Пятниця, 23 вересня 2022 рік
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Українські комікси або Мальописи
2011-2012 роки – початок нового періоду вітчизняного
коміксу
(1 частина)
На початку першої
десятирічки 21 століття основними проблемами щодо просування жанру «комікс»
залишились – культура читання коміксу в Україні, так як за різними причинами не
було можливості формування, про це
йшлося у попередніх постах, а також – малочисельна споживацька аудиторія. Українські
дослідники, мають різні погляди на розвиток мальописів у ті часи. Так, немало
науковців, серед яких – Н. Куліда, О. Ринк, Н. Коваль, Н. Космацька, А.
Запотоцька, Д. Скорбатюк сходяться на тому, що початок нового періоду в історії
вітчизняного коміксу припадає на 2012 рік, коли на полицях українських
книгарень з‘явився «Даогопак». А, наприклад, відомий коміксист І. Баранько, в інтерв'ю
виданню Gazeta.ua, зазначав, що у 2013 році українських коміксів ще практично
не було в країні. Такої ж думки й Олена Колесник, професорка кафедри
теоретичної, прикладної культурології і музикознавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, яка наголошувала, що у 2013 році
«український комікс та графічний роман знаходяться в стані формування». З ними
погодився й арт-критик Борис Філоненко, який вважає, що на 2014 рік феномену
коміксів в Україні, як такого, ще не було, й ті поодинокі спроби, які існували,
то були «окремі експерименти окремих людей, але аж ніяк не масова культура».
Отже, якби там не було, та графічна
проза в Україні поступово заповнює лакуну в коміксовій культурі. У цьому
контексті десяті роки ознаменувалися
декількома українськими мальописами, а 2011 та 2012 роки змусили фанатів серйозно заговорити про вітчизняну
поп-культуру. Почали створюватись комікси здебільшого такі, що
актуалізували козацьку минувшину в її історико-міфілогічному варіанті, а також
пригодницькі та детективні жанрові матриці. Адже саме козаки в українському
світогляді є прообразом національного супергероя, який дає суспільству взірець
для наслідування, досить швидко виконує поставлені завдання, акумулює
патріотизм, підносить національну гордість, орієнтує на позитив, що відповідає
сучасним реаліям. І тому створення циклу коміксів про українських Супергероїв стали,
і є понині, надзвичайно актуальні серед споживачів.
Продовженням яскравих коміксів, що подобались читачам на початку століття, став мальопис «Максим Оса» Ігоря Баранька, створений на замовлення бельгійського видавництва Éditions Joker у 2008 – 2009 рр. Вперше твір побачив світ у Бельгії, Франції, Польщі та російськомовному варіанті. У 2011 році було здійснено переклад роману українською мовою без зазначення автора перекладу. У 2011 та 2016 роках україномовний комікс представлено видавництвами – одеським «Євгеніос» та «Asgardian Comics». А в 2020-му, у видавництві «UAComix», вперше надрукували ім'я авторки перекладу коміксу – Олена Лісевич, яка наголосила, що «Максим Оса», це її другий переклад Баранька з російської. «Тут важливо було пам'ятати, – розповідає Олена, - що російська — така сама іноземна мова, як і будь-яка інша, оскільки мозок, побачивши знайому форму, так і хотів впхнути перекручений суржик… Познайомилася з «Максимом Осою» тільки коли взялася його перекладати, тому насолодилася інтригою сповна. Хочу відмітити вдале рішення зробити у виданні матовий папір, оскільки... не залишаються відбитки пальців, та класну суперобкладинку». Намальований хрест на книзі від українського видавництва UA Comix символізує своєрідну біблію українського мальопису, про що у своєму інстаґрамі пожартував І. Баранько.
У 2011 році, з нагоди виходу
українською мовою першого тому альбому «Максим Оса» – «Максим Оса. Людина з
того світу», його авторів нагороджено дипломом Ukraine-Europe у номінації «Perspectives-ukrainiennes». Це щорічна відзнака від
порталу Ukraine-Europe.org., якою відзначають
українських митців, що своєю діяльністю поширюють і популяризують українські
надбання за кордоном. Це – перший франкомовний портал заснований у 1995 році, що
присвячений Україні.
Ігоря Баранька вважають найвідомішим у світі українським творцем «європейського» коміксу, а його «Максим Оса» є найуспішнішим у світі з усіх вітчизняних коміксів. Перші роботи автора побачили світ ще наприкінці 20 століття. Відтоді інтерес до них в Україні тільки поширюється, незважаючи на те, що основний творчий доробок створений і виданий за межами України – у Франції, Бельгії та США. Адже роботи цього художника неможливо сплутати чи забути. Деякі твори видаються та перевидаються в Україні, а в останні роки і взагалі намітилася ціла хвиля перевидань для ринку країни. Зрозуміло, що такий багатосторонній автор не міг пройти повз історичний та героїко-міфологічний спадок українського народу. І перші мальописи І. Баранька на тему козацтва були в далекому 1993 році: «Повернення Мамая», «Святослав і вікінги» на сторінках газети «Молода Галичина» та «Мамай-змієборець» у журналі «Молода Січ».
Отже, про графічний роман «Максим Оса», який відносять до класичного
зразка українського коміксу, віртуозного у всіх сенсах.
За
твердженням А. Хосебра у UA GEEK «Максим Оса» – повністю європейський
мальопис, такі у Франції називаються банд-десіне і є різновидом мистецтва на
рівні з кінематографом та літературою. Це робота багатьох днів, якщо не років,
тут нема нічого випадкового. Саме у цьому творі виразно простежується повний
відхід від дитячих розважально-повчальних або міфічно-героїчних історій. Автор мальопису демонструє не лише свою майстерність
художника, а й вміло будує напружений детективний сюжет, витримує інтригу. Сюжет,
можна сказати, – суміш вестерну, детективу та pulp fiction (кримінального чтива). За словами самого
І. Баранька, це – пригодницька історія на українську тематику.
Події
в мальописі відбуваються за часів реєстрового козацтва і Речі Посполитої, з
відображенням культури,
самобутності козаків
та стилю тієї епохи. Кожен персонаж володіє автентичними рисами
характеру і зовнішності. Загалом, можна годинами розглядати графіку,
перспективи, бойові сцени, прекрасну міміку, а потім читати і чекати, як у
крутому бойовику, коли вистрілюють усі рушниці в слушний час.
За сюжетом, козак Корсунського полку Максим Оса повертається додому після
походу на Крим проти турків. Усі його вважають покійником, навіть могила його є.
Та кмітливий і
спостережливий козак розгадує таємницю скарбу, знаходить вбивцю та рятує
невинних людей. А все тому, що Максим – хвацький козарлюга, шибайголова озброєний верткою
шаблюкою і гострими слівцями, побіжно вивчав латину, воював з турками та
побував у багатьох небезпечних оборудках. Він вертається на батьківщину, щоб
знайти власну могилу! Що в нього лишилось – спогади про небезпечне поранення,
розмова з кошовим отаманом Матвієм Хвостом, котрий ніби-то є заклятим
перевертнем, кохана дівчина, яка його не впізнає, а ще – таємниця велетенського
скарбу і брехня, велика і мала брехня, котра змінює життя всіх героїв даної
історії. Одним словом, ніде не пропаде, ані в турецькому полоні, ані в
семінарії, ані в таємничому маєтку. І водночас, перед читачем постає звичайна
людина, зі своїми вадами і перевагами, просторічною, лайливою лексикою.
По суті, герой Максим Оса
презентує позитивний образ українця, знайомить іноземну спільноту з найкращими
якостями українців.
Серед персонажів можна знайти представників
усіх можливих темпераментів та соціальних верств населення часів Козаччини,
зокрема, духовенства, шляхтичів, придворних слуг, вчителя фехтування, тілоохоронеця.
Читачам запам’ятовуються довгі смоляні вуса Оси, їжакуваті короткі вусенята
Кричевського, схоже на череп широкороте голене обличчя Андрійка, пишна,
видовжена борода Фоґеля. А жінки – повними устами і великими очами. Також твір
насичений гумором. Наприклад, видіння п’яного батюшки, котрий пальцем пробиває
матерію світу, щоб побачити бога, або нагла смерть від горілки. Тобото, такі
зображення підтверджують відсутність прагнення автора героїзувати постаті.
Усе це разом – історична
обстановка, осучаснена детективною складовою, гумористичні моменти, яскраві
образи роблять твір захопливим для читання.
Тож не дивно, що бажання екранізувати комікс у фільм
з'явилося у 2012 році. Про перепитії екранізації твору «Максим
Оса» розповідає «Вікіпедія». Фільм змінював команди і режисерів, які охрестити «виробничим
пеклом». Після 2013 року зйомки було законсервовано. Через 2 роки
поновили виробництво. У червні 2015 року в рамках першого українського фестивалю популярної культури Kyiv Comic Con представлено перший трейлер. У травні 2019 року виробник фільму ТОВ «Кіностудія дитячих та
юнацьких фільмів ім. О.О.Ханжонкова» змінив власника і директора. У цьому ж
році черговим режисером фільму став Мирослав Латик, який запропонував знімати «Максима Осу» більш нуарно, тобто як
кримінальну драму, у стилі DC Universe. За короткі
терміни було переписано сценарій, проведено кастинг акторів, зібрано всю групу
із кількох департаментів, проведено підготовку трюків та навчання акторів цим
трюкам, підбір локацій, розроблено нові образи та костюми, сплановано та
втілено у життя одразу кілька сотень квадратних метрів знімальних майданчиків.
У 2019 і 2020 роках команда знімала натурні сцени у лісі під Києвом, Пущій-Водиці (Київська область), Кам'янці-Подільському (Хмельницька область), селі Великі Межирічі (Рівненська область). У зв'язку із постійними змінами у карантинних обмеженнях кіногрупі довелось неодноразово
змінювати графік робіт.
У дарк-фентезі,
жанр фільму, знімались українські актори,
зокрема: Василь Кухарський, Ольга Макеєва, Володимир Ющенко, Володимир Гурін,
Сергій Деньга, Альбіна Корж, Анастасія Михальчук.
Незвичайні факти зйомок фільму.
·
Мирослав Латик, український
режисер, відпустив і носив вуса, тому що дав обітницю носити вуса до завершення знімального процесу
проєкту. У останній знімальний день після режисерського «Стоп, знято» — він зголив
вуса при команді.
·
Через усі карантинні обмеження
акторам не можна було понад рік, навіть мінімально, змінювати зовнішність – ніяких кардинальних стрижок, фарбування волосся. Не можна було
ні набрати, ні скинути вагу, затверджену в образ.
·
Під час знімання сцен у труні в
одного з акторів, присутніх в кадрі, саме був день народження.
·
Аби повністю одягнути та підготувати
акторку Анастасію Михальчук до виконання своєї ролі Відьми, їй доводилось
приїжджати за 1,5 години до початку знімання.
·
Володимир Гурін, під час
знімання, мав зачіску із залисинами, яку йому дбайливо вибривали, тому в
звичайному житті, поза майданчиком, йому довелось носити шапку.
Станом на
жовтень 2021 року практично завершено усі основні роботи.
Але слід сказати, що стрічка режисера Мирослава Латика суттєво
відрізняється від оригінального коміксу, принаймні, зав’язка у комікса зовсім
інша. Про це розповів і режисер: «На
комікс я спирався як на загальний настрій, тому що навіть на рівні костюмів ми
змінювали стилістику. Я хотів більше брутальності… Події відбуваються за 10 років до повстання
Хмельницького, відповідно, там така козаччина, яка нам, сучасним українцям, більш
відома та зрозуміла. Під час кадрування, спиралися не на комікс Баранька, а
на принцип коміксових ракурсів кадрів як таких, у загальному розумінні
екранізації коміксів».
Планується, що широка аудиторія зможе побачити фільм
13 жовтня 2022 року, напередодні Дня козацтва.
Отже, чекаємо на кінопрем’єру українського історичного детективу «Максим Оса та золото Песиголовця» за мотивами графічного роману Ігоря Баранька «Максим Оса».
Використані джерела:
https://uageek.space/maksym-osa
https://katacult.com/khudozhnik-igor-baranko-o-kulturie-komiksov-i-svoiei-rabotie/
https://uageek.space/interviu-z-ihorem-baranko
https://uageek.space/maksym-osa/#gs.d9y8z4
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Українські комікси або Мальописи
/ «нульові» роки 21 століття /
Початок другого тисячоліття приніс чимало змін, який відзначають як відродження коміксової культури та прориви в українській коміксовій індустрії. А з появою інтернету, гік-культура поширювалася, з’являлися фанати та спільноти художників-аматорів, які перемальовували супергероїв й малювали свої пригодницькі комікси.
Завдяки
«К9» відбулася популяризація манги та коміксів на вітчизняних теренах. На телеканалах показували японські
мультсеріали, зокрема, Покемони, Сейлормун, Дігімони та інші, не менш відомі
східні проєкти. Так поступово японська культура входила в життя українців. У 2006 році в Києві,
Харкові, Одесі, Львові та Дніпрі провели перший «Фестиваль аніме». У багатьох дитячих виданнях почали
публікуватись невеликі стріпи на довільну тематику.
Успіх журналу «К9» був безперечним. Адже
це було єдине українське видання – прогресивне, захоплююче, одним
словом – яскравий глянець тематично насичений. Його популярність сприяла
появі інших журналів та видань коміксового формату, а сам журнал поступово
збільшувався за обсягом сторінок – із 36-ти формату А5 до 116-ти Видання стало переможцем Всеукраїнського
конкурсу «Обкладинка року в Україні 2006» (перше місце у номінації «Молодіжне
видання»).
Однак чергова економічна криза 2008 року
призвела до закриття журналу. 14 грудня 2009 року вийшов у продаж останній
випуск (№ 87) його історії. Загалом за шість років проєкту
було видано 93 примірники часопису та різних додатків.
Але розвиток
коміксової культури набув незворотного характеру ще й придбав купу
фанатів. За версією
веб-архіву у 2003-2004 рр. з’явився сайт – сomics.com.ua. Можливо існували й інші місцеві
спільноти, оскільки у той час були поширені локальні мережі у більшості міст
України, та про це інформація відсутня. Спільнота мала змогу обговорювати
комікси, обмінюватись книжковими виданнями та публікувати свої. Пізніше
з’явилися автори й ілюстратори, вони передавали досвід, шукали однодумців і
колег для спільної роботи.
У грудні 2008 року, вдруге відбулася міжнародна виставка мальованих історій, коміксів та манги «9 світ». А організація
та проведення львівського фестивалю косплею ANICON, починаючи з 2009 року, сприяла ще більшій популяризації
коміксів в Україні.
З метою заохочення до читання сучасних
читачів молодшого покоління, українські видавництва почали друкувати у новому
форматі класику. Наприклад, в «Грані-Т» започатковано
серію «Класні комікси», де мовою малюнку заговорили
герої зі шкільних творів. Відібрали невелику кількість творів класичної української
літератури – п’єси, повісті, що легкі в обробці. Зокрема, це: «Ніч проти
Різдва» М. Гоголя, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Конотопська відьма» Г.
Квітки-Основ‘яненка, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Мина Мазайло» М.
Куліша, «Кайдашева сім‘я» І. Нечуй-Левицького, «Захар Беркут» І. Франка. Але часто
в коміксах оригінальний текст перероблявся і нагадував просто переказ тексту. Так,
один із дослідників комікс-культури, О.Колесник, зауважує, що це зумовлювалось
тим, що більшість авторів українського коміксу «слабо розуміють сутність цього
мистецтва, що приводить до невиразності їх творів», робить «неефективними в
якості засобу популяризації класики».
У
2008-2009 рр., у Тернополі, управління зі справ сім’ї, молоді та спорту перевидало комікс
«Україна у боротьбі» про
воїнів УПА. Політичні
діячі не були задоволені таким коміксом, вважали, що такий жанр аж ніяк не
підходить для висвітлення війни. Тут можна сказати, що «Україна у боротьбі» – це не в повному обсязі комікс, оскільки відсутня
більшість характерних рис коміксу, але для історії та хронології, вписується в
рамки.
На початку 2009 року у видавництві «Зелений пес/Гамазин» видали український переклад першого, а в 2011 році — другого томів манґи «Босоногий Ген» авторства Накадзава Кейдзі, із запланованих 10-ти. Ця манга, випуску 1973-1974 рр., розповідає про хлопчика Гена та його сім’ю після атомного бомбардування Хіросіми і вважається одним із класичних документальних антивоєнних творів. Сюжет засновано на автобіографії самого автора, який був свідком жахіття. На основі манги створено декілька ігрових та анімаційних фільмів.
У 2010 році видавництво «Перо» випустило 8 манґ українською: «Бізенгаст» («Bizenghast»), «Warcraft. Легенди» («Warcraft. Legends»), «Зоряний шлях. До нових зірок» («Star Trek»), «Поцілунок вампіра: Кровні брати» («Vampire Kisses: Blood Relatives»), «Принцеса Аі» («Princess Ai»), «Персиковий пух» («Peach Fuzz»), «Ангели ковчега» (Ark Angels) та «Ван-Вон Хантер» («Van Von Hunter»).
Але несприятлива фінансова ситуація змушує забути про українські мальописи на декілька років. Лише в середині 2010-х років комікси поступово ставали частиною української масової культури. Цьому посприяли, зокрема, хвилі успішних екранізацій коміксів DC та Marvel, які зазвичай привертають увагу великої кількості глядачів.
Детальніше тут:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A9_(%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB)
https://uageek.space/mtf-kku-2021
https://vertigo.com.ua/history-of-ukrainian-comics/
https://bit.ua/2019/12/comics/.
https://www.youtube.com/watch?v=RGBOf0LrWYQ
https://clout.com.ua/zhurnal-k9.html
https://uageek.space/mtf-kku-2021/#gs.4arfke
https://lifestyle.24tv.ua/populyarni-ukrayinski-komiksi-divovizhna-novini-ukrayini-i-svitu_n1437417
https://uncomics.com/ukranian-comics/
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Українські комікси або Мальописи
/90-ті роки 20 століття/
Українська коміксна
індустрія почала свій шлях у 90-х роках. У ті роки автори намагалися робити
власний національний продукт.
У 1990–2010-тих роках, в історії української графіки, прослідковується
започаткування переходу від розважальних функцій коміксової продукції до
патріотичної. Це пов’язано, перш за все, з настанням Незалежності України. Було
знято усі тогочасні шаблони щодо «буржуазного» коміксу. Українські автори у
своїх роботах звертаються до національно-історичної та державотворчої
проблематики. Комікс поступово набував самостійності. На зміну комікс-стріпам у
газетах та часописах приходять повноцінні книги.
Першим
ексклюзивом українського коміксу вважають видання «Шовкова Держава» (1990 р.) з малюнками Ф. Добріна видавництва «Дніпро», у м'якому форматі зі скобою. Сценарій для коміксу написав В. Барищев.
Цей витвір перекладено українською та
англійською мовами. З виходом «Шовкової
держави» дослідники відзначають зміну вектору мальописів від повністю дитячих
та розважальних до соціальнопобутових, естетичних, міфічно-героїчних та
освітніх. Сюжетною основою коміксів виступають епізоди української історії, а
героями мальописів стають, переважно, козаки, гетьмани, українські селяни. Прикладом
такого продукту є комікс 1990 р. «Облога Києва печенігами» С. Позняка. В коміксі описана вигадана історія про мужнього юнака, який у 968 році врятував
Київ від печенігів. Інший приклад – твір цього ж автора – «Бій богатирів» київського
видавництва «Хортиця», в
основу якого було покладено оповідь з літопису «Повість минулих літ» про
заснування в Х ст. м. Переяслав князем Володимиром Святославичем. Крім цього, мальопис був двомовним – під українськими
репліками – переклад англійською, збільшено кількість ілюстрацій
на відмінну від оповідання «Облога Києва печенігами».
Першим історичним коміксом був «Похід князя Олега на Царгород» художника та
письменника Юрія Логвина. Кость
Лавро малює «Пригоди запорожців на суходолі і на морі» авторства Олеся
Ільченка. Обидві історії
публікувалась у популярному тоді дитячому журналі «Соняшник», починаючи з січня 1991.
Козацькі
часи також були джерелом натхнення й у 1992 році. Вийшов перший випуск «Марка Пирога, запорожця» Вадима Карпенка
та Олександра Гайдученка про
історію героя Марка Пирога та його подорож до Запорізької Січі (фортеці). Та
на жаль, з усіх запланованих номерів, вийшов лише перший. Схожа доля спіткала і
«Комікс-збірку», першу (і досі єдину) українську антологію графіки.
У 1994 році харківське видавництво «Око» опублікувало комікс про раннє
середньовіччя – «Перші київські князі» художника Олексія Капнинського. На відміну від багатьох інших
тогочасних коміксів про Русь, тут події майже не гіперболізовані, а в
авторській команді навіть був історичний консультант.
Не
менш цікава лінія Тернопільского видавництва, яке мало великий вплив на
розвиток комікс індустрії в Україні. Зокрема, у 1993 році художник Ігор Баранько намалював
комікс «Святослав і вікінг» за сценарієм Св. Яворського, на замовлення «Гуляйполе», надрукований у Тернополі. Художник пригадував, що редактори були незадоволені малюнками
у коміксі «Святослав і
вікінг». Їм здавалося,
що княгиня Ольга та князь Святослав занадто комічні, але це була стилістика
художника. Загалом, можна побачити схожість із відомими героями Астерікса та
Обелікса. Такими українських історичних героїв не робив ще ніхто. Також художник малює комікс «Повернення Мамая». Тоді ж І. Баранько зробив кілька замальовок для ще
однієї історії про скіфів, але економічна криза в країні змусила зупинити
проєкт. Через роки І.
Баранько працював над «Exterminateur 17» у видавництві Slave
Labor Graphics, був причетний до коміксів про Сімпсонів у «Bongo Comics» та як художник став відомим на весь світ.
У 1994 році виходить новаторський комікс «Новий Борисфен» від Олексія Чебикіна видавництва «Атракціон». Це
історія про казкову державу на річці Борисфен, де живуть різноманітні люди та
відбуваються дива. Ілюстрації дуже
яскраві, промальовані деталі в американському стилі.
У 1995 році, коли почався спад інфляції, з’явився новий український комікс за сценарієм та ілюстраціями Костянтина Сулими під
назвою «Буйвітер». Історія про справжнього запорозького
козака. Автор згадує, що в ті часи книжкові видання нейтралізували комікси,
нібито вони погано продаються. Але «Буйвітер»
став українським супергероєм українського епосу. Оповідання стало дійсно
популярним, адже в країні до того не було культу героя-визволителя. Зрозумілий
і чіткий образ українського козака був перетворений на супергероя. Комікс вийшов у «Робітничій газеті» та
міг похвалитись яскравим динамічним малюнком і рішучим головним героєм. Даний
мальопис вразив одне з київських видань, яке запропонувало художнику
масштабніший проєкт – мальовану історію Тараса
Бульби. Утім, коли графічний роман
був майже закінченим, співпраця раптово обірвалась.
Ще одним популярним
жанром були графічні адаптації класичної літератури. Так, у 1991 році харківське видавництво СП «Інарт» надрукувало комікс Сергія
Логінова за мотивами Михайла Булгакова «Фатальні
яйця» для дорослого покоління, накладом у 50 тисяч примірників. У 1993 році класична історія Миколи Гоголя «Вій»
була адаптована в комікс Андрієм Перетятьком і опублікована в журналі
«Мандрівник». А видавництво «Генеза» опублікувало твір «Тарас Бульба».
Деякі автори
звертались і до зарубіжних творів, зокрема, американських бойовиків і жахів, такі як
«Хижак» і «Термінатор». У 1993
році харківське видавництво «Основа» показало світу комікс «Хижак» Олексія Сєнькіна.
Сюжет повторює однойменний
фільм жахів. Ілюстрації нагадували акварельні малюнки без чітких ліній, дуже
багато яскравих барв, що зробило комікс особливим. Російськомовна історія виділялася на фоні козацьких, адже
носила характер західного бойовика 90-х років.
Дослідники
українських коміксів дійшли висновку, що найяскравішим мальописом того часу був
«Буйвітер» К. Сулими, який започаткував сучасну українську графічну культуру. З
цим погоджуються автори проєкту Uncomics:
««Буйвітер» став українським супергероєм українського епосу. Оповідання стало дійсно популярним, адже в країні до того не було
культу героя-визволителя. Зрозумілий і чіткий образ українського козака був
перетворений на супергероя».
Слід зауважити, що у 1995-2000 роках, в жодному джерелі не відображалась інформація стосовно видань українських коміксів. Хоча на початку 90-х років видавались десятки, а то й сотні українських коміксів. Та через декілька років, занепад економіки, призводить до нестабільності у виробництві коміксів. Таким чином, у цей період, комікси не змогли бути на належному місці на книговидавничому ринку. Більшість видань, на жаль, було втрачено. Можливо подекуди залишились у колекціонерів. Оглядачка Олександра Ринк написала, що неможливо навести не те що повний список серій того часу, а й навіть приблизно уявити їх кількість. Але можна ствердно сказати, що українські комікси вже тоді, за якістю та креативністю, могли конкурувати із сучасними. Тому цей період характеризують офіційним виходом перших повноцінних самостійних різножанрових українських коміксів.
Додаткові інформаційні джерела
https://vertigo.com.ua/history-of-ukrainian-comics/
https://bit.ua/2019/12/comics/.
https://www.youtube.com/watch?v=RGBOf0LrWYQ
https://clout.com.ua/zhurnal-k9.html
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Українські комікси або Мальописи
/початок: 20-80-ті роки 20
століття/
Українські
комікси називають мальописами чи мальсторіями. Як зазначає оглядач коміксів і кіно Мар'яна
Янкевич: «Це неофіційно затверджений українською
комікс спільнотою аналог слова «комікс».
Богдан Кордоба, керівник
сучасного львівського видавництва UAComix зазначив: «В Україні
сформувався свій понятійний апарат і мальописами називають комікси на
позначення українських творів та авторів чи українські переклади. Однак мальописи – це також синонім до слова комікси, просто більш українська версія, так
само як і манга, яка також є коміксом, але японським».
Повернімося до 20-х
років. Цей період вважають зародженням коміксової
культури, у вигляді комікс-стрипів, на теренах сучасної України. Ранні зразки
українського мальопису пов’язують із заснуванням журналу «Червоний Перець». Зокрема,
такої думки дослідник Д. Скорбатюк. Журнал
з’явився у Харкові 1922 року. Його першими авторами були письменники В. Еллан-Блакитний та О. Вишня, які через брак коштів спромоглися випустити
лише два номери видання. Відновлення журналу, як додатка до газети «Вісті
Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету», відбулось у 1927 році, а
його головним редактором став старший брат О. Вишні, письменник В. Чечвянський.
У «Червоному перці» публікувалося багато відомих на той час письменників, які
згодом стали класиками української літератури: В. Сосюра, П.
Тичина, М. Рильський та інші. Авторами ілюстрацій були Л. Каплан, Б.
Фрідкін та навіть О. Довженко. Заснований
у Харкові у 1925 році журнал «Кіно», висвітлював
«веселі сторінки», що містили вірші-комікси. На Західній Україні також засновувались
журнали «Будяк» (1921–1923 рр., м. Львів), «Комарик» (1920–1921 рр. м. Станіслав,
нині м. Івано-Франківськ) та інші. Серед
найяскравіших авторів цих журналів були письменники Л. Лепкий, І. Чорнобривий, Ю.
Шкрумеляк, карикатуристи Л. Сенишин, Р. Пашківський, М. Левицький. Специфіка тогочасного українського коміксу, незалежно
від регіону поширення, була агітаційно-пропагандистська сатира, що цілком
відповідає специфіці гумористичного етапу загальносвітової еволюції коміксу як
інформаційного продукту.
Український комікс 1930–50-хх рр. продовжив свій розвиток за кордоном через еміграцію авторів і художників, тоталітарні заборони, закриття видавництв і цензуру. У 50-х роках 20 століття з’явилась українська народна казка «Війна грибів з жуками» з ілюстраціями Охріма Судомори у київському видавництві «Час». Але друком виходить у Празі в народній друкарнi «Скалак Спiака».
У 1953 році, у щоденній
газеті «Свобода» (США), вийшов мальопис про участь України в Другій Світовій Війні «Україна в боротьбі з
наїзниками» Леоніда Перфецького, баталіста й сотника Армії УНР.
Б.
Кордоба наголошує, що, мальопис у такому розумінні, як ми зараз
бачимо, з хмаринками для діалогів і поділом на сцени, можна назвати історію про УПА «Вольна Україна» (1953 р.). У ній послідовно викладена одна сюжетна лінія про те, чому
варто протистояти терору комунізму. УПА та «Сокіл» активно використовували
агітки й комікси для своєї пропаганди, щоб протистояти тій чи іншій
загарбницькій культурі.
У той же період, у США, у
видавництві «Свобода», українська діаспора зусиллями Українського народного союзу друкувала щомісячний дитячий часопис
«Веселка». На думку оглядачки А. Квітки «саме тут можна відшукати 92
натяки на початок історії українського супергероя у коміксових оповідях». У «Веселці» в основному друкували
персонажів із української міфології, різноманітні історії про козаків,
чародіїв, казкових персонажів, які боролися з містичними істотами. Багато
журналів із комікс-стрипами вітчизняними емігрантами засновувалися у різних
країнах світу.
У 60-70-х роках роботи карикатуристів культового українського журналу «Перець» вважаються продовженням українського коміксу. Так, у 70-80-х рр. Анатолій Василенко (на фото), як відомий карикатурист цього журналу, видав два повноцінних комікси для дітей «Пригоди Тимка-Звіролова» та «Пригоди кота Чорнолапенка». В обох виданнях А. Василенко виступав автором і художником. Більшість коміксів були зроблені у вигляді пригодницьких скетчів у дитячих журналах, одним з яких був «Перченя», як своєрідний додаток до «Перця».
У 80-х рр. починають
з’являтися мальописи Анатолія Василенка
та Валерія Горбачова. Зокрема, це – «Летимо до Арктики», «Пригоди Перченяти», «Смішинки в
картинках» – неймовірні історії, які стали улюбленими
не одного дитячого покоління.
Також А. Василенко малював для дитячих журналів «Малятко»,
«Барвінок» та «Піонерія» (з часів Незалежності України – «Однокласник»). У
90-ті вийшла збірка «Країна Чарівників», що періодично публікувалась у
бурлескному дитячому журналі «Кока». У 2005 митець відзначений званням
Народного Художника України.
На початку 80-х років виходить друком книга В. Горбачова «Де ростуть пиріжки з маком (на фото - автор). На думку А. Квітки – авторки статті «Наш Капітан Америка. Історія українського коміксу» – саме ця книга є першим самостійним україномовним коміксом, «саме в ньому бачимо традиційну для коміксу хмаринку з текстом біля персонажа й типову графічну розкадровку історії».
До речі, усі вище перераховані книжечки журнального формату користувалися дуже великою популярністю серед маленьких читачів 80-х і 90-х років, зокрема, Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Г.Шевченка та й у багатьох дитячих бібліотеках країни.
Ще один яскравий представник коміксової культури у нашій країні – О. Міхнушов. Ілюстратор, художник та карикатурист. Ім’я художника закордоном відоме краще, ніж в Україні. Книжки з його малюнками понад десять років видають у провідних видавництвах Європи та Азії, адаптують для мобільних пристроїв. За освітою – архітектор, однак усе життя присвятив книжковій графіці. Як і А. Василенко, О. Міхнушов працював у журналі «Перець» і, так само, як і А. Василенко, створював коміксові оповідання для дітей у вигляді комікс-стріпів. Також О. Міхнушов був художнім редактором «Барвінку» у 1970–80-х роках, працював у журналах «Малятко» та «Однокласник». Художник ілюстрував дитячі та підліткові книги, співпрацював із видавництвами «Веселка», «Молодь, «Коник». Оформив два томи пригодницько-фантастичного роману С. Оксеника «Лісом, небом, водою», який має велику прихильність у читачів. За словами А. Василенка, О. Міхнушов у видавництві «Дніпро» адаптував «Острів скарбів» під комікс, але проєкт так і залишився невиданим.
Додаткові інформаційні джерела:
https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23190/file.pdf
https://bit.ua/2019/12/comics/.
https://uageek.space/um-anatoliy-vasylenko/#gs.20ozge
https://uageek.space/rk-malopysy-bilshe-nizh-komiksy/#gs.16jnqd
http://www.barabooka.com.ua/oleksandr-mihnushov-mihnushev/
https://bokmal.com.ua/books/prygody-hrushi/
https://www.barabooka.com.ua/hryusha-dopomig-znajti-sebe-v-dityachij-knizhtsi/
https://amnesia.in.ua/valerii-gorbachev
Пятниця, 20 травня 2022 рік
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Комікси азійських країн
Маньхуа – китайські комікси
Маньхуа [mànhuà] – китайською – 漫畫 – це традиційна китайська ілюстрована книга оповідань з
малюнками різних форм і стилів, яка відрізняється від традиційних коміксів тим,
що малюнки в них займають всю сторінку і супроводжуються простими підписами без
«хмарок».
Автор книги «Комікси
Гонконгу: історія маньхуа» Веньді Сюи Вонг зауважив, що китайські
комікси «включають в себе карикатури,
комікси і «ляньхуаньту» – 连环图, що в перекладі з китайською означає «ланцюжок малюнків».
Малюнки, що нагадують сучасні комікси та карикатури, існували в
Китаї з давніх часів і протягом усієї його історії. Найбільш давні зразки
подібних зображень збереглися у вигляді кам'яних барельєфів і
малюнків на гончарних
виробах, а також у вигляді сатиричних
малюнків епохи Мін (1368-1644 н. е.) і Цин (1643-1911 н. е.).
Періодом зародження
традиційних китайських маньхуа вважаються 1867-1927 роки. Традиційні маньхуа активно
розвивалися аж до так званої «культурної
революції», яка призвела до фактичної перерви природнього культурного
розвитку Китаю на десятиріччя – з 1966 по 1976 роки. Саме в цей час активно
почали розвиватися сучасні маньхуа в Гонконзі і на Тайвані – багато в чому під
впливом японської манги.
Відродженням
сучасного мистецтва традиційних китайських маньхуа вважаються
1980-ті. Однак, на початку 1990-х, на
материковий Китай, стали проникати сучасні маньхуа з Гонконгу і Тайваню разом з
японською мангою. Ці комікси стрімко завоювали ринок Китаю, практично не
залишивши шансів традиційним китайським маньхуа. А нерозвинене китайське законодавство
щодо прав на інтелектуальну власність призвело до розквіту піратських маньхуа.
Тому китайський уряд відреагував великою кампанією щодо впорядкування ринку
маньхуа у боротьбі з піратством. Так було закрито перший в КНР журнал «Король
коміксів» («画书大王»), присвячений манзі та маньхуа. Задля захисту ринку було
запущено «Проєкт розвитку дитячих маньхуа в Китаї» (скорочено «Проєкт 5155»), завдяки якому з'явилося безліч китайських
журналів-коміксів і художників маньхуа. Слід зазначити, що все ж таки, в
більшості своїй, китайські маньхуа досі поступаються в якості маньхуа Гонконгу,
Тайваню та перекладній японській манзі. Таким чином, комікси цих країн користуються
найбільшою популярністю у читачів КНР.
Класифікація маньхуа вважається доволі
розпливчастою і багато в чому перетинається з класифікацією японської манги.
У китайській маньхуа виокремлюють такі категорії. За читацькою
аудиторією: маньхуа для хлопчиків – відрізняються військовою,
пригодницькою або науково-фантастичною тематикою, іноді – порушуються питання шкільних відносин і любові з позиції хлопчика. Основною
аудиторією є хлопчики і юнаки до 18-ти років, проте серед читачів є чимало
дівчаток і дорослих людей. Маньхуа
для дівчаток, в
основному, це тонка і чітка тематика шкільних або любовних
відносин. Також в маньхуа для дівчаток можуть бути війни,
фантастика та пригоди. Основна аудиторія – дівчата до 18-ти
років. Проте серед читачів є чимало хлопчиків і дорослих людей. У дитячих маньхуа можуть
також з'являтися теми, характерні для дорослих маньхуа (за винятком сексу). Молодіжні
маньхуа – орієнтовані на молодих людей у віці від 18-ти до 25-ти років. У
змісті відображаються питання дорослішання і любовних (у тому числі,
сексуальних) відносин. Жіночі маньхуа, зрозуміло, розраховані на домогосподарок або бізнес-леді,
героями яких, як правило, є чоловіки і жінки з проблемами дорослого життя. У маньхуа для дорослих сюжети розгортаються на фоні
різних політичних, економічних,
історичних, культурних подій та можуть містити зображення інтиму і насильства.
За кількістю
зображень маньхуа поділяють на: поодинокі, з одним
малюнком, як правило, кольорові із зображенням людини або пейзажу, дуже рідко
містять сюжет; короткі, мають декілька журнальних сторінок, зазвичай, в
одному номері; довгі, довжина
яких необмежена, від декількох частин до декількох десятків років, що виходять в
журналах.
Місця виробництва маньхуа – Тайвань та Гонконг. Відмінною рисою тайванських
маньхуа є додавання елементів традиційної китайської графіки «гунбіхуа» та ще чорно-білі фарби.
Основні представники виробництва на Тайвані – Цай Чжичжун і Чжен Вень.
Відповідно до класифікації Веньді Сюи
Вонг гонконгські маньхуа діляться на:
«сатиричні і політичні», «комічні», «вуличні бої», «дитячі», «за мотивами стародавніх
китайських легенд». Тобто, все те, що в кінематографі об'єднується під поняттям
«бойовик». Основні представники виробництва:
Ван Цзе, Чень Моу, Хуан Юйлан та інші.
Сюжетні лінії маньхуа, в основному, низькопробні, нагадують фільми з
Боллівуду. До того ж, повсюдно зустрічаються однакові сюжети, іноді, майже до
останньої дрібнички. Та як це не дивно, але саме китайські маньхуа в інших країнах
чомусь мають чималий попит, а їх величезний потік перекладається англійською.
Можна припуститися думки, що таким чином, любителі коміксів з інших континентів
знайомляться з азійським світом, особливо, це стосується філософських поглядів
на життя, що відрізняються від західного, більш матеріалістичного і програмованого.
Варто наголосити, що в більшості усіх створених маньхуа йдеться про
людей які намагаються покращити свою внутрішню силу, досягнути безсмертя і
керувати світом, так званих, «культиваторів». Слово «культиватор» – означає статус людини, що використовує
різноманітні даоські практики (духовно-енергетичні), намагається наблизитись до
безсмертя та опанувати безліччю різних містичних наук. Часто фігурує китайська медицина, чарівна зцілююча акупунктура, створення
супер пігулок і т. п. т. Назви творів в дусі
«найкращий», «найсильніший», «безсмертний король/бог». З вуст героїв
звучать фрази: «Я дуже поважна людина, як ти посмів
звертатися до мене» , «У мене такий дорогий годинник, а ти прийшов в дешевому
костюмі, ти злидар, ха-ха-ха». Зустрічаються й епізоди жорстокості. Але іноді,
зустрічаються й достойні роботи.
З шаленим розвитком
сучасних інформаційних технологій вебкомікси у вигляді довгих стрипів виявились
ідеальним форматом для КНР, де, як кажуть, кількість користувачів смартфонів
перевищує населення Європи. У китайському інтернеті є безліч сайтів-сховищ
маньхуа. Одним з найкращих сайтів вважають той, що належить корпорації Tencent.
Знайомлячись із азійськими коміксами, здається, що вони усі однакові. Але якщо уважно прочитати декілька китайських маньхуа, корейських манхв та японських манг, то помічаєш різницю під назвою «культурний аспект». Це тонкі грані культури трьох регіонів зі своїми традиціями, побутом та світоглядом.
Додаткові інформаційні джерела:
https://vchaspik.ua/otdohni/stil/499984-chto-takoe-manga-manhva-i-manhua
https://aminoapps.com/c/mangamanhuaamino/page/blog/mankhua/8BWN_RNqcmu840EgE73GvlkZE4PjpXdrXed
https://anime-characters-fight.fandom.com/ru/wiki/%D0%A1%D0%B5_%D0%98%D1%81%D1%8F%D0%BD%D1%8C
Середа, 25 січня 2022 рік
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Комікси азійських країн
Манхва – корейські комікси
Манхва [manɦwa] –
корейською – 만화 – це справжнє дзеркало Кореї. Манхва перебувала
під впливом новітньої історії Кореї, без стороннього впливу. Манхва
читається в тому ж напрямі, що і книги у Європі – горизонтально – зліва направо.
Корейські манхваки
(художники, що працюють в індустрії коміксів) створюють прості малюнки, але
використовують кольорову палітру, тому усі сторінки манхви виглядають
яскравими.
Головною особливістю корейських коміксів є «чистота». Зазвичай, любителі
коміксів непогано відгукуються про тексти манхви. Манхва розповідає про позитивних, але соціально незахищених героїв. Наприклад, про
бідних старих, які не можуть відстояти себе. Але є й мінус. Історії
періодично попадаються з якимись фантастичними наругами, наприклад, над кимось
у школі (bullying), і, при цьому, практично, відсутні дорослі, кривдник, просто
всемогутній, а жертві ніхто не вірить і т. п. Крім того, часто зустрічаються роботи
про професіональних геймерів та онлайн ігри
Класична манхва має класифікацію: Меннан призначений для дітей 10-12 років і має гумористичний
характер; Сонен – для хлопчиків 12-18
років, зазвичай розповідають про пригоди і війни; Суджон – для дівчаток від 12 до 18 років, зміст яких – підліткове
кохання, дружба між однокласниками; Чхонен
розраховано на хлопців від 18 до 27 років, може містити серйозні теми –
політика, культура; Ттакчі
розповідають про пригоди на Заході.
Сучасна манхва різноманітна за формами і
жанрами: малюнки, комікси, мультфільми, карикатура. Тут є місце авторським
міні-історіям, містичним збігам, серіалам. Манхва дуже швидко розповсюджуються
через інтернет, де кожна глава манхви
доступна для читання лише після оплати. Багато серіалів заточені
під смартфони і веб-туни (веб-комікси). Нова форма коміксів веб-манхва відрізняється від інших коміксів за
форматом. Якщо сторінка звичайного коміксу складає 1200 пікселей, то вебки
представляють собою довгі сторінки в +- 11 000 пікселей, при цьому сторінку
необхідно гортати донизу, що робить такий формат зручним і простим в читанні.
Велика кількість відстані між фреймами (англ. frame – «каркас» або «рамка») дає відчуття простору, від чого не дуже напружуються
очі. Певного вподобання набули довгі серіали
на спеціальних порталах (наприклад, Media Daum) та особистих
сторінках, які є улюбленим ресурсом серед молодого покоління Південної Кореї та
світу. Манхва часто
екранізується в телесеріали та фільми. Немало спеціалістів до прикладів
найкращих телесеріалів відносять «Full House» (2004 р.) та «Goong» (2006 р.).
Слід зазначити, що у великій кількості веб-робіт, використовується тривимірна графіка задля створення архітектурних фонів та інтер’єрів. Також часто автори використовують одні й ті ж набори моделей для фонів і тому фентезійне місто із замком часто виявляється тим самим містом, що вже зустрічалось в ілюстраціях інших коміксів.
П'ятниця, 12 червня, 2021
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Комікси азійських країн
Комікси в азійських країнах мають різі назви – манґа (Японія), маньхуа (Китай),
манхва (Корея).
Азійські комікси почали
з’являтися після закінчення Другої світової війни. Проте, на Заході стали
відомими наприкінці 20-го століття, завдяки японському аніме, які знімаються на
основі сюжетів манги. В аніме зберігаються графічний стиль та інші особливості
оригіналу.
Дещо про японські аніме, що
мають високу популярність у світі. Головними перевагами аніме є різноманітність
та орієнтація на глядачів різного віку. Якщо в інших країнах анімація є
переважно абстрактним мистецтвом для дітей або ж використовується для пародійних
та гумористичних творів, то аніме в Японії вважається повноцінним мистецтвом. Слово «аніме»
ввійшло в ужиток інших мов як позначення анімації, яку виробляють в Японії. Саме ж слово пускає коріння до англійського «animation»,
запозиченого та скороченого до трьох складів. Нагадаємо,
що «аніме» в українській мові сталого наголосу не має, тому поширено два
варіанти вимови — аніме́ та а́німе.
Манґа
Формат коміксів, створених
в Японії, як ми вже зазначили, мають назву манґа. Це
слово, у
1814 році, вигадав японський художник та ілюстратор,
один із найвідоміших митців домодерного японського
мистецтва Кацусіко Хокусай. Манґа означає
гротески або чудернацькі малюнки.
Традиція ілюстрування в японському
мистецтві має
глибоке коріння. Першим коміксом в Японії прийнято вважати «Веселі картинки з
життя птахів і звірів» створених буддійським монахом Какую Тоба у 12 столітті. На сувоях були
зображені тварини, які пародіювали сцени з життя людей.
З середини минулого століття манґа почала набирати
широкої популярності у світі, особливо у США, Канаді, Франції, Німеччині.
Створення манґи перетворилося на велику й потужну галузь японського книговидавництва з оборотами в
сотні мільярдів єн.
Сьогодні манґа визнана і як форма образотворчого мистецтва, і як літературне явище. Манґа – це
безліч творів різних жанрів та тем: пригоди, романтика, спорт, історія, гумор, наукова
фантастика, жахи, еротика та інші,
розраховані на різні вікові групи, стать тощо.
Майже вся манґа малюється та видається чорно-білою. Причин тому декілька. По-перше,
це – спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це значно здешевлює її
виробництво, по-третє, через часте видання випусків, розпорядок праці манґаки – професійного художника, який
створює манґу такий, що на колір часу просто не вистачає. Часто манґака є і
автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина
– манґа-ґенсакуся.
Окрім професійної манґи, існує манґа
любительська — додзінсі, яка видається
невеликими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх манґак починали саме як
автори додзінсі.
Відмінними
рисами манґи є чорно-білий колір малюнків та
читання – справа-наліво. Хоча сьогодні, у створенні японських коміксів, все
частіше надається перевага яскравим кольорам. Варто знати, що малюється манґа на папері, потім сканується і
тиражується.
Майже кожне велике видавництво Японії займається виданням Манґа-журналів –
щотижневих/щомісячних, які у просторіччі називають «телефонні книги», оскільки
дуже їх нагадують і за форматом, і за якістю друку. У таких журналах одночасно
публікується відразу декілька (близько десятка) манґа-серіалів, по одному
розділу (близько 30 сторінок) в кожному випуску. Журнали
користуються великою популярністю. На фото - японський магазин манги.
У японській
манґа-індустрії існує велика кількість нагород, премій, призів, які спонсоруються
великими видавництвами, за досягнення в області культури.
У 2007 році започаткована
міжнародна премія International Manga Award, за отримання
якої змагалися художники Китаю, Німеччини, Франції, Малайзії, Тайваню, Великої
Британії, Росії та Іспанії.. На думку прем'єр-міністра Японії Таро Асо, великого
шанувальника манґи та аніме, заснування даної премії дозволить зарубіжним
художникам поглибити своє розуміння культури Японії.
Також серед міжнародних конкурсів найпочеснішим є щорічний Міжнародний фестиваль коміксів (Festival International de la bande dessinée) у Франції, в якому бере участь тільки манґа, перекладена на французьку.
Четвер, 3 червня, 2021
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Різновиди коміксів
Компактний формат коміксів – стріп (сomic strip) від англійського слова «strip» – «стрічка».
Доволі часто зустрічаються «стрічки» соціальної тематики.
Зазвичай, цей невеликий комікс або «мініатюри» займають не більше однієї сторінки і складаються з 2 – 4-х малюнків, що супроводжуються текстом для передачі ідеї створювача.
Найчастіше стріпи можна зустріти в інтернеті, газетах чи журналах. Проте існують й збірки намальованих мініатюр.
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Інтеграція принципу
послідовного мистецтва в новинні
медіа
Інноваційні
технології та використання графічних творів у вебсередовищі утворили окремий
тип медіа технології, в якому поєднано різноманітні засоби передавання
інформації (текст, аудіо, відео, 2D- і ЗD-графіка, анімація). Ці проєкти
призначені як для дитячої, так і для дорослої аудиторії.
Зважаючи на тенденцію візуалізації
інформації, формується комікс-журналістика, що транслює актуальні повідомлення за
допомогою послідовних зображень із підписами. Основні етапи передбачають
збирання візуальної інформації, розроблення ескізів та інформаційної графіки,
зведення до форми коміксу. Вдалим прикладом комікс-журналістики є вебсайт Comics Journalism (http://www.comicsjournalism.com/index.html), заснований 2011 року організацією World Comics India.
Потенціал послідовного мистецтва
може бути реалізований для популяризації знань чи висвітлення важливих
історичних подій. Наприклад, у 2014 році викладач Колумбійського університету
Н. Соуаніс захистив докторську дисертацію, виконану у форматі коміксу.
У 2019 році у франкфуртському
видавництві вийшла друком графічна оповідь «Щоденник Анни Франк»
(відомий щоденник єврейської дівчинки, яка стала жертвою Голокосту), яку було
покладено в основу коміксу. Тут поєднано оригінальний авторський текст з
вигаданими діалогами та послідовними зображеннями.
Графічну літературу видають також і
шрифтом Брайля, зокрема, польська письменниця П. Кроліковська та ілюстратор Д.
Баум створили 11-сторінковий комікс про Другу світову війну «Нотатки з війни: Коли
розум спить». За допомогою
технології тифлографіки, розробленої для географічних карт для людей із вадами
зору, надруковано текст та ілюстрації до видання. Укладачі зауважували: «Кожен
малюнок і коміксовий блок також оснащені аудіозаписом, як це роблять, скажімо,
на виставках, у музеях і галереях».
Наведемо думку Г. Почепцова, «входження коміксів як окремого типу медіа подібне з входженням Інтернету. Виникає цілковито нове комунікативне середовище, що повністю відображає бажання споживача». Дослідник убачає в коміксах медіа технологію, котра репрезентує нові способи упаковування та доставляння сенсів. І хоча жодна медіа технологія не усуває глобальних проблем людства, та зате допомагає розв'язати їх за допомогою комунікацій.
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Трансформація коміксів за допомогою мультимедійних технологій
Інтернет-комунікація зумовила
поширення графічних історій у мережі, що дістали назву вебкоміксів або інтернет-коміксів.
У 1995 р. побачили світ перші
комікси, створені для мережевої аудиторії — Argon Zarkта Kevin and
Kell.
Вебкомікси, що мають формат мемів,
намальовані переважно схематично та мають низький художній рівень, проте є й
повноцінні графічні історії у цифровому форматі. У таких коміксах
використовують відео - та аудіо ефекти
для висвітлення додаткової інформації й імітації «занурення» в атмосферу подій.
Мультимедійні технології надали
можливість створенню коміксів, що назвали «інтерактивні графічні романи» або «цифрові
комікси». Яскравим прикладом
такого контенту є проєкт австралійського художника, письменника, вебдизайнера С.
Кемпбелла під назвою Nawlz (https://www.nawlz.com). Цифровий комікс поєднано зі звуковими ефектами та
анімацією. Автор пропонує читачам кілька варіантів взаємодії з текстом та ігровий
елемент (пошук певних предметів на зображеннях для розблокування подальшого
викладу роману).
А розробники графічного роману «Дракула»
із британського цифрового агентства Cyber-Duck
(http://www.draculacomic.co.uk) також пропонують читачам варіанти подальшого викладу
інформації, аудіо ефекти, анімацію, ігровий елемент, від якого здебільшого
залежить результат оповіді.
На офіційному сайті BBC (http://www.bbc.com) репрезентовано інтерактивний графічний проєкт про події Другої світової війни «Розкажіть мені ваші таємниці» («Tell Me Your Secrets»). Його особливість – це наявність фонової музики, інтерактивних мап, аудіо супровід певних частин графічної історії, можливість вибору варіантів розвитку подій.
Вівторок, 13 жовтня, 2020
Послідовне мистецтво:
від наскельного живопису
до візуального сторітелінгу
Графічний роман
Поняття «графічний роман» уперше було вжито у 1964 р. у статті
Р. Кайла. Поширення цього неологізму поступово
зруйнувало стереотип, що ця література призначена винятково для дитячої
аудиторії. До 1960-х років читання коміксів дорослими вважалось свідченням
низьких інтелектуальних запитів суспільства. Випуск у світ перших графічних
романів змінило не лише ставлення до коміксів, а й їхню сутність – теми,
сюжети, формат, обсяг, стиль ілюстрування. Американський художник і сценарист
В. Айснер не лише працював над створенням графічних романів, а й активно
популяризував їх. Так, у 1978 р. на обкладинці його книги «Контракт із Богом» («A Contract with God») було позначення – «графічний роман».
Також, художник теоретично обґрунтував поняття «комікс» і «графічний роман»,
увів термін «послідовне мистецтво» для тлумачення сутності графічної літератури.
Розвиток жанру відбувався і впродовж
1980-х років.
Так, у 1986 і 1992 рр. вийшов друком двотомний роман американського художника та письменника А. Шпігельмана «Маус: історія тих,
хто вижив» («Maus: A Survivor's Tale»), в якому йдеться про
Голокост. Несподівана форма осмислення графічно трагічних подій вивела жанр за
межі коміксу і ствердила його у сфері «серйозної» дорослої літератури. Вищезазначений
твір є єдиним графічним романом-лауреатом престижної Пулітцерівської премії
(1992). На сьогодні – це найяскравіший зразок жанру «графічний роман».
Слід наголосити, що
термін «графічний роман» не використовується ні в Європі (крім Британії), ні в
Японії, а різниця між поняттями, як зазначають філологи, «комікс» і «графічний
роман» лише формальна (більший об’єм, інший формат, краща якість паперу).
Розділились думки й серед українських дослідників. Так, О. Колесник
пропонує «називати «графічним романом» всі форми високоякісного коміксу, виданого
окремою книгою. А наприклад, О. Ісаєва наголошує, що у графічному романі, зображення
домінує над текстом, однак оповідь не зводиться виключно до розважальної мети. Мають
рацію й американські автори монографії «The Graphic Novel: An Introduction», обґрунтовуючи
відмінність графічного роману від коміксу з одного боку та мультфільму – з
іншого. Комікс і графічний роман об’єднуються графічним наративом, що дає
підстави відносити їх до графічної прози, а також вживати термін «графічна
література».
Отже, можна зробити висновок, що головна відмінність «графічного роману» від «коміксу» – це «серйозність» змісту – відображення соціальних проблем і особистих драм.
Послідовне
мистецтво:
від
наскельного живопису
до
візуального сторітелінгу
Комікс
Наша постмодерна цивілізація зі
словесної системи вираження думки починає надавати перевагу візуально-образній
формі її подачі, яка значно спрощує зусилля, необхідні для сприйняття
інформації, збільшення якої відбувається з неймовірною швидкістю. Іншими
словами, у ХХІ столітті людство орієнтується на візуальне засвоєння будь-якого
повідомлення. З’являються синтетичні жанри, які об’єднують в одне ціле
словесний та візуальний образ, створюючи різні модифікації, так звані, «imagetextу». Адже
зображення – це система, що вимагає від користувача значно менше зусиль,
позбавляє читача необхідності вникати в різні «нудні словесні описи». Звідси й
формується масив візуальної літератури. Такими гібридними формами, в яких
поєднується наратив словесний та візуальний є комікс та похідний від нього графічний роман.
Етимологія поняття «комікс» пов’язується із
комічним та комедійним (від латинського «comicus»). Осмислюючи поняття коміксу, як
виразника масової культури, науковці постійно намагаються визначити, що ж у
ньому стоїть на першому місці – словесний текст чи малюнок. Хтось надає
перевагу тексту, що ілюструється малюнками, оскільки зазначається, що комікс –
це «серія чорно-білих або кольорових розважальних малюнків, що ілюструє
розвиток сюжету, представлений мінімальним, здебільшого у діалогах, текстом». Хтось
робить акцент на обов’язковій наявності малюнків, розміщених в суворій
послідовності, але також, з мінімальним текстом.
Отже, сьогодні комікс позиціонується як специфічний різновид медіа, а питання про віднесення його до літературного чи мистецького артефакту залишається відкритим. Також, комікс розглядається в літературознавчій парадигмі як жанр масової літератури, яка останніми роками активно розвивається в напрямку елітарної. Слід зауважити, що довгий час до коміксу було ставлення як до «низького» жанру. Однак, починаючи із середини ХХ століття, комікс привертає все більшу увагу наукової спільноти. Про науковий рівень осмислення феномена коміксу/графічного роману свідчить поява у 2015 р. колективної монографія Я. Бетена та Х. Фрея «Графічний роман: вступ» (J. Baetens, H. Frey «The Graphic Novel: An Introduction») у видавництві Кембриджського університету.
З історії коміксу.
«Батьком сучасного коміксу» визнають Р. Топфера (США), який
уперше використав рамки для кадрів коміксу та взаємозв'язану комбінацію тексту
й ілюстрацій. Новаторство полягало в «розбиванні на частини, визначенні
послідовності, роботі над місцем і формою кадрів і тексту».
В історії становлення американських
коміксів виокремлюють чотири періоди: золоте,
срібне бронзове та сучасне століття. Золота
доба бере відлік від 1938 року, коли видавництво DC Comics випустило графічну історію про Супермена. У той період коміксисти (автори коміксів) активно створювали нових персонажів, попит на таку літературу постійно зростав, як і її наклади. Срібне століття розпочалося у 1950-х рр.
І позначилося зміною стилю ілюстрацій. Автори дедалі частіше порушували складні
моральні питання, а отже видавці орієнтувалися, насамперед, на дорослу
аудиторію. Бронзове століття тривало
від 1970-х до середини 1980-х рр. Сюжети були зосереджені на важливих
суспільних проблемах, як-от: вживання наркотиків, соціальна несправедливість,
расова дискримінація тощо. Таким чином, на думку українського дослідника
графічної літератури Б. Філоненка, комікси виконували соціальну функцію,
реалізації якої сприяв культ супергероїв.
Втрату гумористичного спрямування коміксів пов'язують із 1938 роком, коли у США з'явився персонаж Супермен. Наприклад, під час Другої світової війни доволі популярним був комікс про Супермена, який за сюжетом допомагав у воєнних операціях. Поява певного супергероя зазвичай відповідала настроям суспільства. Видавництво Marvel Comics (marvel з англійської «чудо») у 1941 році репрезентувало нового персонажа — Капітана Америка, якого цілеспрямовано наділили рисами справжнього патріота. До речі, у 2009 році, одна з найбільших корпорацій індустрії розваг у світі The Walt Disney Company купила видавництво Marvel за 4,24 мільярда доларів США. За часів Другої світової війни комікси за участі Капітана Америка, мали шалений успіх у дитячого і дорослого населення. У часи «холодної війни» та ядерної загрози комікси «протидіяли» паніці в суспільстві. Такі історії морально підтримували населення. На подальше становлення коміксу як мистецтва у світовому масштабі суттєво вплинула виставка «Комікс і оповідна образотворчість», що відбулась у Франції 1967 року. Втім, офіційне визнання коміксу відбулося в Америці 1969 року, коли одного з авторів звільнили від оподаткування. Комікси стали ефективним форматом засвоєння нової інформації від 1980-х рр., коли почали виходити друком навчальні комікси.
На теренах СРСР комікси використовували від 1919 року через неписьменність населення та з метою агітації. Графічні історії започатковано журналом для дітей «Мурзилка» у 1924 році. Дорослим адресували короткі комікси через журнал «Крокодил», намагаючись у такий спосіб запобігти алкоголізмові, хуліганству тощо. Під час Другої світової війни лаконічні й виразні графічні історії слугували потужним інструментом пропаганди, що допомагав засуджувати нацистський режим і прославляти радянський. У повоєнний період комікси стали символом буржуазного ладу, їх критикували за пропаганду насилля, хоча «ідеологічно правильні» графічні історії побачили світ у журналах «Юний технік» і «Веселі картинки».
Вівторок, 9 червня, 2020
П'ятниця, 15 травня, 2020
Вівторок, 28 квітня, 2020
Учасники діляться на декілька команд. Завдання команди полягає в тому, щоб якомога краще розрекламувати книгу. Головне, що команди отримують однакову книгу. І за окремий проміжок часу їм треба показати уміння представити цікаво книгу і донести до глядачів свої емоції та почуття від прочитаного.
Понеділок, 2 березня, 2020
Четвер, 09 січня, 2020
Понеділок, 09 грудня, 2019
Понеділок, 07 жовтня, 2019
Вівторок, 02 липня, 2019
Барт Моеяерт, приймаючи привітання після
вручення престижної премії, в одному з інтерв’ю, зазначив:
«Я… кажу, що Астрід Ліндгрен – моя бабуся. Вона дуже
багато значить для мене, і я не можу описати, що це означає отримати цю нагороду». «Це майже сюрреалістично. Я вже читав Астрід Ліндгрен, коли
мені було сім-дев'ять років. Я –
наймолодший із семи братів і «Діти з Буллербун» були подібні до моєї власної
сім'ї» (український переклад книги А. Ліндгрен «Ми усі з Бюллербю», інший варіант «Усі ми — діти з Бюллербю» (шведською – Alla vi barn i Bullerbyn).
Середа, 10 квітня, 2019
Книги Барта посідають
самодостатнє місце у світовій літературі. Кажуть, що читати їх нелегко, бо з
кінематографічною безпосередністю змальовує стосунки у кризовій точці.
Вівторок, 5 березня 2019
У чому ж унікальність малюнків художника?
Про становлення художника.
Про творчість художника.
Середа, 20 лютого 2019
Четвер, 13 грудня 2018
Середа, 18 липня 2018
Перелік окремих українських проектів,
що зібрали кошти за допомогою краудфандинг-майданчиків
Про підбірку кращих краудфандингових платформ можна дізнатись тут.
Вівторок, 3 липня 2018
П'ятниця, 25 травня 2018
Субота, 5 травня 2018
Четвер, 1 березня 2018
форма масового заходу, на якому презентують саме ті книги, які можна вважати обов'язковою складовою іміджу сучасної дорослої людини чи дитини.
Понеділок, 15 січня, 2018
Середа, 20 грудня, 2017
(від англ. be well – гарне самопочуття) – концепція здорового способу життя, заснована на поєднанні фізичного та ментального здоров’я, правильного харчування, розумних фізичних навантажень та відмови від шкідливих звичок. Можуть бути – велнес-бесіди, велнес-поради, велнес-зустріч з представниками чи прихильниками даної концепції тощо.
захід, спрямований на просування здорового способу життя. Запропонуйте юним користувачам, які займаються спортом або люблять спорт, фізкультуру розповідь про вуличні види спорту (воркаут, паркур тощо). Переконайте, що займатися спортом просто – потрібне лише бажання. Запросіть тих, хто володіє таким видом спорту або ж знайдіть цікаве в Інтернеті про таких людей.
Мета проведення слему - зацікавити читанням якнайбільше краян.
Поетичне змагання, що проходить в декілька етапів, в яких поети в алфавітному порядку виходять на сцену і читають свої вірші, отримуючи за це деяку суму балів від непрофесійного журі.
Понеділок, 21 серпня, 2017 рік
Значення, розуміння і дії флеш-мобу миттєво підхоплено молодіжним середовищем у різних країнах світу. Є багато видів флеш-мобів, спеціальні словники для учасників акцій.
Даний огляд можна використати і для заходів з відвідувачами. Адже це здебільшого рух юних. Зверніться до нету і знайдете чимало детальної інформації про флеш-моб та безліч фото.
За останні роки термін або словосполучення сторі-тайм часто зустрічається у професійній сфері, у веб-просторі.
У навчально-виховних та інформаційно-культурних закладах – це один із засобів формування і виховання любові до читання, орієнтований на проведення циклу заходів з книгами. Зазвичай вони доповнюються веселими танцювально-музичними паузами. До них долучають і дітей, і дорослих.
Понеділок, 31 жовтня, 2016 рік
Середа, 12 жовтня, 2016 рік
Четвер, 29 вересня, 2016 рік
Четвер, 8 вересня, 2016 рік
Кліпове мислення
Нон-фікшн
за матеріалами http://profy.nplu.org/articles.php?lng=uk&pg=1980
П'ятниця, 1 липня, 2016 рік
Рекреаційна функція бібліотеки