«Творчі канікули – 2025»

         

      

Марія  Миронова

15  років,   с.  Докучаєве,   Кропивницький  район

Номінація: «Природа  –  джерело  натхнення  та  краси»  

Голос  землі

Коли місто прокидалося у поспіху — вона виходила у тишу. Ледь зачинивши двері квартири, де ще лунав звук будильника та киплячого чайника, Наталка повертала у вуличку, що вела до старого парку. Це була її особлива стежка — вузенька, майже непомітна серед асфальту і бетонних коробок. Її шлях у світ, де все справжнє.

 

Наталя не поспішала. Її кроки були легкими, мов подих весняного вітру. Повітря пахло сирою землею, а дерева вкривались ніжним серпанком зелені — весна вже торкнулася кожної гілки. У цьому мовчанні, серед співу пташок, вона наче ставала іншою. Тихою, спокійною, з відкритим серцем.

— Привіт, світло моє, — прошепотіла Наталя, торкаючись листка.

 

З кожним днем вона відчувала, як щось у ній змінюється. Щось нове народжується. Влітку ж вона розквітала разом із квітами. Небо ставало її полотном, сонце — натхненням, а захід — найкращим з віршів. Вона сідала біля старої лавки, діставала блокнот і записувала: фарби, почуття, пориви.

— Не треба бути генієм, щоб бачити красу, — казала Наталя самій собі, — достатньо просто… бути.

 

А восени її душа ставала схожою на листя, що повільно опускається до землі. Теплий вітер кружляв волосся, а в душі народжувались вірші. Сльози дощу на вікні звучали як музика. Саме восени її рядки ставали найглибшими.

 

Вона знала: природа — це не просто фон для життя. Це – її учитель. Вона жива, чутлива, тиха. Вона мовчить — але як багато в цьому мовчанні. І коли слова закінчуються, вона просто йде у парк…  і  слухає, як говорить земля.