«Творчі канікули – 2019»

Твір зі збірки

«Творчі канікули – 2019»

Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 2019»

Грищук Софія,

13 років,

м. Кропивницький

Номінація «Моя майбутня професія»

Мені  лише  11 …

«Життя лиш доти має вартість…

доки чоловік може помагати іншим»

І. Франко «Захар Беркут»

Мені лише 11. І уже здається, що в житті було дуже багато чогось цікавого. Це й тиха лагідна мамина пісня. Це сильні, надійні руки тата. Це мої власні перші кроки. А далі були і казки, що розповідала бабуся, і іграшки, які я дуже любила, і , звісно, перші дитячі мрії.

Я пам’ятаю, як беручи в руки улюблену ляльку, я співала їй колискову, як одягала на неї святкову сукню, як робила їй зачіску. І мені понад усе в житті хотілося бути мамою. Це тепер я розумію, що ця професія обов’язково буде в моєму дорослому житті.

Коли я пішла до дитячого садочка, то мені подобалося гратися, спілкуватися з дітьми. А найулюбленішою у мене була няня Олександра Дмитрівна. Я разом з нею ходила отримувати сніданки та обіди, допомагала збирати посуд, застилати ліжечка. Мені здавалося, що ця найкраща робота в світі. І я була впевнена, що я стану, як моя улюблена Шура.

Йшли роки. Продзвенів перший дзвінок. Нас, першокласників, у незвіданий чарівний світ повела перша вчителька. Ох, як цікаво було на кожному уроці дізнаватися щось нове, невідоме, вчитися писати перші літери, вирішувати тяжкі задачі, поринати в світ природи, відкривати нові давні цивілізації, чути іноземну мову і розуміти її. В той час мені здавалося, що професія вчителя найповажніша в світі і я обов’язково опаную її.

Лине час. Змінюються уподобання. Тепер я розумію, що мій вибір до цього моменту насправді не мій, а намагання наслідувати когось.

Мої однолітки уже знають ким хочуть бути. І я замислилася над питанням: «Що найбільше цікавить мене?». Відповідь прийшла дуже швидко.

Ще з часів, коли я була маленькою, ніколи не могла пройти повз покинутих цуценят. Постійно прохала у мами хоч шматочок хліба, щоб нагодувати їх. Мені дуже боляче було дивитися в їх сумні очі, які завжди благалипро допомогу.

Одного разу, влітку, я відпочивала у бабусі і побачила, що в мене у малині живуть маленькі їжачки. Вони майже не ходили і були дуже кволі. Спостерігаючи за ними, я зрозуміла, що у них немає мами. Що з нею сталося, ми не знали. З того часу з різних джерел ми все більше і більше дізнавалися, як доглядати їжачків. Кожного дня давали їм молоко, носили шматочки яблук, грибів. Через декілька тижнів їх було не впізнати. А потім вони зникли. Багато днів я шукала їх і гірко плакала.

Але найбільша моя любов - це коні. Вони найрозумніші, наймиліші, найтрудолюбивіші створіння на землі. Як приємно проводити час з ними і бачити їх всерозуміючі очі; пригощати їх чимось солоденьким і відчувати вдячність. З батьками ми часто відвідуємо іподром, милуємося цими надзвичайнішими тваринами, катаємося на них. У мене є велика колекція статуеток коней і картин, на яких зображено цих дивовижних істот. Коли з’являється вільна хвилина, я читаю якомога більше інформації про коней. Дізналася, що вони були вірними помічниками людей, допомагали їм працювати в полі, вірними друзями були і на полі бою, як для віщого Олега, так і для Будьоного, і в роки Другої Світової Війни. Вони чудово виступають на арені цирку. Як можна не захоплюватися цими дивовижними тваринами?

Я зневажаю людей, які можуть образити не тільки пташку, собаку чи кішку, а й навіть найменшу комашку. Адже як гарно і граційно вони виглядають на квітці.

Отже, я зрозуміла, що моя професія обов’язково буде пов’язана з тваринами. Ними потрібно не лише милуватися, з ними потрібно дружити. А, найголовніше, їх потрібно захищати, і не тільки від жорстоких людей, а й від різних хвороб. Тому мій вибір – це лікар-ветеринар.

Рятувати,допомагати, дружити з кожним Божим створінням, хіба це не найкраща професія в світі? І я зроблю все можливе, щоб стати найкращим лікарем і другом для братів наших менших!