Війна  крізь призму

сучасної літератури    

Матеріали започаткованої рубрики

«Війна через призму сучасної літератури»,

на нашу думку,

варті читання та використання в роботі

із застосуванням різних форматів і форм заходів,

бо то цікаві роздуми про важливе

для нашого майбутнього.

«А наше майбутнє щодня стає минулим», –

як сказала Ліна Костенко. 

   Знайомтесь, Керол Бромлі (Carole Bromley) – британська поетеса з Йорка, яка пише для дорослих і дітей.

Цьогоріч, Керол Бромлі отримала премію дитячого журналу Caterpillar за вірш «Pry’vit» про українських дітей-біженців.

Бромлі написала вірш, щоб пояснити своїй восьмирічній онуці російсько-українську війну. Він має назву й розповідає про зустріч у школі між британськими та новоприбулими українськими учнями.

Голова журі, лауреатка премії для молодих поетів Американського фонду поезії, Наомі Шихаб Най, описала поезію як «спокійну і, здавалося б, просту», що виражає «акт людяності без пафосу».

Протягом багатьох років Керол займається викладанням англійської мови, творчого письма, проводить семінари в школах. Вона володарка низки премій, її вірші друкувались у багатьох виданнях. У 2017 році опубліковано першу дитячу збірку Blast Off!

The Caterpillar – ірландський щоквартальний друкований журнал для дітей 7-11-ти років з поезією та оповіданнями. Щорічна премія журналу складає 1000 євро, яка надається за найкращий вірш, написаний дорослими для дітей.

Отримавши премію, Бромлі зазначила: «Я дуже щаслива, що виграла цю премію. Я насправді плакала від радості, коли отримала листа. Я виграла низку міжнародних поетичних конкурсів зі своїми віршами для дорослих, але я можу чесно сказати, що цей перевершує їх усі». 

Вірш мовою оригіналу

Carole Bromley

Pry’vit 

Two new pupils started at our school,

Ivan and Nadiya. The Head explained

that they had just arrived here from Ukraine.

They looked so nervous; how could they tell

what he was saying? There was applause

when they walked in and I’m not really sure

why it made me cry. Mum hides the paper,

these days Daddy switches off the news,

and yet the footage haunts me anyway;

women and children, nowhere left to go,

a father puts his hand against the window

of a train. I can’t think what to say;

I offer Nadiya my pen, I don’t yet know

That pry’vit is Ukrainian for hello.