Твори переможців обласного туру

VІІ Всеукраїнського конкурсу «Лідер читання - 2024»

 

Чуканов  Дмитро

учень 6 класу ліцею «Крила України»,  м. Знам’янка

 «Мій  улюблений  герой:  чому  саме  він?»

твір-роздум  

 

Вітаю вас! Мене звати Дмитро.

Я люблю відвідувати бібліотеку, брати участь у заходах та читати цікаві книжки. Зазвичай я полюбляю читати пригодницькі історії: «Діти капітана Гранта», «П’ятнадцятирічний капітан», «Гімназист і Чорна Рука», «Пригоди славетної п’ятірки» про сильних, безстрашних і мужніх героїв, які йдуть назустріч пригодам і перемагають у складних ситуаціях. 

Але, прочитавши книгу Григора Тютюнника «Дивак», яку нам задали для літнього читання, я відкрив для себе в образі головного героя – хлопчика Олеся зовсім іншу, нову для мене вдачу сильної та глибокої людини.

До цих пір я думав, що бути сильним і хоробрим – це найголовніше. Адже тобі під силу впоратися з будь-якою ситуацією, перемогти злодіїв, захистити слабкішого. Та прочитавши повість «Дивак», я зрозумів, що для перемоги добра над злом не обов’язково застосовувати силу. Іноді своїми вчинками, наполегливістю у своїх переконаннях можна довести свою правоту і відстояти інтереси добра.

Саме так і вчиняє Олесь, коли опиняється в ситуаціях, де застосовується фізична сила, недбале ставлення до природи або трапляються випадки людського цинізму та байдужості.

Олесь – простий сільський хлопчик. Він не впав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь.

         Мені близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного краю. Під час подорожей мені подобається спостерігати за птахами, милуватися деревами та квітами.

Образ Олеся дуже реалістичний. Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям. Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…

Олесь вразив мене своїм добрим серцем і ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким ставленням до навколишнього світу. В повісті зло зображено у вигляді людської байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо: дивак.

Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть. Адже його вчинки ґрунтуються на його глибоких переконаннях, в основі яких лежать добро, щирість та небайдужість до оточуючих.