Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021"

Номінація 

«Природа – джерело натхнення та краси»

 

Бондар Аліна 

12 років

м. Долинська

Кропивницький район

Кіровоградська область

 

Буває так, що живеш собі та й живеш. І все ніби добре… А тут – раз, і все перевернулося.

Так сталося і в моєму житті. Але почекайте, почну все з самого початку. Живу собі у дружній родині, де всім подобається весело проводити час. Маю старшу сестру. Одного разу мама поїхала на роботу, а нас, дітей, залишила вдома. За старшу ж, звичайно, була Катя. Та у нас одразу з нею того дня щось не склалося, не дуже вже їй хотілося мене глядіти. Тож вона запропонувала погратися в «Піжмурки». Ховалася я, а Катя – шукала. Це вже зараз розумію, як вона шукала, сидячи в телефоні, але тоді… Заховаюся десь під столом і сиджу, не дихаю, а вона вдає вигляд, що шукає. А я вже й рада, що не знайде. Хованки були різні, але тут мені майнула блискавична думка заховатися до гардеробу. Тихесенько проминувши Катю, відхилила дверцята і швидесенько шмигнула туди. Одразу стало темно й моторошно. Та думка про те, що схованка надійна додала мені сміливості. Очі звикли до темряви, сіла вільніше, почала перебирати мамині сукні і тут до рук потрапило щось цікаве. У кишені старої кофтини лежала цукерка. «Оце так знахідка!» – подумала я, одразу кинувши її до рота. Але що це? Смак якийсь незвичайний… Якось усе закружляло навколо, стало прохолодно, і мої очі заплющилися самі по собі.

Прийшовши до тями, я оглянула все навкруги. Місцевість була незвичайною. Якісь невідомі істоти метушилися скрізь. Вони були настільки стурбовані своєю працею, що їм до мене не було ніякого діла. Зрозумівши це, я одразу вирішила обстежити територію. Та найбільшу увагу все-таки привертали ці незвичайні істоти. Когось мені вони нагадували, але кого?.. Ой, згадала, це ж звичайнісінькі мурашки. Але й не зовсім-таки звичайні. Їх розмір вражав. Напевно, що я б змогла осідлати котрусь із них та покататися верхи. «І чому вони такі великі?» – майнуло у мене в голові. Але що це? Навкруги і трава якась завелика, і такі звичні кульбабки повиростали вище голови… Ось тут уже мені зовсім стало зрозумілим: без магії ніяк не обійшлося. Що ж робити? Плакати? Тупати ногами? Ні! Потрібно діяти, не дарма ж я потрапила сюди.

Пройшовши вглиб «трав’яного лісу» мені відкрилася галявина, на якій працювали комахи. Одні – будували свій мурашник, інші – вчили малечу добувати сік з вишень. Найбільше мурах було задіяно у прибиранні прилеглої території, адже сліди присутності людей було видно скрізь: це – і рештки їжі на траві, викинуте сміття, зламані гілки, букет засохлих квітів, купа недопалків та розбитих пляшок. Мені стало моторошно, я підняла очі до неба. Несподівано промені сонячного світла засяяли дужче і я зажмурилася. В цей час почула, що хтось занадто наполегливо вже мене гукає. Відкривши очі, я побачила маму. Тут усе стало зрозумілим. Ховаючись у шафі, я міцно заснула з м’ятною цукеркою у роті. Величезні мурахи мені наснилися. Нічого незвичайного не сталося. Усе стало на свої місця.

На сьогодні пройшло уже досить багато часу, але та картинка зі сну ніяк не дає мені спокою. Враження від мурах у лісі все більше змушують задуматися про майбутнє. Мало не щодня ми чуємо з екранів телевізорів, читаємо в газетах, слухаємо у школі про збереження природи на землі, охорону лісів. Нас навчають правильно доглядати за рослинами, дотримуватися чистоти в довкіллі, дбати про лісові насадження. Розвиток науки з кожним днем вражає. Люди впроваджують нові винаходи в реальне життя. Все добре, але…

Йдучи кожного дня до школи думаю, що у моєму районі науковий прогрес місцями ще зовсім недосяжний. Чомусь людям набагато цікавіше викинути скляну пляшку посеред квітів на клумбі, зламати щойно посаджену берізку, зруйнувати той самий мурашник, ніж зробити щось корисне. І тут згадується незвичайна дитяча пригода. Пам’ятаю як тоді мене вразила наполегливість та відчайдушність невеличких істот, адже вони, такі малесенькі, можуть чинити опір нам, людям. Саме їх згуртованість може слугувати прикладом для нас, бо ж зламаний мурашник лагодиться комахами за лічені години, а ми не завжди можемо впоратися і за все життя. І тут постають питання, які ніяк не дають мені спокою: «Чому істоти, позбавлені інтелекту, можуть думати, а ми, люди, – не завжди? Чому комахи не шукають винних у скоєному, а спрямовують усі свої сили на врівноваження ситуації, а нам обов’язково потрібно знайти винуватця?»

Звичайно, покарання також має бути, але, можливо, трохи іншим. Можливо, краще показати власний приклад тим людям, які не завжди адекватно поводять себе в оточенні природи. Упевнена, що це дасть неабиякий результат.

Та починати все-таки потрібно з себе. Із свого підвіконника, на якому стоять вазони з квітами, з невеличкого садочка біля будинку, з дороги, по якій прямуємо до школи… зі своєї душі. Бо ж якщо там буде порядок, то і в оточуючому середовищі теж пануватиме лад. Результат не примусить нас довго чекати, бо ж щедрішого явища ніж природа нам годі й шукати. Її багатство обов’язково дасть нам здорове і щасливе життя, щедрість лісу вразить своїм різноманіттям. А ми повинні усвідомлювати це і пам’ятати, що все-таки ми – люди, у нас більше можливостей зберегти природу, ніж у тварин. Ми повинні дбати не тільки про своє задоволення, а й добре усвідомлювати, що природа – джерело натхнення та краси, скарбничка нашого достойного існування на планеті. Тож наше майбутнє – саме в наших з вами руках.

 

 

 Шановні колеги і відвідувачі блогу! 

В канун свята бібліотек і книги,

хочеться наголосити ще раз на тому, що

ЧИТАННЯ – це суцільні «ракети щастя»,

                                  як стверджують вчені. 

          А сьогодні, як і дорослі, так і діти, часто читають лише стрічку у Facebook чи Twitter. Якщо хтось з користувачів бібліотек чи ваших друзів не дуже любе читати чи «поглинаєте» одну книгу зі швидкістю «черепахи», перегляньте декілька науково обґрунтованих причин, чому потрібно змінити своє ставлення до книг та читання, що має просто неймовірну кількість плюсів.

Отже, дізнаємось та радимо усім «придбати» корисну звичку – читання.

Читання «вмикає» мозок

Іспанські вчені  довели, що читання стимулює наш мозок таким чином, ніби ви переживаєте прочитаний досвід у реальному житті. До прикладу, коли ми читаємо про корицю, то мозок «думає» ніби ви дійсно вдихаєте аромат цієї спеції.

В той же час французькі науковці з’ясували, що після прочитання певних виконаних дій (наприклад, «Павло кинув м’яч») тіло стимулює моторну кору, рухову частину мозку.

Література допомагає пізнати один одного

Читання дає унікальну можливість повністю зануритись в думки та відчуття іншої людини. За даними вчених, це може покращити соціальні навики людини та робить її більш співчутливою до інших.

«Якщо ви читаєте про генетику – ви дізнаєтесь щось про гени. Якщо ви читаєте художню літературу – ви вивчаєте людей, інших та самого себе» – вважає професор-емерит когнітивної психології університету Торонто (Канада) Кіт Оатлі. Вчений детально описав цей процес у своїй книзі «Такі речі, як мрії: психологія художньої літератур» (Such Stuff as Dreams: The Psychology of Fiction).

Книги – це каталізатор щастя

Вчені раніше довели, що пережитий життєвий досвід робить нас набагато щасливішими, ніж матеріальні речі. Нещодавнє дослідження, опубліковане у виданні Journal of Consumer Psychology показує, що продукти, які створені для покращення життєвого досвіду, такі як книги, є суцільними «ракетами» щастя.

В той же час дослідники Університету Північного Техасу з’ясували, що літні люди, які продовжують читати у зрілому віці, є більш задоволені своїм життям.

Читання зменшує стрес

Британські вчені з університету Сассексу (Великобританія) довели, що читання заспокоює краще, ніж прослуховування музики, прогулянка чи чашка гарячого чаю. Для того, аби зменшити стрес на 68% достатньо лише шести хвилин зосередженого читання. За цей час скорочується серцебиття та полегшується м’язова напруга.

Книги тренують мозок

Регулярне читання захищає від погіршення когнітивних здатностей (пам’ять, логіка, уява) у старості. За даними дослідження люди, які люблять читати, в 2,5 рази менше хворіють на недугу Альцгеймера.  

Вчені університету Еморі (США) з’ясували, що читання гостросюжетних книг-бестселерів активує ту частину мозку, яка відповідає за мови та баланс. До таких книг науковці віднесли «Помпеї» Роберта Харріса (стильний детективний роман в оригінальних античних декораціях), «Загублена» Джиліан Флін (роман-трилер),  «Голодні Ігри» Сюзанни Коллінс (перший роман однойменної трилогії) та «Жертва» Майкла Крайтона (нано-роман). Ці твори неодноразово отримували престижні премії в області літератури, а деякі обзавелися популярними екранізаціями.

Книга відкриває нам інший світ

Читання книг про Гаррі Поттера, в тому числі уривки, де йдеться про упередження стосовно ЛГБТ-спільноти та емігрантів, робить людей більш толерантними до представників цих соціальних груп. Про це детально описала у своєму дослідженні група італійських вчених, яке було опубліковано в журналі «Applied Social Psychology». Вчені із США також провели експеримент. Вони попросили добровольців прочитати емоційну історію про мусульманських американських жінок. Після цього піддослідні були менш схильні робити поспішні висновки про людину, дивлячись лише на її релігійну приналежність.

 Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021" 

Номінація «Моя майбутня професія!»  

Оганесянц Джульєтта

17 років

м. Олександрія

Кіровоградська область

 

Ще така коротенька стежка, але моя

Люди, при виборі спеціальності, орієнтуються на те, як сприймають її в суспільстві. Їм важливо, що вона може дати в плані кар'єрного росту та фінансового забезпечення, є вона престижною чи ні. І майже не звертають увагу на своє внутрішнє ставлення до зробленого вибору. На жаль, це реалії нашого життя.

Кожен з нас мріяв стати кимось у майбутньому. Хтось хотів бути космонавтом, а хтось – поліцейським. Після школи перед нами відкривається безліч доріг.

Майже половина життя людини проходить на роботі. Тож надзвичайно важливо правильно зробити вибір професії.

Як і для багатьох підлітків, вибір майбутньої професії для мене став справжнім випробуванням. Дуже хочеться не помилитися, обрати ту, яка буде приносити задоволення, позитивні емоції, приємне спілкування, буде надихати на все нові успіхи, спонукатиме до кар’єрного росту, самовдосконалення.

Насправді, той момент, коли перед тобою стає цей вибір – лякає. Я навіть у бібліотеці можу стояти близько години, обираючи, яку з книг мені варто прочитати, а зробити вибір, від якого буде залежати моє життя, набагато складніше. Книгу, яка мене розчарувала, я поверну на поличку і оберу собі нову, і не одну. Зовсім інша справа – з професією.

Ні для кого не є таємницею, що батьки дуже впливають на обрання спеціальності. Діти часто отримують тверду відмову, коли озвучують творчу професію, і це зовсім не рідкість. Рідні кажуть, що це неправильний спосіб заробляти гроші, і це – лише дитяча мрія. Вони стверджують, що треба бути реалістом і змушують обрати більш практичні професії: юрист, економіст, програміст.

Ніхто не заперечує, що рідні хочуть для нас (підлітків) якнайкращого, але відірвані крила не стануть шляхом до успішної кар'єри. Мрійливі, молоді й амбітні. Коли ще нам варто йти до цілі, як не зараз?! Перевчитися на економіста чи освоїти ще якусь професію людина може у будь-який момент, але коли очі горять, а серце кличе до якоїсь справи, варто дати собі шанс.

Я обрала свій шлях. Педагогіка. Ще така коротенька стежка, але моя! І варто сказати, що, якщо хтось наважиться стати на неї, то він має бути готовим присвятити усього себе дітям і школі. Вчитель – це не звичайне ремесло, це – стиль життя. Справжній учитель не просто проводить урок, він дійсно живе проблемами і бідами кожного учня, разом зі своїм класом радіючи успіхам і засмучуючись невдачам. Хороший учитель ніколи не пригнічує школяра авторитетом, він завжди готовий до діалогу.

Чи припускала я коли-небудь, що моєю роботою буде викладання, що я отримаю професію Вчителя? Ні. Я завжди казала, що ця праця занадто складна. Але так склалися обставини, що мені довелося подати документи до Педагогічного коледжу. І тепер я безмежно вдячна долі за те, що вона «підштовхнула» мене саме до цього навчального закладу. Я розумію, що від моєї подальшої діяльності залежить, яким прийде в доросле життя майбутній ветеринар, лікар чи, можливо, навіть президент. Саме тому моїм завданням буде не тільки передача знань, а й навчання учнів адаптуватися до суспільства, вміння жити з широко розплющеними очима, а не просто існувати.

По-перше, у мене завжди було і є прагнення пояснювати людям, особливо дітям, те, чого вони не розуміють. І, як говорять оточуючі, це виходить у мене досить добре.

По-друге, я сама відчуваю повагу і трепетно ставлюся до своїх вчителів. Я дуже вдячна їм за їхню увагу, терпляче ставлення до нас, учнів, студентів, і невичерпну енергію, яку вони витрачали на наше навчання.

Я впевнена, що працювати педагогом зовсім нелегко. Ця професія вимагає педантичності, вміння слухати і чути людей, взаємодіяти з ними, з урахуванням індивідуальності характеру окремо взятого учня (а їх часто не один десяток).

Гадаю, крім перерахованого вище, нічого не буде працювати, якщо займатися роботою без любові. Як би банально це не звучало, але саме щире ставлення до людей, учнів та дітей дає той потрібний результат, заради якого учні відвідують школи. І якщо моральні якості вчителя дійсно високі, а душа відкрита, він закладе в юному віці людині  найцінніші знання і моральні якості.

Я вірю в правило: «Займайся тим, до чого лежить душа …» і тому, з перших кроків мого навчання, намагаюся його дотримуватися. Вміти робити свою справу добре, «з душею» – це радість, а ділитися своєю справою – це щастя!  Справді, вірю в свою майбутню професію, в якій, на мій погляд, важливі організаторські здібності, вміння налагоджувати і підтримувати контакти з людьми, знаходити до своїх учнів індивідуальний підхід, бути тактовним і, безумовно, талановитим. Вірю – кожна дитина унікальна; потрібна особлива уважність, щоб побачити, розгледіти, не пропустити все краще, що в ній є, помітити перемогу, нехай навіть найменшу і дати поштовх до самовдосконалення.

Часто уявляю, як беру за ручку першокласника. У цієї дитини попереду величезне майбутнє, а зараз він поруч маленькими кроками тупотить, трохи соромлячись, назустріч першому дзвонику, першому уроку, першій літері, цифрі, реченню. Молодша школа сповнена мріями, сміхом безтурботного дитинства, а в дитячих очах виблискують вогники допитливості. Хіба це не чарівно?

Наше життя тісно пов'язане з життям школи. Саме в школі ми отримуємо основний багаж знань, умінь і навичок, які залишаються на все життя. Що значить вчитель? Що було б в житті, якби не було вчителів? Змінюється час, життя не стоїть на місці, в зв'язку з цим і роль вчителя, і вимоги до нього змінюються. Сучасним дітям необхідний учитель – друг, наставник, старший товариш, який здатний безкорисно дарувати любов, доброту і знання. Ніякі сучасні педагогічні технології не в змозі замінити щирість живого спілкування.

Я вірю, що здатна стати хорошим викладачем. Я зможу навчити дітей любові до оточуючого світу і допоможу їм розкрити свій внутрішній. В майбутньому я бачу себе вчителем молодших класів, оскільки саме ця професія дозволить мені реалізувати себе повністю. Я знаю, що вчителювання зігріє мені серце, і кожен день я буду приходити в школу із задоволенням. Зараз я роблю перші кроки до здійснення своєї мети і, закінчивши перший курс, можу напевне сказати, що Вчитель - це моє покликання!

 Твори переможців  обласного туру "Творчі канікули - 2021" 

Номінація «Моя майбутня професія»

Стратулат Олеся

12 років

с. Павлогірківка

Кетрисанівська ТГ

Кропивницький район

Кіровоградська область

Мене в дитинстві запитували: «Ким ти хочеш стати в майбутньому?». Це питання мене часто хвилювало і я почала замислюватись. І ось одного разу, дивлячись передачу по телевізору я, захопилася приготуванням їжі. Звичайно мене рідні похвалили за мої здібності, але я розуміла, що мені ще далеко до майстерного приготування. Я почала приглядатись, як готує мама і тьотя, яка працює кухарем в шкільній їдальні. І я зробила для себе висновки, що після закінчення школи поступлю на навчання в Бобринецьке ПТУ і освою професію кухаря. Мені дуже подобається в нашій шкільній їдальні: гарно й затишно, квіти на підвіконнях. Завжди привітна й усміхнена до дітей наша кухарка. Діти з великим задоволенням на перерві біжать в їдальню. Головне завдання кухаря – готувати не тільки смачну, але й поживну, корисну їжу. Недарма кажуть в народі: гарний кухар вартий лікаря. Але, щоб оволодіти всіма тонкощами мистецтва приготування їжі, справжній кухар повинен бути людиною, обізнаною з біологією, хімією, товарознавством, фізіологією та іншими науками. Кухарю потрібно мати творчу фантазію, щоб задовольняти смаки найвибагливіших клієнтів. Зараз з’являється  можливість відкривати невеликі кафе, кафе – закусочні, кафетерії, міні-бари. Людям подобаються такі заклади харчування, де їх привітно зустрічають та смачно годують, де вони відчувають турботу та увагу. Тому саме такий заклад не буде порожнім, його власник – кухар – майстер матиме постійний прибуток та моральне задоволення.

В майбутньому я мрію освоїти професію кухаря і розпочати власну справу з виготовлення та реалізації своєї продукції. Адже останнім часом, в зв’язку з хворобами, страви постачають через кур’єрів. У своїй роботі я мрію відновити приготування найдавніших страв, нескладних в приготуванні й висококалорійних. Каші склали суттєву частину народної їжі. Дуже поширені в Україні були страви з борошна, особливо варенички. Із печених страв найбільше цінувався хліб. Хліб був не лише предметом їжі, він виконував і символічну функцію в багатьох обрядах.

Для української кухні були притаманні овочеві страви. Найбільш популярною і улюбленою стравою був борщ, також поширеним був капусняк з квашеної капусти з пшоном. Борщ і капусняк готували щоденно, і на сьогодні – борщ готують майже щодня. Особливе місце в харчуванні українських селян займала картопля. Хоча вона з’явилася в Україні відносно пізно, з неї готували багато простих і поживних страв: тушкована, печена, смажена, варена у різних видах, оладки й деруни, кльоцки – ось далеко не повний їх перелік. Основний продукт українців – це сало. Його споживали як у сирому вигляді, так і печеним, смаженим, вареним, а також у вигляді заправок. Зі свинини готували печеню й душенину, зрідка голубці, з ніжок варили холодець, з голови робили ковбик. Споживали печінку та легені. Спеціальних рибних страв було мало. Нерідко в піст готували юшку зі свіжої, сушеної або в’яленої риби. З напоїв домашнього виробництва найпопулярнішими були узвари із сушених й свіжих фруктів. Квас відомий ще з часів Київської Русі, згадки про нього і у «Повісті временних літ». Пили також сироватку. Заварювали й пили настої цілющих рослин: м’яти, звіробою, чебрецю а також липовий цвіт, а то й просто – з вишневих чи малинових гілок. В майбутньому мені хотілося б, щоб українці ще більш прониклися любов’ю до минулого нашої неньки-України. Все, що в давнину споживали українці, на сьогодні є актуальним і дуже корисним. Тому, моя мета – вивчитися на кухаря.

 Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021" 

 

Номінація «І в кожному із нас уже живе філософ» 

 

Шабанова Вероніка

 12 років

с. Плетений Ташлик

Злинська сільська громада

Новоукраїнський район

Кіровоградська область

МАЙБУТНЄ…

Як стану доросла, у космос злітаю…

Спитаєте, що я від того чекаю?

Куплю десь на Марсі клаптик землі,

А жити я буду в своїм кораблі.

І серед просторів тих невагомих,

Напевно, знайду я нових знайомих.

Можливо, вони будуть схожі на мене,

А, може, і справді будуть зелені?

Разом спільну мову ми будем шукати,

Разом з ними Всесвіт ми станем вивчати.

Галактики, хмарності, зорі, системи,

Планети, комети і астропроблеми.

Звісно, хоч справа ця не проста –

Ми там побудуємо нові міста!

Ми навчимося робить атмосферу,

Сформуємо також нову гідросферу.

Буде життя на нових планетах,

Літатимуть люди туди на ракетах!

Можливо, для нас буде це порятунком,

Що космос нам стане можливим притулком.

Але якщо хочеш туристом літати,

То треба нам Землю разом рятувати!

Хай будуть відкриті далекі світи,

Та таку Землю нам ніде не знайти!

Бо лише у нас є безмежні простори –

Річки, океани, озера і море.

Зелені ліси і жовті пустелі,

Льодовики і гори, і скелі,

Квітчасті степи і буйні сади –

Такої планети нам не знайти!

Так, неймовірна наша планета,

Але є зворотній бік у монети…

Купи в морях, океанах сміття

В яких вже давно неможливе життя…

Лисі, безлісі вершини гірські

І переважно ландшафти міські…

Де дика природа? Де ті багатства?

Навкруг лишень наслідки від марнотратства…

Що пити збираєтесь? Як жити, люди?!

Біорізноманіття все менше усюди...

Ґрунти на межі... Біда в атмосфері...

Ще трішки, й зачинить природа нам двері...

Зміни у кліматі – не таємниця...

Очі відкрийте! Скоріш схаменіться!

Чи є у нас вибір? Він є завжди!

Те, що лишилося – слід вберегти.

Що ще можливо, те відродити,

Щоб не довелося десь на Марсі нам жити...