понеділок, 9 грудня 2019 р.

Книги за держпрограмою,
отримані дитячими бібліотеками    



Шановні  колеги!

Надаємо інформацію щодо книг виданих на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 7.11.2018 р. №941-р «Про затвердження переліку книжкової продукції для поповнення бібліотечних фондів» з метою розповсюдження серед бібліотек України.
Дитячі бібліотеки Кіровоградської області за 9 місяців 2019 року через обмінний фонд ОУНБ ім. Д. І. Чижевського отримали 4078 примірників книг (755 назв).
У представленому списку подаються по кожній дитячій бібліотеці кількість отриманих назв (перша колонка) і кількість примірників (друга колонка).

  Районні бібліотеки для дітей

1.   Благовіщенська                195;     206
2.   Бобринецька                     15;       18
3.   Вільшанська                     109;     159
4.   Гайворонська                   208;     211
5.   Голованівська                    35;      42
6.   Долинська                         92;      92
7.   Компаніївська                   124;      125
8.   Новгородківська               143;      144
9.   Новоархангельська           147;      147
10. Новомиргородська             234;      234
11. Олександрівська               218;      358
12. Петрівська                        578;      607
13. Устинівська                      131;      133

14.  Добровеличківська             20;    20
      селищна бібліотека
      для дітей                            
15.  Дитяча філія ЦБ               153;   153
      Новоукраїнської ОТГ

Міські бібліотеки для дітей

    ЦБС м. Кропивницького            
1.   ЦБД                          160;    160
2.   БДФ №12                  131;    131
3.    БДФ №13                   132;    132   
4.   БДФ №19                  161;    161
5.   БДФ №21                  151;    151
6.   Новомиргородська      123;    123
7.   ЦБД Олександрійської МЦБС          132;    132
8.   БДФ №3  Олександрійської МЦБС     94;     94
9.   Побузька                   15;     20
10.  Помічнянська             30;     30
11.  БДФ № 8 Світловодської МЦБС       103; 103
12.  ДК  БД м. Світловодська                  –       –

Сільські бібліотеки для дітей

1. Витязівська     17;     17
2. Рівнянська    175;   175


четвер, 14 листопада 2019 р.

Гайда у бібліотечні мандри

«Як  бібліотекам  досягти  успіху  у  новому  цифровому  світі?» –
це головне питання, що викликає багато дискусій не лише у професіоналів. Адже суспільству, в якому є Google, не обов'язково виходити з дому, щоб знайти потрібний інформаційний чи фото матеріал. Тому бібліотеки намагаються йти в ногу з часом і адаптуються до нових реалій. Ось саме роботу таких бібліотек і хочемо проілюструвати. Тож, запрошуємо у мандри бібліотечним світом. Першою на нашому шляху – дивовижа столиці Нідерландів – 
Публічна  або  Відкрита  бібліотека  Амстердама –
одна  з  найбільших  у  Європі

 
Дещо  з  історії
Бібліотека заснована у 1919 році. У 2007 році збудовано нове сучасне восьмиповерхове приміщення за 500-т метрів на схід до Амстердамського центрального вокзалу. Ціна проекту – 80 млн євро. Через рік після відкриття, число відвідувачів досягло 1,6 млн осіб. Нині, бібліотека є найвідвідуванішим культуриним та освітнім закладом у Амстердамі – 4 млн відвідувачів на рік.

Відкритий простір бібліотеки
-  відсутність дверей, перегородок між кімнатами бібліотеки
-  з’єднання поверхів низкою ескалаторів
-  з восьмого поверху видно, що відбувається на всіх інших поверхах
-  достатньо місця для читання, навчання, обміну думками у залах  та
   коридорах
кожен поверх бібліотеки – певна тематика книг – дитяча література,
   філософія, медицина, точні науки, а також – музика, фільми 
-  1-й поверх – література для дитячої аудиторії
-  6-ть поверхів – література для дорослих читачів
-  8-й поверх (горішній)– кафе з чудовим оглядовим майданчиком
   на старе місто, музей Немо та кораблі.

           
                           
                                
                                
                                                                  
Найкрасивіша зала бібліотеки – відділ дитячої літератури
приваблює і дітей, і дорослих. 

  

Робоче місце дитячого бібліотекаря


Дитячий відділ бібліотеки     

Чим саме? Наприклад – двометровим іграшковим будиночком, кожна кімната якого присвячена певному ремеслу, зокрема, палітурному, кондитерському, ткацькому, кравецькому та іншим. Біля будиночка лежить книга, яка розповідає про родину мишей, котра там мешкає. А ще, поруч із відкритими полицями, розташовано декілька шафок для дитячих книг початку ХХ століття, які надихають дітей на подальше ознайомлення з історією книги; виставки книжкової ілюстрації, що періодично змінюються. Також, тут щотижня, для дітей, відбуваються безкоштовні 45-ти хвилинні майстер-класи «вигадування історій» (storytelling), як голландською, так і англійською мовами, на які часто приходять і батьки.  

 

Секрети успіху бібліотеки
-  відкритий простір
-  розташування бібліотеки поблизу Головного Вокзалу міста
-  роботу закладу сім днів на тиждень, з 10:00 до 22:00, забезпечують 200
   бібліотекарів
-  заклад відкритий для будь-яких відвідувачів – до 7-ми тисяч на день, навіть
   без читацького квитка  
читальні зали, книгосховища, кав’ярня, ресторан, театр, радіостанція,
   переговорні кімнати, виставкова зала, музей
наповнення бібліотеки – 1,5 млн книг, аудіокниг, дисків, нот, журналів  
-  проведення різноманітних заходів
-  експозиції (з різних видів мистецтва, техніки тощо)  представляють
   разом з літературою
-  фортепіано, біля вхідних дверей бібліотеки, для усіх бажаючих пограти
-  дозволено вхід із дитячими візочками
купівля річного абонементу (від 20 до 100 євро на рік) для читання
   бібліотечних книг вдома, користування бібліотечним Wi-Fi
-  висвітлення анонсів усіх подій на веб-сайті бібліотеки
-  облаштування комп’ютерами із синтезатором мови для сліпих, пандусами,
   ліфтами, закритою вело/авто стоянкою
- зручна річна плата за користування бібліотечними документами
   диференційована від віку:
-      діти до 19-ти років – безкоштовно
-      з 19-ти до 22-х років – 15 євро
-      з 22-х до 64-х років – 25 євро
-      для компаній – 149 євро

Висновок
Поєднання відпочинку та саморозвитку, доступності та комфорту як для місцевих жителів, так і для туристів – секрет успіху бібліотеки.

Адреса бібліотеки  

OBA Library, Oosterdokskade 143, Amsterdam

Детальніше:

вівторок, 5 листопада 2019 р.



Ш а н о в н і     к о л е ж а н к и!

 Вітаємо  всіх,  
хто  робить  благородну  справу  – 
зберігає  і  розвиває
безцінні  духовні  скарби  культури.

Бажаємо  Вам  міцного  здоров’я, 
невичерпних  джерел  натхнення,
нових  творчих  досягнень,
великого   щастя   та  благополуччя.

Нехай  культура
зміцнює  і  гуртує  нас  і  нашу  країну!


четвер, 10 жовтня 2019 р.

Всеукраїнський  дитячий  літературний конкурс «Творчі канікули» 2019

Номінація  «Так, я люблю Україну!»

Вовк Єлизавета
15 років
село Гурівка
Долинський район

Я люблю свою Україну, безмежно та щиро, бо це – моя Батьківщина, це місце, де я народилася, живу, де живуть мої рідні та друзі. Можливо, десь, є і кращі землі, але не для мене. У моєї країни чарівні краєвиди, безкрайні простори степів, чисте небо, прозоре море і бурхливі річки, густі ліси. Скрізь можна почути спів птахів, які надихають на позитивні емоції.
В Україні живуть працьовиті люди: хлібороби, ковалі, пасічники, шахтарі, інженери, музиканти, вчителі, вчені – вони є умільцями й майстрами своєї справи. Своєю відданістю справі прославляли та прославляють нашу країну на весь світ. 
Слава про Україну іде від сходу до заходу, від півночі до півдня, про нас знають, скажу без перебільшення, в кожному куточку світу. Мені дуже приємно і я горджуся нашими спортсменами, молодою футбольною командою, яка стала чемпіоном світу з футболу.
А які в нас тільки талановиті письменники: Леся Українка, Василь Шкляр, Любов Баранова, Ліна Костенко, Тарас Шевченко…  Так, можна перелічувати до безкінечності їх прізвища вічні і йдуть крізь віки. Любов до своєї країни у мене завжди в серці і я завжди прислухаюсь до слів Володимира Сосюри: «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину  щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди». Зараз моя країна знаходиться в стані війни. Я дуже переживаю стосовно цього, але я оптимістка, і я вірю, що буде все гаразд, тому що наші воїни – захисники з гідністю стоять на сході країни, мужньо тримають оборону і здолають ворога.
А як не любити українські пісні! Пісні з будь-якими мотивами, чи з пристрасними карпатськими ритмами у виконанні Руслани, чи з тривожними кримськотатарськими інтонаціями Джамали – долають усі кордони без віз, бо в них – жива душа народу. А скільки з уст народу можна почути легенд, переказів, приказок, оповідок. Це великий і безмежний скарб культури нашого народу, який ми маємо успадкувати.
Я люблю Україну у вишиванках, у барвистих малюнках з глибинним змістом. Я поважаю тих, які з різних причин не живуть на Батьківщині, але пам’ятають, те місце де народилися, виросли, де живуть їхні рідні й друзі та з гордістю називають себе – українцями.
Україна знаходиться у самісінькому центрі Європи, вона замилує кожного своєю неповторністю. І нехай ще не все гаразд у нашому суспільстві, наших справах і діях, але я щиро вірю, що скоро все налагодиться і моя рідна Україна стане успішною, розвиненою і шанованою країною світу. А найголовніше – це є моя Батьківщина-ненька, і я з гордістю говорю: «Так, я люблю Україну, бо її є за що любити!».


середа, 9 жовтня 2019 р.

Всеукраїнський  дитячий  літературний конкурс «Творчі канікули» 2019

Номінація  «Так, я люблю Україну!»

Тітаренко Люба
12 років
смт Онуфріївка

Я народилася і зростаю в Україні. Це – моя Батьківщина, тут народилися і виросли мої батьки, діди, тут живу я. Для мене Україна починається з мальовничих пейзажів. Милуватися безмежними золотими ланами, блакитними озерами, чарівними Карпатами можна безкінечно.
Про чудову природу України, про її красу писали і пишуть багато письменників і поетів. А як гарно оспівується мальовнича природа моєї Батьківщини в піснях. Тарас Шевченко оспівує красу українського села в вірші «Садок вишневий коло хати»; ліси Гуцульщини, таємничу красу Карпат змальовує Іван Франко. Та не тільки з літератури можна дізнатися про красу рідної землі. Треба просто озирнутися навколо, бо любов до рідної природи це те, з чого починається любов до батьківщини. У нас степовий край. Степ дивує і зачаровує. Подорожуючи степом відчуваєш себе особливо, ніби у казці. Взимку в степу панує тиша. Біла снігова ковдра вкриває землю аж до обрію. Життя степу таємниче, приховане. Треба бути дуже спостережливим, щоб його помітити. Он майорить помаранчева пляма, то лисичка полює на мишок. Ось ланцюжок чиїхось слідів. А далі, в ярку, дзюркоче струмок. Вода в ньому крижана. Струмок не замерзає, біжить собі, пробиваючись крізь лід. Та з першим весняним сонячним промінчиком степ прокинеться і стане розкішним, переливаючись різнокольоровими барвами. Замерехтять ковилі, заквітчають степ чебрець, васильки, сокирки, духмяний горошок, заячий холод. Неможливо уявити те різноманіття трав і квітів, яким уквітчається степ навесні та влітку.
Рослини чарівним чином покривають степ, ліси, гори, узлісся, роблячи наші краєвиди найкращими у всьому світі. Серед усього розмаїття кольорів, запахів є дуже дорогі серцю кожного українця рослини. Це і калинові кетяги та квіти, величний мак, соняшник, як частинка сонця, славний барвінок. Особливо барвінок. Це надзвичайно цікава рослинка. Він залишається вічнозеленим у будь-яку пору. Дуже багатий своїм розмаїттям рослинний світ України. Ми повинні любити її, оберігати, щоб і наші нащадки могли пишатися нею.
З висоти пташиного польоту можна уявити нашу Батьківщину – безмежну, прекрасну. Гарніших краєвидів годі й шукати, бо не знайдеш ніде лісів мов пухнаста ковдра, Кримських гір, які здійняли у небесну височінь свої брилясті голови. Карпатські ліси – гордість Західної України. Та люди заради прибутку вирубують столітні ліси, шкодячи її рослинам і собі, винищуючи комах, птахів, тварин. Втручаючись у природну рівновагу, люди не задумуються над тим, що шкодять собі. На щастя є люди, які стурбовані долею природи, вивчають її, знімають фільми, друкують книги.
Кожна людина зобов'язана піклуватися про природу нашої Батьківщини. Можливо, тоді вона віддячить людям за їхні добрі справи і буде винагороджувати своїми багатствами і красою. Я впевнена, що саме ми, прості люди, робимо цей світ прекраснішим і добрішим. Ми повинні жити в мирі й злагоді, адже Батьківщина в нас одна.



вівторок, 8 жовтня 2019 р.

Всеукраїнський  дитячий  літературний конкурс «Творчі канікули» 2019

Номінація  «Природа – джерело натхнення»

Гук Юлія,
16 років
м. Благовіщенське

Гармонія

         Він прийшов зненацька, хоча кожен найменший листочок, якому, можливо, навіть не видно білого світу, кожна комашка, заклопотана своїми «маленькими» справами, кожна клітина мого тіла відчували: щось неодмінно має статися. Щось таке, від чого робиться тепло й радісно, але водночас іде мороз по шкірі. Через що забуваєш дихати, адже усе одно знаєш, що не помреш: від не дасть цього зробити.
Дощ...
Один із сотень тисяч тих весняних дощів...
Але якийсь інакший... знайомий....
Він прийшов ще тоді, коли сонце не встигло сховати своє кругле личко за пухнастими, немов солодка вата, хмарами, і від цього вони зробилися не сірими, не грізними дощовими кулями, а темно-бузковими, рожевими острівцями, які місцями навіть побілішали. Загалом, вони зробилися чомусь теплими, привітними. Їх хотілося пустити до себе до хати, обійняти та потеревенити за чашечкою сонячного ромашкового чаю.
Але там було щось не так, у тій рожевій ідилії. Адже клітини не мають властивості обманювати… «Усе ж ніби добре почалося», - говорив розум, а душа відчувала напругу, неочікуваність, дивну сценічну інтригу...
Лише одна секунда – і все змінилося...
Сховалося сонце...
Більше ніхто не хотів ніякого ромашкового чаю та солодкої вати...
Більше ніхто не виглядав ніяких фіолетових слоників чи зайчиків на небесах...
Більше ніхто не бачив того неба, адже нікому не вистачало сміливості прозирнути крізь ту чорну, важку пелену...
Більше чомусь не було ніякої радості...
Була порожнеча... Не страх, не відчай – порожнеча. Ніби цей дощ неминуче змиє твоє минуле життя, і ти нічого не можеш і з цим подіяти. Не можеш і не хочеш…».
Морок… Темрява… Якісь дивні щосекундні удари, глухі, ніби хтось б'є каменем об стіну. До того ж нервово, до того ж від без виході, спустошення - серце… Ось уже третю добу він лежить у своєму ліжку, ніби похований заживо, дивлячись в нікуди, роздумуючи над своїм людським життям. Точніше - не думаючи взагалі. Таке відчуття, що всі клітини його мозку та тіла вже давно відмерли, і єдине ,що приводить його до тями - легені. Рибальськими вітрилами роздуваються його легені, але пливти нікуди: тієї гнилої риби ніхто й ніде не чекає. Але ж йому потрібен хоча б якийсь рух, хоча б заради розчарування! У собі… У світі, в якому демократія – це лише прикриття тотальної несправедливості.
Утім, що поганого йому зробило суспільство? Тим більше, чим провинився він?
Що такого в тому, що люди, немов голодні дикі пси, накинулися на того, хто думає інакше? Чия мережа нервових сплетінь направлена на добро та красу?
Що такого ненормального в тому, що єдиною вакансією, яку йому запропонували, був різьбяр – витесувач кам'яних людських сердець?
Справді, хіба могло людство погладити його по голівці за те, що він не хоче бути біомасою?
Його хотіли спалити, як відьмака чи середньовічного чаклуна, бо він умів чути голос природи. Його хотіли піддати усім відомим тортурам, бо його життя у гармонії зі світом не відповідало усталеним нормам «Людського кодексу»...
Натомість, він уже третю добу говорить із темрявою, начитуючи своїм відшліфованим речитативом Бродського – «Не выходи из комнаты, не совершай ошибку». У нього більше немає кому молитися, окрім цієї темряви, адже не можна відібрати те, чого не бачиш.
За вікном гроза. Таких уже давно не було: дощ величезними смарагдовими краплями нещадно лупцює суху землю, грабуючи її найпотаємніші гробниці; блискавиці не те що розрізають небо - вони, як гієни, рвуть його на шматки, і від того передсмертного стогону здригається земля. Чи, може, це не за вікном? Може, це все за тими скляними очима, на які все швидше накочуються сльози?
І потекла найперша крапля… Єдина за всі ці роки… Але й остання…
Він ще раз  надув свої вітрила, набравшись сили, і неочікувано для самого себе з легкістю піднявся з тієї пекельної темряви. Проте так просто вона не здасться! Усіма своїми клешнями й щупальцями обмотувала його свідомість, хапалася за кожен його нерв, хотіла керувати ним, як німою маріонеткою - без серця, без розуму, без гідності.
Але ж він сильний, він усе витримає! Навіть ця темрява не зрівняється із тим, що він уже пережив! Навіть цей чортівський морок не витримає його душевної краси та доброти, яку він черпав із того дощу, з того снігу, листопаду, веселки, перших весняних квітів та останніх солодких яблук, заходу, сходу та затемнення сонця, світанків та вечорів, проведених в обіймах з природою.
І ось: вона здалася, хоча смертельний гуркіт барабанів все ще не хотів відпускати його…
Він не пам'ятає, як усе сталося, але зараз він стоїть біля свого під'їзду з чорною парасолькою в руках. Надворі почався теплий весняних дощ, і, хоча небо затягло сірими хмарами, перехожі усміхаються, прикриваючись своїми кольоровими зонтиками. Вони дивляться на цього чорного потяганого пса, і, здається, сміються з нього. Йому так здається. А, може, так воно і є…
«Куди далі? Я не хочу тут більше знаходитися! Туди, куди й завжди?..»
Так, туди, де його почують…
Він ішов, дивлячись на землю, гадаючи, що так його ніхто не помітить. І, лише вийшовши за межі цього божевільного мурашника, йому вдалося випростатися та на повні груди вдихнути цей до болю знайомий запах. Запах волі думок, природності, щирості, вічності добра та всепрощенності. Запах дому. Тут, на березі усіма забутої річки, схованої у віттях старого лісу, був його духовний прихисток. Тут він був собою.
Висока, насичено-зелена трава, яку не торкнула ще жодна жива істота; малесенькі білі квіточки, що боязко визирали з-під смарагдового килима; безтурботний плюскіт риби у воді; згармонізоване з усім світом дзижчання бджіл; солов'ї, які своїми тоненькими голосочками наспівували колискові природі - це все несподіваним вихором влилося у його душу, так, що він ледь не впав, сп'янілий від побаченого та почутого. А якби й упав, то став би повноцінною частинкою того, що неможливо повністю усвідомити. Став би комашкою, квіткою, піщинкою, а відтак тим, ким йому судилося стати, просто десь там, на небі, щось пішло не так, і його поселили серед людей.
«Я писатиму, - боязко подумав він,- писатиму для себе, для душі, заради краси. Я буду спілкуватися з Ними через папір. Не важливо, чи хтось коли-небудь читатиме ці слова, головне, щоб Вони їх чули. Головне, щоб було для кого жити, творити. Я писатиму… І, мабуть, мені стане легше…»
«Дощ... крапля за краплею, крапля за краплею. Сірість та спокій. Насиченість весняних барв та потаємне життя кожної істоти й неістоти, які так само бояться завадити цим небесним сльозам».
Щось неодмінно мало статися, чиєсь життя неодмінно мало змінитися... Моє – одне із них...
Сонце обережно визирнуло з-за хмар, ніби прийшовши в гості. Здається, весняна депресія закінчилася, далі буде лише очищення від зимового бруду» - 21 травня - і на душі цвіте бузок: я знайшов гармонію.