Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули» 2019

Номінація  «Далі буде? Ні, «далі» - вже є!» 

Гулька Максим

18 років

с. Цвітне

Олександрівський район

Продовження книги Едгара Берроуза «Тарзанів син»

«Слава Богу, все скінчилось: оте жахливе життя. Починаючи з історії життя Джона Клейтона, батька лорда Грейстоката його матері Аліси. Нещасний випадок змусив їх потрапити в джунглі. Якби не це, по іншому склалася б і доля їхнього маленького сина. Це було виживання серед  суворого буття всього живого в давньому-предавньому лісі, де мабуть ще й людська нога не ступала. І він (Тарзан – таке ім’я дала йому мавпа Кала), вихований твариною, мав сам стати мавпою, ба ще сильнішою мавпою, щоб вижити серед часом дуже злих тварин»  – так згадував, сидячи біля вікна лорд Грейсток своє незвичайне життя.

«А дійсно, як би було, якби не той нещасний випадок». Уявити це не так і важко, адже  крок за кроком, звикаючи до цивілізації він зрозумів, що так було з давніх-давен, та він цього не знав, для нього існував один-єдиний світ – джунглі і життя в них тепер йому здавалось чимось далеким, фантастичним. Але він іноді сумував за таким життям, де не було ніяких умовностей, законів, де панувала свобода, єднання з природою, та з іншої сторони, це щогодинна боротьба за виживання.

Ось і син його, Джек, пізнав це життя, який пішов з Акутом у джунглі. На відміну від батька, Джек знав цей світ, але він син Тарзана – самої сильної людини. Мабуть, йому гірше було міняти спосіб життя.

Скільки всього сталося: відшукав він і сина в джунглях і Меріем (як назвали її викрадачі, і яку так довго розшукував невтішний батько генерал Арман Жако).

Доля поєднала двох молодих, загублених в джунглях, людей. Велика радість прийшла в сім’ю, спокій, мир і злагода. «А незабаром і онуки з’являться» –  перейшов від спогадів до мрій  лорд Грейсток. «Можливо і їх чекають пригоди» –  мимоволі майнула думка…

І вони з’явилися – двійнятка. Хлопчика назвали Джоном, в честь загиблого батька Тарзана, а дівчинці дали ім’я – Аліса, в честь померлої прабабусі. Гарні імена. Та й спогад про батьків лорда Грейстока.

Пам’ятаючи втечу Джека з мавпою, лорд Грейсток дуже пильнував онуків, коли ті підросли. Раптом з’явиться якийсь «Акут», розшукуючи вже його сина Джека, або вірний слон Тантор, який був другом і його і сина.

Тим часом діти підростали. Вже й по 17 виповнилось. Тваринами вони цікавились, любили їх, часто пропадали в зоопарку чи відвідували цирк. Іноді самі дивувались, звідки в них така прихильність до тварин – вони могли іноді говорити з ними і, о диво, вони розуміли одне одного.

Одного разу, в бібліотеці дідуся лорда Грейстока, Аліса натрапила на щоденник, пожовклий від давності, і не дописаний Джоном Клейтоном (життя його обірвав Корчак, ватажок мавпячої зграї). Разом з братом вирішили запитати в дідуся, бо тут, на їх думку, без пригод не обійшлось. А пригоди вони любили. Їм також бажалось пригод.

Спогади знов заволоділи лордом Грейстоком. Вирішив розповісти все уже майже дорослим онукам, а помітивши в їх очах вогники, лорд подумав: «Не замислили б вони втечу. Як свого часу їх батько, бо для них – це романтично, але в джунглях, в цьому дикому світі, зовсім мало романтики». Але згадавши все, йому самому дуже хотілося хоч на годину відвідати те місце, де народився і виріс. І вирішив лорд Грейсток спорядити експедицію в ті місця, де не був багато років. Але свою власну експедицію, щоб не повторити помилок своїх батьків, які довірились нечесним людям.

… Джунглі були не ті, якими їх пам’ятав Тарзан та його син, адже минуло багато часу. Помітні були сліди перебування людей, а тієї хатинки, що змайстрував його батько і де він народився, не було – на її місці було споруджене добротне бунгало. Ото вже ніякий звір не дістане, та й звірів поменшало – помітно сліди цивілізації. Тепер не люди боялися звірів, а тварини намагалися обійти людей стороною.

Настали ті часи, коли людям забажалося більшого. І не тільки цікавість манила їх у джунглі, а більше нажива, бажання володіти і цією незайманою частиною світу.

По – своєму оцінили Джон і Аліса існуючі на цей час обставини. Вони знали, що їх також чекають пригоди і це буде не виживання заради життя. Вони були певні, що повернуться сюди рятівниками, захисниками тварин, бо це – брати менші, а також досліджувачами цієї дивної природи.

Джон та Аліса зрозуміли, що це їх покликання. По – іншому не могло бути, бо в їх жилах тече кров лорда Грейстока, Тарзана, мавпячого годованця.