«Творчі канікули – 2025» 

Соломія Харкевич,   11 років,   с-ще Петрове

Номінація «Далі буде»? Ні, «далі» вже є!»

Курочка ряба 

Із самого дитинства і дотепер мама читає мені перед сном. Казки були і є моїми улюбленими книгами. Мамин голос є особливим: спокійним і ніжним. Уві сні я подорожую казковими країнами, дружу з тваринами, розумію їхню мову. Є одна казка, яку я знаю напам’ять. Це – «Курочка Ряба». Колись я запитала у мами, чому така коротка ця казочка. Мама мені побажала перед сном, щоб мені наснилося продовження. І ось що мені наснилося…

Наступного дня знесла курочка Ряба яєчко. Не золоте яєчко, а просте. Дід змайстрував гніздо і настелив м’якої свіжої соломи. Баба обережно поклала туди яєчко і сказала:

- Ось тут, курочко Рябо, будеш тепер жити.

- І яєчко висиджувати, – додав дід.

Подякувала курочка за добро, залізла у гніздо, обійняла крилами яєчко та й заснула.

Щодня дід з бабою догоджали курочці: годували пшеницею та кукурудзою, поїли свіжою водою з криниці, стерегли яєчко, коли Ряба просилася погуляти на подвір’ї.

Так, день за днем, дід з бабою дбали про курочку, а вона піклувалася про своє яєчко.

На двадцятий день на яєчку з’явилася невеличка тріщинка. Дід плаче, баба плаче.

- Ой, що ж це робиться?

- Ой, що ж це коїться?

А курочка їм у відповідь:

- Не плач, діду, не плач, бабо! Це курчатко народжується!

Зраділи старенькі цій новині та й нумо з курочкою Рябою обійматися.

Наступного дня тріщинка на яєчку стала більша і крізь неї було видно маленький дзьобик.

- Яке гарне курчатко у нас буде, діду! – сказала баба.

- А як же ми його назвемо? – запитав він.

- А давай назвемо його курчатко Малятко! – запропонувала баба.

- Годиться! – погодився дід, надів на голову солом’яного капелюха та й подався в ліс по дрова. Бо треба ж кашу молочну малому зварити та й самим пообідати.

Баба теж часу не гаяла. І долівку підмела, і пшоно перебрала.

Сидять старенькі, смакують кашею, аж чують, хтось пищить.

- Діду, – каже баба, – піди-но, глянь. Хто це пищить? Чи не навідалася до нас мишка, яка розбила наше золоте яєчко…

- Та вже йду, – озвався дід та й вийшов з хати.

Походив дід по подвір’ю, нікого не знайшов та й повернувся назад.

Сидять з бабою, кашу їдять та прицмокують. Коли знову чують, хтось пищить.

Дід і каже:

- Піди-но, бабо, тепер ти, глянь, хто ж це пищить.

Пішла старенька на двір. Перевірила всі закутки. Немає нікого. Коли чує, курочка Ряба співає:

- Ко-ко-ко. Яєчко знесла я.

- Ко-ко-ко. Мамою стала я.

Баба радіє, обіймає курочку і просить її ще раз заспівати. А дід сидить у хаті, чекає бабу та й каже:

- Щось баба забарилася. Піду її пошукаю.

Прийшов дід до баби та вже вдвох радіють, пісню курочки Ряби слухають та курчатком милуються.

- Яке ж воно гарненьке!

- Яке ж воно маленьке!

- Яке ж воно жовтеньке!

- Яке ж воно голосне!

А курча їм у відповідь:

- Пі-пі-пі…

Дід каже бабі:

- Бабо, треба мале нагодувати. То воно від голоду пищить. Неси-но йому каші з нашого обіду!

- Добре, діду, – відповідає вона, – вже несу.

Принесла баба курчаткові Маляткові дрібку каші та наперсток води. Воно

поїло, попило та й спатки вклалося.

А курочка Ряба дякувати не перестає:

- Дякую, діду, дякую, бабо, за доброту вашу.

Перші дні курчатко Малятко тільки їло, пило і спало. А згодом, коли підросло, зміцніло, то почало виходити з гнізда на подвір’ї гуляти. Дід та баба сидять на лаві, гріються на сонечку та спостерігають, як мале дорослішає. Курочка Ряба навчала його всьому, що знала: як гребти землю в пошуках смачних черв’яків, личинок, комах та насіння; як чистити пір’ячко; як ладнати м’яке кубельце та багатьом іншим речам…

Раділа курочка Ряба.

Раділи дід і баба.

І я радію –

Про таку кінцівку мрію.