середа, 27 листопада 2024 р.

 Про щорічну звітність бібліотеки

                                                         Практичні  поради

    Протягом багатьох років на нашому блозі висвітлюється щорічна діяльність спеціалізованих бібліотек для дітей та публічних бібліотек для дорослих області, що займаються обслуговуванням користувачів дитячого віку. У постах розповідаємо про напрацювання бібліотек, зафіксованих в інформаційно-аналітичних звітах роботи. Задля того, щоб якомога краще розповісти іншим про різноманітні бібліотечні події, програми, важливо, щоб діяльність закладу була якісно викладена. Як відомо, для цього існує бібліотечна планово-звітна документація. Пропонуємо вам, шановні колеги, пригадати/поновити або ознайомитися вперше (тим, хто приєднався до бібліотечної сім’ї), основні моменти звітування у щорічних інформаційно-аналітичних матеріалах. Представляємо цей пост для успішної діяльності ваших бібліотек.

Звіт діяльності бібліотеки за рік (у подальшому – Звіт/Річний звіт), як і План роботи на рік (у подальшому – План), є важливими складовими у системі управління – менеджменту і маркетингу – бібліотекою. Це – державні документи відповідно до номенклатури справ згідно Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Ці два документа бібліотеки мають тісний взаємозв’язок. Адже річне планування здійснюється на основі річної аналітики щодо виконаних/не виконаних завдань, вдалих та не вдалих програм/проєктів, причин, наслідків та подолання проблемних питань. І, таким чином, у наступному Плані роботи враховуються найкращі івенти та допускається менше прогалин, контролюється спроможність виконання завдань.

Річний Звіт готують на початку січня поточного року, хоча матеріали до Звіту бажано збирати/готувати протягом звітного року, з метою його ефективного інформаційно-аналітичного викладу.

Підготовлений Звіт має бути ретельно перевіреним, обговореним на нарадах у колективі, підписаний особою (прізвище, ініціали, посада), яка відповідає за складання Звіту і затверджений вищим керівництвом, якому звітує бібліотечний заклад.

Дата затвердження Звіту має бути завізована наступним роком. А План датується роком, що минув.

Річний Звіт має за мету дати всебічну характеристику діяльності закладу за рік, якість виконання планових завдань за усіма напрямами та широко розкрити вагомі докази непересічної ролі бібліотеки у спільноті.

Щоденник роботи бібліотеки – перший помічник при складанні Звіту. Тут, як відомо, фіксуються усі щоденні статистичні дані і заходи, проведені закладом, з їх ефективністю (кількісні, якісні характеристики заходу, місце їх проведення, відповідальний за захід, вікова категорія користувачів).

Звіт складається, практично, з 4-х частин – вступна, аналітична (дослідницька), інформаційна (текстова), заключна.

Вступ (до одного аркушу А-4) – це логічний, впорядкований виклад діяльності бібліотеки, у т. ч. структурних підрозділів, за рік. Тут йдеться про ключові напрями роботи, основні документи, програми, на які орієнтувався заклад протягом року і, навіть на ті, що не були заплановані; про реалізацію стратегічних завдань, над виконанням яких працював колектив; досягнення та успіхи; взаємодію з громадою, владними структурами, партнерами, мас-медіа.

Друга аналітична (дослідницька) частина (має займати 1 – 1,5 аркушів А-4).  Тут надається аналітична характеристика роботи бібліотеки. Це – основні кількісні показники, природа їх виконання/не виконання/перевиконання. Характеризуються інформаційні ресурси (фонди), новітні технології та їх використання, інформаційно-технологічні процеси та матеріально-технічна складова закладу. Полегшують сприймання аналізу графіки, діаграми, хоча це не є обов’язковою умовою.

Третя частина – текстова, в ній розкривається всебічне обслуговування користувачів – надання різноманітних послуг, реалізація заходів, програм, проєктів тощо. Однією з вимог до третьої частини є послідовне і конкретне викладання матеріалу, відповідно до розділів Плану роботи. Розділи Звіту виділяються «жирним шрифтом», а потім викладається відповідний до нього текст (форми заходів виділяйте курсивом). Розповідати чи не розповідати про будь-які бібліотечні заходи за певним розділом Звіту вирішує особа, що складає Звіт. Тобто, у Звіті важливо представити цікавий, неординарний і корисний досвід роботи, яким можна поділитись з колегами. Не перелік усіх заходів, а узагальнення найліпшого. Як приклад, про заходи: «бібліотекою організовано/оформлено 12 заходів/виставок (тематика). До найкращих можна віднести…». Вказати про ефективність заходів (кількість користувачів, залучених нових читачів, видача документів тощо).

Необхідно уникати: повторів про один і той же захід в різних Розділах Звіту; пояснень щодо історії виникнення міжнародних свят, народних традицій; часто вживаних слів на кшталт «весело», «гамірно», «цікаво» і т. п.; важливо прагнути до збагачення синонімічного ряду. Тобто, текст має бути написаний мовою зрозумілою не тільки фахівцям, а й будь-кому з відвідувачів.

Інформаційний Звіт, традиційно, закінчується коротким резюме – що вдалося і над чим буде працювати бібліотека в наступному році.

Оформлення Звіту – важливий його аспект. Треба пам’ятати, що Звіт – це діловий документ, тому й потребує належного оформлення: шрифт – Times New Roman;  кегль (розмір) – 14; міжрядковий інтервал – 1;   інтервал «після» і «до рівний 0;  вирівнювання тексту – по ширині;  кількість кольорів і шрифтів, при потребі, не перевищують 2;  мають місце – абзаци, виділення слів, речень (ж, к, п) та нумерація сторінок;  титульна сторінка не містить малюнків, фото і т. п.

Якісні світлини – ще один необхідний аспект Звіту. Адже фото роблять його більш видовищним та доступнішим, так як ілюструють форму проведення заходу, його читацьку, адресну аудиторію. Світлини (не більше 10-ти) подаються окремо від тексту у форматі jpg. Кожне фото має бути підписаним.

Також додайте до Звіту узагальнену Інформацію про роботу з користувачами-дітьми сільських/міських бібліотек ваших громад (обсяг – до 3-х аркушів А-4).

Підсумовуючи, констатуємо і пам’ятаємо, що призначення щорічного Інформаційно-аналітичного  звіту – це не тільки документальне підтвердження діяльності бібліотеки, а й створення і підтримка позитивного іміджу закладу в громаді та бібліотечній спільноті. Можливість зацікавити роботою бібліотеки потенційних відвідувачів, владні структури, спонсорів, партнерів, прихильників і волонтерів.



пʼятниця, 1 листопада 2024 р.

 Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024» 

Номінації  «Природа – джерело натхнення та краси»

Гаркуша  Марія

15 років,   м. Олександрія 

Щоб  зелений  колір  ніколи  не  поступився  сірому 

У маленькому селі на краю лісу жила дівчинка, на ім'я Олена. Вона була мрійливою та любила проводити час на природі. Щоранку, ледь прокинувшись, Олена бігла до лісу, де її зустрічав спів птахів і шелест листя.

Оленка з дитинства любила ходити до лісу. Ліс був для неї місцем магії та натхнення. Вона приносила з собою маленький мольберт, акварелі та блокнот, у якому ретельно малювала квіти та метеликів. Кожна квітка, кожен метелик, які вона малювала, здавалися живими, сповненими тепла та світла.

Одного сонячного ранку, коли небо було безхмарним, а птахи весело щебетали, Оленка знову вирушила до свого улюбленого місця в лісі. Вона обрала затишну галявину, де квітли незліченні різноколірні квіти. Відкривши свій блокнот, дівчинка почала малювати.

Пензлик завмер в її руці… Пригадалася історія, яку  нещодавно в класі розповіла новенька Галина.

У густому лісі, де дерева тягнулися до неба своїми міцними гілками, колись панувала тиша і спокій. Цей ліс був домом для багатьох звірів і місцем відпочинку для людей. Птахи співали тут свої мелодії, вітер ніжно шепотів крізь листя, а сонячні промені лагідно пробивалися крізь зелену завісу.

Поблизу цього лісу жила родина Левченків. Вони часто приходили сюди на прогулянки, збирали гриби та ягоди, слухали пісні птахів. Діти, Галинка та Максим, особливо любили цей ліс. Для них він був чарівним місцем, де кожне дерево розповідало свою історію.

Але все змінилося, коли почалася війна. Вибухи й постріли розривали тишу лісу, страх і небезпека прийшли на його стежки. Одного дня, коли Левченки прийшли в ліс, щоб сховатися від бомбардування, вони побачили, як усе навколо змінилося. Дерева були поранені осколками, птахи зникли, а замість них ліс наповнився звуками війни.

Левченки знайшли притулок у старій дерев'яній хатині, яка стояла глибоко в лісі. Вона була збудована ще їхніми пращурами й слугувала надійним укриттям. Мати Ірина кожного дня намагалася підтримувати дітей, готувала їм просту їжу з того, що знаходили в лісі. Батько Сергій виходив на пошуки води та дров, завжди ризикуючи потрапити під обстріл.

Одного вечора, коли родина зібралася навколо вогнища, вони почули звуки важкої техніки. Це були танки, які рухалися зовсім поряд. Сергій зрозумів, що залишатися тут стало небезпечно. Він швидко обговорив із дружиною план евакуації.

Вже через пів години Левченки вирушили вглиб лісу, подалі від фронту. Вони рухалися тихо, оминаючи небезпечні ділянки. Кожен звук змушував їх завмирати, кожен рух був обережним. Вони йшли годинами, поки не натрапили на старий схрон, який колись використовували партизани під час минулої війни. Це місце було сховане під землею і добре захищене.

У схроні вони змогли відпочити. Сергій зміг навіть налагодити радіо, щоб дізнаватися новини. Вони жили там ще кілька тижнів, поки лінія фронту не відсунулася далі від їхнього лісу.

Ліс більше не був таким, як раніше. Війна залишила свої рани на його тілі так само, як і в серцях Левченків. Але вони знали, що вижили завдяки своїй єдності і рішучості. Повернувшись додому, вони почали відновлювати своє життя і допомагати іншим. Ліс став для них символом стійкості та надії, нагадуючи про те, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло і зберегти людяність.

Оленку тоді дуже вразила ця історія, але  в останні дні вона її не згадувала. І ось тут у її улюбленому мирному лісі, де панує така тиша і спокій, ця сім’я переселенців стала перед її очима.

Вона згадала новини про вибухи, що знищують природу, про дерева, які перетворюються на попіл, і про метеликів, які більше не мають де жити. Оленка задумалася про ті місця, де зелений колір поступився сірому, де життя поступилося руйнуванню.

Ця думка наповнила її серце сумом, але й рішучістю. Вона вирішила, що не тільки буде малювати, але й робити все можливе, щоб захистити природу. Її малюнки стануть не просто відображенням краси, але й закликом до збереження цієї краси для майбутніх поколінь.

 

четвер, 24 жовтня 2024 р.

 Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»

Номінація «Моя Україна: з вірою в Перемогу»

Кравецька Юлія

16 років,   смт  Вільшанка

Покладу до «валізи життя» лиш сьогоднішній день,


Із собою візьму лише пляшку простої води,

Пересиплю на решето тисячі знаних пісень,

Залишу лиш одну «Ой у лузі червона калина».

З поміж тисячі мрій залишу перемоги лиш мрію,

Не залишу в наплічнику місця для горя й біди,

А тихенько в кишеню укину шматочок надії.

Загорну в полотнинку звичайного хліба шматок,

В сподіваннях залишу молитву для долі і неба.

Тільки думку «Тримаймось!» лишу з мільярда думок,

З нами віра і воля, а більше нічого не треба.

І назустріч прийдешньому ранку робитиму крок,

Побажаю усім, хто на фронті рятує країну:

Ви лиш тільки живіть: для батьків, для дружин, для діток!

Переможемо, знаю, бо в серці – лише Україна!

***


Якби настав, нарешті, мир,

 

Якби настала Перемога,

Я б із найвищих в світі гір

В ту ж мить звернулася б до Бога.

Я попросила б за живих

І відмолила б я померлих,

Згадала б поіменно всіх,

Нічого б в пам’яті не стерла.

Бо за усе цінніш життя,

Своя земля, своя родина,

І чорне пекло – майбуття,

Коли втрачається дитина.

Не треба грошей і майна,

Бо все, тікаючи, лишаєш,

І за усе страшніш – війна,

І ще, коли своїх втрачаєш.

Коли, воюючи на смерть,

Хоробрі воїни вмирають,

Коли з-під ніг втікає твердь.

Але вони не відступають.

Я хочу так усе вмістить

У вірш оцей… та слів не бачу,

Ні, око в мене не болить…

Я просто ним від горя плачу…

Якби, нарешті, наступив

І мир, і наша перемога,

Я б обійняла всіх захисників

Як справжніх побратимів Бога…



понеділок, 21 жовтня 2024 р.

 Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»

номінація «Моя майбутня професія»

Лісовець Ярослав

16 років,  с. Виноградівка,   Компаніївська ТГ

Рій

З вулика вилетів рій.

Усі кричать: «Мерщій, мерщій!

Гукайте пасічника, щоб рій зловив

Поки кудись не полетів». 


А рій той крутиться, шумить

Дзижчить і вже кудись летить.

На дерево усівся рій.

Всі кажуть дідові: «Радій.

 

Радій, що рій цей близько сів,

А не далеко полетів.

Він вже нікуди не летить.

І можна тут його зловить».

 

Дідусь на грушу сам поліз.

Бджіл нерозумних шкода аж до сліз.

Вони його кусають, вони його гризуть.

А дід у рійницю їх хоче струсонуть.

 

Рійницю підставив

І грушу труснув.

Закінчив роботу

І радо зітхнув.

 

У вулик новий

Дідусь бджіл посадив.

Хай носять до нього

Цей мед запашний.

 

Радіє дідусь,

Безмежно щасливий і я.

Що дід мені передав,

Свої бджолярські  знання.

 

четвер, 17 жовтня 2024 р.

                                           Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

                                                          «Творчі канікули – 2024»

Номінація «І в кожному із нас живе філософ»

Стешакова Софія

16 років, м. Кропивницький

Промінь

Крізь хмари і біль пробивається цей промінь

Яскраво-сліпучо-сонячно-світлий.

І ще не пророщене, кинуте поле

Так свято у нього вірить.

Так свято, що навіть стає трохи лячно.

Де саме проходить межа безнадії,

Яка залишає застиглу нам матчу,

Що холодом літо завіє. 

І поки ітиме хронічний цей сніг,

І поки гримітиме це безголосся,

Ти пообіцяй пам'ятати цей гріх

Збираючи вкінці золоте колосся. 

Лютневий вечір

Б'ється вітер об шибки надії.

Б'ється разом із ним і гілля.

Знаєм: сонце узимку не гріє.

І однаково хочем тепла.

Хочем радості, хочемо світла,

Ну така вже природа людська!

Тільки ж сонце узимку не гріє.

А коли вже скінчиться зима? 

Вірш написаний у підвалі

У цій чорній кімнаті життя,

Куди зникає наша стресостійкість?

Ходимо по цій межі забуття,

І хтозна, чи чекає нас там вічність

І чи чекає хтось узагалі?

А може все життя то є чекання.

Очікування чогось, та...

Чого? Для чого всі сподівання? 

42 слова про час 

В цей день,

В цю мить…

Не завтра,

І не вчора…

Сьогодні.

Інше не важливо.

Думати про минуле?

Навіщо? Воно вже позаду.

Задумуватись про майбутнє?

Так воно ще не тут.

Навіщо

Ти будуєш

Повітряні замки,

Коли всі вони

Впадуть

В одну мить?

***

І ми знову йдемо по колу

Як мурахи які опинилися далеко від дому

Як пісня на репетиції хору

На одвічному шляху угору 

Ось це коло, як завжди немає кінця

І немає в нім жодних таємних дверцят

Немає жодного рятівника-гінця,

Що промовляє «і знову, і знову, і знову».

***

Зірки тьмянішають

І це не через вигорання водню

А через щільність атмосфери

Що забита пилом і СО

Світлу все важче пробиватися

Крізь кіптяву війн і стіни будинків

А воно все одно намагається подолати мільйони кілометрів

Аби розсіятися в атмосфері.

***

І світло пробивається крізь віти з очей ліхтарів

І куди ж нас цей дивний світ завів?

Де ми загубили себе, ідучи крізь сон,

Доки звучить на вустах alone, alone?..




понеділок, 14 жовтня 2024 р.

 Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»

Номінація  «І в кожному із нас живе філософ»

 


Дробот Вікторія
16 років,  м. Знам’янка

 

Травнева ніч

 

Під світлом вуличних ліхтарів чи під сяйвом зірок, дивлячись в синю темряву нічного неба, слухаючи тихий шум вечірнього міста, відчуваючи запах скошеної трави, мерзнучи від холоду темних вуличок, думаючи про тебе, мені тут краще ніж будь-де .

 

Сонячний сад

 

Якби міста були садами, а квіти — уособлення людських сердець. Весь світ би сяяв променисто-жовтим від нарцисів, що люблять лиш себе, та спраглих володіти усіма жовтих хризантем. А я б була кульбабкою в кутку, яку обходять ненароком зачепивши кущ троянди — єдиний закуток, що не увібрав у себе їдкої жовтизни та залишився мерехтіть червоним. Тільки вони відкриті до півмісячного світла, так само як до сонячного дня. Лише вони можуть кохати та ненавидіти одночасно, лишаючи колючі рани замість пелюсток троянд. Нехай сезон кульбабок і недовгий, але троянди вічний аромат лишиться спогадом духмяної весни, коли розвіюючи кожну крапельку любові лежала під корінням прекрасного куща троянд.

 

Гроза та шторм

 

Мій сум можна порівняти з чотирма довічними ув'язненнями, повішеними на підставну особу, ні в чому не винну людину, яка немає жодної влади над справжнім вбивцею. Цей сум нескінченний та несправедливий, він до болю продирає аж до кісток, і я вже не можу нормально сидіти — скручуюся від ваги, що тисне на мене не фізично, але вона все одно відчувається на тілі. Цей біль несправедливий, хіба я заслуговую цього за ту любов та доброту, що тобі давала, за ті мільйони разів, що не зважала на твій холод, за ті старання, хоч я і не з тих, хто старається? Це дістає мене о третій ночі, це мучить мене кожен день. Я так старанно намагаюся відволіктися, що здається ніби мені подобається моя робота. Я не можу впоратися з цим, здається я ламаюсь вже сотий раз, так і не дочекавшись своєї черги гоїтися.

 

Зоряне небо

 

Зірки, що відбиваються у вранішній росі, вони мов цукор, але, здається, зовсім не солодкі. Такі чарівні, обплітають руки, засідають у думках, світяться в очній зіниці, хоч згадуєш про них нечасто. На нічне небо дивиться лиш той, хто у звичайних днях шукає сенс, та так і не знаходить. Зірки дарують тобі щастя, почуття великого, надію, що десь там все краще, але правду ніхто ніколи не знаходить, і це найкраще. Для всіх вони різні, світять по-різному, відбивають світло від очей та відкривають новий світ, у твоїх думках наводять лад. Це ті зірки, що є ключем до спокою в тяжку годину, коли шукаєш тишу в голові, той закуток, де завжди добре й тихо, де живуть наші зорі мовчазні. Таку любов вони нам проявляють, якби ж усі так вміли чаклувать. Це ті зірки, які нам руки простягають, коли шукаєм спокою в душі. Вони безжальні поза межами думок, такі холодні, що аж опік залишають, але це все ще зорі, які нам сяють.