Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024» 

Номінації  «Природа – джерело натхнення та краси»

Гаркуша  Марія

15 років,   м. Олександрія 

Щоб  зелений  колір  ніколи  не  поступився  сірому 

У маленькому селі на краю лісу жила дівчинка, на ім'я Олена. Вона була мрійливою та любила проводити час на природі. Щоранку, ледь прокинувшись, Олена бігла до лісу, де її зустрічав спів птахів і шелест листя.

Оленка з дитинства любила ходити до лісу. Ліс був для неї місцем магії та натхнення. Вона приносила з собою маленький мольберт, акварелі та блокнот, у якому ретельно малювала квіти та метеликів. Кожна квітка, кожен метелик, які вона малювала, здавалися живими, сповненими тепла та світла.

Одного сонячного ранку, коли небо було безхмарним, а птахи весело щебетали, Оленка знову вирушила до свого улюбленого місця в лісі. Вона обрала затишну галявину, де квітли незліченні різноколірні квіти. Відкривши свій блокнот, дівчинка почала малювати.

Пензлик завмер в її руці… Пригадалася історія, яку  нещодавно в класі розповіла новенька Галина.

У густому лісі, де дерева тягнулися до неба своїми міцними гілками, колись панувала тиша і спокій. Цей ліс був домом для багатьох звірів і місцем відпочинку для людей. Птахи співали тут свої мелодії, вітер ніжно шепотів крізь листя, а сонячні промені лагідно пробивалися крізь зелену завісу.

Поблизу цього лісу жила родина Левченків. Вони часто приходили сюди на прогулянки, збирали гриби та ягоди, слухали пісні птахів. Діти, Галинка та Максим, особливо любили цей ліс. Для них він був чарівним місцем, де кожне дерево розповідало свою історію.

Але все змінилося, коли почалася війна. Вибухи й постріли розривали тишу лісу, страх і небезпека прийшли на його стежки. Одного дня, коли Левченки прийшли в ліс, щоб сховатися від бомбардування, вони побачили, як усе навколо змінилося. Дерева були поранені осколками, птахи зникли, а замість них ліс наповнився звуками війни.

Левченки знайшли притулок у старій дерев'яній хатині, яка стояла глибоко в лісі. Вона була збудована ще їхніми пращурами й слугувала надійним укриттям. Мати Ірина кожного дня намагалася підтримувати дітей, готувала їм просту їжу з того, що знаходили в лісі. Батько Сергій виходив на пошуки води та дров, завжди ризикуючи потрапити під обстріл.

Одного вечора, коли родина зібралася навколо вогнища, вони почули звуки важкої техніки. Це були танки, які рухалися зовсім поряд. Сергій зрозумів, що залишатися тут стало небезпечно. Він швидко обговорив із дружиною план евакуації.

Вже через пів години Левченки вирушили вглиб лісу, подалі від фронту. Вони рухалися тихо, оминаючи небезпечні ділянки. Кожен звук змушував їх завмирати, кожен рух був обережним. Вони йшли годинами, поки не натрапили на старий схрон, який колись використовували партизани під час минулої війни. Це місце було сховане під землею і добре захищене.

У схроні вони змогли відпочити. Сергій зміг навіть налагодити радіо, щоб дізнаватися новини. Вони жили там ще кілька тижнів, поки лінія фронту не відсунулася далі від їхнього лісу.

Ліс більше не був таким, як раніше. Війна залишила свої рани на його тілі так само, як і в серцях Левченків. Але вони знали, що вижили завдяки своїй єдності і рішучості. Повернувшись додому, вони почали відновлювати своє життя і допомагати іншим. Ліс став для них символом стійкості та надії, нагадуючи про те, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло і зберегти людяність.

Оленку тоді дуже вразила ця історія, але  в останні дні вона її не згадувала. І ось тут у її улюбленому мирному лісі, де панує така тиша і спокій, ця сім’я переселенців стала перед її очима.

Вона згадала новини про вибухи, що знищують природу, про дерева, які перетворюються на попіл, і про метеликів, які більше не мають де жити. Оленка задумалася про ті місця, де зелений колір поступився сірому, де життя поступилося руйнуванню.

Ця думка наповнила її серце сумом, але й рішучістю. Вона вирішила, що не тільки буде малювати, але й робити все можливе, щоб захистити природу. Її малюнки стануть не просто відображенням краси, але й закликом до збереження цієї краси для майбутніх поколінь.