Вітання із Всеукраїнським
днем
бібліотек!
Блог науково-методичного відділу Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка
неділя, 29 вересня 2024 р.
У Всеукраїнський день бібліотек вітаємо
усіх бібліотечних працівників і прихильників
бібліотечних закладів
літературним твором.
Оповідання – зі сторінок журналу «Бібліотечний форум: історія,
теорія і практика» рубрики «Літературна сторінка» – публікувалось ще у 2017
році у 2-му числі. Та читаючи, не відчуваються роки, а є розуміння значимості
окресленого і майбутнього.
Авторка – Ірина Філон, завідувачка відділу обслуговування бібліотеки Бердянського державного педагогічного університету.
Виклик майбутнього
«У Арнольда Тойнбі [Арно́льд Джо́зеф
То́йнбі – видатний англійський історик, філософ, соціолог, один з розробників
цивілізаційної теорії] є теза виклику та відповіді.
Якщо цивілізація вистоїть у боротьбі з катастрофами, вирішить системні проблеми
розвитку – вона має своє бачення майбутнього. Вона виживе і розквітне.
Бібліотека, як
цивілізований ресурс, завжди римувала себе з вічністю. І зараз, здається вперше
в житті, бібліотекарі відчувають вулканічний гул технологічних потрясінь.
Пустіють читальні
зали, термін «культурні цінності» дедалі частіше змінюється просунутими «базами
даних». Твоя власна дитина не відривається від гаджети, а шкільні вчителі,
здається, вже змирились з «коміксами» замість хрестоматій.
Отже виклик. А що у
відповідь? Милі тітоньки в білих блузах? Купка модних детективів, куплених
часто за власні бібліотечні кошти? (аби тільки ходили). Розпачливий плакат:
«Любіть книгу – джерело знань!».
Нам, книжникам,
здається, що такого не було ніколи. Що мурашина цивілізація мереж, світ, що не
потребує культурної, розвиненої особистості, вже стоїть на порозі.
Дивно, але щось
подібне, здається вже було. Спробуєм уявити собі почуття переписувача і хранителя
рукописних книг, що дожив до Гутенберга. Він бачить, як дорогоцінний текст
священного змісту, на переписування якого він поклав півжиття; розмножений на
тисячі копій, розлітається світом. Текст читають профани, розуміють погано, або
ще гірше – ігнорують, завертають у священні літери пиріжки. Кожен амбіційний
дурень може написати свою книгу і не бачитиме прірви між собою та творами
великих. Книги з великої літери стають просто книгами. Нашому хранителю, певно,
здавалось, що світ не витримає такої наруги, не витримає книга, не витримає
бібліотека. У відповідь на його розпач ми могли б сказати, що Книга не здалась.
Великий текст з недоступного замку сеньйора дійшов до кожної сільської хати,
але від того не перестав бути великим. Світ став динамічним і цікавішим, а
людина перестала бути людиною.
І твоя дитина, що не
відривається від гаджети, може саме зараз читає на ньому Шекспіра, Оруела або
Толстого.
Бібліотека живе
творчим обміном, полем дискусій, атмосферою інтелектуального спілкування. Саме
тому у Москві закрили бібліотеку української літератури і заарештували
директора, заборонили проект «Відкрита бібліотека» у Санкт-Петербурзі. Мертві
хапають живих.
А нам треба зберігати спокій і не впадати у відчай. Варимо каву, читаємо вірші, дружимо з письменниками, вислуховуємо кожного, працюємо відповідально. У нас все буде добре».
Тож віримо у
найкраще і знаємо,
що так і буде!
Зі святом Вас,
шановні колеги й
колежанки,
святом
книги, бібліотеки і бібліотекарів
!
Успіхів
у
всіх наших справах і починаннях
!
пʼятниця, 27 вересня 2024 р.
Всеукраїнський дитячий літературний конкурс
«Творчі канікули – 2024»
номінація «І в кожному із нас уже живе філософ»
ЧОМУ?
«Благослови, Господи, дітей наших, своєю безмежною Божою любов’ю. Проводь і направляй їх на правильну життєву дорогу. Твоя любов, Господи, ніколи не минає. (Молитва матері за дітей).
Частина І
Серед чорного безмежного
простору, безлічі зірок, галактик, планет, комет, космічного пилу пролітає
малесенька сяюча блакитна перлина – планета Земля. Це наша домівка, наша
колиска, Мати всього живого.
Прекрасна, неповторна з
безліччю чудес наша Земля.
А ви знаєте адресу, як
нам не загубитися в безмежному просторі? Ось раптом захочемо навідатися до
сусідніх зірок! Тому потрібно знати, де ми живемо: «Сонячна система,
галактичний рукав Оріона, галактика Чумацький Шлях, Місцева група галактик,
скупчення Діви, надкупчення Ланіакея, комплекс надскупчень (галактична нитка)
Риб-кита».
Бач, як заховали нашу перлину від різних космічних капостей. Щоб життя розвивалось, вирувало різнобарв’ям. Щоб люди, створені по образу Божому, жили без страшних катастроф. А ми? Ми, людство, як цінуємо цей дар Божий, дар Природи? Як дбаємо про свою Землю? Про все живе? І найголовніше, як про себе дбаємо? На які такі благородні справи витрачаємо свої здібності, життя? Чого прагнемо досягти як цивілізація, як людство? Можливо, ми єдині на всю нашу Галактику. Як збережемо нашу неповторність і унікальність? От і перше питання…. чому? Чому не вміємо цінувати свою природу?
Частина ІІ
Планета Земля, Північна
півкуля, Україна. Десь в центрі країни, в малесенькому містечку. Спекотний день, середина літа. Старенька
бабуся з хлопчиком років дванадцяти купує букет квітів. Вони повільно йдуть
алеєю, де на банерах портрети чоловіків. Молоді й трохи старші. У військовій
формі й у звичайному одязі. Єднає їх одне – вони загинули. Загинули на війні.
Загинули чиїсь татусі, сини, чоловіки. Чиясь опора й надія. Хлопчик і бабуся
підійшли до одного з портретів. Це дядечко Олексій. Простесенька футболочка, сумні очі. До болю, до крику рідне обличчя. А поряд портрет
сусіда, це тато Ганнусі. А ще он там тато шкільного товариша. І ще багато
знайомих і незнайомих чоловіків.
Жоден психолог, жоден
дорослий не може дати відповіді на запитання:
–
Чому?
Капають рясні сльози на букет квітів. І десь високо в небесах звучать пронизливо сурми безсмертної і вічної мелодії Чарльза Айвза. «Чому»? Питання без відповіді…
Частина ІІІ
Людству було дано великих
вчителів: Будда, Мухамед, Ісус. Всі вони проповідували любов до ближнього. Ми
ведемо відлік часу від народження Ісуса Христа, сина Божого, який пожертвував
своє життя за гріхи людей. Його Нагорна проповідь мала б слугувати незамінним
правилом, законом, за яким повинні жити люди. Та ні ж бо!
Протягом 2000 років не
було жодного дня без війни. Жодного дня! Прогрес. О, так! Спочатку вбивали
камінням і палками. А нині досягли прогресу: за лічені хвилини з блакитної
перлини може залишитися космічний пил.
Війна під різними
гаслами. Суть одна – людина вбиває людину. Римська імперія воює з варварами.
Варвари з Римом. І в той самий час – одне з одним. Цар Дарій, Чингізхан,
Олександр Македонський. Середньовічні Хрестові походи на мусульман … І навпаки.
Сторічна війна. Рицарі. Наполеон. Перша світова. Гітлер, Сталін, Путін і т. д.
А ще диктатори Китаю, Японії та інших
країн…
Все, що одні будували,
створювали, писали музику, картини, геніальні романи, вірші, – інші руйнували й
палили. Ти з рівнин, а ти з боліт. Ти білий, а ти чорний. Ти з чубом, а ти
лисий… Причин безліч. Без кінця: расові, релігійні, територіальні. Вбивають і
вбивають. Послідовників Ісуса стає в рази менше, ніж вірних ідеям Гітлера.
І що цікаво. Поки люди ще
не виросли, тобто діти, всі досить мирно і злагоджено живуть. Та тільки
подорослішають… Наче якась хвороба. Вірус, напевно, з метеоритом звідкись
прилетів. На рівні ДНК роз’їдає незгірш
іржі.
У деяких дорослих є
імунітет. Наприклад, Януш Корчак. Лікар, знаменитий дитячий письменник, святий
всіх церков. Він разом з 200 сиротами
добровільно загинув у газовій камері, жертовно віддавши своє життя.
Розділив долю з нікому, здавалось би, не потрібними сиротами. Світова
знаменитість і сироти. Щоб дітям не було лячно самим вмирати.
Та такі герої не є
прикладом для наслідування. Жадібність і безумство заполонили світ. Людяність і
любов наче ніколи й не були в моді. Скоріше, це шлях мучеників і святих.
Скільки загинуло
майбутніх геніїв, скільки знищено добра. Який ми б мали зараз прогрес. Скільки
не відбулося звершень, не написано музики, віршів, не здійснено наукових
винаходів!..
Страждає Земля, гине все
живе. А людство все не може зупинитися у своєму безумстві. Це моє третє
питання:
– Чому?
Дорогі дорослі, отямтесь!
Скоріше винайдіть ліки проти цієї страшної хвороби! Ну як виховати в дорослих
емпатію? Врятуйте своїх дітей, свою Матір-Землю. Бо інакше дуже скоро зникне
адресат за такою чарівною, казково-космічною адресою: «Сонячна система,
галактичний рукав Оріона, галактика Чумацький Шлях…».
вівторок, 24 вересня 2024 р.
Всеукраїнський
дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»
Номінація
«Знайомтеся – це ми!»
Кушнір Дмитро, 12 років, м. Долинська
Всім привіт! Я – Дмитро!
Для друзів – Дімон, для
рідних – Дімулічка. Я перейшов до 7
класу. Навчатися люблю, а ще допомагати мамі, а ще зависати в ноуті. Моє
захоплення: космічні дослідження «он-лайн», зараз так модно, та читання пригодницьких
книг і коміксів. «Космічні дослідження» –
це моя уява, це мандри за допомогою ноутбука інтернет-мережею та читанням книг
про космос. Світ моєї уяви – це безмежний простір, де немає меж і кордонів. Це
місце, де можна творити все, що заманеться, де фантазія стає реальністю.
Я завжди мріяв злітати на космічному
кораблі до всіх об’єктів Сонячної системи. Іноді в цих фантазіях я був
капітаном, а часом науковим офіцером, але завжди любив подумки мандрувати до
цих дивовижних світів: планет, супутників, астероїдів, комет.
Включив свою уяву, заплющив очі й уявляю,
що стою у сучасному мегакрутому скафандрі, скажімо, на Венері, ось, мчуся над величезним
Місяцем, або пробираюсь крізь пояс астероїдів. На що це схоже? Що я відчуваю? Це
супер – мегакруто! Це кльово!
Всесвіт схожий на пазл, частини якого
розкидано небом, і чи є хтось, кому б не захотілося зібрати шматочки докупи?
Космічні пазли ніколи не закінчуються. Що більше досліджую, то більше
доводиться працювати над їх складанням.
Завдяки новітнім технологіям я пізнав, що
астероїди можуть мати власні супутники або, що всередині Урана утворилися
алмази, що на Марсі знайдено висохлі русла річок, що свідчить про те, що в
минулому його поверхнею текла вода.
У своїй уяві я вигадую, що зможу перевершити
природу. Я всесильна людина! … Але це зовсім не просто. Природа розумна … Та до
її послуг уся наука. У неї були мільярди років і мільйон мільйонів місць для
перевірки гіпотез. Зараз у нас важкі роки, у нас війна, але вона незабаром
закінчиться нашою Перемогою. Щиро вірю, що
наша Перемога зцілить нашу зранену країну і відродить її! Насправді, Сонячна система більш дивна, чим
я її міг собі уявити. Ці відкриття фантастичні і зовсім не схожі на те, що я
уявляв або на те, про що мріяв.
Чи вважаєте Ви, що вивчати космічний
простір нудно, адже він порожній і темний? Тоді пропоную вирушити разом зі мною
в захопливу подорож Сонячною системою, та ще й у цікавій компанії добрих друзів
та хатніх домашніх улюбленців. Мої пригоди ніколи не закінчуються, я вирушаю у
подорож сторінками чудових книг про Космос! Отже, якщо ви любите комікси та
марите подорожами на космічному кораблі, мерщій беріться за читання!
З повагою, Дмитро.
понеділок, 23 вересня 2024 р.
Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»
Номінація «Безмежний світ моєї уяви»
Селівонець
Валерія
11 років, с. Хащувате, Гайворонська ТГ
Талісман Оллі
казка
Одного
теплого літнього вечора до лісу приблудило незвичне створіння. Воно не було
схоже на інших звірів, тому вони його остерігалися і боялись підійти.
Але
допитлива сорока Ася вирішила розпитати нового мешканця про нього.
– Ти
хто і як сюди потрапив?
– Я
не знаю, мабуть заблукав. Я вилупився з яйця і йшов-йшов і ось тут...
–
Але ж ти не пташка! В тебе немає крил!
– Я
не знаю…але я хочу мати друзів, не хочу бути самотнім, – сказав дракончик і
повільно пішов.
Але з часом звірі полюбили дракончика Оллі,
весело проводили з ним час, а коли було холодно він завжди розводив багаття,
біля якого грілися звірі. А потім обов’язково слідкував і гасив полум’я, ну
дуже вже був відповідальним і любив свій ліс.
У
нашого Оллі була особливість, він терпіти не міг сварок, тому коли звірі
сперечались, він сердився і одразу всіх мирив.
Колись
в ліс забрела зграя вовків-шакалів, які шукали поживу і хотіли завоювати
територію. Вони лякали звірів і змушували добувати їжу.
Дракон
набрався сміливості і пішов до вовків. Оллі не хотів нікого образити, але й
інших не дозволяв ображати.
–
Друзі, чому ми ділимо цей ліс? Ми ж не ділимо небо, повітря, воду. Це ж все
спільне, чому ми не можемо жити дружно і тоді всім буде добре!? А інакше я буду
вимушений захищати друзів!
Вовки
порадились і вирішили жити мирно.
Ось
так наш Оллі став в лісі талісманчиком миру.
Як
же тебе не вистачає нам…
пʼятниця, 20 вересня 2024 р.
Про «Творчі канікули – 2024»
ІХ
Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024» у нашому
краї проводився з 1 червня по 15 вересня. На розгляд обласного журі було
представлено 52 літературних твори – прозові та віршовані. Активними учасниками
Конкурсу були читачі бібліотек з міст Кропивницький, Олександрія, Знам’янка та
територіальних громад Олександрівської, Компаніївської, Гайворонської,
Кетрисанівської.
Найбільше
до Конкурсу долучилось дітей 11-13-ти років – 36 осіб. Із 7-ми номінацій
учасників Конкурсу зацікавили 6. Не представлено роботи у 7-й номінації «Далі
буде? Ні, «далі» – вже є!». Улюбленими номінаціями конкурсантів виявились «Моя
Україна: з вірою у Перемогу!» та «Природа – джерело натхнення та краси»,
«Безмежний світ моєї уяви», судячи з кількості робіт. І це, зрозуміло. Адже
діти найбільше прагнуть родинного тепла і затишку, миру і спокою, ближче
відчувають природу, а необмежений простір уяви допомагає їм відволікатись від
негативних реалій.
Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»
Номінація «Безмежний світ моєї уяви»
Коба Марія, 13 років
с. Пурпурівка, Новомиргородська ТГ
Подруженьки
притча
Був звичайний, буденний день. По дорозі, в стоптаних
капцях, в простенькому одязі бігла собі, вся заклопотана у справах жіночка, яку
звали Доброта.
То там
ще треба посіяти добро, а то до того в душу зазирнути, чи бува не оминула кого.
Аж тут, назустріч, іде поважною ходою, у модних чобітках,
на великих закаблуках, по-модньому вдягнена красуня, ну чисто тобі панянка. А
звати її Підлість. І, примруживши так одне око, думає хитро собі: – Та щоб ще
«такого» зробити. А сама єхидно до Доброти:
– Ой, добридень, подруженько! І куди це ти так поспішаєш?
Весь час ти така заклопотана, давай хоч поговоримо! Дивись, я прикупила собі
одягу моднього, а ти так і ходиш в своєму одязі, ну, чисто лахміття. Є в мене
добрі знайомі, ходім, і тебе вони вдягнуть, будеш, як та краля.
– Та куди там мені до тебе: то там справи чекають, то до
того треба забігти, іншого підтримати.
– І навіщо вони тобі здалися, тії людці, нехай товчуться
як хочуть. Я ось своїх швиденько обійшла, посіяла свої зернята в їхніх душах,
то й робота зроблена, і з спокійним серцем гуляю світом. От одягнешся так як я,
то й не захочеться бігати, модні черевики топтати. Поїдеш десь на курорт,
відпочинеш.
І подумала собі Доброта: – «Так ось, що ти весь цей час
хотіла, щоб я припинила працювати, облиш голубко, не вийде це в тебе!»
- Та ні вже, дякую чемно за пропозицію, – відповіла
Доброта. – А давай-но, ліпше я тобі подарую своїх зернят, і…
Та не встигла доказати Доброта, а «подруженьку» ніби
вітром здуло.
– Ось тобі, вже й робота є, – подумала сама про себе
Доброта, – треба бігти чим хутчіш, чи в стоптаних капцях, а чи вже й без них, а
людей потрібно рятувати.
І, спотикаючись об колючі сходи-паростки пані Підлості,
вириваючи їх руками, що аж мозолі на них полопали, заходилася проста жінка
Доброта засівати свої золоті сходи.
І на тому місці, в тих душах, засяяло таке яскраве світло,
що стало враз спокійно і тихо. І зітхнула Доброта: – Тут я впоралась, а скільки
ж ще по світі сходів тієї пані. Та й побігла стурбована собі далі.
Люди! Плекайте, бережіть мої сходи в душах своїх і тоді
ми разом врятуємо увесь світ!
Наш дім!
казка
В чарівному лісі, де шелест листя
розповідає історії про дружбу та пригоди, у кроні розложистого дуба, жили Голуб
і Голубка, які були найкращими друзями для усіх лісових птахів. Вони завжди
разом літали, співали та допомагали один одному.
От
Гулубка і каже своєму Голубові:
– У нас скоро з’являться пташенята, а
гніздечко в нас замале, час його розбудувати.
І взялися вони за роботу: то гілочку
маленьку покладуть, то стеблинку, пір’їнку знайдуть і
все в гніздечко. Одного разу, коли вони будували своє житло,
на них напав злий Чорний Ворон, який хотів знищити їхнє помешкання.
Голуб і Голубка вирішили захистити свій
дім. І як вони не відбивалися, як вони не захищалися, але Ворон виявився
дужчим. Ось уже з одного боку і гніздечко розвалилося. Знесилившись, стали
просити вони на допомогу усіх лісових птахів.
– Друзі, допоможіть нам, Чорний Ворон життя не дає,
гніздечко руйнує!
На їхнє прохання про допомогу злетілися
всі лісові мешканці і стали радитись. Разом вони створили план, як перемогти
злого Ворона. Голубка відвела Ворона подалі від гнізда, поки Голуб з іншими
птахами будували великий гніздовий будиночок, який виглядав як справжній замок.
Коли Ворон повернувся, він був дуже
здивований з величезного будиночка. Голуб і Голубка разом з птахами закричали:
«Це наш дім! Ти не зможеш нам завдати шкоди!». Чорний Ворон злякався та втік,
обіцяючи більше не турбувати їх.
Завдяки спільним зусиллям та дружбі,
Голуб і Голубка змогли захистити своє гніздо від злого Ворона. Вони зрозуміли,
що разом вони непереможні і ніщо не може їх розлучити. Ця пригода навчила їх,
що дружба та взаємопідтримка – найважливіші речі у світі.
І відтоді Голуб і Голубка та всі лісові
птахи жили дружно і щасливо, знаючи, що разом вони можуть подолати будь-які
труднощі. А злий Чорний Ворон навіть не намагався повертатися в той ліс, бо
знав, що там завжди буде панувати дружба та взаємодопомога.
Козаки та Аянці
казка
У далекому космосі, на планеті Земля,
жили хоробрі, відважні козаки, які завжди були готові захистити свою планету
від будь-якої небезпеки.
Одного дня на Землю напали злючі, лихі
чудовиська, яким хотілося заволодіти всім космосом. І почали вони руйнувати все
на своєму шляху.
Козаки відразу піднялися на захист
своєї Землі і готові битися до останнього подиху. Але зло було дуже сильне, і
козаки потребували допомоги.
У якийсь момент козаки відчули, що не
зможуть витримати натиску ворога, і саме в цей момент у небі з’явилися
дивні силуети. Це були мешканці планети АЯ, які прилетіли
з далекого космосу на допомогу хоробрим козакам. Вони були високі, кремезні,
сяючі створіння, схожі трохи на людей і на голові мали дивні антенки.
– Ми вітаємо землян-козаків! Ми, відважні воїни планети
АЯ, прилетіли на допомогу у боротьбі проти чудовиська. Зло повинно бути
покаране!
Знесилені земляни щиро подякували своїм
новим друзям. Козаки та воїни з планети АЯ об’єднали
свої сили і розробили план битви проти чудовиська.
Разом вони створили неймовірну зброю та космічні пристрої. І почалася жорстока
боротьба. Всі злагоджено використовували свої навички та вміння, щоб перемогти
ворога. Кожен з них виявився незамінним у цій боротьбі, і разом вони вигнали
злу, лиху силу з планети Земля.
Після перемоги, хоробрі козаки та
відважні воїни планети АЯ відсвяткували свою спільну перемогу разом. Вони
розуміють, що завдяки зусиллям можна досягти неймовірних результатів.
Ця казка навчає нас тому, що дружба,
співпраця та взаємодопомога – основні речі в житті.
Так закінчилася ця неймовірна історія
про козаків з планети Земля та мешканців планети АЯ, яка нагадує нам про те, що
разом ми сильніші і можемо подолати будь-які перешкоди.
четвер, 19 вересня 2024 р.
Твори переможців обласного туру
VІІ Всеукраїнського конкурсу
«Лідер читання - 2024»
Чуканов Дмитро
учень 6 класу ліцею «Крила України», м. Знам’янка
«Мій улюблений герой: чому саме він?»
твір-роздум
Вітаю вас! Мене звати Дмитро.
Я люблю відвідувати бібліотеку, брати участь у заходах та читати цікаві книжки. Зазвичай я полюбляю читати пригодницькі історії: «Діти капітана Гранта», «П’ятнадцятирічний капітан», «Гімназист і Чорна Рука», «Пригоди славетної п’ятірки» про сильних, безстрашних і мужніх героїв, які йдуть назустріч пригодам і перемагають у складних ситуаціях.
Але, прочитавши книгу Григора Тютюнника «Дивак», яку нам задали для
літнього читання, я відкрив для себе в образі головного героя – хлопчика Олеся
зовсім іншу, нову для мене вдачу сильної та глибокої людини.
До цих пір я думав, що бути сильним і
хоробрим – це найголовніше. Адже тобі під силу впоратися з будь-якою ситуацією,
перемогти злодіїв, захистити слабкішого. Та прочитавши повість «Дивак», я
зрозумів, що для перемоги добра над злом не обов’язково застосовувати силу.
Іноді своїми вчинками, наполегливістю у своїх переконаннях можна довести свою
правоту і відстояти інтереси добра.
Саме так і вчиняє Олесь, коли опиняється в
ситуаціях, де застосовується фізична сила, недбале ставлення до природи або
трапляються випадки людського цинізму та байдужості.
Олесь – простий сільський хлопчик. Він не
впав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є
звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській
школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь.
Мені
близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж
дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від
Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного
краю. Під час подорожей мені подобається спостерігати за птахами, милуватися
деревами та квітами.
Образ Олеся дуже реалістичний. Коли я читаю
про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому
я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка
відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття.
Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в
звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям. Чому для
сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли
дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який
бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком
на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Олесь вразив мене своїм добрим серцем і
ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що
контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким
ставленням до навколишнього світу. В повісті зло зображено у вигляді людської
байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та
Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо:
дивак.
Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так
кажуть. Адже його вчинки ґрунтуються на його глибоких переконаннях, в основі
яких лежать добро, щирість та небайдужість до оточуючих.
середа, 18 вересня 2024 р.
Твори переможців обласного туру
VІІ Всеукраїнського конкурсу
«Лідер читання - 2024»
Конкурс відбувався з 26 травня по 30 серпня 2024 року.
Учасниками Конкурсу стали 185 учнів 5-9-х класів із
різних сіл, селищ, міст нашої області. Зазначимо, що у минулому році конкурсантів
було менше – 130 школярів.
Цьогоріч в обласному турі змагання за звання «Лідер
читання» виборювали 17 юних книголюбів – користувачів спеціалізованих бібліотек
для дітей та публічних бібліотек сільських, селищних, міських територіальних громад.
Серед завдань Конкурсу, які виконували як читачі, так і бібліотекарі, було
написання твору-роздуму «Мій улюблений літературний герой: чому саме він?».
Саме ці твори переможців хочемо представити нашій аудиторії.
Як відомо переможцями стали двоє активно читаючих
шестикласників, які набрали однакову кількість балів. Про це повідомлялося на
сайті http://librarychl.kr.ua/pro_bib/lider_chit_2024.php
Це – Шабанова Ольга з Олександрівської громади та Чуканов Дмитро з м. Знам’янка.
учениця 6 класу «КЗ Олександрівський ліцей №1»
«Мій улюблений герой: чому саме він?»
твір-роздум
Я – дівчинка
Оля з мальовничого села Голикове Олександрівської громади. В новому навчальному
році я перейшла до 6-го класу КЗ «Олександрівський ліцей № 1». Сьогодні я хочу
розповісти про одного з улюблених моїх героїв, а вірніше героїнь, про яку
дізналася на уроці української літератури, коли вивчали творчість Галини Малик.
Це – героїня Аля з казки-повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії».
Книга просто супер!
Мені
сподобалось, як Аля перебуваючи в дивній країні потрапляла в різні пригоди,
навіть потрапила до в’язниці. Вона зустріла дуже багато цікавих героїв казки.
Але найголовніше, вона зрозуміла, що відкладати справи на потім – це погана
звичка. Адже через це можна потрапити в неприємності, як це сталося з нею.
Наприклад, в реальному житті нам ліньки вчасно робити уроки, ми краще пограємо
в ігри у смартфоні. Але після того, як я прочитала цю казку, зрозуміла, що так
робити не можна. Адже потім доведеться все робити в останню хвилину і буде дуже
складно. Ще одна риса характеру, яка є в моєї героїні – це сила волі. Аля не
здалася, вона знайшла в собі сили подолати все. Вона стала відповідальнішою і
навчилася доводити свої справи до кінця. Я хочу бути трохи схожою на Алю. Я
хочу вчитися на її помилках і ставати кращою.
А ще
мені хочеться сьогодні трішки пофантазувати. Розумію, що такого не станеться,
але дуууже… Третій рік в моїй рідній
країні йде страшна війна. Так хочеться, щоб люди, які розпочали війну, з їхніми
амбіціями відправились всі в країну Недоладію, а на їхньому шляху, щоб
обов`язково зустрівся Кат. Бажання по знищенню мого українського народу ніколи
щоб не справдилися. На початку книги є один епізод з яким зустрічається Аля,
перед тим, як потрапити в дивну країну. Чудернацький гість знайомив мою героїню
з правилами Недоладії:
Недо-роби!
Недо-пиши!
та інші. Так само я б хотіла, щоб наш агресор отримав такі настанови і ніколи
не зміг їх виправити:
Недо-стріляй!
Недо-руйнуй!
Недо-вбивай!
Недо-воюй!
Недо-лети!
І
недо-їж!
І
недо-спи!
І в
Недоладію
Мерщій і НАЗАВЖДИ!
Казка дуже повчальна і корисна. Я вважаю, що її мають прочитати всі діти!