«Творчі канікули – 2019»

Твір-переможець

Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу

«Творчі канікули – 2019»

Фесенко Тимофій,

11 років,

м. Кропивницький

Номінація «Безмежний світ моєї уяви»

Я – активний читач бібліотеки

Доброго дня, шановне панство! Я – Тимофій Фесенко, активний читач Олексіївської сільської бібліотеки. Ходжу туди, як додому. А все тому, що моя бабуся працює там бібліотекарем. А я на всі вихідні й будь-які канікули завжди до неї приїжджаю. І от ура! Літні канікули. І знову я в селі: приїхав до дідуся і бабусі. Цього разу зі мною таке трапилось, що я вирішив комусь розповісти, тому що це ні в які ворота не влізе, і про таке ні в казці сказати, ні пером описати.

Все почалося з того, що я тільки приїхав і одразу ж пішов на риболовлю. Облюбував містечко під вербою, накидав підкормки і почав рибалити. Закинув я вудочку і, о Боже!, місина крючком зачепилася за гілку верби. Поліз я на вербу, а вона листочками шелестить. Сонечко припікає. І все…

Дивлюсь, а я лечу на вітрильнику, як Зак Шторм, високо над землею. І все вище й вище, і моя планета уже стала як макове зернятко. І мені зовсім не боязко, а навпаки, аж співати хочеться. І я заспівав: «Дивлюсь я на небо і думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю?» та, мабуть, так гарно співав, що до мене почали злітатись мої фани. Прилетів на Змієві Гориничу малий Котигорошко й почав мені підспівувати. Я його питаю: «Котигорошку, брате, як поживаєш? Як твої справи?» Він нічого не відповів, а лише махнув мені хустинкою. А то не проста хустинка виявилася, а скатертина-пригощалка. Я на неї глянув, а там чого тільки не з’явилося – всякі добреники. Підлетів я ближче, закинув вудочку і спіймав горошинку, яку шукали під перинкою. Вкинув до рота, пожував.

Бачу, а я вже в нірці Крота, стою перед Дюймовочкою, яка чомусь так гірко плаче. Кажу їй: «Красуне, ти чого вологу розводиш? І так в нірці сирість. Провітритись потрібно». Взяв дівчинку за ручку і вивів на свіже повітря. Дивимось, а тут до нас котиться колобок. І так сміється, аж заливається. Йому, бачте весело, тому що від усіх утік. Нещасний за сміхом не помітив Курочку Рябу, підкотився до неї дуже близько, а вона, не довго думаючи, клюнула  його і лопнув він як повітряна кулька. Тут я трішечки злякався. Аж оченята примружив. Яке коротке життя!

Коли  відкрив очі, то зрозумів, що я уже дуже глибоко під водою. Іду собі по дну, як у себе вдома по землі. А назустріч мені йде, хто б міг подумати – сам Губка Боб Квадратні Штани. І такий красунчик. Запросив мене в місцевий Красті-крабс, пригостив крабовою петі. Щось воно не дуже, мабуть на любителя. Одне мені сподобалося – не встиг я доїсти, як став креветкою. Та такою малою, худою. Куди течія, туди і я. Принесло мене до підводного замку самого Повелителя води – великого Нептуна. О, думаю, добре хоч тут мені пощастить: може побачу Аріель. Точно, бачу її, але ж не саму, а в парі з Синдбадом Мореплавцем. Мабуть, коханнячко в них. Ну й добре, нехай їм щастить. І тут щось в око мені потрапило, мабуть, планктон. Кліпнув, о, а я вже в Космосі. Сиджу на летючому єдинорозі. А поряд зі мною летить Софія Прекрасна. Як завжди чимось заклопотана, знову поспішає комусь на допомогу. Чую: «Дорогу, дорогу!». О, та це ж Барон Мюнхаузен на ядрі на Місяць летить, присвічує собі лампою Аладина. Нехай поспішає, а то його там вже Лунтик з їжачком зачекалися. Вони випили весь чай з медом, який їм наносила бджілка Майка. Проворненька така. Летимо далі. А Софійка понеслась, як навіжена. Думаю, нехай вона летить, а я не буду поспішати. Та й летун мій уже так хекає, води захотів. Озирнувся навкруги й побачив небесне озерце, направив я його туди. Він напився, три рази підскочив і став козлятком. І тут на моїх очах розігралася ціла трагедія. Шекспір відпочиває. Де не взявся Сірий Вовк і прямо проковтнув козлика з ніжками та ріжками. Я так отетерів, що став Олов’яним Солдатиком. Стою собі, кроку не можу зробити. Коли тут біжать черепашки Ніндзя. І такі пришелепкуваті, схопили мене і кинули з Космосу вниз. Упав і лежу. Дивлюсь, іде баранчик Шон із своєю бандою, а їм назустріч вискочили LEGO ніндзяги. Як почали вони битися, в мене й параліч пройшов. Осідлав я їхнього вогненного змія і давай драла давати. А самому цікаво – хто ж переможе. Вернувся. Примостився на камінчику біля сумненької Альонушки. Подивився, подивився, а переможець не визначається. Ну зовсім обнагліли. А тут ще й Баба-Яга без нагляду залишила свій літальний апарат – мітлу. Я її швиденько схватив і полетів будити Людмилу. Вирішив допомогти Русланові. Нехай та Королева мачуха сама вдавиться своєю злістю та заздрістю.

Подивився, в мітлі ще бензину вистачає облетіти весь білий світ. І я згадав, що мене в гості запрошував кіт Леопольд, йому потрібна моя допомога, толерантно провести виховну роботу з мишами, щоб зупинити їхні зловісні витівки. Коли прилетів, то зрозумів: їх дуже важко перевиховати. Я вирішив фізично діяти – зв’язати мишей їхніми ж хвостами і сказав, що не розв’яжу поки не наберуться розуму. А сам викликав дядю Стьопу, нехай виховує.

 Я полетів далі. Лечу, чую звук гризучих зубів. Дивлюсь, а то Зміївна гризе дуб, на якому сидить Івасик-Телесик. Боже, він так труситься, злякався не на жарт. Я підлетів до нього та й кажу: «Малюче, ти не бійся, стрибай до мене». Він скочив і ми полетіли. Летимо. Дивлюся, а внизу дід, баба з гусочкою щось кричать, махають руками, мабуть, дають добро на посадку. Сіли. Так невдало. Якби знав, що так попаду, зроду не сідав би. Не встиг торкнутися ногою до землі, а я вже Місячна Царівна з зіркою в лобі. Годі те, що зірка заважає, так мені ще й стать змінили. Ну нічого, думаю, якось потрібно вибиратись з цієї халепи. А тут, як на зло, виплив з величезної хвилі дядько Чорномор з своєю ватагою. Такі всі здоровецькі, що аж моторошно на них дивитися. Вони ж зиркають на мене. Бачте, охороняти мене надумали. Ні, думаю, мені розум даний не для того, щоб я косу чесав. Витяг я мобілку та й попросив допомоги з залу. Незабаром прийшла. Мала вигляд білого голуба з зеленою гілочкою в дзьобі. Голуб Миру – чи що? Та яка різниця, аби виручив. Вчепився я в того голуба. А воно яке мале, а жилаве – винесло мене в синє небо. Не вдержав я крило, випустив із рук. Полетів каменем вниз. Як упав, дуже вдарився – це мінус, ну хоч став собою – це плюс. Сів, роздивився. А я на арені, по якій літають, вертяться, б’ються – беї. Я зрозумів, що я попав на змагання бейблейду. Отакої, всі такі знайомі лиця. Тут і Айгер, Шу, Капітан. О, бачу і наші підтягнулися. А йдуть як, так чемненько вкупці – по парі: крокодил Гена з Чебурашкою роздають всім морозиво, Буратіно і Мальвіна за ручку з Карабасом-Барабасом, свинка Пепа і малий Джорджик, Шрек і Фіона тягнуть ослика, Машка і Ведмідь перекидаються шишками, Гаррі Поттер і Мері Поппінс (не знав, що вони знайомі). Дивлюсь, ще й біжать Елвін з бурундучками, білка з горішком, Левина варта, Аліса вискочила з країни Див і також сюди. О, ще й Чіп і Дейл поспішають комусь на допомогу. І вона знадобилась. Серед натовпу, за Зайчиком ганявся Вовк і все кричав: «Ну, постривай!». То їм довелось рятувати того Зайчика. Рятувальники зателефонували Скруджу Магдаку і той надіслав Форсажа на літачку. Сіли ми всі та й полетіли. Летимо над високими горами. А на самій верхівці гори сидить Королева-Мати. Роздає наліво і направо золоті черевички. Ми підлетіли і я також взяв парочку. А чому не взяти на дурничку. Може знадобляться – комусь подарую. Наче знав. На хмаринці сиділа Червона Шапочка і щось без настрою. Питаю: «Ти чого?». А вона каже, що в неї сірий Вовк відібрав кошик із пиріжками, наразі не знає, як бабусі сказати, щоб її не засмутити. Говорю: «Бери черевички, подаруй. Бабуся моднява буде». Шапка зраділа, засміялася. Ну і я засміявся та й не помітив, як хтось з арени запустив бея мені межи очі. Я й не знаю, де й дівся.

Багато, чи мало минуло часу – сказати точно не можу. Прийшов я до тями. Дивлюсь, лежу під вербою, вудочка біля мене, а в голові ще звучить пісенька Бременських музик. Бабуся попереджала, щоб я надів кепку. Не послухав. От сонечко і вдарило в саме тім’ячко. Тому що в здорову голову не прийде отакий «сон сивої кобили». Майже зібрався, щоб іти додому, побачив в річці Золоту рибку. Вона мені підморгнула, хвостиком махнула і пірнула на саме дно. Я призадумався: може  це і не сон, та й кобила ні до чого. 

А взагалі, класно таке побачити і почути, та ще й з вами поділитися !!!