«Творчі канікули – 2025»

Анастасія Юхименко

14  років 

с. Водяне,  Кропивницький  район

Номінація: «Безмежний світ моєї уяви»

 

В гостях у Ніченьки

Коли сонце сховалося за обрієм і останній промінь погладив верхівки дерев, на світ опустилася тиша. У цей чарівний час, коли все навколо засинає, прокидається Вона – пані Ніч, або як лагідно її називають – Ніченька. Ніченька не  приходить з гуркотом чи криками. Вона ступає м’яко, як кішка, босоніж по сріблястій росі. Її сукня пошита з темно-синього оксамиту, всіяного зірками, а волосся – мов темне небо, з якого визирає місяць. Пані Ніч носить у руках ліхтар із місячним сяйвом, щоб не було надто страшно тим, хто боїться темряви.

Одного теплого літнього вечора я тихенько вийшла у сад. День уже втомився, сонце сховалося за обрій, а небо повільно почало змінювати свої барви – від ніжно-рожевого до глибокого синьо-фіолетового. І саме тоді, коли перша зірка з’явилася на небі, до мене завітала вона – пані Ніченька. Вона ступала легко, наче тінь, у темному оксамитовому вбранні, прикрашеному срібними зорями. Її голос був лагідний, мов шепіт вітру у листі, а хода нечутна, як падіння пелюстки на траву.

– Добрий вечір, - промовила вона, торкнувшись мого плеча. – Ти не боїшся темряви?    

– Ні, – відповіла я, дивлячись у її глибокі очі, в яких мерехтіли відблиски місяця.

Ніченька усміхнулася і запросила мене на прогулянку. Ми пройшлися селом, що вже заснуло. У вікнах будинків тьмяно жевріли нічники, дерева шелестіли вечірніми думками, а десь у полі співала свого нічного гімну капела цвіркунів.

– Удень усе поспішає, метушиться, а вночі – тиша і спокій, – прошепотіла Ніченька. – Саме вночі народжуються найсолодші сни, оживають фантазії та мрії.

І справді – я бачила, як із вікон діток виривалися невидимі кольорові сни: хтось мріяв про подорож до зірок, хтось – про цуценя, а хтось – про те, щоб ще трохи побути малим… Ми з Ніченькою дійшли до пагорба, де відкривався краєвид на зоряне небо.   

Вона вказала рукою вгору:  

– Там, серед зірок, кожна має свою історію. Але ці історії відкриваються лише тим, хто вміє слухати серцем.  

Я сиділа поруч із пані Ніченькою і слухала…

Пані Ніч завжди чемно виконувала свої обов’язки перед Природою. Ніколи не зазіхала на День, бо знала, що порушиться тоді рівновага.

Одного суботнього дня зустріла пані Ніченьку на ринку Баба-Яга і почала пропонувати хабаря грошима, щоб пані Ніченька захопила частину Дня для звершення її планів. Пані Ніченька справедлива, знає всі закони Природи і на чуже ніколи не зазіхає, висварила Ягу і подалася у справах.

Яга такої відмови не хотіла чути і почала мізкувати, щоб то зробити для здійснення своїх злих намірів, довго думала-гадала аж ось попросила літню бабусю піти попросити у Ніченьки милостиню. Та погодилась, бо біда та злидні доїдали її з усіх сторін, а Яга обіцяла винагороду. Тим більше, що бабуся про злі плани не здогадувалася. А Яга нарадила літню жінку, що мовляв, та пані дуже добра та гуманна.

Одного понеділка Зорі посходили з неба та повмощувалися на своїх зручних ліжечках у затишному будинку пані Ніченьки, відпочивали до наступного свого виходу в небо. У той момент, коли Ніченька частувала бабусю смаколиками та готувала їй харчів цілий мішок, Баба-Яга вбігла до спальні небесних світил та почала загортати їх у свій мішок, їй допомагав вірний друг Кіт. Коли бабуся пішла і Ніченька зачинила свої двері, якось пані стало на душі важко.

– Зіроньки, до столу, будемо вечеряти, затрималася я з бабусею.

Зазвичай, після таких слів, Зірки чемно поспішають за стіл, але ніхто не відгукнувся. Пані Ніченька запідозрила неладне, як прийшла до їхньої кімнати, то остовпіла, бо ліжка Зірок були порожніми… сльози горохом покотилися по її обличчю.

– Не вберегла, що ж мені робити? – картала себе за необачність пані Ніченька. На землю вже був час опускати нічні сутінки, а Ніченька не знала, де їй знайти Зорі. Зателефонувала до Місяця і разом почали шукати побратимів. В обох відразу виникла думка, що це діло рук Баби-Яги. Ось і відправились до її хатини на курячих ніжках.

Тим часом Яга виймала Зорі з мішка і розкидалася лайливими словами, бо Зорі пекли їй руки і не допомагали навіть рукавиці. Недовго Яга мудрувала, куди їх заховати, бо здавна для вкрадених речей мала спеціально відведене місце – скриню на замку. Якось Баба не врахувала того фактору, що якщо вона вкраде Зорі, то Ніченька не вийде на зміну до тієї пори доки їх не знайде. От і застали Місяць і Ніченька Ягу тоді, коли вона складала небесні світила в скриню. Ключі від скрині вчепила собі на шию. Старий пересохлий від віку ланцюжок розірвався і пані Ніченька підхопила ключі, які впали на підлогу. Несподівано на допомогу прийшла сама матінка Природа, коли побачила, що пунктуальна Ніченька запізнюється на своє чергування і допомогла Зорям вибратися на небо.

У кожному шелесті, у кожному подиху нічного повітря відчувався спокій, натхнення і таємниця. А коли почало світати, Ніченька попрощалася.

– Повертайся до мене, коли захочеш помріяти, – сказала вона і розчинилася в передранковому тумані. І відтоді щоночі, коли небо вкривається зоряною ковдрою, я знаю – десь поруч знову ходить Ніченька, збирає сни, охороняє спокій і дарує натхнення тим, хто її чекає.