«Творчі канікули – 2025»

Любомир  Шабанов

14 років,   с. Голикове,   Кропивницький район

        Номінація: «Моя  Україна:  з  вірою  в  Перемогу!»

Кожен світанок в моїй Україні – це не просто новий день. Це ще один виклик, ще одна надія, ще один крок до Перемоги. Мені 14, і я живу в країні, де над моїм будинком щоночі літають «шахеди», а потім чуєш вибухи і знаєш – знову загинули люди. Це – моя реальність, реальність кожного українця.

Моя пам’ять вже давно переповнена картинами, які не мають бачити діти. Я пам’ятаю, як вперше побачив у небі ракету – вона летіла так низько, що здавалося, можна було доторкнутися до неї. А потім – страшний гуркіт, який змусив здригнутися землю під ногами. Пам’ятаю, як одного разу вночі, коли вили сирени, і ми з батьками сиділи в коридорі, я визирнув у вікно і побачив у небі яскравий спалах. Це був наш вертоліт, який збивав черговий «шахед». Тоді, вперше за довгий час, я відчув не страх, а гордість. Гордість за наших захисників, за їхню мужність, за те, що вони ризикують своїм життям, щоб ми могли жити.

Іноді я чую розмови дорослих про тих, хто загинув. Про дітей, які втратили своїх батьків, про батьків, які втратили своїх дітей. Ці історії крають душу, але вони також вчать нас цінувати кожен момент, кожну посмішку, кожні обійми. Вони нагадують нам, що життя – безцінне, а мир – це найбільше благо.

Війна змінила всіх. Вона змусила нас по-іншому дивитися на світ, на себе, на оточуючих. Я бачу, як люди стали ближчими, як вони підтримують одне одного, допомагають усім, чим можуть. Навіть найменша допомога – це вже внесок у нашу спільну Перемогу. У нашому ліцеї проводяться благодійні ярмарки, як мабуть і в інших ліцеях нашої країні, де ми продаємо вироби, солодощі. Усі зібрані кошти ми передаємо на потреби ЗСУ. Це все маленькі кроки, але разом вони творять велику справу. Я вірю в незламну силу духу нашого народу. Ми пройшли через багато випробувань, але ніколи не здавалися. Ми – українці, і це означає, що ми вміємо боротися, вміємо стояти за своє, вміємо перемагати.

Моя найбільша мрія – це Перемога. Я мрію про той день, коли над моєю Україною запанує мир, коли ми більше не будемо чути сирен, коли діти зможуть безтурботно гратися на вулицях, а дорослі – спокійно працювати і будувати своє майбутнє. Я мрію про те, як ми будемо відбудовувати наші міста, як будемо розвивати нашу країну, як будемо жити в єдиній, вільній і незалежній Україні.

Кожен вечір, перед сном, я молюся за наших захисників. За тих, хто зараз на передовій, хто в окопах, хто під кулями. Я молюся за їхнє життя, за їхнє здоров’я, за їхню мужність. Я знаю, що вони борються за нас, за наше майбутнє, за нашу свободу. І я вірю, що Бог чує наші молитви і допомагає їм.

Ось моя молитва, яку я несу в серці:

Молитва за Україну. 

Господи, Боже, наш Отче єдиний,

Зглянься на Україну, край мій рідний.

Збережи від ворожих нас куль,

Хай настане спокій, минеться біль.

Дай сил захисникам, мужнім синам,

Що стоять за волю і віру.

Хай кулі минають, і мир настане,

І сонце свободи над нами засяє!

Вірю, що Перемога буде за нами. Вірю в Україну, вірю в наш народ, вірю в наших захисників. Ми обов'язково переможемо. І тоді настане справжній світанок – світанок миру і свободи для моєї України.