четвер, 25 листопада 2021 р.

                                                           Шановні колеги!

Інформуємо, що матеріал «Визначаємо пріоритети: рекомендації до планування роботи бібліотек на 2022 рік», який прозвучав на обласному вебінарі «Будуємо бібліотеку майбутнього», опубліковано на сайті Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка у розділі «Методична Сторінка методиста», рубрика «Методичні видання» – 

http://librarychl.kr.ua/pro_bib/nah_vud_per.php




четвер, 7 жовтня 2021 р.

 Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021"  



Номінація «Так, я люблю Україну» 


Куницька Богдана

смт Петрове

Олександрійський район

Кіровоградська область

 


Нам жити на цій землі

Де б ти не був, куди б не їхав, тебе завжди манить заквітчаний рідний край, де буйний травень справляє своє вічне свято. Тут, одягнувши ніжно-смарагдові сукні, весело перешіптуються з вітром рідні тополі, калина пишається своєю дивною вродою, а над річкою витьохкують невгамовні солов’ї, а матуся-верба ласкаво простягає нам услід свої зелені руки-віти.

Це наша Петрівщина – рідна, священна земля дідів і прадідів. Тут народилися, виросли, уперше побачили сліпучу синь українського неба і золоті розливи пшеничних ланів. Усе це казкове багатство чарує око.

Змалечку мене водили до садочка, до школи. Все було сірим, одноманітним, сплюндрованим. Навіть стареньким не було де й присісти. Зараз, коли я проходжу селищем, то радію. Все оновилося, живе.

Тихо несе свої води на південь Інгулець. То звивається між високих скелястих берегів, то підмиває коріння старих дуплистих верб. По обидва боки кучерявляться вишневі садки, над якими піднімаються добротні будинки. Річка ділить вісім десятків навпіл. Це умовна назва окремих частин райцентру, яка збереглася і сьогодні. Та хоч давно немає між десятками кордонів –позаростали, але в памяті живуть і досі. А на цій прекрасній річці капітально відремонтований міст-красень. Я проходжу ним двічі на день: в школу і додому. Віднедавна страшно було ходити ним. Перила були погнуті, стовпці у воду попадали , бетон вибито.

Із мосту дуже гарний краєвид набережної, яка не так давно була непролазними хащами. Сьогодні – це райський куточок. Охочі можуть погодувати лебедів, які припливають до берега, адже у нас заповідна зона.

Альтанка для молодят, розкішні алейки, лави для відпочинку. А скільки насаджень. Серед них і екзотичні. Можуть позаздрити і сусіди з інших міст.

Все селище потопає в квітах. Того року вони радували око до кінця грудня. Комунальники висаджують квіти, дерева, саджанці, поливають, клопочуться. Недаремно в народі кажуть: «Справи говорять більше, ніж слова».

Я щиро вдячна долі, що народилася на цій славетній землі моїх дідів-прадідів. І ми, молоде покоління, прикладемо максимум зусиль для того, щоб у нашому селищі було ще краще. Адже людина приходить у цей світ, щоб залишити по собі якісь корисні сліди, усвідомлюючи, що всі земні блага тимчасові й минущі, а всі приваби цього світу подібні до польової квітки: дмухне вітер, прийдуть морози – і її нема. У серці кожного українця завжди жив і житиме той яскравий вогник, що повсякчас нагадує нам про наше походження, про наше минуле. Це та незгасима зоря, що кожний час зігріває душу своїм теплом, спогадами та дає нам надію на краще майбуття, на великі досягнення та звершення українського народу як могутньої та непереможної нації.

Наш дім – це наша маленька батьківщина, у якому ми проживаємо, знаємо кожну стежинку, кущик, рослинку. Саме тут ми черпаємо силу і наснагу, заряджаємося енергією, і це допомагає нам у повсякденному житті.

вівторок, 5 жовтня 2021 р.

 Твори переможців  обласного  туру "Творчі канікули - 2021" 

 

Номінація «Так, я люблю Україну!» 


Маркітан Любов 

11 років

село Бугове

Гайворонська міська ТГ

Голованівський район

Кіровоградська область

 



Про мову написано безліч віршів

Про мову написано безліч віршів,

Про рідну мою, калинову.

Так хочеться слово знайти осяйне

І скласти чудову промову...

Минуле важкі пам'ятає часи,

Як нищили рідну, вбивали.

Коли ненависні усім вороги

Ламали її, плюндрували.

За слово вкраїнське карали кати,

Народ у кайдани кували.

А мова в полоні не падала ниць,

Ще більш волелюбно лунала.

Чужинці у суржик її одягли,

Та знищить красу не вдалося;

Бо вижила мова, повстала з руїн,

Дзвінке розлилось стоголосся.

У душах нащадків, мов парость зросли,

Слова милозвучні, знайомі.

Хай мова вкраїнська одвічно живе,

Лунає у кожному домі!

понеділок, 4 жовтня 2021 р.

 Твори переможців  обласного  туру "Творчі канікули - 2021" 


Номінація «Природа – джерело натхнення та краси» 


Куліш Ольга 

15 років

с. Гарманівка

Компаніївська ТГ

Кропивницький район

Кіровоградська область

 

Квітуча краса

Якщо ви мене запитаєте, яку пору року я люблю найбільше, відповім – звичайно, весну. Закінчилися суворі морози і всюди відчувається подих весни. Все пробуджується до нового життя, дихає свіжістю і молодістю. Ще острівцями лежить сніг, а сонечко припікає, і з’являються перші вісники весни. Біжать струмочки і співають свою пісеньку, весело повідомляючи всім про прихід весни.

Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що, як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана весна.

Весна – це найкрасивіша пора року! Адже тільки навесні можна помітити, як розпускаються квіти після зимової сплячки, як красиво і безтурботно співають птахи під вікном, як течуть струмки від щойно снігу, що розтанув… Цією красою можна насолоджуватися нескінченно! Все перероджується прямо на очах: і тварини , і рослини, і люди, і сама природа.

У цю пору року дні стають довгими, сонце встає раніше, а ночі тепер трохи коротші. З самого ранку птахи починають будити своїм прекрасним щебетанням, даючи зрозуміти, що час прокидатися. До того ж, весняного ранку набагато безпечніше зимового, адже взимку вранці темно і нічого не видно.

Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода, яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі хмаринки, схожі на тварин – лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.

А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки … Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках сплять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман.

Кожного ранку навесні я з нетерпінням виходжу в сад, очікуючи побачити, як зацвітають фруктові дерева. Десь у середині квітня бруньки на деревах стають такими великими, ніби ось-ось вибухнуть. Придивляюся до абрикоси й бачу, що на верхніх її вітах деякі бруньки розкрилися у блідо-рожеві квітки, наче гусениці перетворилися на прекрасних прозорокрилих метеликів. Проходить ще одна тепла весняна ніч – і вранці в саду на мене чекає справжнє диво – пишно розквітла абрикоса, вся біла, наче в тумані, оповита солодким ароматом.

Слідом за абрикосою заквітчуються вишні та черешні. Їхні квітки білосніжні, наче весільний наряд нареченої. Проте якщо придивитися пильніше, то видно, що разом з квітами на вишні починають розкриватися й маленькі, липкі зелені листочки. Згодом, у самому серці саду, на місці, де влітку найбільше сонячних променів, яскравими й насичено-рожевими квітами вкриваються персики. Вони особливі – ці гості з півдня – і вирізняються між усіх сусідів-дерев неповторним кольором квітів. Переходжу від одного до іншого з фотоапаратом у руці, намагаюся втримати оцю красу хоч на фотографіях, жалкуючи в душі, що я не художник…

Аж ось з абрикоси пелюстки вже полетіли вниз, а на зміну квітам на червонуватому гіллі забриніло листячко. Ніби перехоплюючи естафету, квітами, одна за одною, вкрилися груша, яблуня, слива. До них ринулися рої бджіл, і повітря наповнилося рівномірним гудінням. А до ніг почали повільно падати змарнілі пелюстки тих дерев, чиє цвітіння залишиться у моєму серці назавжди.

Весна – то пора квітів. Найперше на чорній землі, ще крізь сніг, підіймають до сонця свої голівки проліски. Вони тендітні, проте такі сильні, що зуміли пробитися крізь товщу снігу. А в середині квітня настає пора нарцисів та тюльпанів. Особливо мені подобаються червоні, проте вони всі гарні по-своєму. Згодом пишно розквітає бузок різних кольорів та півонії, а за ними – королева всіх квітів – троянда. У той час дерева та кущі вже стоять вбрані в яскраве зелене листя.

Природа навесні – це особливий світ, який вражає своєю незвичайністю. За три короткі весняні місяці природа встигає пережити величезні метаморфози. Тож, встигаймо насолодитися красою та зарядитися квітковим позитивом на весь рік.

четвер, 30 вересня 2021 р.

 Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021"


Номінація 

«Природа – джерело натхнення та краси»

 

Бондар Аліна 

12 років

м. Долинська

Кропивницький район

Кіровоградська область

 

Буває так, що живеш собі та й живеш. І все ніби добре… А тут – раз, і все перевернулося.

Так сталося і в моєму житті. Але почекайте, почну все з самого початку. Живу собі у дружній родині, де всім подобається весело проводити час. Маю старшу сестру. Одного разу мама поїхала на роботу, а нас, дітей, залишила вдома. За старшу ж, звичайно, була Катя. Та у нас одразу з нею того дня щось не склалося, не дуже вже їй хотілося мене глядіти. Тож вона запропонувала погратися в «Піжмурки». Ховалася я, а Катя – шукала. Це вже зараз розумію, як вона шукала, сидячи в телефоні, але тоді… Заховаюся десь під столом і сиджу, не дихаю, а вона вдає вигляд, що шукає. А я вже й рада, що не знайде. Хованки були різні, але тут мені майнула блискавична думка заховатися до гардеробу. Тихесенько проминувши Катю, відхилила дверцята і швидесенько шмигнула туди. Одразу стало темно й моторошно. Та думка про те, що схованка надійна додала мені сміливості. Очі звикли до темряви, сіла вільніше, почала перебирати мамині сукні і тут до рук потрапило щось цікаве. У кишені старої кофтини лежала цукерка. «Оце так знахідка!» – подумала я, одразу кинувши її до рота. Але що це? Смак якийсь незвичайний… Якось усе закружляло навколо, стало прохолодно, і мої очі заплющилися самі по собі.

Прийшовши до тями, я оглянула все навкруги. Місцевість була незвичайною. Якісь невідомі істоти метушилися скрізь. Вони були настільки стурбовані своєю працею, що їм до мене не було ніякого діла. Зрозумівши це, я одразу вирішила обстежити територію. Та найбільшу увагу все-таки привертали ці незвичайні істоти. Когось мені вони нагадували, але кого?.. Ой, згадала, це ж звичайнісінькі мурашки. Але й не зовсім-таки звичайні. Їх розмір вражав. Напевно, що я б змогла осідлати котрусь із них та покататися верхи. «І чому вони такі великі?» – майнуло у мене в голові. Але що це? Навкруги і трава якась завелика, і такі звичні кульбабки повиростали вище голови… Ось тут уже мені зовсім стало зрозумілим: без магії ніяк не обійшлося. Що ж робити? Плакати? Тупати ногами? Ні! Потрібно діяти, не дарма ж я потрапила сюди.

Пройшовши вглиб «трав’яного лісу» мені відкрилася галявина, на якій працювали комахи. Одні – будували свій мурашник, інші – вчили малечу добувати сік з вишень. Найбільше мурах було задіяно у прибиранні прилеглої території, адже сліди присутності людей було видно скрізь: це – і рештки їжі на траві, викинуте сміття, зламані гілки, букет засохлих квітів, купа недопалків та розбитих пляшок. Мені стало моторошно, я підняла очі до неба. Несподівано промені сонячного світла засяяли дужче і я зажмурилася. В цей час почула, що хтось занадто наполегливо вже мене гукає. Відкривши очі, я побачила маму. Тут усе стало зрозумілим. Ховаючись у шафі, я міцно заснула з м’ятною цукеркою у роті. Величезні мурахи мені наснилися. Нічого незвичайного не сталося. Усе стало на свої місця.

На сьогодні пройшло уже досить багато часу, але та картинка зі сну ніяк не дає мені спокою. Враження від мурах у лісі все більше змушують задуматися про майбутнє. Мало не щодня ми чуємо з екранів телевізорів, читаємо в газетах, слухаємо у школі про збереження природи на землі, охорону лісів. Нас навчають правильно доглядати за рослинами, дотримуватися чистоти в довкіллі, дбати про лісові насадження. Розвиток науки з кожним днем вражає. Люди впроваджують нові винаходи в реальне життя. Все добре, але…

Йдучи кожного дня до школи думаю, що у моєму районі науковий прогрес місцями ще зовсім недосяжний. Чомусь людям набагато цікавіше викинути скляну пляшку посеред квітів на клумбі, зламати щойно посаджену берізку, зруйнувати той самий мурашник, ніж зробити щось корисне. І тут згадується незвичайна дитяча пригода. Пам’ятаю як тоді мене вразила наполегливість та відчайдушність невеличких істот, адже вони, такі малесенькі, можуть чинити опір нам, людям. Саме їх згуртованість може слугувати прикладом для нас, бо ж зламаний мурашник лагодиться комахами за лічені години, а ми не завжди можемо впоратися і за все життя. І тут постають питання, які ніяк не дають мені спокою: «Чому істоти, позбавлені інтелекту, можуть думати, а ми, люди, – не завжди? Чому комахи не шукають винних у скоєному, а спрямовують усі свої сили на врівноваження ситуації, а нам обов’язково потрібно знайти винуватця?»

Звичайно, покарання також має бути, але, можливо, трохи іншим. Можливо, краще показати власний приклад тим людям, які не завжди адекватно поводять себе в оточенні природи. Упевнена, що це дасть неабиякий результат.

Та починати все-таки потрібно з себе. Із свого підвіконника, на якому стоять вазони з квітами, з невеличкого садочка біля будинку, з дороги, по якій прямуємо до школи… зі своєї душі. Бо ж якщо там буде порядок, то і в оточуючому середовищі теж пануватиме лад. Результат не примусить нас довго чекати, бо ж щедрішого явища ніж природа нам годі й шукати. Її багатство обов’язково дасть нам здорове і щасливе життя, щедрість лісу вразить своїм різноманіттям. А ми повинні усвідомлювати це і пам’ятати, що все-таки ми – люди, у нас більше можливостей зберегти природу, ніж у тварин. Ми повинні дбати не тільки про своє задоволення, а й добре усвідомлювати, що природа – джерело натхнення та краси, скарбничка нашого достойного існування на планеті. Тож наше майбутнє – саме в наших з вами руках.