Всеукраїнський дитячий  літературний конкурс «Творчі канікули» 2019

Номінація  «Знайомтеся – це ми!»

Ніколаєва Катерина

17 років

селище Павлиш

Онуфріївський район  

Доброго дня, вечора чи навіть ранку шановний читач. Я б хотіла розповісти тобі про нас. Хто такі ми? Зараз розкажу.

Ми – єдина нація. Ми – ті, хто знає напам’ять рядки «Червоної рути» або ж «Несе Галя воду» і це не єдині перли з нашого приданого. Зі шкільних лав ми пам’ятаємо Шевченківський «Заповіт» й «Реве та стогне Дніпр широкий», «Лісову пісню» Лесі Українки, «Кайдашеву сім’ю» Нечуя-Левицького та мудрість Григорія Сковороди. А яка в нас земля! Прекрасна, багата, цікава й таємнича, чиста,бо вмита кров’ю своїх синів та дочок. На цій землі є високі гори й полонини, бистрії річки й загадкові озера,широкі поля й багаті ліси. Це все об’єднує нас, як нащадків великих людей, які мають зберігати коштовні скрині зі скарбами. Які зберігають не тільки культуру, а й землю, за яку так боролись наші предки. Ми маємо зберегти у собі якості честі й справедливості та сміливості,котрі були у справжніх козаків, тих, хто були справжніми захисниками матінки України. Ми –українці, нація, яка має залишатись разом, бути один одному вірними друзями, не давати розділяти нас. Ми – українці – будемо ними завжди.

На сьогоднішній час, ми поділені. На схід і захід, на ворогів та друзів, на тих, хто живе на Батьківщині й за кордоном, на нібито зрадників й нібито чесних. Але хіба це важливо? У нас в душі ростуть паростки калини, «дівочої» рослини, що завжди символізує чисте кохання, та явору – рослини чоловічої долі,барвінку – що є символом вічності та верби – символу чистоти та порядку. Ці паростки, виховують у нас якості справжніх українців – чесних, по-щирому гостинних та вірно люблячих. Не дарма кажуть, на Україні найгарніші дівчата, найвитриваліші хлопці, наймудріші старці. У нас гарні пісні, які вбирали в себе душу людей, сімей, народу. Це все є у нас.

То хто ми такі? Люди без захисту й долі,розділені чварами й багатими панами? Люди, що працюють, багато працюють й вміють, які талановиті й розумні, які хочуть послужити своїй рідній країні, допомогти їй, але не можуть, бо притиснуті фінансами й владою? Так, можливо це інша сторона, «темна» нашої країни. Ми – бідні, але й багаті, розумні, але й дурні, віримо, але й не довіряємо, водночас. То хто ми такі? Чи зможемо дати на це запитання відповідь? На це запитання відповідь має дати кожен з нас. Кожен з нації Великих предків й так само Великих нащадків. Поки кожен українець не задумається над цим питанням, ми – ніхто. Воно повинно дзвеніти у наших головах, кожен українець має дати відповідь. Я – УКРАЇНЕЦЬ І ЗАЛИШУСЬ НИМ НАЗАВЖДИ. І тоді паростки, що були посіяні й политі кровавими сльозами нарешті проростуть. Ми маємо зрозуміти, що ми – єдина сила. Тоді коли вся сильна воля й характер вихований предками-козаками об’єднається з братами та сестрами, Україна буде єдина. Тільки тоді Україна буде по-справжньому сильна. То хто ж такі ми?