Про історію літературного конкурсу «Книга року ВВС»

Книзі року ВВС вже 19 років. Конкурс проходить у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). До 2012 року у конкурсі перемагала лише одна книжка, вона і отримувала титул «Книга року ВВС». Але хороших книжок було стільки, що згодом в редакції вирішили додати ще одну категорію – «Дитяча книга року BBC». У 2018 році додалася ще одна номінація – «Книга року BBC – Есеїстика». З тих пір у конкурсі можуть взяти участь лише книжки, видані або перекладені українською мовою впродовж останнього року. Це – проза, доросла і дитяча, а також есеї.

Книжки спочатку читає і обирає редакція та відповідає за перший етап відбору, формується, так званий «Довгий список». З усіх надісланих книжок обирається до 40 найменувань. Далі за справу береться журі, яке з «Довгого списку» обирає фіналістів конкурсу – це п'ять книжок, так звані «Короткі списки» премії.

Журі конкурсу Книга року ВВС: Віра Агеєва, професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія»; Світлана Пиркало, письменниця, радниця з питань культури ЄБРР; Віталій Чепинога, блогер; Віталій Чернецький, професор Канзаського університету (США); Марта Шокало, головна редакторка BBC Україна.

У кожній номінації переможець отримує винагороду 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті.

А видавці книг-переможців зможуть використовувати логотип премії Книга року ВВС на наступних виданнях та диплом.

У конкурсі «Книга року ВВС» перемагали, як знамениті автори, так і письменники-початківці.

Несподіванки  конкурсу

◊  Тричі перемагав письменник Сергій Жадан з книгами «Капітал» у 2006 році та «Ворошиловград» у 2010. За останню Сергій Жадан також отримав ще одну премію – «Книга ВВС – десятиліття».

Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» став книгою десятиліття ВВС. На основі роману зняли фільм «Дике поле».

◊   Двічі перемагав Андрій Бачинський у 2022 і 2015 роках.

◊ За мотивами книги Володимира Рутківського «Сторожова застава» переможця «Книга року ВВС-2011»,  зняли фільм.

◊  Перша книжка Катерина Штанко «Дракони, вперед!»виграла у дитячій номінації «Книга року ВВС 2014».

◊  У різні роки переможцями «Книги року ВВС» були представники однієї родини –  2014 рік – перемогла Софія Андрухович з романом «Фелікс Австрія»

– 2018 рік – перемогу здобули її батько і чоловік – Юрій Андрухович «Коханці Юстиції» та Андрій Бондар «Церебро» у номінації «Есеїстика».

◊ У 2022 році церемонію нагородження конкурсу «Книга року ВВС» не проводили через війну в Україні. Переможців оголосили на сайті конкурсу.

◊  Церемонія нагородження «Книга року ВВС 2023» пройшла у книгарні-кавʼярні Readeat у Києві, що відкрилась у Києві також у 2023 році. Вперше з початку повномасштабної війни захід відбувся у живому форматі.

 

Переможці минулих років «Книга року ВВС»

2022

Премію Книга року BBC-2022 здобув роман «Танці з кістками. Медичний трилер»  Андрія Семʼянківа видавництва «Віхола».

А найкращою книгою у номінації «Книга року Есеїстика-2022» визнали «Дикий Захід Східної Європи»  Павла Казаріна видавництва «Віват».

Ці 2 автори дізнались про свою перемогу з передової.

У номінації «Дитяча книга року» перемогла книга «Примари Чорної діброви» Андрія Бачинського (Видавництво Старого Лева).

 

2021

Артем Чех  «Хто ти такий?» (Книга року BBC)

Петро Яценко  «Союз Радянских Речей» (Дитяча книга року)

Андрій Содомора  «Про що писати…» (Книги року - Есеїстика)

 

2020

Сергій Сергійович Saigon  «Юпак» (Книга року ВВС)

Уляна Чуба  «Мед і Паштет - фантастичні вітрогони» (Дитяча Книга року ВВС)

Оксана Забужко  «Планета Полин» (Книга року ВВС - Есеїстика)

 

2019

Тамара Горіха Зерня  «Доця» (Книга року ВВС)

Володимир Арєнєв  «Сапієнси» (Дитяча Книга року ВВС)

Тарас Прохасько  «Так, але...» (Книга року ВВС – Есеїстика)

 

2018

Юрій Андрухович  «Коханці юстиції» (Книга року ВВС).

Сашко Дерманський  «Мері» (Дитяча Книга року ВВС).

Андрій Бондар  «Церебро» (Книга року ВВС – Есеїстика).

 

2017

Катерина Калитко  «Земля загублених, або маленькі страшні казки» (Книга року ВВС)

Анна Коршунова  «Комп і компанія» (Дитяча Книга року ВВС)

 

2016

Таня Малярчук  «Забуття» (Книга року BBC).

Галина Ткачук  «Тринадцять історій у темряві» (Дитяча Книга року ВВС)

 

2015

Василь Махно  «Дім у Бейтінґ Голлов» (Книга року BBC)

Андрій Бачинський  «140 децибелів тиші» (Дитяча Книга року ВВС)

 

2014

Софія Андрухович  «Фелікс Австрія» (Книга року ВВС).

Катя Штанко  «Дракони, вперед!» (Дитяча Книга року ВВС)

Сергій Жадан  «Ворошиловград» (Книга ВВС – десятиліття)

 

2013

Ярослав Мельник  «Далекий простір» (Книга року BBC)

Мар'яна і Тарас Прохаськи  «Хто зробить сніг» (Дитяча Книга року ВВС)

 

2012

Юрій Винничук  «Танго смерті» (Книга року ВВС)

Леся Воронина  «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» (Дитяча Книга року ВВС).

 

2011

Володимир Рутківський  «Cині води»

 

2010

Сергій Жадан  «Ворошиловград»

 

2009

Іздрик  «ТАКЕ»

 

2008

Люко Дашвар  «Молоко з кров'ю»

2007

Володимир Діброва  «Андріївський узвіз»

 

2006

Сергій Жадан  «Капітал»

 

2005

Юрій Винничук  «Весняні ігри в осінніх садах»

 

 

 

Детальніше: 

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c0jyep3d4xno 

https://www.bbc.com/ukrainian/features-50220027 

https://www.bbc.com/ukrainian/institutional-41364303

Переможець «Дитяча книга року ВВС-2023»

Іван Малкович: 

«Українське книговидання за роки війни стало міцніше»

інтерв’ю  ВВС  Україна 

Іван Малкович – відомий український поет, перекладач, лауреат Шевченківської премії і засновник дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» після церемонії нагородження надав інтерв’ю ВВС, що варте уваги й розповсюдження.

Іван Малкович розповідає не тільки про книгу-переможницю «Анна Ярославна: київська князівна – королева Франції», а й про інші книжки, що вийшли в його видавництві, про співпрацю з українськими авторами, художниками, композиторами, музичними гуртами. Розмірковує про видавничу діяльність в Україні, розвиток української мови та сучасні не прості події в державі. Окремі вислови й думки видавця можна використати при проведенні заходів для користувачів.

Розмову з письменником вела головна редакторка ВВС Україна Марта Шокало.

Детальніше за посиланням

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c51z7plv98eo

 

ВВС: Як довго створювалася ця книжка?

Іван Малкович: П'ять років!

ВВС: А чому так довго?

Іван Малкович: Тут працювали дві великі художниці. Але головна робота була Каті Штанко. А вона малює дуже так повільно і...

ВВС: А де саме її малюнки? Тому що тут два типи малюнків.

Іван Малкович: Тут є літописні малюнки – це Катерина Касьяненко. А Штанко от, наприклад, намалювала оці візерунки, щоб вони були історично достовірні. Окрім того, вона великий книголюб і мистецтвознавець, а ще вона й сама пише.

ВВС: Вона ж ще Книгу року виграла!

Іван Малкович: Так! Своєю першою книжкою «Дракони, вперед!».

ВВС: Але повернемося до Вашої Анни Ярославни. Коли і як зародилася ідея її написати?

Іван Малкович: Я б ніколи її не написав, більшість книжок моїх дитячих, ми з художниками щось задумуємо, і тоді виявляється, що немає кому писати, і вони кажуть: «Ну, вже треба, щоб ви вже писали».

ВВС: Тобто народжується спочатку ілюстрації, малюнки, а потім вже текст?

Іван Малкович: Тут ні, тут було зовсім інакше. Не було б цієї книжки, якби не Владика Борис Гудзяк. Він тоді був у Парижі, в тій метрополії нашій паризькій чи єпархії, я вже не знаю, як правильно називається. І він запросив мене і мою родину разом відсвяткувати Новий рік у 2018 році. У Санлісі, в колишній резиденції Анни Ярославни, коли ми прийшли в ту церкву, яку його стараннями придбала українська громада, то зрозуміли, що з цього можна розбудувати, але немає книжки для дітей. «Уявіть, – каже, – ми все обшукали. Є якісь там історії віршовані. Але яскравої, кольорової книжки для дітей немає. Я вас прошу, зробіть її».

ВВС: А скільки в ній справді історичного і скільки вигадки? Вона мені здалася такою, як казка. Тобто ви для неї працювали в архівах, чи це скоріше художній вимисел?

Іван Малкович: Все, що про Анну Ярославну відомо, мабуть, і не треба шукати в архівах, бо зовсім небагато цих відомостей, тільки різні трактування. Я казав: «Боже, та як це можна зробити, коли історики мало не щомісяця спростують той самий факт». Одні кажуть, що в Софії намальована донька Інгігерди, а інші кажуть, що то Агата. Хоча невідомо за документами, які дійшли: це може бути наймолодша сестра Ярослава, може бути донька, може бути ні сестра, ні донька. Я всі ці версії знаю, але ти ж дитині не будеш писати: є така версія – це ж не науково. Ти мусиш якось вибрати. Ця книга – це ніби діалог з дівчинкою. І от тому так, що ніби все є, але думай собі, як хочеш – чи приставай на думку дорослого, чи ні. Але я радився з багатьма істориками, я спочатку до своєї приятельки Наталки Старченко подзвонив. Вона каже: «Ти поспілкуйся з Вадимом Арестовим, він от в тому часі». Я людям шістьом-сімом показував, бо я ж не є історик, і треба було так, щоб я подивився, що в них нормальна реакція. І я тільки тоді відпустив їх.

ВВС: Які у Вас емоції викликала перемога на Книзі року, що для Вас це означає?

Іван Малкович: От я вже сьогодні думав, тому що там ще були наші автори. Ви подумаєте, що я лукавлю, але мені було б легше, щоб вони перемогли.

Я радий. Зрозуміло, що я тішуся.

ВВС: Ви ще, до речі, з собою взяли дуже гарну книжку «Нова радість стала». Розкажіть про неї.

Іван Малкович: Це колядки, щедрівки, ми їх раніше ще презентували. Це була презентація в Національній опері, тому що я ще продюсував різдвяні симфонії Мирослава Скорика, його учня Івана Небесного. За першою освітою я скрипаль, тож я хотів, щоб наші коляди і щедрівки, щоб вони в ці різдвяні дні лунали у великих наших маркетах і супермаркетах. Ocean Plaza і так далі, що є в Києві, щоби впорскувати в душі українців свою музику! А надто Іван Небесний, бо я просив, щоб він зробив такі легкі, популярні версії колядок.

ВВС: Тобто в цій книжці на кожній колядці є QR-код, за яким можна послухати.

Іван Малкович: Можна слухати. Як раз ввійдете - то ви вже слухаєте все.

ВВС: Тобто книжка, яку можна читати, і слухати.

Іван Малкович: Я просив маестро Скорика, щоб він зробив ці версії для широкого, бетховенського оркестру з багатьма інструментами, щоб Бог предвічний звучав, як різдвяний гімн! І він це зробив дивовижно! І це був останній його тріумф на сцені опери, бо він незабаром після того відійшов у світ вічної музики. І тут є не тільки симфовиконання, тут є хорове виконання, тут є і сучасне виконання. З «Дахою Брахою» я записав «Козу-Дерезу». До мене вже приходять діти і гурти і оцю «Го-го-го, коза!» виконують з цієї книжки.

 

Тектонічні  зміни  нелюдською  ціною

 

ВВС: Де ви берете сили на це все?

Іван Малкович: А воно одне від одного заводиться. І якщо це гарна книжка – вона дає тобі натхнення на другу. З іншими людьми спілкування, як редактора, дуже непросте з авторами. Автори самі по собі – це складні люди, з різними характерами.

Сильні его, переконати, що ти хочеш так, а не так, то ви можете посваритися і не розмовляти місяць. Але потім повертаються, і виходить книжка! І ви щасливі. От найважливіше, коли на виході книжки. До речі, оцей перший наклад «Анни Ярославни» мені не дуже сподобався, як він був надрукований. Ну, але це тільки мені, всі казали, що все добре. Тоді я не міг бути на друці, але на другий друк я їздив вже в Харків на фабрику, сидів там дві доби і друкував. Харків! Знаєте, я в цих людей закохався. У Франкфурті виставка була, і я там виступав і розповідав, що видаються мільйони книжок. Але книжка, яка видана тепер в Україні – більше, ніж книжка.

ВВС: Це така, я б сказала, книжкова столиця України, тому що, дивлячись навіть на наш конкурс, стільки нам книжок саме Харківські видавництва подають.

Іван Малкович: Так, там видавнича база. Але там умовне поняття «тривога», тому що там прилітає за 15-20 секунд. Але люди до мене підходять там на фабриці: «Ви знаєте, моя дружина повертається з дітьми! А там моя невістка». Я кілька мав таких розмов, люди хвалилися, що повертаються. Вони повертаються, бо хочуть, щоб Харків жив. Звертаєшся українською – вони українською. Я вже виїжджав на Київ і дивлюся, десь 30 дітей там коло якогось пишного будинку, аніматор якийсь, дракон великий, і щось відбувається. Він щось говорить в мікрофон, і я чую – українською мовою, і діти українською відповідають. Це якісь абсолютно тектонічні зміни. Вони такою нелюдською ціною жахливою даються, але зміни є. А ви б бачили тих дівчаток на фабриці! Вони бліді такі, синьо-зелені іноді, тому що вони цей жах війни тоді вже десь місяців 16 відчували, і вони виїжджали хіба що під Полтаву до родичів, ще кудись недалечко. Вони в тому жаху живуть. І я, коли роблю книжки, я пам'ятаю тих дівчат, тих молодих жінок. І вони ходять на роботу, і вони тішаться, що вони мають роботу!

ВВС: На багатьох людях позначилась війна і на їхніх стосунках з книжками. Я пам'ятаю на початку війни дуже багато людей казали, що не могли читати. Я так само довго не могла фізично взяти в руки книжку, мені не читалося. Як війна на вас вплинула, як на людину і як на видавця?

Іван Малкович: Видавець – це бідна людина, це заручник, він не може читати – якщо такий видавець, як я, бо я все й редагую, і з художниками, і правки вношу. Тобто я не так багато видаю книжок, але я стараюсь. Я б хотів щось інше читати, але я не встигаю. Я не маю часу. Я поезію більше читаю. Але я вам скажу, що українське книговидання за роки війни стало на міцніші економічні ноги. Воно не впало. Здавалося б, люди виїхали, мільйони людей, і мала би впасти економіка, а ні – сталося все навпаки. Вперше за 30 з чимось років незалежності не завозиться російська книжка сюди!

ВВС: І саме це дало поштовх...

Іван Малкович: А ті люди, які читали російську, вони хочуть щось надолужити, у них була звичка. І вони почали відкривати для себе українську книжку, українську літературу, українські переклади. Видавництва стали більше пропонувати, у нас розмаїття книжок величезне, воно вже багато лакун заповнило. У нас вже не тільки дитяча, історична, художня, у нас вже є і нон-фікшн, інженерія, економіка. Можливо, медицини трохи менше, але все одно потрошечку все заповнюється.

А «Короткий курс історії України» Олександра Палія. Та це просто за цей рік щось 30 з чимось тисяч. За рік! Бо в нас є і українська, і англійська версії. І люди купують. Вона коротка, з малюнками. Там сторінок 400, але половину малюнків, і людина може швидко прогортати. От такі трапляються парадокси ВВС.

ВВС: Ви сам взагалі ж то поет. І помітно, що за час війни поезія в Україні вибухнула. Напевно, стан душі до цього спонукає, так? Як Вам з поезією ведеться? Чи Ви за цей час написали якісь нові вірші?

Іван Малкович: Я пишу якісь уривки. Але отак, щоб я міг вже оприлюднювати –  ні! Якийсь такий період навіжений, спочатку пів року взагалі не думалося про писання чи більше навіть. Мене через це все, як і всіх, накриває, ти по різному реагуєш. Але я пішов у працю редакторську, упорядкування тих же поетичних збірок. Я зараз закінчую одну. Це поезія буде від Шевченка для наймолодших. І там будуть і воєнні вірші, і такі пронизливі вірші просто. Є якісь твори, які на мене найбільше враження справили. Ця книжка, якщо буде все добре, то в лютому вийде.

Про  церемонію  нагородження  Книги року  BBC-2023

та  книги, що вийшли у фінал конкурсу

«Книжки – це магія, яка завжди з тобою», – зауважив Стівен Кінг у своїх мемуарах «Про письменництво». Інакше як магією книжок і не поясниш те, що посеред настирливих повітряних тривог і снігопаду в Києві пройшла церемонія нагородження переможців Книги року BBC-2023. Кількість книжок, які цього року подали на конкурс, а їх було понад 150, свідчать про велику потребу у читанні та жвавий видавничий процес в Україні, попри війну. Захід відбувся наживо у книгарні-кавʼярні Readeat у Києві, але була й частина учасників і членів журі, що приєдналися через зум. Захід вели головна редакторка BBC Україна, членкиня журі конкурсу Марта Шокало та кореспондент BBC Україна Альбій Шудря. Гостей привітав і власник книгарні Readeat Дмитро Феліксов. У промовах відзначались видавці з Харкова, які активно видають книжки, незважаючи на регулярні обстріли міста.

Традиційно церемонія почалась з нагородження у спеціальній номінації «Найкраща читацька рецензія», яка надається читачам за їхні відгуки на сайті Readeat. Вперше в історії конкурсу премію отримали діти – 11-річна Поліна Бойко з Чернівців за рецензію на книгу Івана Малковича «Анна Ярославна» та чотирикласниця з Тернополя Лідія Лацік за рецензію на книгу Ірини Озимок «У міста є Я». Поліна пояснила, чому обрала саме книжку І. Малковича: «По-перше, це письменник, багато творів якого я читала, по-друге, я цікавлюся історією Київської Русі». Кожна з дівчат отримала у подарунок електронну книгу Kindle. Нагороди вручив Дм. Феліксов.

 

У номінації «Дитяча книга» змагались книжки про космос, магію, історичних постатей, дитячі спогади та війну. Воєнну тематику висвітлено у книжці Галини Ткачук «Блакитний записник», що вийшла у фінал. Тут йдеться про дівчинку, яка переїхала з мамою до Польщі і розповідає у своєму щоденнику про вимушений переїзд, нову школу і пошуки друзів.

Представляючи ще одного фіналіста Дитячої категорії, книжку Юлії Мак «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем», член журі Віталій Чепинога сказав, що хоча ця книжка для дітей, він радить її прочитати і дорослим. «Для мене ця книжка – абсолютне занурення у перше кохання, перші витівки, рідне село», – поділився він враженнями.

А переможцем номінації «Дитяча книга» став історичний екскурс у часи Київської Русі – «Анна Ярославна: київська князівна – королева Франції» Івана Малковича.

 

      

Твори номінації «Есеїстика» найбільше вразили журі і читачів. Як зауважила М. Шокало: «З кожним роком у номінацію подавали усе більше книжок, а їхня якість ставала все кращою. Але вперше за всю історію премії ця номінація була такою потужною, що обрати переможця було вкрай складно». Серед фіналістів конкурсу був цикл лекцій Володимира Єрмоленка «Ерос і Психея», що за словами самого автора, оповідає про українську культуру через призму європейської. Представляючи твір Ірини Славінської «Повітряна й тривожна книжка» про перші дні війни, М. Шокало емоційно сказала: «Я ніколи не могла подумати що на тлі усіх жахів ти можеш співчувати одягу чи прикрасам, але це ті речі, які створюють твій дім». І додала, що ця книжка вчить емпатії до кожного, хто переживає війну по-різному, бо «війна – це біль кожного з нас».

Член журі Віталій Чепинога, відзначаючи книгу Олександра Михеда «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» наголосив, що книга дуже красива і дуже страшна.  Адже автор описав, що пережив разом із дружиною та про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації.

Ще одна книга «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку ХХІ століття» Катерини Зарембо була представлена членкинею журі Світланою Пиркало з таким висновком: «Книжка імпонує тим, що не наполягає на одному баченні Донбасу, а пропонує подивитися на один із багатьох вимірів цього регіону».

Переможцем номінації «Есеїстика» стала книга письменника і літературознавця Ростислава Семківа «Пригоди української літератури» з новаторським поглядом на українську літературну класику. «Ця книжка – подарунок для премії і для всіх українців. Ця книжка – подія», – сказала М. Шокало. Свою перемогу автор пояснив тим, що в українському суспільстві назріла потреба у «новому проєкті української літератури». Й додав: «У тому, що зараз є така єдність нації у боротьбі, – у тому числі заслуга й української літератури».

 

        

              

У головній категорії конкурсу  Книга року BBC-2023 змагалися книжки, які всі так чи інакше торкнулися теми війни.

Серед книг-фіналістів «…однією з найсильніших книжок про війну» назвали антироман письменника, діючого офіцера Збройних Сил України Олега Костюка «Скорбота і безумство». Звернула на себе увагу й збірка з дев’яти оповідань «Тільки не гавкай» Олени Захарченко, героями якої стали домашні улюбленці, які разом з людьми тікали від війни. Цікава книга про Крим Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». Окремо виділяється роман Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару». Його дія розгортається на тлі штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 років. Професор Канзаського університету (США) і член журі конкурсу Віталій Чернецький наголосив на актуальності роману і назвав його «найважливішим твором після «Кавказу» Тараса Шевченка, який проголошує антиколоніальну солідарність». 

Книгу року BBC-2023 – роман «Драбина» Євгенії Кузнєцової – оголосив тимчасово повірений у справах місії Посольства Великої Британії в Україні Ніколас Гаррокс, який зазначив: «У часи коли сама українська культура та ідентичність стали мішенню для Кремля сьогоднішня подія набуває ще більшої значущості».

Роман «Драбина» про те, як війна перевертає життя української родини. І хоча вона опинилися за тисячі кілометрів від вибухів, повітряних тривог і смертей, війна весь час із членами родини.

Приймаючи нагороду, Євгенія Кузнєцова сказала: «Кожна книжка [представлена на конкурсі] складає частину мозаїки про те, як ми переживаємо війну». Письменниця радіє перемозі, тому що пообіцяла, що якщо її роман «Драбина» переможе, гроші з премії підуть на снайперські патрони. «Бажаю, аби ці кулі не минали свої мішені, це непогана конвертація, я вважаю», – додала вона.

Підсумовуючи огляд церемонії та представлені книги, згадується вислів про конкурс, що «Книга року ВВС» – це «вітаміни» для письменників та читачів їхніх книжок. Хай це буде так.

     

Детальніше:

 

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cd1m5v1jpevo