка – інформаційна листівка або флайєр -  інформаційно-бібліографічний словничок.

Бібліофреш –

огляд новинок  –  літературних, періодичних, методичних, бо у перекладі з англійської «fresh» означає свіжий.

Середа , 9 серпня, 2017 рік

Бібліоконсалтинг –

(англ. consulting — консультування) – консультування з питань бібліотечної справи. Основна мета консалтингу полягає в поліпшенні якості керівництва, підвищенні ефективності діяльності бібліотеки в цілому і збільшенні індивідуальної продуктивності праці кожного працівника.

Бібліомікс –

(«mix»  англійською – змішувати) це інформаційний огляд, до якого можна включити бібліотечні документи різної тематики та різних видів. Наприклад, книги, журнали, газети, відео -, кіно -, аудіо чи електронні видання, плакати, посилання на Інтернет-ресурси тощо.

П'ятниця , 28 липня, 2017 рік

Сфера бібліотечних послуг  –  широка і розмаїта. Одна з них – це проведення заходів, які час від часу трансформуються, змінюються, перевтілюються, підлаштовуються під різні улюблені види занять, ігор і, навіть, роботу закладів тощо.

Представимо сучасні форми бібліотечних заходів, що вже користуються популярністю у бібліотекарів і відвідувачів та мало відомі.

Бібліобульвар –

захід, що проводиться на вулиці з метою реклами книги і читання.

Бібліокафе –

форма заходу побудована за принципом роботи кафе. Сучасне кафе – це невеликий ресторан, де реалізується різноманітний асортимент блюд, виробів, напоїв. У меню бібліотечного кафе зазначені книги чи автори книг, міні-заходи. Наприклад, до «Бібліоменю» можуть входити книги на будь-який смак користувача: від невигадливих або непримітних книжок до вишуканих, яскравих, з філософським смислом!

П'ятниця , 7 липня, 2017 рік

Інформаційні технології

Сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, об’єднаних в технологічний процес, що забезпечує в автоматичному/автоматизованому режимі відбирати, зберігати, накопичувати, обробляти, шукати, виводити, копіювати, передавати і розповсюджувати інформацію в межах бібліотеки, централізованій бібліотечній системі чи в Інтернеті.

Локальна бібліотечна мережа

Об’єднання бібліотек в єдину систему за допомогою використання сучасних інформаційних технологій.

Системний бібліотекар

Бібліотекар, який забезпечує системне впровадження інформаційних технологій у діяльність бібліотеки.

Середа, 21 червня, 2017 рік

Бібліографічно-краєзнавчі видання,

що найчастіше сьогодні видаються бібліотеками:

- бібліографічні покажчики знаменних та пам’ятних дат краю

- біобібліографічні покажчики (лауреати літературно-мистецьких премій краю)

- біографічні довідники (про знаних людей краю)

- краєзнавчі бібліографічні покажчики літератури

- краєзнавчі пам'ятки

- фото путівник (про рідне село/селище/місто, видатних односельців)

- інформаційний довідник про легенди/перекази краю, сучасне життя села/селища/міста

Середа , 17 травня,  2017 рік

Бібліографічний  покажчик

Бібліографічний посібник – видання значного обсягу зі складною структурою і науково-довідковим апаратом.

Розрізняють покажчики як за змістом, так і за призначенням:

- державний бібліографічний покажчик,

- предметний бібліографічний покажчик,

- систематичний бібліографічний покажчик,

- універсальний бібліографічний покажчик,

- галузевий бібліографічний покажчик,

- тематичний бібліографічний покажчик,

- міжнародний бібліографічний покажчик та інші.

П'ятниця,  28 квітня,  2017 рік

Бібліотечне  видання

– це видан­ня, підготовлене бібліотекою або підготовлене бібліотекою для випуску у видавництві.  

До таких видань відносяться: інструктивно-методичні ма­теріали, дайджести з досвіду ро­боти бібліотек, бібліографічні по­кажчики, бесіди про книги, дайджест /висновок/ аналіз/ /підсумки соціологічного дослідження, ка­лендарі знаменних і пам'ятних дат та інші.

Діапазон видань широкий: бібліографічні, методичні, методико-бібліографічні, інформаційні, довідкові видання;

Форми видань.

Великі форми: науково-допоміжні покажчики, рекомендаційні покажчики, матеріали з досвіду роботи та будь-яких бібліотечних заходів (конференцій, форумів, семінарів тощо), сценарії для проведення бібліотечних заходів тощо.

Малі форми: календарі, списки літератури (нової, тематичні, рекомендаційні), прес-дайджести, плакати, буклети, листівки, закладки тощо.

Носії видань: друковані та електронні

Тематика видань різноманітна: з усіх галузей знань, усіх сторін суспільного життя: бібліотечна діяльність; історія; література та літературознавство; загальнокультурна, наукова і мистецька сфери; визначні дати державних подій та діячів; ювілеї письменників, митців та інше.

Вівторок,  4 квітня,  2017 рік

Бібліотечна [електронна] мережа

Організована сукупність [електронних] бібліотек регіону (-ів) чи певної (-их) галузі (-ей).

Наприклад, мережу бібліотек НАНУ (Національної академії наук України) складають: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Львівська наукова бібліотека ім. В.С. Стефаника, бібліотеки науково-дослідних установ НАНУ.

Завдяки сучасним нформаційним технологіям для виконання бібліотечних функцій бібліотеки об’єднуються в мережу електронного зв’язку

Система [електронних] бібліотечних фондів

Сукупність взаємопов’язаних [електронних] бібліотечних фондів однієї чи кількох [електронних] бібліотек

Понеділок,  20 березня,  2017 рік

Бібліотечна  електронна  мережа

Організована сукупність електронних бібліотек регіону (-ів) чи певної (-их) галузі (-ей).

Наприклад, мережу бібліотек НАНУ (Національної академії наук України) складають: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Львівська наукова бібліотека ім. В.С. Стефаника, бібліотеки науково-дослідних установ НАНУ.

Завдяки сучасним нформаційним технологіям для виконання бібліотечних функцій бібліотеки об’єднуються у мережу електронного зв’язку.

Система  електронних  бібліотечних  фондів

Сукупність взаємопов’язаних електронних бібліотечних фондів однієї чи кількох електронних бібліотек.

П'ятниця,  3 березня,  2017 рік

У повсякденній роботі ми часто вживаємо відомі професійні терміни, які, іноді, трактуємо по-різному. А конкретика у професії – це найважливіше. 

Отже, пропонуємо визначення бібліотечних термінів, які найчастіше потребують уточнення. Усі пояснення – згідно державних гостів.  

Спеціалізовані  бібліотеки

До таких закладів відносять: бібліотеки для дітей; юнацтва; осіб з фізичними вадами.

До спеціальних  бібліотек відносяться бібліотеки академії наук, науково-дослідних установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій.

Бібліотека-депозитарій

Бібліотека, що приймає і гарантує зберігання документально-інформаційних ресурсів, що використовуються рідко, але цінних у науковому та художньому відношенні  (книги, документи, рукописи, аудіовізуальні документи, інші носії інформації).

 ***

Четвер, 15 грудня,  2016 рік

Флеш-моб

Сучасні бібліотеки дуже швидко беруть до свого арсеналу заходів, усе, що народилось у суспільстві і викликає інтерес у суспільства, а значить у наших відвідувачів. Тому, розповімо про захід, який усім відомий, але, можливо не всі знайомі з його виникненням і правилами. Це – флеш-моб, який розглядають як явище соціальне, а також аналізують з точки зору психології та філософії.  Його народження у цивілізованому світі датується жовтнем 2002 року. Саме тоді вийшла з друку книга американського соціолога Говарда Рейнгольда «Розумний натовп: наступна соціальна революція», в якій стверджується, що люди будуть самоорганізовуватись завдяки новітнім технологіям зв’язку – Інтернету, мобільним телефонам. Таким чином, можна у будь-якому місці на планеті, швидко зібрати велику кількість людей, котрими можна управляти з певною метою. Слід зауважити, що поняття «розумний натовп» (смартмоб) стало основним у подальшому розвитку флеш-мобів.

Походження слова «флеш-моб» від англійських слів «flash» – «спалах», «миттєвість» і «mob» — «натовп». Дослівний переклад – «спалах натовпу». Або інший термін «миттєвий натовп» (англійською «flash crowd») за однойменним оповіданням Ларі Нівена, де йдеться про миттєву телепортацію величезного натовпу у будь-якому місці світу відразу ж після того, як інформація про події, варта уваги людей, публікувались у ЗМІ. Слово флеш-моб швидко ввійшло в усі мови майже без змін. Але пишеться по-різному: як два окремих слова, разом – як одне або через дефіс.

Основні правила флешмобу – це добровільність, удавана спонтанність, чіткий сценарій, точність дій, дотримання законів і моральних засад, відсутність політичних, фінансових і рекламних цілей. Цілі – найрізноманітніші, ті, до яких учасники акції бажають привернути увагу і необов’язково значущі. Можуть бути просто веселощі, пустощі. Але це тільки на перший погляд. 

Як усе відбувається? Невелика купа людей (учасники, мобери) несподівано збирається у певний час і конкретному місці, швидко виконує певні дії, після чого хутко зникає. Захід розраховується на випадкових глядачів, на виклик у них змішаних почуттів – несподіваності, неочікуваності, інтересу, зацікавленості, а значить участі у процесі дій. У перехожих має складатись думка, що учасники флеш-мобу такі ж, як і вони випадкові люди.

Значення, розуміння і дії флеш-мобу миттєво підхоплено молодіжним середовищем у різних країнах світу. Є багато видів флеш-мобів, спеціальні словники для учасників акцій.

 У світі часто проводяться різні флеш-моб фестивалі. Наймасовіший флеш-моб відбувся у вересні 2008 року у м. Чикаго (США) під час відкриття знаменитого шоу Опри Уінфри з концертом знаменитостей, який влаштували глядачі і який занесено до Книги рекордів Гінеса, як найбільший у світі – близько 21 тис. осіб. 

                

У нашій країні рух флеш-мобу почався стрімко великими містами. Цікаво ще й те, що влітку 2006 року у багатьох містах України виник флеш-моб-туризм. Мобери можуть приїздити у місто, де вже є організований рух або ж збиратися в одному з міст, де ще не проводились акції і дивувати місцевих жителів. Такі виїзні моберські заходи називаються струсами. У серпні 2009 року відбувся флешмоб-фестиваль  у Харкові.

До занять флеш-мобом різне ставлення: бездумне, або таке, що має політичні, ідеологічні, рекламні складові, чи викликає відчуття вседозволеності, що може спровокувати до хуліганства. Але психологи вважають, що флеш-об допомагає багатьом людям мобілізуватись, знайомитись, позбавитись  замкнутості, скованості і привнести у життя багатьох (як учасників, так і глядачів) розмаїття.
Даний огляд можна використати і для заходів з відвідувачами. Адже це здебільшого рух юних. Зверніться до нету і знайдете чимало детальної інформації про флеш-моб та безліч фото. 

  

Четвер, 17 листопада,  2016 рік

За останні роки термін або словосполучення сторі-тайм часто зустрічається у професійній сфері, у веб-просторі.

«Story-time» у перекладі з англійської дослівно – «історія-час» або «час історії», тобто розповіді. 
У навчально-виховних та інформаційно-культурних закладах – це один із засобів формування і виховання любові до читання, орієнтований на проведення циклу заходів з книгами. Зазвичай вони доповнюються веселими танцювально-музичними паузами. До них долучають і дітей, і дорослих.

Такі заходи входять до планів роботи шкіл, бібліотек, книгарень у багатьох країнах світу.

Слід зауважити, що це нагадує голосні і коментовані читання, які практикуються й у наших дитячих бібліотеках. 

Детальніше: 

http://litakcent.com/2013/05/07/za-prava-knyzhok/ 

http://27espanol.com/b/biblioteka/

Понеділок, 31 жовтня,  2016 рік

Основні  складові  сервісу  у  бібліотеці

Будь-який сервіс, у т. ч. й бібліотечний,  має шість складових, які повинні виконуватись задля розуміння і сприймання людьми, що сервіс – це просто і приємно, точно і  вчасно.

За визначенням основних складових сервісу звернімося до фахового часопису «Бібліотечна планета», де про це йдеться.

«Фізична складова»  –  зовнішній вигляд будівлі чи  приміщення,  інтер’єр, площа, планування, місцезнаходження, доступність, навігація».

«Атмосферна складова» – оточення, освітлення, чистота, акустика, зручні меблі, настрій, оголошення, надписи, рівень шуму». 

«Технічна складова» – включає рівень кваліфікації співробітників, технічне оснащення, програмне забезпечення, швидкість технологічних процесів, зручність користування сайтом, якість… послуги, знання, вчасність виконання послуги».

«Функціональна складова» – години роботи, вихідні, дають відповідь на питання: наскільки просто та зручно працювати з даною організацією?».

«Операційна складова» – щоденні посадові обов’язки персоналу, чистота, дрес-код, ведення документації, дотримання інструкцій».

«Складова досвіду» – гостинність, зустріч клієнта, персоналізація, тобто адаптація, пристосування певних послуг до побажань, вимог і особливостей конкретної людини; використання імені відвідувача, запам’ятовування його уподобань, бажання допомогти, передбачення потреб, відновлення відносин після сервісного дефекту. Тобто, це все те, як себе «почуває» відвідувач «спілкуючись» з установою». 

Радимо більше прочитати тут:

Владичинська А. Навіщо сервіс у бібліотеці? /А.Владичинська // Бібліотечна планета. – 2016. – № 2. – С. 26 – 29.

Середа, 12 жовтня,  2016 рік

Класифікація  електронних  книжок

Відома дослідниця дитячого книговидання Е. Огар поділяє електронні книжкові видання на:

мономедіа-книжки (використовується або текст, або звук, або відео зображення фіксуються на одному носії. Тобто, це – текстово-образотворчі електронні версії друкованих видань);

мультимедіа-книжки (мультимедійні видання на компакт-дисках та мультимедійні застосунки для портативних пристроїв);

полімедіа-книжки (поєднання друкованого видання з додатком на компакт-диску; з додатком на веб-сайті; з інтерактивним цифровим додатком («Збагачені книги»);

гіпермедіа-книжки (нелінійно організовані текст, звук та відео зображення, зафіксовані на одному носії).  

Зарубіжні видавці електронної дитячої літератури, науковці виокремлюють:

інтерактивну цифрову книжку (activity-book), яка є радше іграшкою, ніж книжкою, та подання на електронних носіях безпосередньо ілюстрованого тексту плюс аудіо запис і трохи руху;

електронні версії друкованих видань, мобільні застосунки для іОS та Android;

друковані видання з інтерактивним цифровим елементом або книги з технологією «доповненої реальності»;

книжкові застосунки для мобільних пристроїв (book apps) та збагачені книги (reached book).

Дізнатися більше можна тут:

Огар Е. Дитяча книга в українському соціумі (досвід перехідної доби) : монографія. – Львів: Світ,2012. – 320 с.

Женченко М. Дитяча література в електронному форматі: типологічна характеристика, бізнес-моделі // Вісник Книжкової палати. – 2016. – № 5. – С.14 – 17.

            Четвер, 29 вересня,  2016 рік

Наслідки  кліпової  культури

Природно, людина не народжується з кліповим мисленням. Воно виробляється при тривалому споживанні інформації у такому собі мозаїчному вигляді через музичні канали та ЗМІ. Людина звикає до того, що кліпи (мерехтіння, уривки тощо) постійно, як у калейдоскопі, змінюють один одного і постійно вимагає нових. 

Яскравим прикладом кліпової культури є лендінг пейдж – цільова сторінка або односторінковий сайт. Такий сайт складається з однієї сторінки, яка містить концентровану інформацію, розбиту на фрагменти-блоки, які містять різноманітну інформацію і поєднані нелінійно. Кожен фрагмент-блок – це яскравий графічний об’єкт зі стислим заголовком. Перегортання такої сторінки сайта нагадує перемикання каналів під час перегляду телебачення. Тренди, породжені кліповою культурою, існують у мережі як окремі елементи контенту («демотиватор», «мем» тощо), і як великі блогові платформи на кшталт Twitter чи Instagram. Поширення інфографіки, що проникає майже у всі сфери масової комунікації, є також важливою частиною процесу. З'явилися цілі серії книг, написані у стилі спілкування у чатах, по ICQ або щоденникових записів. Знімаються фільми, побудовані на принципах кліпової техніки (найяскравіший приклад – «Матриця»). Тобто, система починає відтворювати саму себе і власних споживачів. 

Інша сторона кліпового мислення – ослаблення почуття співпереживання, відповідальності.  Кліп насичений великою кількістю коротких фраз, і, головна його задача – створити не логічне, а емоційне ставлення до подій. Як результат, читач просто споживає інформацію. Для сучасного підлітка подужати що-небудь з класичної літератури XIX століття - вже надзавдання. Чи не тому такою популярністю користуються всілякі дайджести, комікси?  Проведені експерименти показують, що різко знизився коефіцієнт засвоєння знань. Старшокласників попросили відповісти на ряд винятково простих запитань із програми попередніх років навчання. Вибирався тільки той матеріал, незнання якого оцінювався у відповідному класі на двійку. Результати показали коефіцієнт на рівні 10%. 

У сучасній науці кліпове мислення, а тим паче кліпова культура, сприймають переважно у негативному контексті, з погляду трансформації свідомості, що характеризується деградацією.

А у сучасному суспільстві кліпова культура стає невід’ємною складовою, котра характеризує антропологічний тип людини інформаційного суспільства.

Детальніше тут:

Кліпове мислення. Що це таке? – Режим доступу: http://arhiv-statey.pp.ua/index.php?newsid=18337

              Четвер, 8 вересня,  2016 рік
Кліпове мислення

Поширення цього явища відбувається вже декілька десятиліть (з початку 90-х років 20 століття). І, якщо раніше дослідники визначили, що кліпове мислення притаманне здебільшого підліткам, то сьогодні це покоління досягло зрілого віку. Чинники, що спровокували формування кліпового мислення – це Інтернет, мобільні пристрої, цифрові засоби масової інформації, які є рушійною силою прогресу. Поняття і терміни «кліпове мислення», «кліпова свідомість», «кліпова культура» з’явились поступово і навколо них постійно точаться дискусії.

У перекладі з англійської «clip» – це відсікання, уривок. Насамперед, під кліпом розуміють відеоряд, що супроводжує музика. Він містить послідовність кадрів, часто не пов’язаних між собою, розділених у часовому і просторовому вимірах, які формують фрагментарний розріджений образ. Саме ця аналогія і зумовила впровадження терміна «кліпове мислення». У кліпі схоплюється те, що на поверхні й потребує мінімальних інтелектуальних затрат для усвідомлення: образ, символ, заголовок. Але слід наголосити, що при цьому, масив охопленої інформації набагато більший порівняно з результатами понятійного мислення за той самий час.

У мережі давно використовується кліпова естетика. Розробники дизайну і структури сайтів спрямовують увагу на візуальні динамічні об’єкти. Великий текст сприймають здебільшого люди старшого покоління, виховані на книжковій культурі. Сьогодні сайт із розширеними текстовими описами приречений на низький показник відвідувань. Сучасна аудиторія потребує динаміки, постійного мерехтіння, зміни інформаційних об’єктів, графічних образів. Текст варто робити лаконічним, «заготовочним». А зміст має обов’язково розкривати і доповнювати графічне зображення. Ось такі реалії.

Більше інформації можна отримати тут:

Горлач Д. Феномен «кліпового мислення» в контексті радикалізації перетворень інформаційного середовища /Д.Горлач // Вісник Книжкової палати. - 2016. - № 5. - С. 45-46.

Бахтіна Г. Інформатизація суспільства та проблема «кліпового мислення» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kpi.ua/1102-7

          П'ятниця, 12 серпня,  2016 рік
Нон-фікшн

У рубриці «Враження від…», що на нашому блозі, ми нещодавно знайомили із сучасними науково-популярними книжками, жанр яких наразі іменується як нон-фікшн. У світовій книговидавничій галузі останнього десятиліття це – один із ключових трендів. Причина одна, як зазначають спеціалісти: період постмодернізму набив оскому відривом від реальності і тотальною фантазією. Нон-фікшн набирає обертів майже у всіх видах мистецтва, особливо в літературі.

Головними позиціями нон-фікшн буму у новому тисячолітті стали – поєднання реальності та доступності, вагомості і жвавості викладеного, від яких не можна відірватись так, як і від класних романів чи детективів. 

Значення слова. За словниками іншомовних слів англійське non-fiction складається з «non» і «fiction» (латиною «fictio» – вигадка). Отже, якщо дослівно – не вигадка. Сама назва «нон-фікшн» і перший твір, написаний у цьому жанрі датується 1965 роком. Це була книга Т.Капоте «Холоднокровне вбивство».

Літературний стиль нон-фікшн.  У літературі – це особливий жанр, сюжетна лінія якого побудована виключно на реальних подіях і героях цих подій. Але усе це викладається через призму образного сприйняття автора. У багатьох країнах цей жанр доволі популярний. Так, у США, за кращі документальні романи авторам присуджують престижні літературні премії.

Твір нон-фікшн. Автор художнього твору має право описувати реальні життєві події або історичні факти, в його волі вигадувати героїв, що не існували в дійсності. Навіть, якщо у персонажа є прототип, письменник може на свій розсуд наділити його певними рисами або ж заставити його здійснювати ті чи інші вчинки. Цього не може собі дозволити автор роману в стилі нон-фікшн. Лише певні власні враження, які він отримав у якийсь період свого життя. Матеріалом для роботи може бути будь-яка подія і будь-який герой. Але усе має бути значущим, затребуваним. Часто, задля того, щоб зібрати достовірний і цікавий матеріал, автор нон-фікшн починає займатись науковими дослідами або пошуком різних документів, свідків чи учасників подій, що підтвердять його припущення. Також, може змінити уклад свого життя чи професію задля того, щоб самому відчути все те, що він описує. Інтерв’ю автора з героями – це теж живий і достовірний матеріал. Таким чином, усі напрацювання дають можливість отримати події з точки зору учасника подій. Це, так би мовити, опис ситуації із середини свідомості людини. Ось цим і відрізняється нон-фікшн від белетристики.

Підсумок. Читання якісної нехудожньої літератури – це ефективна «зарядка» для ума і потужне джерело натхнення, і, можливо, поштовх до змін на краще.

Читати більше на:

http://www.chytomo.com/news/vidavci-pro-non-fikshn-na-ukraiinskomu-rinku

http://blog.yakaboo.ua/ru/книжки-на-літо-топ-5-перекладних-новино/

 Понеділок, 25 липня,  2016 рік

Рекреаційні  зони

Продовжуємо розпочату у попередній статті, на наш погляд, актуальну розмову, про рекреацію у бібліотеці. У цьому аспекті широкого розповсюдження набуває термін рекреаційні зони у бібліотечному  просторі, що позначається на нових якісних підходах в організації обслуговування відвідувачів бібліотечних закладів. Хочемо відразу наголосити, це – не новина. Але ще багато бібліотек вагаються щодо перегляду, наприклад, переформатування фонду чи перестановки бібліотечних меблів, створення нових бібліотечних центрів спілкування чи проведення масштабного соціокультурного заходу. Одним словом, звичка. А все просто: важливо відчути сучасність і розпочати зміни, як того вимагає час, а значить і наш, бібліотечний відвідувач. За твердженням психологів, навіть незначна зміна інтер’єру сприймається відвідувачами, як турбота про них. Урахування потреб юних відвідувачів та їхніх батьків формують бібліотечний заклад без обмежень для спільноти, як осередок культурно-інформаційний, комунікативний, дозвіллєвий. З цією метою варто створити різні зони (майданчики, куточки) відпочинку за формою, дизайном, обладнанням і призначенням. Безперечно, з урахуванням психофізичних і вікових особливостей дітей. Адже у когось є потреба усамітнитись, побути у тиші, інших – поспілкуватись або погратись, а комусь – необхідно зосередитись. Головне, щоб бібліотечний простір викликав почуття захищеності, комфорту, почуття домівки, де тепло, затишно і головне – раді бачити і завжди ждуть. Усе це сприятиме релаксації та інтелектуальному, емоційному і соціальному розвитку особистості. А значить затребуваності бібліотеки.

«Зверніть увагу на фотографії бібліотек, де є оформлені дитячі куточки у вигляді лялькових будиночків, стилізованих печер чи просто похідної палатки. Діти, старші за віком, потребують місця для спілкування, обговорення, ігор та розваг. Зважте, чи часто ви бачите розстановку столів у читальному залі, яка не дублює розстановку шкільних парт, а передбачає спільне прослуховування казки чи маленького твору для позакласного читання. Бібліотека має запропонувати дитині різні варіанти занять «для душі», можливість вибору способу відпочинку і зняття напруги після шкільного пресингу, причому не обов'язково сидячи», -  
за матеріалами  http://profy.nplu.org/articles.php?lng=uk&pg=1980

  П'ятниця, 1 липня,  2016 рік
Рекреаційна  функція  бібліотеки

Англійське слово «recreation» у перекладі «рекреація» складається  з 2-х  – «creation»  –  створення,  вироблення  і  «re»  — вказує на дію по новому. До речі, у англійській мові слово «Creator» означає «Творець», у розумінні Хто створив природу і здібності у людини.

Як система заходів, термін рекреація, пов'язаний з використанням вільного часу людей і охоплює всі види відпочинку на територіях, які розташовані поза їх постійним  помешканням.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

  Бібліотекознавчі дослідження останніх років свідчать про те, що відвідувачі бібліотек все частіше звертаються до  цих закладів з  метою розвантаження психоемоційного дискомфорту, простіше кажучи – покращення організації свого дозвілля. Відомо, що гарне, змістовне, комфортне дозвілля будь-якої людини, а тим паче, дитини, має неабиякий вплив на здоров’я.  Як тут не погодитись з  вченням про те, що  здоров’я  — це  здатність адаптуватись, пристосовуватись до все більш змістовно багатшого життя у  все менш єволюційно сприятливому середовищі проживання.

Рекреаційна функція бібліотеки полягає в  організації змістовного дозвілля шляхом застосування різних засобів і заходів. Ефективність цієї функції пов’язана зі  змістовно-комунікативним характером заходів, що впливають на  формування таких соціокультурних чинників, як  стиль життя, соціальний статус, соціальні стереотипи і настанови, індивідуальна культура особистості. Ефективності можна домогтись завдяки обов’язковому урахуванню психофізіологічних особливостей дітей, підлітків та їхніх батьків, вивченню рекреаційних потреб та інтересів кожної читацької групи, кожного користувача. Саме організація змістовного дозвілля сприяє залученню відвідувачів бібліотеки до  культурного соціуму та його цінностей, зокрема, закладених у  книзі, просторі друкованого тексту, друкованому слові тощо.

Таким чином, дитячі бібліотеки за велінням нашого часу – це не лише інформаційні центри, а й центри спілкування, відпочинку та розваг дітей різних вікових категорій. Тим паче, полі функціональність дозвіллєвої безоплатної діяльності дитячої бібліотеки це дозволяє і сприяє розвитку інтелектуального та творчого потенціалу особистості.

Вівторок, 7 червня,  2016 рік

Новітні та соціальні медіа

Сьогодні, в Україні, в багатьох сферах, у т. ч., й бібліотечній, вживаються терміни – «новітні медіа» та «соціальні медіа».

У чому ж різниця між ними?   

Термін «Новітні медіа» народився у другій половині ХХ століття з появою різних видів  цифрових, мережевих, інформаційних та комунікаційних технологій. Тобто, «Новітні медіа» це загальне визначення, під яким розуміють усі сучасні комунікаційні технології, які використовуються до сьогодні і до яких можуть приєднуватись нові види. До новітніх медіа відносять: веб-сайти, Е-пошту, чати, DVD та CD, 3D та технології «віртуальної реальності».

Термін «Соціальні медіа» (від слова «соціум» - суспільство) можна застосувати до будь-якого сервісу, який дозволяє користувачам взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацію або брати участь у будь-якій інший соціальній активності. Поява цього терміну відбулася саме завдяки еволюції вебу до 2.0.  Контент, який створюють користувачі (user generated content), інтерактивність та швидке збільшення популярності веб 2.0 ресурсів створило всі умови для того, щоб кожен користувач міг стати  свого роду «маленьким» медіа.

До речі. Форуми традиційно відносять до «старих медіа», хоча їх повною мірою можна віднести до «соціальних». Адже кожна людина може там висловитися. Дехто називає форуми перехідною ланкою між «старими» та «новітніми медіа», такою собі версією 1.5.

Цікаво й те, що принцип «старих медіа» – англійською «one to many» («один до багатьох») сьогодні перетворився на «many to many» («багато багатьом»).

Якщо підсумувати, то термін «новітні медіа» більш загальний і включає у себе поняття «соціальних медіа».

Середа, 1 червня,  2016 рік

Подкасти

– відносно молодий засіб інформування про діяльність  бібліотек.

В умовах світової глобалізації бібліотеки прагнуть якомога сильніше заявити про себе у Всесвітній мережі. Засобів для цього існує вже чимало. Одним із них є подкастинг – створення і поширення в Інтернеті подкастів.

Слово «подкаст» виникло як комбінація з двох слів – «iPod» и «broadcast». «iPod» – це портативный плейєр, що випустила компанія «Apple». Слово «Вroadcast» означає мовлення.

 Подкасти (тематичні і періодичні) – це окремі видання – звукові (у форматі МРЗ) чи відео файли (у форматі Flash), що безкоштовно розповсюджуються через Інтернет для цільової аудиторії – власників персональних/портативних комп’ютерів.

Створення подкастів робить бібліотекаря своєрідним сценаристом, режисером і ведучим. Тематика – найрізноманітніша: від неординарної думки, яку швидко можна записати на диктофон, аудіо/відео інтерв’ю – до методичних матеріалів, порад, цікавого досвіду тощо. Крім того, до відео можна додати рекламний ролик бібліотечного сервісу (оптимальна тривалість якого в подкасті – 20 секунд).

Більш детальніше про цей засіб інформування можна ознайомитись у статті А. Тищенко «Подкастинг у бібліотеках – навіщо та як?», опублікованій у журналі «Бібліотечний форум України» № 3(45) за 2014 рік. Тут йдеться про: види подкастів (відеокаст, аудіокаст, скрінкаст – навчальний продукт за допомогою спеціальних програм); класифікацію відеокастів за змістом (буктрейлери, хаукасти рекламні, подієві, тематичні, краєзнавчі, «зворотній зв'язок» – інтерв’ю з користувачами); класифікацію за формою подачі матеріалу (слайдкаст, подкасти створені у техніці скрайбінгу stop-motion – ефект плавного руху кадрів);  послідовність у створенні подкасту.

Основний message: Новизна бібліотечного сервісу полягає у тому, що подкасти можна не тільки прочитати, але й побачити чи прослухати і людям з особливими потребами, і зайнятим, і просто користувачам Інтернету. А перевага у тому, що користувач може разом з прослуховуванням, переглядом займатись іншими справами. А ще, це –  маркетингова допомога у разі незадовільної відвідуваності бібліотечного сайту/блогу. Таким чином, рамки аудиторії користувачів бібліотеки можуть значно розширюватись.

 П'ятниця,  22 квітня,  2016 рік    

Локальні та Інтернет-каталоги –

сучасні  пошукові  системи  бібліотеки

Одним з основних завдань сучасної бібліотеки є створення вторинної інформації. Електронні довідково-бібліографічні ресурси і комунікаційні технології значно збільшують надійність і ефективність довідкового апарату (бібліотечні каталоги, бібліографічні бази даних, енциклопедичні, довідкові видання в електронній формі) та надають можливість отримувати відомості з більшої кількості різних джерел. Це дозволяє суттєво збільшити кількість реально виконаних бібліографічних запитів, прискорити і поліпшити ефективність цієї роботи. 

        Електронні каталоги – одні з найважливіших бібліотечних ресурсів, які набувають особливої цінності тоді, коли знаходяться у всесвітній мережі, що дозволяє забезпечити цілодобовий доступ до бібліотечного фонду.

Існують локальні та Інтернет-каталоги, які ще називають он-лайновими.  

Перші – знаходяться безпосередньо у приміщенні бібліотеки і призначені для читачів бібліотеки. Будь-хто з відвідувачів може скористатися ними сам або ж з допомогою чергового консультанта.

В Інтернет-каталогах (будь-який формат довідкового апарату, зазначений вище) консультанта немає, і ніхто не навчить користувача нюансам роботи з цим ресурсом. Тому, наявність розгорнутої допомоги, де пояснюються принципи роботи даного каталогу, є вкрай необхідною.       

        Віртуальному користувачеві байдуже, в яке поле і якого формату бібліограф ввів ті чи інші відомості про видання, за яким протоколом працює цей каталог, йому потрібно мати можливість легко сформулювати свій запит за певними правилами і отримати чітку, у зрозумілій, зручній формі, відповідь: які документи, що відповідають цьому запиту, має бібліотека.

Отже, повнота видачі інформації, точність пошуку і рівень комфортності роботи є головними критеріями ресурсу і показниками якості будь-якої бібліотечної пошукової системи.

                                           

                                         ******

Понеділок,  4 квітня,  2016 рік

Ково́ркінг (англ. Co-working — спільно працювати)  у широкому сенсі — це модель організації роботи людей, найчастіше фрілансерів (приватний спеціаліст, вільний працівник), з різним типом зайнятості у єдиному робочому просторі; у вузькому - колективний офіс. Учасники залишаються незалежними і вільними, мають можливість спілкуватися, обмінюватися ідеями та допомагати один одному, на відміну від роботи вдома.

Основна суть моделі — помісячна оренда і територіальне об'єднання та організація спільноти для ефективнішої роботи учасників.

Історія створення

У 2005 році молодий програміст Бред Ньюберг взяв в оренду велике приміщення в офісній будівлі, яке запропонував використовувати для роботи таким самим «вільним художникам», як він сам. Нову схему організації робочих місць він назвав Коворкінг — у спільному офісі паралельно працює кілька фрілансерів і стартап-команд.

Ініціатива Ньюберга дала життя явищу, яке за три роки поширилося по всьому світу. Великий список коворкінг-офісів у різних країнах можна побачити за адресою coworking.pbwiki.com. Спільні офіси являють собою досить великі приміщення з кухнею, однією або декількома переговорними і обладнані необхідною офісною інфраструктурою — від Wi-Fi-інтернету до принтерів і сканерів (меблі — само собою) — для обслуговування всіх. Кожен, хто використовує таку територію на постійній основі, сплачує щомісяця певну суму, розмір якої залежить від того, закріплено за ним робоче місце, стіл цілком або ж він використовує стіл або диван, які в цей час вільні. Такі офіси зручні не тільки фрілансерам, але і компаніям, співробітники яких розкидані по різних містах або країнах. А ще вони зручні для тих хто тільки виходить на новий для себе ринок (в незнайомому місті чи країні) і не має при цьому достатнього бюджету для оренди повноцінного офісу.

І до чого тут бібліотека? А до того, що наші приміщення мають те, що необхідно для роботи саме таких людей та наших користувачів. І сьогодні все частіше можна про це почути. Ось приклад. Висловлювання з приводу. «…Кілька ентузіастів здатні звичайну бібліотеку перетворити на сучасний коворкінг (простір, де можуть працювати, збиратися креативні люди). У таких місцях можна організувати кіноклуби, проводити зустрічі і вечори, збиратись сім’ями…», - Мар’яна Савка, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева», дитяча письменниця, літературний критик.

                                     ******

Понеділок, 28 березня, 2016 рік
Краудсорсинг

У формуванні конструктивного діалогу між бібліотекою і суспільством велике значення набувають технології, що успішно використовуються бізнес-структурами. До них відносяться краудсорсинг-технології. Краудсорсинг (англ. crowdsourcing, crowd  — «натовп» і sourcing  — «використання ресурсів»)  — передача певних виробничих функцій невизначеному колу осіб (на підставі публічного оголошення, без укладання трудового договору). Є ще й таке визначення «інновація з розрахунку на  користувача». Або людино-орієнтований метод моделювання, як форма соціальної організації. Часто, це – більш надійні і продуктивні форми роботи організацій, ніж ті, до яких звикли. Такі проекти адаптують організації відповідно до людських почуттів, бажань, творчих задумів. Усе це зменшує залежність від правил і зобов'язань організації та робить людей щасливішими.

Найвідоміші  приклади  краудсорсингу

 у  різних  компаніях  світу

* Компанія «Procter & Gamble» на сайті «InnoCentive» публікує проблеми, які вона не може вирішити сама, пропонуючи натомість великі грошові винагороди понад 160 тисячам осіб – неофіційним безкоштовним співробітникам компанії.

* Компанія «Threadless» з виробництва футболок у Чикаго пропонує он-лайн конкурси щодо процесу розробки дизайну одягу. Щотижня компанія отримує сотні ідей від  аматорів  і професійних  художників. Переможці щотижня отримують 2000 доларів та різні призи, проте справжньою їхньою мотивацією є бажання побачити свою роботу запущеною у виробництво. На етикетці кожної футболки компанія «Threadless» друкує ім'я розробника. Для дизайнерів це творча віддушина, для покупців — додатковий вибір. Компанії не потрібно наймати команду дизайнерів, при цьому вона вкладає гроші тільки у перевірені, попередньо замовлені дизайни, а це є значним зниженням ризику.

  * Вільна енциклопедія «Вікіпедія» пропонує користувачам самим редагувати статті.

 * Транснаціональна компанія «Microsoft» пропонує своїм користувачам залишити пропозиції щодо поліпшення розробок компанії на корпоративному сайті, а також проводить опитування громадської думки.

Краудсорсинг  у  бібліотечній  сфері

з’явився на початку ХХІ століття, завдяки розвитку технологій Web 2.0. Це процес залучення до діяльності бібліотек через віртуальний простір талановитих ініціативних людей, з креативним мисленням, вмінням пошуку нових ідей. Перспективу ефективності та результативності використання краудсорсинг-моделей у бібліотеках пов’язують з вибором мети, завдань, систем проектування, залучення волонтерів.

Окремі  приклади  застосування  краудсорсинга

 у  бібліотеках

Лідером у використанні краудсорсинга є Національна бібліотека Австралії, яка реалізувала низку проектів по залученню ентузіастів до процесів збереження культурної спадщини «Picture Australia» (2000 р.), що дав можливість зібрати цифрові зображення з історії і сучасності країни. Учасниками такого проекту стали 3 тис. волонтерів, 50 установ країни та зарубіжжя. Далі з’явився проект про колекцію мікрофільмів і фотографічних зображень історичних документів до якого залучилось 160 тис. добровольців. За їхньою допомогою зроблено доступ до пошуку у цифровому форматі 334 млн. імен (2006 р.). Проект 2008 року передбачав участь спільноти у процесах виправлення оцифрованих текстів австралійської історичної преси. 5 тис. волонтерів відредагували 4,7 млн. рядків тексту у 216 тис. статей.

Краудсорсинг-ідея публічних бібліотек Сінгапуру для користувачів – он-лайновий конкурс «Запропонуй книгу на наші полиці!» - була з успіхом втілена.

Орієнтовні  сфери  застосування  краудсорсинга 

у  бібліотеках

-      пошук інформаційних об’єктів

-      створення електронних книг, презентацій, бук-трейлерів тощо

-      творча робота над слоганами, логотипами, рекламою, роликами, банерами

-      розповсюдження реклами бібліотеки

-      залучення волонтерів до організації заходів, акцій, перфомансів, флешмобів і т. п.

-      робота над створенням нових продуктів і послуг бібліотеки

******

Середа, 9 березня, 2016 рік

Бібліотечне  обслуговування  користувачів

контактне  і  дистантне

Перше, це – безпосереднє спілкування бібліотечного персоналу з користувачами. Враховуючи, що бібліотека є інформаційно-комунікаційною системою, а бібліотечне обслуговування – взаємодією між бібліотекою та користувачем, як процес комунікації.

А що ж таке «дистантне обслуговування» (так схоже зі словом «дистанційне») і коли доцільно вживати даний термін? Користувачі, які отримують бібліотечні послуги, не перебуваючи безпосередньо у бібліотеці, або в часи, коли заклад не працює, тобто, користувачі «роз’єднані» з бібліотекою в часі і просторі. Запропоноване поняття «дистантне обслуговування» включає надання як традиційних видів бібліотечних послуг МБА, ММБА, довідка за телефоном, листування і т. п., так і нових, в першу чергу, Інтернет-технологій, які озвучені як дистантні інтернет-послуги.  

Саме дистантне обслуговування користувачів є одним із перспективних напрямів функціонування електронних або цифрових бібліотек.

Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» гласить, що користувач бібліотеки, який отримує послуги дистанційно, це – «віддалений», «віртуальний», «он-лайновий», «дистанційний» користувач. Утім, ці визначення хоча й поширені, але, з позицій наукового обґрунтування, недостатньо точні, завважує В.Бондаренко, кандидат наук із соціальних комунікацій, молодший науковий співробітник СІАЗ НБУВ. Зокрема, це стосується такого означення даної категорії користувачів бібліотечних послуг, як «он-лайнові», адже користувач може взаємодіяти з бібліотекою і отримувати послуги не обов’язково в режимі реального часу.

Від початку термін «віддалені користувачі», запозичений з інформатики, почали застосовувати в західній бібліотечній практиці. Цей термін, як і термін «дистанційний», більше відображає специфіку доступу користувача до ресурсу, а не природу і характер взаємодії користувача і бібліотеки.

З огляду на це більш логічним виглядає визначення такої категорії бібліотечних користувачів – як дистантних користувачів, тобто, які комунікують з бібліотекою дистанційно.

Режим  доступу:

htt://conference.nbuv.gov.ua./report/view/id/339

                                         

                                                  ******

Середа, 24 лютого, 2016 рік

Вірусний  маркетинг

Сутність вірусного маркетингу полягає у тому, що головними розповсюджувачами інформації про бібліотеки є її читачі/користувачі, які формують креативні пости, здатні залучити нових відвідувачів, завдяки яскравій творчій ідеї чи оригінальному тексту повідомлення.

                                               ******
Середа, 17 лютого, 2016 рік

Віральність 

– «вірусне» поширення інформації, переносниками якого виступають користувачі продукту або послуги. При правильному підході воно може виявитися набагато ефективнішим традиційної реклами, PR та іншого маркетингового інструментарію. Простіше – це схильність до вірусного ефекту. А ще простіше – популярність. Наприклад, у Гусак O.  Роль соціальних мереж у роботі редактора задля популяризації сайту інтернет-ЗМК / O. Гусак // Вісник Книжкової палати. - 2014. - № 7. - С. 49-52. -  Режим доступу:  http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vkp_2014_7_14.pdf читаємо: «Фактори, що впливають на віральність (популярність) інформації викладеної в соціальних мережах: позитивність основної думки, сильні емоції; позитивні емоції сприяють популярності більше за негативні; користувачі реагують на інформацію, яка стосується найосновніших потреб, подій, які впливають чи можуть вплинути на їхнє життя; корисність, практичність, цінність інформації зазвичай подається у вигляді списків, коротких нотаток, переліків чи інструкцій; ексклюзивність інформації спричинює її велику популярність».

                 ******

Вівторок, 9 лютого, 2016 рік

Веб-аналітика

Її основним завданням є моніторинг відвідуваності сайтів, на основі даних якого визначається склад аудиторії і поведінка користувачів задля розвитку й розширення функціональних можливостей ресурсу установи.

У зарубіжних бібліотек найпопулярнішим сервісом, що використовується для одержання детальної статистики про відвідувачів сайту є Google analytics. Аналітичні дані містять інформацію про те, з яких пошукових систем звертаються клієнти/користувачі/відвідувачі, як довго перебувають на сайті, їхнє географічне розташування. Сервіс дає змогу з’ясувати мету й послідовність переходів з одного ресурсу на інший. Метою може бути перегляд певних тематичних веб-сторінок, завантаження файлів тощо. Ці відомості дозволяють бібліотекарям приймати маркетингові рішення щодо оптимізації управління контентом веб-сайту.

                                                 ******

Понеділок, 1 лютого, 2016 рік

Гібридна бібліотека

«Гібридна бібліотека» поєднує в собі традиційні та електронні ресурси. Вважається, що такі бібліотеки мають об’єднати переваги нових інформаційних технологій, що реалізовані в електронних бібліотеках. І переваги традиційних книгозбірень, що зберігають відомості практично з усіх галузей знань і обслуговують майже всі верстви і категорії населення, як-то:соціальні, вікові, професійні.

******

         Понеділок, 28 грудня, 2015 рік                               

                                         Електронна бібліотека 
                                     і цифрова бібліотека

        Усі неодноразово чули і промовляли ці слова.
        Чим відрізняються і чи відрізняються взагалі визначені терміни щодо бібліотек?

Поняття «електронна бібліотека» і «цифрова бібліотека» –  тотожні. Термін «цифрова (англійською «digital») бібліотека» частіше вживають у країнах Європи та Америки, а на пострадянському просторі більш поширене визначення «електронна бібліотека».

          Електронна бібліотека – це впорядкована колекція різнорідних цифрових документів, має засоби навігації та пошуку. Здебільшого – це веб-сайт, де поступово накопичуються різні матеріали (тексти, комп’ютерні програми тощо) і медіа файли, кожен з яких самодостатній і доступний в будь-який момент. Ці бібліотеки можуть бути різними за масштабами, змістом, способами і принципами формування. До того ж, доступними, мультимедійними та інтерактивними.