Про обласний тур

ІХ Всеукраїнського конкурсу «Лідер читання - 2026»

Підтвердженням думки, що читання – одне із улюблених захоплень дітей, є ІХ Всеукраїнський конкурс «Лідер читання –2026», що відбувся влітку. Цьогоріч Конкурс вкотре об’єднав юних книголюбів – 1980 читачів-учнів 5-9-х класів із 17-ми бібліотек для дітей і публічних бібліотек для дорослих. Завданням конкурсантів було написання фанфіка на улюблений твір, а також проявляти активність у різноманітних проєктах, івентах бібліотек, читачами яких вони є. Фіналістами обласного туру стали 14 учасників Конкурсу.

Титул «Лідер читання – 2026» у Кіровоградській області отримала Кіра Хомяченко, читачка Знам’янської міської бібліотеки філії № 3.

Представляємо твір переможниці.

 Фанфік  на  книгу  Зірки  Мензатюк  

«Таємниця  козацької  шаблі»

Авторка –

Хомяченко Кіра, 5 клас

Літні канікули були в самому розпалі. Після обіду Кіра, як завжди, поспішала до бібліотеки. Тут вона почувалася особливо затишно. Книги відкривали перед нею нові світи, а інколи навіть здавалося, що кожна з них приховує власну таємницю.

－ Привіт, Кіро!－ усміхнулася бібліотекарка. － Сьогодні для тебе є дещо особливе.

Вона поставила на стіл стару книгу в темно-зеленій палітурці.

－Її подарували бібліотеці лише вчора. Я ще навіть не встигла її переглянути.

Кіра обережно розгорнула книгу. Раптом між сторінками щось зашелестіло й упало на стіл. Це був пожовклий конверт, запечатаний старою восковою печаткою і з загадковим знаком. Усередині лежали складений аркуш і клаптик старої карти. На аркуші було написано: «Якщо цей лист потрапив до твоїх рук, значить, історія козацької шаблі ще не закінчилася. Та пам'ятай: справжні скарби знаходять лише ті, хто любить свою землю, береже її історію і не боїться труднощів». Унизу стояв підпис: «Наталка».

Кіра здивовано завмерла.

－ Невже... та сама Наталка?

Зовсім недавно вона прочитала повість Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі». Невже героїня книги могла залишити справжнього листа?

－ Мабуть, хтось пожартував, － усміхнулася бібліотекарка.

－ Після цієї книги я вже знаю: історія любить дивувати, － відповіла Кіра.

На клаптику карти були намальовані річка, старий дуб і маленька позначка у вигляді бібліотеки. Поруч стояв напис: «Шукай там, де історії знаходять своїх читачів».

－ Це ж бібліотека! － вигукнула Кіра.

－ Виходить, перша підказка вже знайдена, － сказала бібліотекарка. － Але, мабуть, це лише початок.

Кіра ще раз уважно роздивилася карту. Крім річки, дуба й позначки бібліотеки, на ній нічого не було. Бібліотекарка підійшла до однієї з полиць і дістала товсту книгу про історію козацтва.

－ Подивись уважно на цей знак.

На обкладинці була витиснена майже така сама печатка, як на конверті.

Кіра швидко розгорнула книгу. Між сторінками лежала вузенька смужка пожовклого паперу: «Перш ніж вирушити в дорогу, знайди місце, де живуть історії твого краю».

－ Це може бути музей, — замислилася Кіра.

－ А може, краєзнавчий відділ нашої бібліотеки? － усміхнулася бібліотекарка.

Вони почали переглядати книги про рідний край. І раптом із великого краєзнавчого альбому випала стара чорно-біла фотографія. На звороті було написано: «Той, хто знає минуле, завжди знайде дорогу в майбутнє». В правому нижньому кутку  фотографії виднівся маленький дубовий листок і ледь помітний напис олівцем: 39.

－ Такий самий був на карті!

На тридцять дев'ятій сторінці альбому вони знайшли фотографію старезного дуба. Під нею стояв короткий підпис: «Знайди дуб біля давнього козацького шляху»

Кіра переглянулася з бібліотекаркою.

－ Погляньте! － Кіра показала на карту － тут теж намальований дуб!

Наступного дня вони вирушили на пошуки. Дорогою кілька разів звіряли карту, обходили зарості й питали дорогу у місцевих жителів. Нарешті побачили старий дуб. Він був величезний. Його гілки розкидалися над землею, наче руки, що обіймали все навколо.

На корі дерева Кіра помітила той самий знак – маленький дубовий листок.

－ Ми на правильному місці!－ вигукнула вона.

Біля коріння лежав великий, вкритий мохом, камінь. Об’єднавши зусилля, вони відсунули його і поміж покрученого коріння велетенського дуба знайшли невелику металеву скриньку.

Кіра обережно відкрила її... Там не було ні золота, ні коштовностей. Лише невеликий сувій і старовинна козацька печатка.

Кіра розгорнула сувій і почитала напівстертий напис:

«Не шукай багатства там, де схована пам'ять. Найцінніше не можна продати чи купити. Поки люди читають, пам'ятають і розповідають історію своєї землі － вона живе».

Кіра довго мовчала.

－ То ось який скарб ми шукали...

Бібліотекарка кивнула.

－ Схоже, так.

－ Але хто залишив нам ці підказки? І до чого тут Наталка?

Бібліотекарка усміхнулася.

－ Мабуть, на це питання ми ніколи не отримаємо точної відповіді.

Повернувшись до бібліотеки, Кіра одразу відкрила стару книгу. Вона хотіла ще раз перечитати лист, але конверта між сторінками вже не було. Зник і клаптик карти. На останній сторінці книги, де раніше не було жодного напису, тепер виднівся маленький дубовий листок. А під ним — лише два слова: «До зустрічі...»

Кіра закрила книгу. Вона так і не дізналася, хто залишив лист і підказки. Але тепер була впевнена в одному: інколи варто просто відкрити книгу — і вона приведе тебе у світ пригод, де на тебе чекають справжні скарби. А десь між її сторінками вже причаїлася нова таємниця...