Твори переможців обласного туру "Творчі канікули - 2021"  

Номінація «Так, я люблю Україну» 

Куницька Богдана

смт Петрове

Олександрійський район

Кіровоградська область

 

Нам жити на цій землі

Де б ти не був, куди б не їхав, тебе завжди манить заквітчаний рідний край, де буйний травень справляє своє вічне свято. Тут, одягнувши ніжно-смарагдові сукні, весело перешіптуються з вітром рідні тополі, калина пишається своєю дивною вродою, а над річкою витьохкують невгамовні солов’ї, а матуся-верба ласкаво простягає нам услід свої зелені руки-віти.

Це наша Петрівщина – рідна, священна земля дідів і прадідів. Тут народилися, виросли, уперше побачили сліпучу синь українського неба і золоті розливи пшеничних ланів. Усе це казкове багатство чарує око.

Змалечку мене водили до садочка, до школи. Все було сірим, одноманітним, сплюндрованим. Навіть стареньким не було де й присісти. Зараз, коли я проходжу селищем, то радію. Все оновилося, живе.

Тихо несе свої води на південь Інгулець. То звивається між високих скелястих берегів, то підмиває коріння старих дуплистих верб. По обидва боки кучерявляться вишневі садки, над якими піднімаються добротні будинки. Річка ділить вісім десятків навпіл. Це умовна назва окремих частин райцентру, яка збереглася і сьогодні. Та хоч давно немає між десятками кордонів –позаростали, але в пам’яті живуть і досі. А на цій прекрасній річці капітально відремонтований міст-красень. Я проходжу ним двічі на день: в школу і додому. Віднедавна страшно було ходити ним. Перила були погнуті, стовпці у воду попадали , бетон вибито.

Із мосту дуже гарний краєвид набережної, яка не так давно була непролазними хащами. Сьогодні – це райський куточок. Охочі можуть погодувати лебедів, які припливають до берега, адже у нас заповідна зона.

Альтанка для молодят, розкішні алейки, лави для відпочинку. А скільки насаджень. Серед них і екзотичні. Можуть позаздрити і сусіди з інших міст.

Все селище потопає в квітах. Того року вони радували око до кінця грудня. Комунальники висаджують квіти, дерева, саджанці, поливають, клопочуться. Недаремно в народі кажуть: «Справи говорять більше, ніж слова».

Я щиро вдячна долі, що народилася на цій славетній землі моїх дідів-прадідів. І ми, молоде покоління, прикладемо максимум зусиль для того, щоб у нашому селищі було ще краще. Адже людина приходить у цей світ, щоб залишити по собі якісь корисні сліди, усвідомлюючи, що всі земні блага тимчасові й минущі, а всі приваби цього світу подібні до польової квітки: дмухне вітер, прийдуть морози – і її нема. У серці кожного українця завжди жив і житиме той яскравий вогник, що повсякчас нагадує нам про наше походження, про наше минуле. Це та незгасима зоря, що кожний час зігріває душу своїм теплом, спогадами та дає нам надію на краще майбуття, на великі досягнення та звершення українського народу як могутньої та непереможної нації.

Наш дім – це наша маленька батьківщина, у якому ми проживаємо, знаємо кожну стежинку, кущик, рослинку. Саме тут ми черпаємо силу і наснагу, заряджаємося енергією, і це допомагає нам у повсякденному житті.