Війна крізь призму
сучасної
літератури
Матеріали
започаткованої рубрики
«Війна
через призму сучасної літератури»,
на нашу
думку,
варті
читання та використання в роботі
із
застосуванням різних форматів і форм заходів,
бо то цікаві
роздуми про важливе
для
нашого майбутнього.
«А наше
майбутнє щодня стає минулим», –
як
сказала Ліна Костенко.
Любов Якимчук прочитала
англійською вірш «Молитва» з власної збірки «Абрикоси Донбасу» перед тисячами глядачів урочистої 64-ї церемонії вручення міжнародної музичної
премії «Ґреммі – 2022» у Лас-Вегасі
(США).
Під час декламування вірша Джон Ледженд – американський співак, автор пісень, актор, лауреат премій «Греммі», «Оскар», «Тоні», «Еммі» – виконував мелодію пісні Free. Йому акомпанувала бандуристка з Одеси Сюзанна Іглідан.
Разом з ними виступила українська співачка Мікі Ньютон.
«Молитву» переклали англійською мовою Оксана Максимчук і Макс Росочинський.
оur Father, who
art in heaven
of the
full moon
and the
hollow sun
shield
from death my parents
whose house
stands in the line of fire
and who
won’t abandon it
like a
tomb
our
daily bread give to the hungry
and let
them stop devouring one another
and
forgive us our destroyed cities
even
though we do not forgive for them our enemies
shield
and protect
my husband,
my parents
my child and my Motherland
Вірш мовою оригіналу
отче наш, що є на небі
у повному місяці
та в порожньому сонці
захисти від смерті моїх батьків
чия хата стоїть на лінії вогню
і вони не хочуть її покидати
як домовину
хліб наш насущний віддай голодним
і нехай вони перестануть їсти одне
одного
і прости нам зруйновані міста наші
хоч і ми не прощаємо цього ворогам нашим
захисти і вбережи
моїх батьків
мого чоловіка
моє дитя
і мою Батьківщину
У фейсбуці літераторка розповіла про свою участь у «Ґреммі». «Проєкт особливий та присвячений Україні, про яку треба говорити всюди, зокрема й під час церемонії, яку дивляться мільйони. Я ж казала, що Україну всюди люблять, і ось. Дякую всім, хто мене рекомендував, перекладав мої вірші та всіляко допомагав». За словами Любові, в США вона відчувала величезну підтримку, а на одній з репетицій музична команда «Ґреммі» молилася за Україну, сказавши про те, що Україна зараз бореться за свою та їхню свободу.
Любов Василівна Якимчук –
українська поетеса, журналістка і кураторка. Народилася у 1985 році у м.
Первомайськ Луганської області. Закінчила Луганський обласний
ліцей при ЛНУ ім. Т. Шевченка та факультет української філології Луганського національного
університету імені Тараса Шевченка, а також маґістерську
програму «Теорія, історія літератури і компаративістика» Національного університету
«Києво-Могилянська академія». У 2003-2008 рр. належала до
луганського Літературного угруповання «СТАН». У лютому 2015 року, через
війну на сході України, батьки і бабуся Якимчук були вимушені залишити
Первомайськ і переїхати на Полтавщину.
Життя і творчість Л. Якимчук – насичене, стрімке й наповнене
ідеями, проєктами, творчими задумами, які обов’язково втілюються в життя. Ось
неповний перелік цікавої зайнятості, роботи творчої особистості і громадянки. У
2008-2010 рр. працювала ведучою на Українському радіо. З 2011 року почала
писати статті і колонки для газети «День», з
2014 р. – для «Української правди». У 2014-2018 рр. була редактором відділу,
власним кореспондентом газети «Культура і життя». Як журналіст працює для чеського «Українського журналу» та
польського порталу Culture.pl. У жовтні–листопаді 2016 р. поетеса мала
тритижневий літературний тур Північною Америкою, зокрема, презентувала свої
вірші в Колумбійському університеті у Нью-Йорку, в Інституті Кеннана у
Вашингтоні, у Гарвардському університеті в Кембріджі, у книгарнях Філадельфії, Пенсильванському
університеті, а також у Канаді – Торонтському університеті, Альбертському
університеті, в Едмонтоні університет Мак'Юена та в «Осередку» в Вінніпеґу.
Створила два
кіносценарії для компанії Fresh Production (вироблення повнометражних художніх, телевізійних фільмів, серіалів
і передач). У співавторстві з режисером Тарасом Томенком
написала сценарій документального фільму «Будинок «Слово» (2017 р.) про покоління письменників Розстріляного
відродження, що мешкали в одному місці (у харківському будинку
Слово) та в один час (у 30-х роках ХХ ст.). Задум Т. Томенка і Л. Якимчук видавався продюсерам
непотрібним. Проте автори захопилися ідеєю, наполегливо шукали необхідну
інформацію в архівах. Таким чином, назбирали 400 сторінок матеріалу, випустили
документальне кіно. У 2018 р. стрічка отримала українську
національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий
документальний фільм». А 17 червня 2022 р. відбулася
українська прем’єра художнього фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман» на
фестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях від
режисера Тараса Томенка, який раніше зняв документальний
«Будинок «Слово».
У червні 2018 р. підтримала відкритий лист
діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів
виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега
Сенцова та інших політв'язнів.
У 2019 р. Л. Якимчук – авторка п'єси «Стіна» про
війну на Сході України, створеної на замовлення Національного академічного
драматичного театру ім. Івана Франка до 100-річчя заснування театру. Швейцарський
режисер Томас Меттлер (учень знаменитого
французького актора і міма Марселя Марсо) поставив цю п'єсу для Камерної сцени театру.
Любов Якимчук є учасницею десятків українських та європейських фестивалів. Та перш за все, Л. Якимчук – авторка збірок «, як МОДА» (2009 р.) та найвідомішої – «Абрикоси Донбасу» (2015 р.). В анотації до збірки зазначається: «Це книжка віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко».
«Книга
сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана. Вірші, схожі на троянди: доки
дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи,
щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто
дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають
про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про
такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов», – Сергій Жадан, український письменник.
Книга «Абрикоси Донбасу» потрапила до рейтингу «10 найкращих українських книг про
АТО» за версією українського «Forbes». У жовтні 2021 року збірка вийшла двома мовами — у перекладі
англійською та в оригіналі — в американському видавництві Lost Horse Press.
Поетеса висловила вдячність усім, хто рекомендував та перекладав її поезію.
Серед них і Зеня Томпкінс, засновниця агентства перекладів української
літератури The Tompkins Agency for Ukrainian Literature in Translation, яка
комунікувала з продюсерами премії. На
основі книжки «Абрикоси Донбасу» Л. Якимчук разом із контрабасистом Марком
Токарем створили однойменний музично-поетичний проєкт та записали
Поезії Л. Якимчук перекладені більше, як на півтора десятки мов, зокрема, азербайджанською, англійською, білоруською, болгарською, вірменською, грецькою, естонською, івритом, литовською, німецькою, польською, російською, румунською, словацькою, словенською, французькою, чеською, шведською.
Радимо переглядати інтерв’ю та думки Л. Якимчук
в різних електронних виданнях, на ТБ та її сторінку у фейсбук, бо вони завжди
актуальні. Так, інтерв’ю «Зараз Донбас розкладається, як людське тіло» від 20
лютого 2015 року, на сайті «Читомо», актуальне й нині, наче й не минуло понад 7
років. Деякі уривки з цього інтерв’ю.
«Усе, мабуть, почалося
із читання Тичини, книжку якого я взяла в шкільній бібліотеці та була вражена
музичністю цих текстів. А ще – із говоріння римами – так ми спілкувалися із
сестрою. У підлітковому віці я вже писала гостросоціальні вірші про всеможливі
жахіття, голодних дітей і поганих політиків, і про мої проблеми з батьками.
Навіть не вірші, а поеми, бо вони були величезні та усе-таки епічні. Читачів у
мене було троє, але головному з них, моїй сестрі, ці вірші не подобалися. І
мені дуже хотілося написати щось таке, щоби вона оцінила. Добитися цього було важко,
і цього я досягла вже в старших класах, віршами про кохання».
«А ще я видавала
журнал для ляльок, це був жіночий журнал. «Ляльковий» формат, як дві сірникові
коробочки. У журналі писала тексти про життя моїх ляль, малювала ескізи суконь.
Тоді не дуже знала, що таке справжні жіночі журнали, але дуже любила журнали
мод кінця 60-х років — бабусині, і мамині, видані в 80-х …».
«… потім мама наполягла,
що ми маємо розлучитися з ляльками, та моїх двох барбі… поклали на горище. Так
вони там і лежать, на горищі хати, у якій вже ніхто не живе через війну. … розумієш,
чому я одну свою поетичну книжку назвала «як МОДА».
«Мені важливо зафіксувати світ, що зникає, озвучити тих, хто
сам не може цього зробити. Якщо раніше я проговорювала тему мирного Донбасу,
зокрема у поемі «Абрикоси Донбасу», то тепер ця територія розкладається, як
розкладається мова, як розкладаються міста і людські тіла».
«… техніка написання
не змінилася. Є папір, частіше папір, ніж вордівський документ, я записую, коли
в голові вже якісь рядки і є сильне бажання їх зафіксувати. Вірші пишу
переважно одним днем, а наступного редагую. Над поемами працюю від місяця до
трьох…»
«Зараз час коротких
жанрів, віршів, оповідань, колонок тощо. Вони годяться для швидкого реагування
на події. А свій новий воєнний роман у нас ще буде».
«На нас ще чекає
попереду хвиля художнього переосмислення цих подій, і не лише авторами з
Донбасу».
«... окрім мілітарної
перемоги ми маємо працювати над іншою перемогою, на яку ми вже заслуговуємо,
але в яку ще треба вкладати багато праці, щоби довести це до кінця. Як би це
пафосно не звучало (інших слів для цього немає, а ці вже скомпрометовані), але
ідеться про культурний розвиток. Не може бути сучасної держави без сучасної
культури. Тому без книжок і фестивалів, без виставок і концертів, тобто без
мистецьких подій різного кшталту, нам дорога в нікуди».
«… фестивалів багато, ну, звісно, не настільки, як у тій же Польщі, де кожне маленьке містечко має свій фест, але і в нас є. Взагалі себе варто порівнювати лиш із собою десять і двадцять років тому, а не з кимось, і дивитися, чи є розвиток, прогрес. Усі країни мають свій шлях, а порівняння завжди спрощує».
Вірш «РОЗКЛАДАННЯ»
з поетичної збірки «Абрикоси Донбасу»
на східному фронті без змін
скільки можна без змін?
метал перед смертю стає
гарячим
а люди від нього холодними
не кажіть мені про якийсь там
Луганськ
він давно лише ганськ
лу зрівняли з асфальтом червоним
мої друзі в заручниках —
і до нецька мені не дістатися
щоби витягти із підвалів,
завалів та з-під валів
а ви пишете вірші, красиві, як
вишиванка
ви пишете вірші ідеально
гладенькі
високу поезію золоту
про війну не буває поезії
про війну є лише розкладання
лише літери
і всі вони — ррр
Первомайськ розбомбили на
перво і майськ —
безкінечно маятись наче вперше
знову там скінчилась війна
але мир так і не починався
а де бальцево?
де моє бальцево?
там більше не родиться Сосюра
уже більше ніхто з людей не
родиться
я дивлюся на колообрій
він трикутний, трикутний
і поле соняхів опустило голови
вони стали чорні й сухі, як і
я
вже страшенно стара
і я більше не Люба
лише ба
«Повертання»
один з нових віршів поетеси, створених у лютому 2022 року
ми додому їдемо, туди, де ми
посивіли
де небо вливається в вікна
потоками синіми
де посадили дерево і виростили
сина
де збудували дім, який без нас відсирів
а дорога наша розквітає мінами
ковила й туман прикривають вирви
вертаємось гіркими, не говіркими,
винними
нам би мати дім і трохи миру
нам би постояти, подихати сирістю
витягти знімки з альбомів родинних
ми додому їдемо, туди, де ми
виросли
нас батьки чекають, могили і стіни
ми підемо й пішки, хоч би були
босими
як не знайдем дому там, де ми
залишили
побудуєм дім понад абрикосами
з неба синього, із хмар пишних.
Нагороди, премії, стипендії Л. Якимчук
· Лауреат Всеукраїнського конкурсу читаної поезії «Молоде вино» (2007 р.)
· Лауреат Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2008 р.)
· Літературна премія ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» за книгу «, як МОДА» (І місце, 2008 р.)
· Лауреат літературного конкурсу «Ноосфера» (2008 р.)
· Стипендія Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia» (2010 р.)
· Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ за книгу «, як МОДА» (2010 р.)
· Лауреат Всеукраїнського конкурсу радіоп'єс «Відродимо забутий жанр» (за трагедію «Міміка», 2010 р.)
· Премія професора Романа Струця за найкраще маґістерське дослідження «Архітекстуальність верлібру Василя Голобородька: збірка «Українські птахи в українському краєвиді» (2011 р.)
· Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки», І місце в номінації «Проза» (2011 р.)
· Дипломант Літературного конкурсу «Коронація слова» за п'єсу «Аеробіка для обличчя» (2013 р.)
· Лауреат Міжнародної «Слов'янської поетичної премії» (2013 р.)
· Лауреат І премії Міжнородного конкурсу «Коронація Слова» в номінації «Кіносценарії» за кіносценарій художнього фільму «Будинок СЛОВО», написаний у співавторстві з режисером Тарасом Томенком (2015 р.)
· Лауреатка премії американського фонду Ковалевих в номінації «Поезія», Нью-Йорк (2017 р.)
· Лауреатка Національної премії «За подвижництво у державотворенні» ім. Якова Гальчевського (2018 р.)
· Лауреатка І премії конкурсу «Гранд Коронація слова» в номінації «Кіносценарії» (2022 р.)
Більше – тут:
пhttps://archive.chytomo.com/interview/yakimchuk-zaraz-donbas-rozkladayetsya-yak-lyudske-tilo
Немає коментарів:
Дописати коментар