середа, 22 вересня 2021 р.

 Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021" 


 

Номінація «Далі буде? Ні, «далі» - вже є!»

Коваліцька Яніна

13 років

м. Олександрія

Кіровоградська область 

 

«Далі буде? Ні, «далі» - вже є!». Як оптимістично і, водночас, песимістично звучить цей вислів! Я не змогла не помітити протиріччя, виникло багато думок. Дійсно, фразу можна розуміти по-різному. Я пояснила її для себе так: «Не варто гадати на майбутнє, а треба робити це зараз».

Давайте зізнаємося, що у кожної людини були такі справи, які хотілося відкласти на майбутнє, підкріплюючи це фактом: час ще є і можна нікуди не поспішати. Звісно, якщо ця справа – приготування індички, то відкласти її на потім можна. Але, якщо це стосується якихось глобальних питань, таких як сортування сміття, браконьєрство, викид отруйних речовин у воду, знищення природи, то треба зупинитися та подумати, що, зробивши такі речі зараз, майбутнього можна і не дочекатися.

На жаль, люди звикли постійно усе відкладати, переносити на потім. Учні відкладають уроки на потім, студенти – на останню ніч перед сесією, дорослі просто відкладають: так, потім! Усе так печально... Адже робити доведеться, але вже з більшими труднощами, нижчою працездатністю.

Я впевнена: терміни, які людина сама собі визначає для виконання роботи, повинні завжди виконуватися. Тоді не цікаве перетворюється в цікаве, на душі радісніше, та й самооцінка зростає. А ще – можна уникнути сумбуру, який виникає від нагромадження невиконаного чи недовиконаного.

Не варто забувати: будь-яке «завтра» перетворюється в «сьогодні», а «сьогодні» перетворюється на «вчора». І тоді ти знову і знову нічого не встигаєш!

Добре, якщо від твого запізнення ніхто не постраждав. А якщо мова про лікаря, який вирішив зайти до хворого в реанімаційну палату пізніше, після чаювання?..

Дуже нервую, коли страшні трагедії пояснюються двома словами – «людський фактор». Не догледіли, не перевірили, не вияснили, не знали…

Про такі випадки часто пишуть письменники. У книзі Максима Кідрука «Де немає Бога» Боїнг упав у горах, теж по цій же причині – технічний працівник недостатньо приділив уваги обробці крил літака, і все – авіакатастрофа. І далі уже нічого не буде, бо далі уже є. То чи все було в руках божих? Чи, може, в руках пілотів?

Що вже й говорити про Чорнобильську трагедію? Саме наслідок людського фактору – помилка чи навіть злочинна халатність – спричинили жахливу аварію на атомній електростанції.

І тут мені в думки приходить оповідання Олександра Жовни «Маленьке життя»… Хлопчик Пилипко, сирота, який живе при монастирі, має талант до малювання і надзвичайно добре серце, вміє глибоко відчувати чужий біль і без зайвих обдумувань готовий до самопожертви. Дізнавшись, що до монастиря привезли тяжко хвору дівчинку, і побачивши її неймовірно гарні, великі сині очі, але такі сумні й байдужі до всього, Пилипко намалював ікону святого великомученика цілителя Пантелеймона, а потім стояв під вікнами келії і молився за життя дівчинки, не відчуваючи «… ні холоду, ні морозу, що щипав його за обличчя, кусав затерплі почервонілі пальці, що відчайдушно вчепилися за дощечку з святим». Він вимолював життя дівчинки, жертвуючи своїм, ні хвилинки не думаючи відкласти усе на потім чи довіритися долі. І вимолив, ціною свого життя. Дівчинка одужала.

Доброта – це порятунок людства, життєвий дар, це те, що може врятувати кожного у тяжкі часи. То чого ж потрібно було на такій сумній ноті, смертю Пилипка, закінчувати оповідання? Мені хотілося б бачити зовсім інше.

Пилипко своїми молитвами та власноруч намальованою іконою Святого Пантелеймона-цілителя рятує життя дівчинки, стає її кращим другом. Вона одужує і їде до Франції, де живе.

Проходить 15 років, і доля знову зводить Пилипка з юною француженкою, у тому ж монастирі. Вони годинами можуть розмовляти, їхні душі тягнуться одна до одної, але Пилипко – чернець, він відмовився від світського життя, і присвячує себе служінню Богові. Згодом він стає єпископом Пилипом, якого усі поважають і тягнуться до нього як до людини з надзвичайно доброю душею, глибоким розумом, бажанням розрадити і допомогти у скрутні часи.

Француженка з великими, неймовірно красивими блакитними очима, часто навідує єпископа Пилипа як свого духівника, наставника, найкращого друга та «лікаря душі», ділиться своїми духовними потребами, коли є відчуття внутрішнього браку душевної розмови та розради, сповіді, причастя.

Тож, «далі» – вже є…

Немає коментарів:

Дописати коментар