понеділок, 19 жовтня 2020 р.

 Творчі канікули» 2020  Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

Номінація «Моя Майбутня професія»  


 










Владов Станіслав, 12 років

смт Вільшанка 

Цікаво, як люди обирають професію – одну на все життя? Мені здається, що це дуже складно, бо у світі стільки всього захоплюючого.

На мій погляд усі професії важливі. Але без деяких суспільство накрив би «блекаут» – адже хто стоятиме на варті життя, здоров’я та безпеки?

Я вважаю, що не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія Рятувальника. Цю професію обіймають непрості люди, люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що готові кинутися на допомогу. Це люди з великої букви.

Мені б хотілося стати пожежником, як мій тато. Це робота для справжніх чоловіків.  Пам’ятаю, одного разу в дитинстві  я спостерігав за роботою рятувальників, бачив, як вони гасять пожежу, хотілося стати схожим на них. Але найбільше мені запам’яталась шкільна екскурсія до пожежної частини де працює мій тато. Саме під час цієї екскурсії я зрозумів всю відповідальність, яка лежить на людині, яка обрала професію «Пожежник-рятувальник». Адже, можна навчитися лазити по висувних драбинах, користуватися протигазом, рухатися в густому диму, бігати, стрибати. Але найтяжче — щомиті бути готовим ризикувати своїм життям, щоб урятувати інших.

Коли поступає сигнал тривоги, чергові бійці повинні за 20 секунд одягти спеціальний одяг, після чого, негайно сісти в машину і виїхати. Від того, як швидко прибуде машина на місце випадку, часто залежать життя багатьох людей. Після прибуття, пожежні визначають, що і де горить, які дії слід виконати. Необхідно за півтори-дві хвилини розгорнути пожежні рукави і підключити їх до місцевого джерела води, якщо такий є, або до цистерни. Гасіння вогню може тривати від декількох хвилин до декількох діб. Спорядження рятувальника може важити 20 кілограмів. Зауважте, в ньому треба підніматися на верхні поверхи, спускатися по спеціальній драбині до машини, швидко пересуватися, маневрувати під час пожежі.

Я неодноразово ставив перед собою питання: «А чи здатний я на відважні вчинки? Чи зможу я проявляти безстрашність?» Причому ці риси характеру знадобляться не один раз, а потрібні щодня, постійно.

Життя пожежника знаходиться в небезпеці постійно, кожну хвилину, коли він бореться зі стихією, протистоячи вогню. Саме в цьому й полягає справжній героїзм, за який праця пожежника варта особливої ​​поваги.Бо коли  заходиш у палаюче приміщення ніколи не знаєш, що тебе там чекає – може впасти стіна, стеля, вибухнути газовий балон, чи трапиться ще щось.

Крім того, щоб стати пожежником, треба мати добру фізичну форму, вміти швидко приймати рішення в екстремальних ситуаціях, бути пунктуальним, дисциплінованим і стресостійким.

 У будь-який час дня і ночі рятувальник повинен відправитися туди, де людині загрожує якась небезпека і, ризикуючи своїм життям, зробити все, щоб визволити людей які потрапили в біду. За ці подвиги рятувальників часто нагороджують медалями та орденами.

Мене до глубини душі вразила розповідь тата, про дуже зворушливу подію, яка відбулася в одному з сіл Вільшанщини. На високе дерево, біля житлового будинку, вилізло маленьке сіре кошеня. І от, забравшись на саму верхівку, воно жалібно нявчало, та боялося спуститися донизу. Просидівши більше доби на верхівці дерева, бідолашна тваринка зовсім знесиліла і зголодніла. Перехожі зупинялися біля дерева, але ніхто не зміг вилізти на таку височінь. А вітер з кожною хвилиною все сильнішав, розхитуючи дерево. Тоді комусь з перехожих спало на думку викликати пожежників. І допомога не забарилася. Через декілька хвилин черговий наряд прибув на місце пригоди, розгорнув велетенську драбину, і «бранця» було врятовано. Маленький сірий клубочок сидів на долоні пожежника, який спускався вниз по драбині, а внизу вже звучали оплески дітей, та схвальні вигуки дорослих. Герой-рятівник і тут прийшов на допомогу, рятуючи життя живої істоти.

Пожежники – це люди з підвищеним почуттям відповідальності. Чого тільки вартий їхній подвиг в зоні відчуження. Коли вони героїчно кинулися рятувати станцію та людей, не думаючи про своє життя та небезпеку.

У всьому світі професія пожежника входить до десятки найнебезпечніших і найбільш ризикованих. Тому я схиляюся перед щоденним подвигом таких людей, захоплююся їх безмежною мужністю, намагаюся брати з них приклад і в майбутньому хочу освоїти професію пожежника.

Багато моїх друзів, дізнавшись, що я хочу стати пожежником, дивуються. В їхніх очах ця робота не є престижною. Але у мене інші критерії вибору професії. Я не намагаюся переконати їх у своїй правоті, бо розумію, що це особиста справа кожного.

Отже, я вже зробив свій вибір професії та радий, що батьки його схвалюють. У майбутньому я врятую багато людських життів і стану справжнім героєм свого селища!  А зараз головне вірити в себе і йти за своєю мрією!

пʼятниця, 16 жовтня 2020 р.

                    «Творчі канікули» 2020  Всеукраїнський дитячий літературний конкурс

Номінація «І в кожному із нас живее філософ!»












                        Гонжа Аріна, 11 років

смт Новгородка


Вірте в дива!

 

Я звичайна собі дівчинка з невеликого селища в центрі України. Люблю, як і всі діти, гуляти з друзями. Люблю кататися на велосипеді чи на роликах, співати і танцювати, малювати і читати книги. А ще люблю мріяти і розмірковувати про все, що мене оточує.

Про що я думаю сьогодні? Ну, хоча б про те, що небо зранку дуже різнобарвне: переплетені білий, синій, сірий і блакитний кольори – усе так, як у нашому житті. Але воно без сонечка і похмуре. Сьогодні саме це вранішнє небо надихає мене на філософські думки, адже кожен з нас десь глибоко в душі філософ. І навіть я такий собі маленький філософ.

Чому в житті людей так багато намішано усього: радості і печалі, усмішок і сліз, сподівань і безнадії, щастя і горя, щирої вірної дружби і зрад? Які причини цього? Чому усі в одну мить не можуть стати щасливими, жити довго і радісно?

Я часто читаю книги про обездолених дітей, дивлюся по телевізору сюжети про важкохворих або безпритульних моїх ровесників, про сиріт. Я так хочу, щоб вони знайшли свій щасливий золотий квиток, як Чарлі – герой книги Дала Роальда "Чарлі і шоколадна фабрика". Хлопчик з бідної сім'ї жив у невеликій старій халупі разом із своїми батьками, дідусями та бабусями, часто мерз і голодував, проте завжди натхненно вірив, що йому пощастить знайти лотерейний квиток на омріяну фабрику і поласувати вдосталь улюбленим шоколадом. І ця віра йому допомогла! Згодом він став заможним спадкоємцем цього великого підприємства.

Хочу, щоб усі обездолені діти також знайшли свій щасливий квиток, який їм подарує диво, одужання, сім'ю, справжнє довгоочікуване щастя, про яке вони так мріють. І нехай ця надія їх ніколи не залишає!

Я переконана, що треба завжди вірити в краще, як вірила ще одна героїня моєї улюбленої книги «Полліанна» Елеонор Портер. Дівчинка, яка рано втратила батьків і виховувалася у строгої тітки, придумала свою гру в щастя. Згодом своєю життєрадісністю вона зуміла ощасливити ціле містечко, а також зуміла здолати наслідки важкої травми, одужати і знову навчитися ходити.

І Чарлі, і Полліанна мислили позитивно, гідно долали труднощі, залишалися завжди добрими, щирими і відкритими, незважаючи на всі життєві труднощі. А ще вони вірили в краще. Лише віра дає нам уявні крила за спиною, які здійснюють мрії.

Думаю, що мої мрії колись також здійсняться. Обов'язково. І сонечко сьогодні з'явиться на небі. І небо стане світлим, блакитним і чистим.

Я в це вірю. Вірте і ви!

 

 

 

 

 

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

                                                              «Творчі канікули» 2020 

                                      Всеукраїнський дитячий літературний конкурс

                                                     Номінація «Знайомтеся – це ми!»

                                                                                                                  

                                                                                                     Завальний Богдан, 11 років

                                                                         с. Підлісне

                                                                                               Олександрівський район

З різним кольором волосся та очей, з кирпатими чи довгими носиками,  довготелесі чи пухкенькі, але всі родом з ДИТИНСТВА.

І саме це робить нас особливими, незвичайними і неймовірними.

Адже саме наше дитяче братство, навіть у час високих технологій, щиро вірить  в диво і мрію. Може бути безпричинно щасливим і безмірно веселим,  по дорослому виваженим і по дитячому щирим.

Знайомтесь – це ми!

Діти, які на льоту всотують інформацію, генерують неймовірні ідеї, підкорюють інтернетний простір.

Але ми також вміємо фантазувати, поруч з постами в соціальних мережах читаємо цікаві книжки і слухаємо мамині пісні.

Ми прості в своїх досягненнях і геніальні в своїх домислах.

Ми легко спілкуємось! Наші серця ще не вразив дорослий вірус пихи і зарозумілості, вірус жадібності і хизування. Ми щиро ділимося посмішками і іграшками, ідеями і знаннями, таємницями і мріями. Ми вміємо любити.

Любити все. Від наклейки до улюбленої іграшки, від морозива до річки, від землі до неба.

І ще ми любимо свою УКРАЇНУ. Так, по своєму, але любимо. Любимо в своїй Україні маму і тата, любимо виховательку чи вчителя в школі. Ми любимо в своїй Україні бабусині казки чи дідусеві усмішки. В своїй Україні ми любимо соняхи і чорнобривці, маленьку кульбабку і величезне блакитне небо, вареники з вишнями і щирих гостей.

Знайомтесь – це ми!

Ми, діти України!

       Любі наші дорослі. Наші серця, мов губка, всотують вологу ваших намірів, вподобань, поглядів, вчинків. Будьте прикладом – ми все бачимо.

        Наші серця 100% заповнені любов’ю і теплом. Вчіться у нас любити світ, любити свою Україну. Бо лише в гармонії дитячого і дорослого світу народжується мир і спокій.

           Познайомтесь з нами краще.  Дивіться – це ми!

 

 

 

пʼятниця, 9 жовтня 2020 р.

  «Творчі канікули» 2020        Всеукраїнський дитячий літературний конкурс

Номінація «Далі буде? Ні, «далі» — вже є!» 

Петрухнова Ангеліна, 13 років

с. Цвітне,  Олександрівський район, 
Кіровоградська область

Федько-Халамидник

Нова історія (за оповіданням Володимира Винниченка)

Розділ 1

Був холодний день. Мати вирішила, навідати могилу сина. Підійшовши до могили, крізь сльози, вона почала промовляти: «Ось і рік… Рік минув після смерті твоєї, сину…, - зітхаючи, мати продовжила, - Якими дурнями ми були з твоїм батьком… Я… Я довірила якомусь нікчемному, розпещеному хлопчиську, а не своєму сину?.... Постає питання в тому, що як… Як я могла?Я погана мати, Федьку, пробач мене! Спочивай на тому світі не гірше ніж на землі. Я люблю тебе».

На дворі неприємно моросило, але згодом легке моросіння перетворилося в величезну зливу, таку холодну і жорстоку як в той день, коли загинув Федько. Матір злива не налякала, її серце краялося  і обливалось кров’ю. Вона не могла пробачити собі смерті сина.

(Перед візитом на могилу Федька)

Повернувшись додому з роботи, мати зайнялася прибиранням дому. Ось дійшла черга до ліжка Федька. Мама збила подушку, як раптом з неї випав маленький зошит подібний до щоденника. Матір відкрила зошит і почала читати:

1 день. Шановний, щоденнику,  я - Федько, мені 10 років. Я люблю своїх тата і маму, нехай іноді вони мене  і сварять. У мене немає друзів, мабуть, тому, що  я поводжуся зухвало.

2 день. У тата з’явилася робота, на яку він так довго чекав, я дуже радий за нього! А ще, тато говорив, що у його керівника, є син Толя, сподіваюся, ми потоваришуємо!

    3 день. Ось мені вже 11 років! Я дуже радий! Тато і мама нічого мені не подарували, але для мене важливо те, що в мене є такі батьки!

    4 день. Зошиту, я не розумію чому, але Толя поводить себе дивно… Сьогодні ми грались і він упав, порвавши свої штани, я заспокоював його, говорив йому, що все буде добре, але коли пришла його мама,  Толя почав говорити, що це я його штовхнув і плакав,  я говорив, що це неправда, що він бреше, але покарали все ж таки мене…

   5 день. Зошиту, здається наше товариство з Тольком перетворилося на запеклу ворожнечу, Только майже в усіх своїх провинах звинувачує мене.

        6 день. Щоденнику. Сьогодні мій 12 день народження. Я не звертаю на це увагу.

        7 день.  Я зневірився в людях.

        8 день. Зошиту, можливо, це мої останні слова, але не дивлячись на це, я хочу зізнатися, що перший раз за все своє життя збрехав. А вся справа в тому, що захистив власного ворога.

     Мам… якщо ти читаєш це, то, можливо, хоч зараз я змінився в твоїх очах?...

У матері защемило серце від болю, вона не могла повірити в те, що син збрехав, мати сиділа і плакала, коли з роботи повернувся знесилений батько, він побачив заплакану, від пекельної болі матір, яка міцно притиснула до грудей щоденник. Батько взяв зошит тремтячими руками і почав повільно читати, а сльози заливали його загрубіле обличчя, прочитавши щоденник, батько сів і закричав, як поранений звір, якого тільки боляче поранило, його невтомний біль знову виринув назовні. Пригорнувши до себе свою дружину і обіймаючи її повторював тільки одне: «якби можна було повернути усе». 

Розділ 2 

Наступного дня, батько вирішив навідатись до свого керівника з невеличким подарунком. Зайшовши до хати, він покликав його і ледь стримуючи сльози почав промовляти:

Доброго дня… а я не з порожніми  руками до вас ,- кинувши зошит на підлогу батько почав далі,- прочитавши це…. Ви зрозумієте, що ваш син, не той за кого себе видає!

Гортаючи пожовклі аркуші зошита,було помітно як чоловік змінював вираз свого обличчя (не дивлячись на те, що батько Толі був паном, був чоловіком справедливим та цінував у людях, насамперед, - чесність), батько Толі покликав свою дружину, прочитавши зошит вона отетеріла….

– Як? – ніжним,  тремтячим голосом прошепотіла  пані, – невже…

Саме так,– зітхаючи, сказав батько Федька.

Поміркувавши деякий час, почав щось бурмотіти, хоча було помітно, що чоловік відчуває сам до себе огиду за кожне вимовлене ним слово.

Я заплачу тобі скільки хочеш! Я подарую тобі будинок! Віддам свою маши…

Ні… ваші гроші, мені і задарма не потрібні… ніякі гроші не втамують горе батька, який втратив єдиного в цьому світі сина...

Батько й мати Толі мовчали від їдкого сорому, який ніби гриз і водночас обпікав усе тіло, вони не могли повірити в те, що їх син так підло збрехав, а найгірше те, що через його брехню помер невинний хлопчик.

В очах батька Федька можна було прочитати, -  «поверніть мені мого сина».

Ледь стримуючи сльози, вбитий горем батько  вийшов з хати багатіїв.

Минуло багато років…

Бідна старість спіткала батьків Федька і вони пішли вслід за своїм сином, адже так і не пробачили собі того, що так чи інакше  теж винні у смерті свого сина.

На дорозі сидів чоловік.. весь вдягнений в поганий одяг і від нього дуже сильно тхнуло. В очах цього чоловіка можна було розгледіти ненависть до оточуючих…

(10 років потому )

ТОЛЬКУ! ЙДИ СЮДИ! НЕГАЙНО!

     Ти кликав таточку? - жах забрав Толька, він зблід з обличчя, а волосся стало дибки…З очей батька  палало полум’я, а в руках був ремінь.

     ЩО ЦЕ ТАКЕ?- вказуючи на щоденник, спитав батько.

     Зошит  тату, а що?

     За дурня мене не тримай! Вбивця!

З цих слів Только зрозумів, про що йде мова.

Глянувши жалібно на матір, він сподівався, що та йому допоможе, але ні, очі матері були сповнені зневаги, розчарування  і злості.

 Сурове покарання дісталось Толі, як він вважав несправедливе. Він - син поважного пана і може карати бідняків, та хто він такий, цей Федько, і чому його батьки йдуть на захист цього нікчеми. Тому батьки мають побачити, що вони помилялись, ставши на бік того Федька, почав думати про план помсти... 

Розділ 3 

Вночі Толя вдягнув свої теплі речі і доки всі спали пішов за бензином…

У маленькому кожуху була пачка сірників. Толя був упевнений, що кривдники - батьки відчують на собі, що таке - боляче. Обливши весь великий дім бензином Толя запалив сірник і… здійнялося полум’я.

Только не знав, що коїть, але коли приїхали пожежники, батьків рятувати вже було пізно, але він цього ж не хотів, він хотів лише налякати, провчити …

Наступного дня, Толю відправили в дитячий будинок, де з нього всі останні 6 років, знущалися старші хлопці, а ще, називали - вбивцею.

У такому образі складно було впізнати Толька.

І знову виправдовував себе, правду кажуть, що деякі люди не міняються .

     Ти?! Ти мені все життя зіпсував! Федько!

     Ха-ха-ха, - засміявся хлопчина, - Толю, завдяки тобі у мене життя і не було.

     ЯК ТИ СМІЄШ!

Піднявши руку вгору, Только хотів вдарити Федька, але тільки він підняв руку, Федько спритно перемістився на другий бік.

     Невже  ти не зрозумієш? Заради власної пихи, ти вбив своїх батьків.

     Як ти…?

     Як я дізнався? Я все про тебе знаю! Авжеж, як я міг забути…. Ти забув мені навіть подякувати.

     АХАХАХАХАХА! ТА Я СКОРІШЕ БУДУ ГОРІТИ В ПЕКЛІ, НІЖ ДЯКУВАТИ ТОБІ!

     Так? Тоді, ти зробив свій вибір.

Федько ляснув у долоні  і  Толя почав умирати пекельною смертю.

     Гори в пеклі, грішник бісів!- крикнув Федько і зник в тумані минулих спогадів усього життя Толі.

А-А-А…..

Насправді, це був просто сон і Только знову прокинувся в своєму ліжку, нехай, чоловік був до смерті наляканий, він не розумів, як йому могло наснитися таке жахливе майбутнє?

Швидко відігнавши від себе цей кошмар, Толя пішов на кухню заварив ароматної кави, насолоджуючись чудовим смаком, чоловік пригадав усе своє минуле, йому було себе дуже шкода: за сварки від його батьків, за нелегке життя у дитячому будинку( і жодного жалю до тих людей, яких він непросто образив, а вбив), почав збиратися, все ж таки як – не - як, а головний у селі – пан, посів місце після смерті свого батька, який завдяки Толі  помер.

Толі було байдуже на минуле і пан з нього був - кепський. Коли потрібно було когось розсудити, Толя говорив: «Я що, суддя вам? Чи робити мені більше немає чого?»,- все село тремтіло й боялось Толю, адже став він справжнісіньким  психом!. І так день за днем, рік за роком і настав кінець його правлінню, все село зібралось - чути крики  розгніваного народу.

ОСЬ ВІН! ЛЮДИ, ЗРОБИМО З НИМ ТЕ, ЩО ВІН ЗРОБИВ ЗІ СВОЇМИ БАТЬКАМИ!

Полум’я, точно, як в той жахливий вечір, коли Только вбив своїх батьків.

Декілька хвилин, і від маєтку Толі не залишилось нічого. 

Розділ 4 

Та сам Толя, коли здійнявся бунт,  прудко втік із маєтку. Повзе він, задихаючись від диму, але все таки рятується. Декілька місяців чоловіку довелося переховуватись від досі лютого народу. Через кілька років, Толю неможливо було впізнати: чоловік схуд, змарнів, його очі були червоними, ніби дикий звір, який мешкав у лісі. Юнак тримав шлях у село, де він зростав, у пошуку їжі. Випросивши шмат хліба,Толя почав жадібно їсти.

Чоловік сидів і з гіркими сльозами згадував своє минуле: і ту пожежу, і те як він вчинив з Федьком, і тільки зараз зрозумів, наскільки жалюгідною людиною він є, та каятись вже було пізно…

Настала люта зима. Только дуже бідував, намагаючись пережити цю зиму. Люди давали йому лахміття, аби бідний чоловік міг зігрітися. Тільки це врятувало його і дало змогу дожити до початку весни, але через сильні морози чоловіку відморозило пальці,  він ледве їв, або пив воду, ось так і проживав останні роки свого життя. Чоловік захворів. Минуло два дні, Толя лежав холодний і стогнав від сильного болю. Люди допомогли дістатися лікарні, де і провів останні дні свого життя Толя… 

Розділ 5 

Через декілька днів Толя помер.

- Я тобі говорив ?

 - Говорив.

- Ти мене не послухав?

- Ні..

- Ось тепер і маєш… Только, ти зрозумій мене правильно, через свої вчинки і справді змушений горіти в пеклі…

- Так, я знаю… Вибач мене, Федьку, тільки зараз я зрозумів наскільки неправильно жив і скільки ганебних вчинків скоїв за своє нікчемне життя…

- Толю,- почувся знайомий чоловічий голос.

- Тато?..

- Як ти міг?

- Тато, я…

- Ти власною брехнею вбив мене і свою маму…

- Тато, пробач …

- Ні… ти вчинив, як негідник! Ти не гідний нашої з матір’ю любові, саме час спокутувати свою провину, але тепер – це буде нескінченна спокута.

Через декілька хвилин Толя летів вниз, він розумів, що зараз відбувається. Сльози з  очей покидька  летіли не тому, що йому шкода батьків, а тому, що нарешті зрозумів, що виправити бодай щось запізно.

Після смерті Толька, багато чого змінилося здебільшого на краще, село зажило дуже добре, всі були щасливі і більше ніяких страт в цьому тихенькому селі.

Федько жив зі своїми батьками в раю, батьки Толі були щасливими та все ж таки туга за сином їх дуже турбувала, нехай, образа залишилася, та вони тішились тим, що хоч після смерті, але їх син визнав свої недоліки.

 

понеділок, 5 жовтня 2020 р.

 Про конкурси 2020 для дітей у бібліотеках краю    

  Навесні та влітку 2020 року бібліотеки області запросили дітей до 5-ти всеукраїнських конкурсів та 1-го марафону, які проходили, в основному, у віртуальному режимі.

Учасники – користувачі-діти від 8-ми до 18-ти років. Не зважаючи на виклики сьогодення, діти завзято брались до праці. А різноманітні завдання конкурсів спонукали їх до пошуку творчих родзинок, дотепності, кмітливості та наполегливості у досягненні мети. Загалом, у заходах взяли участь 2593 дітей із різних містечок, сіл і селищ нашого краю, які створили індивідуально та колективно 360 робіт.

Відсьогодні починаємо розповідати про Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули».

На обласний тур конкурсу до Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка надійшло 69 літературних робіт від дітей 11-18 років. Слід наголосити, що кількість учасників-конкурсантів була вищою у порівнянні з минулими роками.

До другого туру конкурсу, до Національної бібліотеки України для дітей, обласним журі відібрано 13 робіт у 7-ми номінаціях, з якими й хочемо, вже традиційно, познайомити відвідувачів нашого блогу.

«Творчі канікули» 2020

Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

Номінація «Безмежний світ моєї уяви»

                                                                                            Смаглюк Марія, 12 років

                                                                                                м. Кропивницький

Безмежний світ моєї уяви

Дивись! Кольоровий кришталь –

Метелика крила у вирі вітрин.

Пускаю монетку у водограй

Й корабель з паперових картин.

Сестра схопила мене за плече:

«Чого стоїш? Ми спішимо!»

Метелик взлетів, корабель пливе.

«Куди дивилась? То просто скло». 

Відкрились двері в світ чарів і див.

Чоловік з бородою: точно гном.

Сестра сказала: «Це магазин.

Не вигадуй, чого не було».

Купила вона зошит й олівці.

Хотіла б я знать, що «уроки» таке.

Намалювала б я зараз зайців!

Сестра зітхнула: «Ти не мала вже». 

Зрозуміла я: справи важкі.

Сестра не бачить ні фей, ні казки.

Принесла їй старі магічні вірші,

Сказала: «Читай, відчувай, пиши».