«Творчі канікули – 2025»

Діна  Романова 

16  років,   с.  Верхньоінгульське,   Кропивницький  район

Номінація: «І в кожному із нас уже живе філософ!»

Якби  світ  не  знав,  що  таке  війна…

Я часто замислююсь: а що було б, якби людство ніколи не знало, що таке війна? Якою б стала наша історія, якби сторінки підручників не були залиті кров’ю, а свідомість — отруєна ненавистю? Ці запитання — не просто фантазії. Це голос філософа в мені, в кожному з нас, хто мріє про інший світ.

Світ без війни — це не просто відсутність зброї. Це — світ, у якому люди не шукають ворога, бо бачать у кожному — себе. Як писав Іммануїл Кант: «Поступовий розвиток людства можливий лише тоді, коли моральна культура стане вищою за політичну».

Якби людство ніколи не воювало, ми б не вчилися виживати — ми б навчились Жити. Не для того, щоб перемогти, а щоб Зрозуміти. Ми би з дитинства плекали в собі емпатію, а не страх. Свобода не була б перемогою, її просто ніхто б не забирав.

«Мета війни — встановити такий стан, у якому більше не потрібно буде воювати», — говорив Арістотель. Але хіба не краще було б не починати її зовсім?

Без війни світ став би дзеркалом краси: міста не руйнувалися б, а розквітали; діти не ховалися б у підвалах, а грали на майданчиках; серця не боліли б за втрати, а билися в ритмі надії.

Світ без війни — це не утопія. Це можливість, яку ми щодня або втрачаємо, або наближаємо.

«Світ — це не те, що нам дано, а те, що ми творимо», — казав Жан-Поль Сартр. І я вірю: в кожному з нас є частинка філософа, який прагне розуміння замість конфлікту, співпереживання замість агресії, діалогу замість бою. І саме ця частинка здатна змінити хід історії — якщо ми її почуємо.

Світ без війни — це світ, у якому філософ у кожному з нас не спить. Це — світ, де ми всі обрали думати, а не знищувати. І, можливо, найбільша перемога людства — не у битвах, а у відмові від них.

Я уявляю світ, у якому мої однолітки не малюють танки, а квіти. Де кордони — лише на картах, а не у серцях. Де головна зброя — це знання, і найбільша перемога — це допомогти комусь, а не перемогти когось.

У такому світі я би не питала: «Чи не є найбільша жорстокість війни в тому, що вона забирає у дітей їхніх батьків і у батьків — дітей?».

Я питала би: «Чи не є найбільший дар миру в тому, що діти можуть рости поруч із батьками, а батьки — бачити, як дорослішають діти?», — і це була б найбільша моя проблема.

Я розумію, що війна завжди починається з думки. Спершу в голові, а вже потім — у дії. Тому філософ у кожному з нас повинен ставити прості, але важливі питання: навіщо, заради чого, чи можна інакше? Якщо ми навчимось ці питання ставити — можливо, ми навчимось жити без війни.

Мені здається, що ми, підлітки, вже інші. Ми втомилися від болю. Ми хочемо будувати, а не ламати. Ми хочемо просто жити. І якщо світ ще не знає, що таке повний мир — то, можливо, саме наше покоління зможе його створити.

Я не хочу бути військовою. Я хочу бути тою, хто зупинить війну — хоча б у чиїйсь голові. І я точно знаю: кожна велика зміна починається з думки. А кожна думка — з людини. І якщо в кожному з нас уже живе філософ — тоді є шанс, що в майбутньому війна залишиться тільки в підручниках з історії. Як помилка, яку ми більше ніколи не повторимо.