Твори переможців обласного туру «Творчі канікули – 2021»

Тримаймо кулачки за наших конкурсантів!

12 літературних творів юних земляків направлено до Національної бібліотеки України для дітей на розгляд Головного журі Конкурсу.

Знайомтесь, читайте, насолоджуйтесь, дивуйтесь, відкривайте нові таланти Кіровоградщини!

Номінація «Безмежний світ моєї уяви»  

Минько Неоніла

11 років

м. Знам’янка

Кропивницький район

Кіровоградська область

                                     День народження

Зустрілися у осінньому лісі старі друзі – білочка Хитрулька, бобер Барабулька, сова Мудра Голова, ведмежатко Потапко, лисенятко Руда П’ятка, вовченятко Сіра Лапка та зайченятко Пухнастик. Давненько вони не були разом. Влітку багато справ у звірят – тому не до розмов. Стільки треба встигнути, навчити маленьких дитинчат, а ж поки вони не стануть хоч трохи дорослими й не зможуть самостійно, без піклування, жити та підготуватися до зими. Так непомітно промайнули теплі літні дні.

Настав другий місяць осінній – багряний жовтень з золотавими листками на деревах та грибами осінніми духмяними. Погомоніли друзі про швидкоплинне літо та поділилися всіма новинами, що сталися у лісі. Усі пораділи зустрічі та лише зайченятко Пухнастик чомусь сумувало. І вирішили друзі розпитати, можливо щось сталося. Коли вони запитали, заплакав Пухнастик і розповів про маленьку дівчинку Нілочку, у якої сьогодні, 7 жовтня, день народження. Та болить у неї горло і зовсім не дихає носик, а так хочеться на своє народження з’їсти морозива та солодощів. Але не можна.

Замислилися звірятка, як же допомогти дівчинці. Та раптом сова Мудра Голова вигукнула:

 – А давайте підемо у гості до нашого чарівника – лісовичка Дивасика. Може він допоможе.

Підійшли друзі до будиночка Дивасика. Подзвонили у казковий дзвіночок. З чудернацької хатинки виглянула голова лісовичка. Усміхнувся Дивасик, відчинив дверцята і запросив гостей до будиночка. Раділи всі. Лише зайченятко не усміхалося. Помітив це Дивасик і спитав, що трапилося. Розповів Пухнастик у чому справа. Замислився лісовичок. А потім сказав, що знає як допомогти.

Зібралися купкою звірята і вирішили кожний зробити подарунок дівчинці. Білочка Хитрулька назбирала чарівних горішків, бобер Барабулька зірвав найчарівнішу квітку, яка була на середині озера, сова Мудра Голова знайшла найбільшу соснову шишку, лисенятко Руда П’ятка зібрало кошик грибів лисичок, вовченятко Сіра Лапка назбирало чарівних червоних ягідок.

А зайченятко Пухнастик та лісовичок Дивасик тихенько відійшли до Чарівного дерева із загадковими плодами. Вони довго про щось розмовляли, а потім підійшли до звіряток і Дивасик сказав:

– Ми вирішили з зайченятком дівчинці подарувати казкове морозиво, яке не холодне і можна його їсти навіть хворим дітям, а також чарівні ліки, щоб дихав носик. Не треба крапельки, а лише поласувати ліками з полуничним або малиновим смаком й хвороби, як не було.

Погодилися звірі з подарунками і вирушили до будиночка де жила маленька іменинниця.

Коли вони підійшли до будиночка то почули, як гірко плаче Нілочка. Подзвонили лісові мешканці у дзвоник і відчинилися дверцята, а на порозі стояла з заплаканими оченятами дівчинка. Вона здивовано поглянула на звіряток і на лісовичка.

Привіталися лісові жителі з маленькою принцесою, а вона у відповідь усміхнулася. Сліз, як і не було. Раптом на небі заблищало сонечко і навкруги заграла чарівна весела музика. І тут настала черга подарунків. Кожне звірятко підходило, вітало з днем народження дівчинку і дарувало подарунок. Підійшли до іменинниці і Пухнастик з Дивасиком й подарували кумедну іграшку з Чарівного дерева, дивне морозиво та незвичайні ліки. А потім були повітряні кульки і величезний торт. Всі танцювали й веселилися і навіть зовсім не боліло горло і носик дихав.

Подякувала Нілочка всім за такий незвичайний день народження. А лісові друзі пообіцяли кожного 7 жовтня приходити до дівчинки у гості.

Вогонь у лісі

У далекому і таємничому лісі жив лісовичок на ім’я Дивасик. Такий собі добрий і веселий господар лісу. Був він невеликого зросту тому й хатинку побудував собі маленьку. Змайстрував ліжечко м’якеньке – з моху, шафу з дерева, стільці та столика з очерету. На віконечка поставив горщечки з чудернацькими квітами, а над дверима повісив дзвіночок. Гарненька хатинка, що й казати. Ранком майже завжди у віконечко хатинки заглядало сонечко і промінчиками будило Дивасика.

Багато друзів було у лісового господаря. Це й білочка Хитрулька, бобер Барабулька, сова Мудра Голова, ведмежатко Потапко, лисенятко Руда П’ятка, вовченятко Сіра Лапка та найрідніший товариш – зайченятко Пухнастик, веселунчик і пустунчик та улюбленець усіх звіряток. От саме для нього, кожного року, Дивасик завжди варив варення з кульбабки, яке так подобалося Пухнастику. Всі звірі в лісі жили дружньо й поважали лісовичка.

Та якось одного сонячного ранку трапилась страшна подія, яка об’єднала ще більше друзів – звіряток та лісовичка. Крізь сон Пухнастик почув невідомий звук, неподалік хатинки. Наче хтось гукає на допомогу. Зайченятко вибігло на пагорб й з острахом побачило, як у далечині лісу палає вогонь. Пострибало злякане зайченя до свого друга Дивасика і розповіло про те що, щось у лісі негаразд.

Побігли разом вони до палаючих дерев, а там вже багато зібралося звірів і птахів. Всі кричать і плачуть. Не знають як загасити вогонь. А полум’я все далі й далі. Прохають лісові мешканці Дивасика про допомогу. Тільки він, вважають, допоможе своїми чарами. Усміхнувся лісовичок та й сказав, що треба рятувати ліс, власними силами.

Стали звірятка, хто як міг приносити воду, поливати вогонь. Потихеньку полум’я стало згасати, а Дивасик виглядав із-за дерев і посміхався.

Лісові жителі зраділи, що згасло полум’я і зморені та щасливі присіли відпочити.

А де ж Дивасик подівся? Немає ніде казкового лісовичка. Допоміг тихесенько звіряткам і зник. Нехай думають всі лісові мешканці, що саме вони разом згасили вогонь власними силами, а чаклунство тут ні до чого. 

Карантин у лісі 

Ура! Ура! Ура! Весна! Весна! Весна! І хто ж це там так голосно співає на весь ліс? Ага!Та це ж зайченятко Пухнастик! Біжить, підстрибує усіх мешканців запрошує на галявину. Як же не радіти, Весна завітала. В цьому році вона тихенько приїхала  на своєму зеленому Феррарі вся у смарагдовому вбранні. З розкішною зачіскою.

Радісна та сяюча з’явилася Весна-красунечка на головній галявині лісу. Посміхнулася! З усіма привіталася.

– Доброго дня! – привітався з посмішкою на всі у нього існуючі зуби і Пухнастик. Адже чемні та виховані звірятка завжди бажають здоров’я та доброго дня, вечора або ранку. Це правило зайченятко знало з самого дитинства (це для тих, хто забуває побажати здоров’я).

Повибігали і звірятка, і пташки зі своїх будиночків обіймаються, вітаються. Всі до галявини поспішають. Вже тепло, сонячно. Так розпочиналася весна. Було це на початку березня. А потім усе пішло у житті якось не так, як завжди.

З’явився оцей нікому не відомий Коронавірус … і все.

Одного звичайного ранку прокинулося, як завжди, зайченятко і почуло новину, що отаке лихо дивне з’явилося у їхній країні. Заплакало, бо трохи злякалося, ну, зовсім трішечки. Та як завжди, чи то у радісні, чи то у сумні хвилини, зателефонував він до свого старшого друга Дивасика. Вислухав його лісовичок, заспокоїв. Бувають різні ситуації в житті. Й радісні, й сумні.

Замислився Пухнастик. Ой, ой, ой, та як же так, що ж це він буде робити без своїх друзів, без своєї Лісової школи. Це ж неможливо?! Як же так! Що, ну що ж робити? Кошмар і тільки! А тут по «Вайберу» вже пишуть друзі лісові, також хвилюються. Як же без них школа, а як же вони без улюблених вчителів? Прочитав усі повідомлення вуханчик…

Та можливо нічого страшного й немає!?

І почалися трудові будні карантинного життя лісового люду. Ну, начебто і нічого… Але сидіти у будиночках і нікуди не виходити малятам важко, як же ж тільки важко. Начебто і зв’язок налагоджений, і інтернет працює... Сама Весна Красна контролює його роботу. Навіть сама надсилає уроки-розминки і різні веселинки, щоб хоч якось підняти настрій школярикам. Турбується.

Дистанційне навчання у Лісовій школі також спочатку налякало маляток-звіряток. Та нічого, звикли вже. Але все ж таки кортить гуляти з друзями, кортить поглянути на лісову галявинку з різними дитячими атракціонами, кортить збігати на подвір’я школи. Але не можна.

Сумувало якось одного дня зайченятко. І сонечко заховалося, і хмарки сірі набігли. Пейзаж у вікні зовсім нерайдужний. Все надоїло. Зовсім все надоїло. Ну зовсім настрій відлетів кудись. А тут відеовиклик. Бобер Барабулька неначе почув сумний настрій товариша і вирішив поцікавитися чим займається його друг. Як же зайченятко зраділо такому дзвіночку. Спочатку поділилися один одному про уроки та різні інші теми обговорили. А потім вуханчик сказав, що уроки зробити він зробив, а от урок праці, ну ніяк не може виконати. Необхідно йому зробити на урок праці вишиту серветку, а голку в лапках навіть не тримав ніколи вуханчик.

– Нічого страшного, – заспокоїв Барабулька. Я буду розповідати, що і як робити. Я вмію добре шити,вишивати та навіть в’язати. Я майстер ще той!

Заправляєш необхідного кольору нитку у голку і починаєш з куточка в куточок нитку протягувати. Хрестик сам виходить. Головне – робити це неквапливо, повільно й охайно, а то нитки можуть заплутатися.

– Все, все, все! – вигукнув Пухнастик. Перший рядочок жовтого кольору я зробив. Це вже мені вдалося. Ти – просто геній Барабулька!

– А ж тут подзвонила білочка Хитрулька.

– І почала теревенити. І про все, і від разу.

– А уроки я вже зробила і навіть вишила хрестиком. А зараз малюю натюрморт. І про те, який смачнючий кекс сьогодні зробила. Хочете поділюся рецептом? Він такий смачний, що навіть за вуха не відтягнеш. Ось слухайте мій рецепт: борошно – 1,5 стакана, цукор і вода – по 1 стакану, олія – 5 столових ложок, сода, ванільний цукор, оцет – усе по 1 чайній ложці, 1 дрібка солі та 3 столових ложки какао. І – у мікрохвильову піч на 1хвилину 30 секунд. Смакота. Десертик до чаю готовий. Ну все, пока. До завтра. До зв’язку на уроці.

– Білочка малює, бобер читає, а чим же мені зайнятися? Як же мені відпочити? Я ж добре попрацював час і відпочити. Стрибати не хочеться. Малювати не хочеться. Навіть розмовляти ні з ким не хочеться. Буває й таке. Набридло усе. Зіграю мабуть на фортепіано музику. Може настрій повеселішає. – Пішов Пухнастик до своєї музичної кімнати. Залунала музика то сумна, то весела. То швидка, то повільна. І все – наче не було поганого настрою.

– Мабуть піду тепер до кухні та й зроблю смачного десерту. – А там вже й книжечку захотілося дочитати. Оченятка самі собою закрилися. Спатоньки пора. Завтра знову настане новий день, а його треба зустріти з гарним настроєм. Як у народі кажуть «як зустрінеш день, так і проведеш його».