«Творчі канікули – 2025»

Халатян  Надія

12 років,  м. Бобринець,  Кропивницький район

Номінація: «Моя майбутня професія»

Я дуже люблю кіно! «До чого тут це, –  запитаєте здивовано. – А от до чого!»

Ще змалечку, не відриваючи очей від екрану, зачаровано спостерігаючи за героями, я бачила в них себе! І якщо героїня була відважною поліцейською, яка рятувала світ від злочинців, я була переконана, що обов’язково стану такою, коли виросту. Захищати людей, боротися за справедливість, карати зло – хіба це не найблагородніша справа?

Потім, коли бачила в якомусь фільмі струнку, завжди усміхнену та витончену стюардесу, думала: «Ось воно – моє справжнє покликання! Багато подорожувати, пізнавати світ, спілкуватися з людьми різних країн – хіба не мрія?». 

Натхненна фільмами та серіалами, пізніше вирішила, що неодмінно маю стати акторкою. Адже тоді зможу бути і поліцейською, і стюардесою, і ветеринаром та й ще багато ким. Люди бачитимуть мою гру, відчуватимуть сильні емоції. Ця професія зробить моє життя яскравим, наповнить його неймовірними подіями. І ось уже в найсміливіших мріях побачила себе щасливою володаркою «Оскара»!

Та все змінив випадок. Минулої осені я захворіла, сильно болів живіт, лікар «швидкої» запідозрив апендицит і забрав мене до лікарні. Як же я злякалася! Чужі люди в білих халатах, лікарняні коридори із запахом медпрепаратів… Та дарма. У відділенні зустріла лагідна, уважна лікарка-педіатр, заспокоїла пояснила й допомогла. І відтоді я зрозуміла, що в майбутньому хочу стати такою ж чарівницею, що перетворює дитячі сльози на щасливі усмішки. Лікувати хочу саме діток, адже вони часто хворіють і потребують турботливої допомоги. Відчуваю, що ця професія дуже нелегка й відповідальна: треба бути мужньою, мати велике терпіння, уважно ставитися до пацієнтів і, головне, любити маленьких дітей, уміти знайти підхід навіть до найменших. Адже лікар-педіатр, не лише зцілює різні дитячі хвороби, він ще має вміти підтримати, заспокоїти їхніх батьків. Я хочу, щоб діти після зустрічі зі мною не боялися лікарів, а сміливо довіряли їм. Особливо в такий важкий для нашої України час, коли багато маленьких пацієнтів зранені не лише хворобами, а й жорстокою війною!

Уже сьогодні розумію, що дорога до цієї професії буде довгою й нелегкою, треба вже зараз багато й старанно вчитися, бо, як каже моя бабуся, під лежачий камінь вода не тече. Але якщо я справді хочу стати гарним лікарем-педіатром, то зможу здолати всі труднощі, адже впевнена, що успіх знаходить лише тих, хто його наполегливо шукає. І тоді буде все, як у кіно!