Твори  переможців  обласного  туру

                    Номінація  «Природа  –  джерело  натхнення  та  краси»

Кравець  Таїса, 13  років

село  Водяне

Своєрідним  символом  України  є  лелека

Гніздо лелеки – окраса української оселі. В народі говорять: двір, де є гніздо лелеки, вважають щасливим, село, де є хоч одне гніздо лелеки, обходять стороною великі хмари з бурею.

В нашому мальовничому селі на стовпі – лелече гніздо. Щовесни, декілька років підряд, сюди прилітають лелеки.

Двоє пташенят з подивом спостерігають за мною, аж голови висунули з гнізда: хто я така, чому зупинилася і пильно дивлюся на них?.. Їм не второпати, що милуюся ними та не маю наміру заподіяти лихо. З пагорбка пташенят видно краще. Враження, що ось-ось торкнешся їх рукою. Зараз середина літа. Вони вже суттєво підросли, але ще рано злітати й випробовувати міць своїх крил.

Врешті малі лелеки вже не звертають на мене уваги та починають клекотіти. Напевно, хизуються своєю музичною майстерністю, якою наділила їх природа. Клекіт лелек нагадує звуки барабанних паличок, коли вдаряють ними одна об одну.

Мене ще трохи часу і я вже не побачу їх у гнізді. Покинуть рідну домівку і зіллються у зграях з іншими лелеками. А потім і важка дорога у вирій чекає. Лелеки починають відлітати у свято Преображення Господнього, Спаса – 19 серпня.

 Хотілося б поспостерігати за їхнім першим польотом. Кажуть, що лелеки-батьки іноді виштовхують з гнізда ледачих і боязких малят, мовляв, вже годі сидіти у нас на шиї, ідіть у самостійне життя. Буває, що не приносять їжі. А ті розкривають крила і, хоч ще невправно, та таки летять…

Бережіть цих добрих, мирних птахів! Вони приносять щастя. А ще, я впевнена, мир та Перемогу Україні!

 

 Твори  переможців  обласного  туру

                   Номінація  «Природа  –  джерело  натхнення  та  краси»

Гінда  Софія, 12  років

місто  Олександрія 

Як  не  дивно,  моя  улюблена  пора  року  —  це  осінь 

Мало хто її любить за погану погоду, дощові та похмурі дні, вогкість і брудні калюжі. Однак я вважаю, що немає пори, яка б була прекрасніше осені.

Вона чудова! Все навкруги таке яскраве, немов осінь малювала якусь картинку і ненароком розхлюпала фарби на все. Десь впала крапля зеленого, десь помаранчевого з червоним, а в якомусь місці художниця хлюпнула трохи благородного коричневого.

Як за помахом чарівної палички вся природа перетворюється, настає Золота Осінь. Ну як можна не надихнутися такою красою!

Тільки восени ми можемо спостерігати таке прекрасне явище, як листопад. Коли з дерев опадає листя, мені здається, що з неба сиплеться золото.

Осінь – це чудова пора, наповнена ароматами осінніх квітів, золотисто-жовтими відтінками  листя, що опадає, мелодією дощу.

Особливо у цій порі мене зачаровує надзвичайний ліс! Він стає таким загадковим і прекрасним. І чомусь тебе тягне туди все частіше і частіше… Послухати ніжний шелест листячка, що доповідає: «Скоро буде прохолодно!». Скрізь усе позолочене, неначе хтось розкидав багато-багато позолоченого пилку.

Вітер тихенько шелестить у гіллі, неначе наспівує відому тільки йому гарну мелодію. Крім цієї мелодії вітру, навколо велика кількість різноманітних гармонійних звуків, які тільки доповнюють пісню вітру. Це свого роду прощальна пісня перед довгою зимовою тишею. Тут і багатоголосий гомін птахів, що готуються до тривалого й далекого перельоту в теплі краї. І різноманітні комахи видають звуки, шелестячи й повзаючи у своїх справах. Іноді навіть починає здаватися, що зараз з якогось прекрасного золотого куща або дерева з’явиться чудова фея.

На вогкій землі видно сліди малесеньких лапок. Це пухнасті білочки бігають туди-сюди, то по соковиті гриби, то за смачними жолудями.

Восени ліс поступово засинає до весни. А навесні знову оживає, усе зеленіє, але це вже інша історія…

Жодна пора року не здатна за красою зрівнятися з осінню. Це, дійсно, довготривале свято природи!

 Твори  переможців  обласного  туру

Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

Косарєва  Таїса,  14  років

 місто  Світловодськ

 Україно!  Рідна  земле!

У білопінному цвітінні садів, у мальовничих селах, голубих стрічках доріг, у тихих водах річок, зелено-синіх піднебесних вершинах гір – у всьому ти найкраща, наймиліша, бо ти моя Батьківщина.

Та вмивається зараз сльозами ця краса, здригається від гуркоту зброї випалена земля, плаче в молитві кожна українська сім'я. Топче, знищує Україну російський агресор. Підступно, брехливо, ненавистю, вогнем і мечем хоче забрати в кожного з нас рідне, святе. Навіщо ? Мало у тебе, враже, своєї землі?

Я не можу зупинити війну, але я її ненавиджу, бо це жах, відчай, сльози, смерть, трагедія для тисячі, мільйонів українських людей.

Я – донеччанка . Мені було шість років, коли ми з мамою та братом тікали з Донецька в 2014 році подалі від війни. Там ми залишили все, що було нам рідне, близьке – квартиру, іграшки, школу, могили своїх пращурів. Розбрелися по світах друзі, сусіди – всі, хто не захотів дихати з ворогом одним повітрям.

Та війна через вісім років знову наздогнала нас, бо тоді ми зупинились на Донеччині, де не було її, за 40 км від фронту. Ми думали, що війна вже далеко від нас, та вона нагадувала про себе щодня вибухами, бо через місто йшли машини зі зброєю на Донецьк, гуркотом, пораненими бійцями у місцевому госпіталі.

Війна 22 року ввірвалася у нашу родину, як блискавка. Першим пішов дідусь в тероборону, зі зброєю в руках захищав місто від ворога. За ним – старший брат. Він міг не йти, але: «Хто, як не я», - сказав Сашко. Для дідуся війна – це болюча незагоєна рана, бо війна забрала в нього батька. Страшне лихо погнало нас за кордон, згодом нас прихистило закарпатське екзотичне, багате історичним минулим, Мукачево, далі – мальовничий Світловодськ, що потопає в зелені акацій, дубів, сосен. Мама нам, дітям, завжди говорила, щоб ми ніколи не забували дякувати людям, які в скрутну для нас годину допомагали нам, а українським воїнам – за те, що живі!

Майже вся Донеччина – суцільне згарище… Плачуть залишки трав, прощаються зі світом чорні, обгорілі дерева, купи каміння від будинків і цілих міст… Колись багата, квітуча земля перетворилася на попіл. стогін, плач людський розлітається над донецьким степом. Танками, гаубицями їздять по наших тілах і душах вороги-рашисти.

Та вся надія в нас на наших захисників. Вони йдуть у бій, на смерть, щоб тільки Україна була вільною. Знаю: цей шлях жорстокий, кривавий, встелений втратами і болем. Та з вірою в Перемогу вони б'ються за Бахмут, Херсон, Авдіївку, маленькі містечка і села. Інакше не можна. Їх чекають вдома тільки з Перемогою, на них дивиться півсвіту. Її прискорюють усі, хто може, і чим може. Мої дідусь і бабуся в'яжуть сітки, бо вони, ой, як потрібні на фронті. Волонтерство для них тягнеться ще з 2014 року. Тоді вони готували на блокпости борщ, пекли пиріжки, збирали гроші, одяг для поранених. Бабуся каже, що іноді буває важко, але все це робиться для Перемоги, і для наших ЗСУ. Та і небайдужий світ допомагає нам прискорити довгоочікуваний день Перемоги.

Я читала, що в Америці надзвичайно шанують воїна – солдата. Коли зустрічають військового, кладуть руку на серце, вклоняються і промовляють: «Дякую!». А чому б і нам не перейняти цю чудову традицію? Українські воїни –герої цього заслужили. Їх шлях – це шлях переможця, захисника, адже вони захищають від війни півсвіту! Тож віримо: Україна переможе, інакше бути не може! На тому стоїмо!

І прийде мир на нашу землю. І наша, поранена бомбами, земля загоїть свої рани, знову вкриється шовковистою зеленою травою. Зацвітуть на ній різні квіти: і волошки, і чорнобривці, і барвінок, помилують очі і різнокольорові красуні мальви. Я вірю, що відбудуються наші зруйновані міста, і села, і стануть ще красивішими. І хай назавжди страшний звук сирени, піде в забуття, а ми з насолодою будемо слухати наші мелодійні українські пісні. Будемо милуватися чарівною українською природою і завжди шанувати і любити нашу рідну Україну.

Слава нашим героям! Слава Україні!

Любіть Україну у сні й на яву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

            В. Сосюра

 Твори  переможців  обласного  туру

             Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

 

Завальний  Богдан,  14  років

село  Підлісне 

Чи  думав  я  колись… 

Чи думав я колись. Що один чорний день розділить життя нашої родини на «ДО» і «ПІСЛЯ».

«ДО»

Я був звичайнісіньким хлопчаком з звичайнісінькими мріями, захопленнями, справами. Вечорами тиснув на кнопки ноутбука, говорив суржиком, захоплювався історією, грав в футбол.

«ПІСЛЯ»

Я вже не хлопчак! Я враз подорослішав. 

«ДО»

Ми часто влаштовували домашній кінотеатр – переглядали чудові мультфільми, коментували і жартували. Сміялися до сліз. 

«ПІСЛЯ»

24 лютого татові зателефонували і сказали «на ранок у військкомат». Ми знову разом на батьківському ліжку дивились мультфільм. Чи бачив я, що відбувалось на екрані – не впевнений, але я відчував, як хвилюється мама. Як татові обійми – це не просто обійми, а захисний щит. Як у повітрі незримо витав настрій теплоти, родинності. Ми назавжди разом, де б не були. Спали всі на одному ліжку, як в далекому дитинстві, щоб запам’ятати тепло і єдність нашої сім’ї. Мама схлипнула. «Не кисни», – тихо прошепотів тато і поклав їй руку на волосся.

«НЕ КИСНИ!» – тепер ці слова я чую в голові, коли хочеться розплакатись від новин чи від безпорадності. Не кисни, все буде Україна! І обов’язково вона БУДЕ! 

«ДО»

Хата багатьох українців була скраю. Ми закривалися у своїй хаті від бід і поганого настрою інших, від очей хворих дітей, від поганих новин чи чужого горя, від прохань про допомогу та від всього, що створювало нам дискомфорт. 

«ПІСЛЯ»

Наша хата не скраю! Українці довели це, згуртувавшись, об’єднали сили і все кинули на перемогу. Тепер лише за один день можна донатами зібрати на дрона чи байрактар. Волонтерять, підтримують, ярмаркують, щоб геть вигнати нечисть з нашої хати. Я не осторонь. Наша родина садить «сади перемоги». Ми переробляємо тони огірків і помідорів для госпіталів та військових частин. 

«ДО»

Я хотів бути істориком. 

«ПІСЛЯ»

Я буду вивчати військову історію. Хочу розібратися, що змушує розумних людей, маючи блага цивілізації, розпочинати війни, сіяти зло і смерть. Що змушує маси брати зброю в руки і ступати на чужу землю, топлячи її в крові. Можливо наше суспільство захворіло, і це вже питання до психологів і лікарів. 

«ДО»

У свій гарний настрій я мугикав реп і, соромно сказати, російською. 

«ПІСЛЯ»

Ніякої російської! З уст не сходить «Червона калина», «Українське сонце» та ще багато неймовірно крутого українського пісенного мистецтва. Смаки змінилися назавжди. В нашім домі ніякого російського кіно, музики, жартів. Нічого, що ототожнюється з країною окупантів. В моєму домі і в моєму серці тепер назавжди панує УКРАЇНСЬКА. Українською я думаю, мрію, живу, молюсь. Під українську мелодійну відбудеться тисячі весіль, засинатимуть мільйони майбутніх маленьких українців, тисячоліттями підніматиметься синьо-жовтий стяг. Під українську ми плакатимемо на могилах воїнів, які відстояли їй волю.

Я пишаюсь, що я українець. Представник одного з найсвободолюбивішого народу. Я так вірю в свою Україну! І колись пам'ять зітре межу між «ДО» і «ПІСЛЯ», а буде лише українське величне «зараз», «сьогодні», «тут». І звучатиме українське «сьогодні» гордо на весь світ. Бо його не зітерти, випалити чи вибомбити, бо українське «сьогодні» – це величезна віра, неймовірна сила, і вимріяна воля!

 

               Твори  переможців  обласного  туру

Номінація  «Моя  майбутня  професія» 

Гребенюк  Денис,  16 років

село  Мар’ївка

                                              

                                                       Професія  в  моєму  розумінні 

 

це те, чим ти будеш займатися протягом всього свого життя, принаймні повинен. На світі величезна кількість цікавих професій, кожна з яких по-своєму потрібна. У дитинстві хлопці часто хочуть стати лікарями, льотчиками, водіями, моряками, акторами, часто граючи в доросле життя і вважаючи, що перед ними немає нездійсненних завдань. І це дійсно так: в дитинстві і юності перед людиною відкриті всі дороги. Але стаючи дорослішими й приймаючи раціональні рішення з більш вагомим обґрунтуванням, важливо продовжувати слідувати за своєю мрією, яка допоможе вибрати своє покликання. Не потрібно покладатися на батьків і оточення: цей вибір залежить тільки від самої людини, хоча він і може прислухатися до порад ближніх.

Ще з дитячих років я часто замислювався, ким хочу бути. Найбільше мені подобалося годинами гратися на комп’ютері, а вже згодом, більш детально, знайомитися з різними програмами. У наш цифровий вік, де вплив комп’ютерів на наше життя стає дедалі більше, така професія як програміст, я впевнений, буде хорошим вибором, відчуваю, що це моє покликання — поклик моєї душі. 

Я захопився програмуванням з 11 років. Це почалося з того, що я не просто грав в ігри, як мої однолітки, а аналізував, яким чином ця гра створена та як її можна було б модифікувати або покращити. Необхідну інформацію для свого розвитку я брав з інтернет-ресурсів, відвідував  безоплатну школу програмування, проходив відеокурси й поступово навчався переносити здобуті знання на практику. Це мене дуже захоплює. Мої улюблені предмети в школі стали - англійська мова, інформатика, фізика та математика, які мені знадобляться для опанування професії.

Найбільше у програмуванні мене цікавить сфера розробки мобільних додатків та ігор. Саме цим я планую займатися в майбутньому. Я вже маю певний досвід у програмуванні, зокрема, брав участь у розробці мобільних додатків, програмного забезпечення для ПК та багато іншого. Хочу розвинути свої знання і навички, навчаючись саме комп’ютерним наукам.

Мені подобається вивчати різні мови програмування. Добре володію мовами програмування: Java, Kotlin, Python, JavaScript, знаю основи - С++, Go та PHP.

У 10-му та 11-му класі посів 1 місце в ІІ (міському) етапі олімпіад з інформаційних технологій. Нагороджений похвальною грамотою за особливі досягнення у вивченні інформаційних технологій. Маю хороші академічні результати у школі з англійської мови (11 балів) та інформатики (12 балів). Пройшов відеокурси «Python з нуля», «Вивчення Kotlin для початківців» на YouTube від школи програмування «itProger».

Завдяки вивченню програмування протягом декількох років я маю добре розвинене логічне мислення. З ентузіазмом ставлюся до вивчення всього, що пов’язане з комп’ютерними науками. Я вмію добре концентруватися на завданні, уважний до деталей та розсудливий. Цілеспрямований, не відступаю від поставленої мети навіть попри великі труднощі. Наприклад, коли у програмуванні трапляється складне завдання, я буду працювати над ним стільки, скільки знадобиться для успішного вирішення. Зацікавлений у нових проєктах та завжди згоден брати в них участь, щоб здобувати новий досвід і покращувати навички.

Технології розвиваються настільки стрімко, що вже важко представити сучасне суспільство без комп’ютерів, телефонів, планшетів та інших гаджетів. Зараз віртуальний світ не тільки дозволяє знаходити корисну інформацію, а й спілкуватися з друзями, зав’язувати нові знайомства, розважатися і займатися науковою роботою. Все це було б неможливо без програмістів.

 

 Твори  переможців  обласного  туру

Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

Трубачов  Дмітрій, 12  років

смт  Вільшанка

Моя любове, пісне і життя. 

Моя країна – сьогодення й майбуття.

Моя надія, віра і любов -

Тобі єдиній я вклоняюсь знов.

Тобі співаю оди і пісні,

Спішу до тебе наяву і у вісні.

Моя розрада, рідна сторона

Серед усіх світів єдина ти, одна. 

О господине луків і полів

Тобі співати сам Господь звелів!

Тобі боротись і перемогти

Судилося на довгії віки.

Моя перлина, цінний оберіг,

Вертаюся до тебе на поріг.

Пов’язані навік наші життя.

Ти, Україно, – сьогодення й майбуття.

«Україні  жити» ! 

Сколихнулася Україна

І піднялись люди

В нашій рідній Україні

Ворога не буде!

Ген від краю і до краю

Рідної Держави

Сурмачі воєнні сурми

Вгору підійняли.

Захисник і захисниця

Взялися до зброї –

Відстояти Незалежність,

Націю і Волю!

Захистити рідну Землю

І свою дитину,

Не віддати клятим оркам

Рідну Україну! 

В кожнім місті і містечку

Й в українських селах

І дорослий, і дитина

То є волонтери!

Варять борщ, шкарпетки в’яжуть,

Сітки заплітають,

І в пакунки ЗСУ

Малюнки вкладають.

Гімн величний України

Ми щодня співаємо,

Захисникам нашим рідним

Ми вірші складаємо.

Рушниками вистеляймо

Воїнам дорогу

Хто як може наближає

Нашу Перемогу! 

Ні травинки росіянам

Ми не подаруємо!

Повернемо все, що вкрали

І все відбудуємо!

Навіть ті, хто вже на небі -

Зрілі й янголята –

Нам в молитвах дають сили

Ворога здолати.

Крок за кроком ми неспинно

Йдем до Перемоги,

І не звернемо ніколи

З нашої дороги!

Незалежна Україна

Ти Непереможна!

І тепер в цілому світі

Про це знає кожен!

Наша Сила! Наша Воля!

Не вмре, не загине!

І повстане Україна

Крізь пекло й руїни!

Наша Правда! Наша Віра

В ЗСУ і в Бога.

Наближається Велична

Й Свята Перемога!

Українська щира пісня

В небеса полине.

Зацвіте і забуяє

Червона калина.

І полотна синьо-жовті

Будуть майоріти.

Бути Миру в Україні

Україні Жити!