Твори  переможців  обласного  туру 

                          Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

 

Секрет  Нікіта,  12  років

село  Веселівка 

     

  За  Перемогу  України !

 

У мальовничому місці, де весело щебечуть пташки, де розкинулись безмежні поля золотої пшениці та соняшнику, серед пахучого різнотрав’я знаходиться моє село – Веселівка. В ньому народився і зростаю я, Нікіта, мені 12 років. Мене оточують найрідніші люди: тато, матуся, два старших брата. Я дуже щасливий, що маю таку міцну та люблячу родину. Все було гарно, гармонійно, спокійно. Але в одну мить наша буденність зазнала кардинальних змін. Згадуючи той жахливий день, мене й зараз не покидає відчуття страху та болю.

На світанку я почув якийсь гул, але не придав цьому значення, і заснув знову. Прокинувся пізніше, ніж завжди, і подумав, що проспав похід до школи. Коли одягався, почув, що мама з татом  розмовляють про якусь війну… Згодом зрозумів, що війна у нас в Україні. Над нами почали літати гвинтокрили, літаки та ракети, які я побачив вперше у своєму житті.

На другий день повномасштабної війни мій тато добровільно вступив до лав ЗСУ і став на захист рідної країни. В одному із боїв він отримав складну контузію, зробили операцію. На даний час тато знову в строю та захищає рідну землю. Я дуже гордий, що маю такого батька, який не вперше пішов захищати свою родину та Батьківщину.

Моє життя не сильно змінилося за час війни, але я почав цінувати спокій, який ми мали без повітряних тривог, без ракет, які все частіше літають над будинками мирних жителів, гул літаків та гвинтокрилів чуємо майже щодня.  Незважаючи на це, в школу ходимо, хоча часто спускаємося в укриття, ну це нічого, ми вже не так боїмося.

Одного дня над нашим селом збили ракету, і уламки полетіли  на дах нашого будинку, але все добре, нікого не зачепило, а кришу полагодили. Звісно, я боюся, як і всі. Щоб не було часу на страх, намагаюся відволікатись, готуючи уроки, граючи на комп’ютері та допомагаючи мамі. Але вона на мене вже не кричить, що я довго граю у комп'ютерні ігри, напевно тому, щоб я менше слухав новини, як ця нечесть знущається над українським народом.

Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки, він її об’єднав. В нашому маленькому селі всі об'єдналися. Чоловіки робили коктейлі молотова, рили окопи, перегороджували дороги деревами, ставили саморобні «їжаки», жінки плели маскувальні сітки, пекли смаколики, збирали різні продукти. Ми разом з друзями збирали трави для чаїв, фрукти, робили з них сушку на компоти, виготовляли обереги та малювали малюнки, які передавали нашим захисникам на передову. Я вірю і твердо знаю, що наші мужні, витривалі воїни здолають ненависного ворога.

Війна – це завжди погано, це завжди зло, смерть, сльози і страх. І саме страшне, що гинуть люди, гинуть такі як я – діти і їх уже не повернути. Я думаю, що у цій війні немає жодного сенсу. Ця війна закінчиться перемогою України.

Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. Наш гімн в своєму тексті має дуже потужну фразу: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Це дуже сильні слова, які розуміє кожен українець. Ці слова відповідають дійсності – українці готові віддати своє життя, аби ми – діти, жили у вільній незалежній державі, щоб тут не було жодного «русского міра».

Багато українців виїхало за кордон, але я сподіваюся, що скоро це жахіття скінчиться, і всі повернуться до своєї рідної, незалежної та найкращої у світі України!

Наше життя вже ніколи не стане колишнім, та й ми вже ніколи не будемо, тими, що були, але не здаваймося, ми на своїй землі, ми витримаємо! Ворог з кожним днем стає все слабший, а дух українців все сильніший, тому не потрібно втрачати віру: все буде добре, все буде Україна!

Я вірю, прийде час, і все це закінчиться перемогою.

Слава Україні!

Героям Слава!