«Творчі канікули – 2025»

Запрошуємо шановних прихильників слова до знайомства з творами юних читачів – переможців обласного туру Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Творчі канікули – 2025», що завершився у вересні.

Цей Конкурс відомий нашим дітям 11-18-ти років з 2018 року і є одним з найулюбленіших. Національна бібліотека України для дітей – одна з організаторів даного Конкурсу, а обласні бібліотеки для дітей здійснюють його організаційно-методичне забезпечення на місцях.

Обласний тур тривав три канікулярних літніх місяці. У ньому взяли участь 52 юних автора нашої області, які представили 55 прозових та віршованих творів у семи номінаціях.

Отже, приємних прочитань і вражень!

Прядко  Анастасія,  13  років,  м. Знам’янка

   Номінація  «Безмежний  світ  моєї  уяви»

Долина  Надії

Коли я заплющую очі, мені здається, що я лечу кудись далеко-далеко, у зовсім інший світ. Світ, який ще не існує на карті, але живе в моєму серці. Для мене цей світ безмежний, світлий і наповнений добром. У цьому світі немає війни. Замість тривог люди прокидаються від співу пташок. На небі завжди сяє сонечко, а коли йде дощ – то тільки теплий, літній, після якого народжується яскрава веселка. Діти вільно бігають вулицями, не боячись нічого, а дорослі посміхаються один одному, бо знають: жити в мирі – це велике щастя.

Мій світ схожий на величезний сад. Де б ти не йшов – усюди квітнуть троянди, ромашки, айстри, конвалії. Всі ріки чисті, немов дзеркала, в яких відбивається небо. А ліси такі зелені й густі, що здається: ось-ось вийде казкова фея і запросить у мандрівку. У моїй уяві природа і люди – друзі. Ніхто не нищить дерева, не засмічує воду, не шкодить тваринам. Усі дбають одне про одного.

Найбільше я уявляю, що в цьому світі кожна дитина має право на щасливе дитинство. Ніхто не плаче від втрат, не чує страшних новин, не залишає своїх домівок. Усі діти мають родину, друзів, іграшки та мрії. І їхні мрії завжди здійснюються, бо в цьому світі для кожного є місце під сонцем. А ще в моєму світі люди вміють розуміти одне одного без слів. Якщо хтось сумує – достатньо погляду чи обіймів, щоб полегшити його біль. Якщо хтось радіє, то його щастя стає щастям для всіх. Тут немає сварок і образ. Люди не сперечаються через дрібниці. Вони вміють пробачати й розуміти. Бо саме там, де є добро, завжди є і мир. Дружба між людьми стає міцнішою, адже вона будується на щирості. Дорослі не забувають про дитячі мрії, а діти вчаться бути вдячними за турботу.

Я гадаю, що добро – це головне, що повинно бути в людини. Воно наче тепле сонечко, зігріває душі й не дозволяє холоду, ненависті чи заздрості оселитися поруч.

Я б назвала свій світ «Долина Надії». Адже тут природа дихає любов’ю, квіти розквітають, ніби усміхаються людям. Вітер приносить не холод і бурю, а пісні радості. Дощ не лякає, бо він народжує веселку – символ єдності й надії. У цьому світі не потрібно боятися завтрашнього дня. Люди живуть упевнені, що їхнє життя буде світлим і щасливим. І хоча поки що цей світ існує лише у моїй уяві, я щиро мрію, щоб він обов’язково одного дня стане реальністю. Якщо кожен із нас буде берегти у своєму серці частинку добра і ділитися нею з іншими, то поступово наш справжній світ зміниться. Добро переможе, бо воно сильніше за все темне і зле.

Мій безмежний світ уяви – це світ, де немає війни, де люди не знають страху, де панує любов і щастя. Бо справжнє щастя – це мир, любов і добро.

Я уявляю той день, коли весь світ стане однією великою родиною. Коли люди різних країн перестануть воювати й почнуть допомагати один одному. Коли замість сліз будуть тільки усмішки, а замість страху – впевненість у завтрашньому дні. Уявляю як наші вулиці наповнюються дитячим сміхом, як парки розквітають від веселих ігор, як у серцях людей народжується радість.

У моїй «Долині Надії» кожна людина цінує життя. Тут ніхто не забуває про добро, бо воно – найбільший скарб. Саме воно здатне робити дива: перетворювати темряву на світло, біль на силу, а самотність – на дружбу. Добро робить нас кращими, воно відкриває шлях у майбутнє.

Я вірю, якщо навіть одна людина посіє зернятко добра, то з часом воно проросте в серцях інших ї перетвориться на квітучий, гарний сад любові та миру. І тоді мій світ перестане бути лише світом уяви. Він стане справжнім домом для всіх нас.

Мрії народжуються в серці, але живуть вони для того, щоб здійснюватися. Я мрію про ранок, коли ми прокинемося під мирним небом і зрозуміємо: найбільше диво це життя, наповнене добром і любов’ю. І тоді моя «Долина Надії оживе не тільки в уяві, а й у реальності. Бо поки ми віримо в добро, світ навколо нас стає трохи теплішим і щасливішим.