Твори  переможців  обласного  туру

Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

Трубачов  Дмітрій, 12  років

смт  Вільшанка

Моя любове, пісне і життя. 

Моя країна – сьогодення й майбуття.

Моя надія, віра і любов -

Тобі єдиній я вклоняюсь знов.

Тобі співаю оди і пісні,

Спішу до тебе наяву і у вісні.

Моя розрада, рідна сторона

Серед усіх світів єдина ти, одна. 

О господине луків і полів

Тобі співати сам Господь звелів!

Тобі боротись і перемогти

Судилося на довгії віки.

Моя перлина, цінний оберіг,

Вертаюся до тебе на поріг.

Пов’язані навік наші життя.

Ти, Україно, – сьогодення й майбуття.

«Україні  жити» ! 

Сколихнулася Україна

І піднялись люди

В нашій рідній Україні

Ворога не буде!

Ген від краю і до краю

Рідної Держави

Сурмачі воєнні сурми

Вгору підійняли.

Захисник і захисниця

Взялися до зброї –

Відстояти Незалежність,

Націю і Волю!

Захистити рідну Землю

І свою дитину,

Не віддати клятим оркам

Рідну Україну! 

В кожнім місті і містечку

Й в українських селах

І дорослий, і дитина

То є волонтери!

Варять борщ, шкарпетки в’яжуть,

Сітки заплітають,

І в пакунки ЗСУ

Малюнки вкладають.

Гімн величний України

Ми щодня співаємо,

Захисникам нашим рідним

Ми вірші складаємо.

Рушниками вистеляймо

Воїнам дорогу

Хто як може наближає

Нашу Перемогу! 

Ні травинки росіянам

Ми не подаруємо!

Повернемо все, що вкрали

І все відбудуємо!

Навіть ті, хто вже на небі -

Зрілі й янголята –

Нам в молитвах дають сили

Ворога здолати.

Крок за кроком ми неспинно

Йдем до Перемоги,

І не звернемо ніколи

З нашої дороги!

Незалежна Україна

Ти Непереможна!

І тепер в цілому світі

Про це знає кожен!

Наша Сила! Наша Воля!

Не вмре, не загине!

І повстане Україна

Крізь пекло й руїни!

Наша Правда! Наша Віра

В ЗСУ і в Бога.

Наближається Велична

Й Свята Перемога!

Українська щира пісня

В небеса полине.

Зацвіте і забуяє

Червона калина.

І полотна синьо-жовті

Будуть майоріти.

Бути Миру в Україні

Україні Жити!

 

 Твори  переможців  обласного  туру 

                          Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

 

Секрет  Нікіта,  12  років

село  Веселівка 

     

  За  Перемогу  України !

 

У мальовничому місці, де весело щебечуть пташки, де розкинулись безмежні поля золотої пшениці та соняшнику, серед пахучого різнотрав’я знаходиться моє село – Веселівка. В ньому народився і зростаю я, Нікіта, мені 12 років. Мене оточують найрідніші люди: тато, матуся, два старших брата. Я дуже щасливий, що маю таку міцну та люблячу родину. Все було гарно, гармонійно, спокійно. Але в одну мить наша буденність зазнала кардинальних змін. Згадуючи той жахливий день, мене й зараз не покидає відчуття страху та болю.

На світанку я почув якийсь гул, але не придав цьому значення, і заснув знову. Прокинувся пізніше, ніж завжди, і подумав, що проспав похід до школи. Коли одягався, почув, що мама з татом  розмовляють про якусь війну… Згодом зрозумів, що війна у нас в Україні. Над нами почали літати гвинтокрили, літаки та ракети, які я побачив вперше у своєму житті.

На другий день повномасштабної війни мій тато добровільно вступив до лав ЗСУ і став на захист рідної країни. В одному із боїв він отримав складну контузію, зробили операцію. На даний час тато знову в строю та захищає рідну землю. Я дуже гордий, що маю такого батька, який не вперше пішов захищати свою родину та Батьківщину.

Моє життя не сильно змінилося за час війни, але я почав цінувати спокій, який ми мали без повітряних тривог, без ракет, які все частіше літають над будинками мирних жителів, гул літаків та гвинтокрилів чуємо майже щодня.  Незважаючи на це, в школу ходимо, хоча часто спускаємося в укриття, ну це нічого, ми вже не так боїмося.

Одного дня над нашим селом збили ракету, і уламки полетіли  на дах нашого будинку, але все добре, нікого не зачепило, а кришу полагодили. Звісно, я боюся, як і всі. Щоб не було часу на страх, намагаюся відволікатись, готуючи уроки, граючи на комп’ютері та допомагаючи мамі. Але вона на мене вже не кричить, що я довго граю у комп'ютерні ігри, напевно тому, щоб я менше слухав новини, як ця нечесть знущається над українським народом.

Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки, він її об’єднав. В нашому маленькому селі всі об'єдналися. Чоловіки робили коктейлі молотова, рили окопи, перегороджували дороги деревами, ставили саморобні «їжаки», жінки плели маскувальні сітки, пекли смаколики, збирали різні продукти. Ми разом з друзями збирали трави для чаїв, фрукти, робили з них сушку на компоти, виготовляли обереги та малювали малюнки, які передавали нашим захисникам на передову. Я вірю і твердо знаю, що наші мужні, витривалі воїни здолають ненависного ворога.

Війна – це завжди погано, це завжди зло, смерть, сльози і страх. І саме страшне, що гинуть люди, гинуть такі як я – діти і їх уже не повернути. Я думаю, що у цій війні немає жодного сенсу. Ця війна закінчиться перемогою України.

Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. Наш гімн в своєму тексті має дуже потужну фразу: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Це дуже сильні слова, які розуміє кожен українець. Ці слова відповідають дійсності – українці готові віддати своє життя, аби ми – діти, жили у вільній незалежній державі, щоб тут не було жодного «русского міра».

Багато українців виїхало за кордон, але я сподіваюся, що скоро це жахіття скінчиться, і всі повернуться до своєї рідної, незалежної та найкращої у світі України!

Наше життя вже ніколи не стане колишнім, та й ми вже ніколи не будемо, тими, що були, але не здаваймося, ми на своїй землі, ми витримаємо! Ворог з кожним днем стає все слабший, а дух українців все сильніший, тому не потрібно втрачати віру: все буде добре, все буде Україна!

Я вірю, прийде час, і все це закінчиться перемогою.

Слава Україні!

Героям Слава!

 Твори  переможців  обласного  туру

                                Номінація  «Моя  майбутня  професія»

Коваленко  Дарія, 13  років

село  Першотравенка

У  світі  багато  різних  професій

Кожна цікава і корисна по-своєму. І перед кожним постає питання вибору професії. Великий філософ Конфуцій писав: «Вибери професію, яку ти любиш, і тобі не доведеться працювати жодного дня у твоєму житті».

Ось і я вважаю, що до вибору професії потрібно підходити відповідально. Адже вона повинна не тільки забезпечувати матеріально, а й приносити задоволення. Я хочу обрати професію згідно зі своїм умінням, здібностям, інтересам. Хочу обрати таку професію, яка б допомогла здійснити мої дитячі мрії. Мені дуже подобається малювати різних персонажів, ілюстрації до художніх творів. Тому я замислююся над професією художника-ілюстратора.

В ранньому дитинстві я мріяла стати працівницею поліції, яка буде арештовувати злочинців та відновлюватиме справедливість. Ще мені дуже подобається професія архітектора. Я мріяла, що буду створювати проєкти житлових будинків, шкіл, дитячих садочків. До речі, дуже потрібна професія в наш час. Адже після Перемоги, нашу рідну Україну потрібно відбудовувати, зробити ще кращою.

А ще я дуже люблю тварин. Підбираю покинутих, беззахисних, лікую, як умію. Мені їх дуже шкода. Тому, я також мріяла про професію ветеринара, планувала здобути гарні знання, професійно лікувати братів наших менших.

Я ще не визначилася з конкретним вибором майбутньої професії. Це ще в мене попереду. Зараз мені потрібно гарно навчатися, щоб здобути якомога більше знань.

Читаючи вислови відомих людей про вибір професії, мені сподобався вислів Ч. Дарвіна, який писав, що якщо ви вдало оберете професію, вкладете в неї душу, то щастя саме знайде вас. І дійсно, більшу частину свого життя людина проводить на роботі, тому й потрібно щоб вона виконувала її із задоволенням.

А ще, щоб правильно обрати професію, радять: пізнай самого себе. Я думаю, це означає, прислухатися до себе, вияснити, що мені подобається, що вмію робити, чого ще потрібно навчитися.

Мати Тереза говорила: «Геть не обов’язково робити щось велике. Можна робити щось і маленьке, але з великою любов’ю». Я погоджуюся, що праця, яка виконується з любов’ю, приносить гарні результати. Тож вважаю, щоб стати визнаним фахівцем своєї справи, потрібно постійно удосконалювати свої знання, йти, як кажуть, у ногу з часом. Гарні спеціалісти завжди потрібні моїй рідній Батьківщині.

Я вірю, що після Перемоги Україна стане економічно незалежною країною. Нам, молодим, тут жити й будувати майбутнє.

 Твори  переможців  обласного  туру

Номінація  «І  в  кожному  із  нас  уже  живе  філософ!»

Савенко  Софія, 16  років

село  Благодатне

З  вірою  в  себе 

Кожен із нас будує свій шлях

У кожного з нас - своя стежина.

Хтось - їздить днями по полях,

Хтось - витягує із коми людину

Хтось - сидить на вершині, в судах

А хтось - виховує дитину

У когось заздрість у очах

А хтось - у захваті без плину

Хто хоче - той знайде свій шлях

А не знайде - то побудує

Згадає всі оті знання,

Котрі колись отримував у школі

Що правда, згадає не всякий мудрець

Бо кожен із нас - індивідуальна особа

У кожного з нас - свій життєвий шлях

У кожного - різна життєва дорога.

Хтось - вірить в везіння,

Хтось - у знання,

Хтось - у кохання,

А хтось - тільки в себе.

І це - найсильніша віра життя

Віра й любов до самого себе!

Якщо ти впевнений в собі – ти можеш все

І навіть більше, аніж треба!

І заздрість не проявиться в тобі

Лиш тільки вір ти сам у себе!

 Твори  переможців  обласного  туру

                         Номінація «І в кожному із нас уже живе філософ!»

Сергачов Максим, 11 років

        

місто  Олександрія

Доброго  дня,  світлого  мирного  дня,  Україно!

Моє ім’я Максим. Проживаю я в маленькому містечку в центрі України.

Довго думав над вибором теми, так і не визначився. Тому моя розповідь складається з трьох частин.

І. Дитинство.

З дитинства я був дуже допитливим і непосидючим. На свої п’ять років з допомогою бабуні прочитав усі казки в домашній бібліотеці. Мільйон запитань «чому» і «як»? Де знайти на все це відповіді? Певна річ, в бібліотеці! От бабуня і відвела мене в це чарівне місце. Скільки інформації, скільки чудових книг! Там я визначився зі своїм майбутнім:

- Буду винахідником, як наш земляк Ігор Сікорський!

Тому потрібні знання. Математика. Інформатика. І читати, дуже багато читати. Пізнавати світ.

Несподівано у мене пробудився потяг до музики. І музика захопила мене не менше ніж програмування і математика. Адже космос – це найвеличніша симфонія! Прочитав, що більшість науковців були непоганими музикантами й навіть писали музику.

II. Війна

24 лютого 2022 рік. Весь всесвіт розірвався. Всі мрії, всі бажання зникли. Сирени. Ракети. Безпілотники. Дрони. Бібліотека стала просвітницьким центром. Ми вчилися виживати, рятувати себе та інших. Всі намагалися зжитися з новими жахливими реаліями.

Та чим може допомогти армії бабуня і маленький хлопчик? О! Маскувальні сітки! Вночі ми різали на стрічки тканину і передавали «в'язальницям». Чому вночі? Бо кравецькі якісні ножиці одні на дві сім’ї. Вночі ріжемо ми, а вранці їх забирає тітонька Оля. Вона – волонтер. Шиє для Збройних Сил України (ЗСУ). А увечері всі чекають дзвінка від дядечка Олексія, він доброволець. Боронить від ворога нашу рідну неньку Україну.

Така тривожна атмосфера. Новини кожен день страшні. Єдина розрада – це музика і книги. Коли виють сирени, коли серце розривається від болю, поринаю у свій персональний портал – музику. Як чарівно звучить «Реве та стогне Дніпр широкий»…

«Сичі в гаю перекликались»… От і до нас прилетіли ті сичі. Свято  знань – перше вересня. Для нашої сім’ї цей день став найтяжчим уроком про життя і смерть. Загинув мій дядечко Олексій. Десь там, у маленькому селищі з такою доброю назвою – Любомирівка. Небо впало на землю, зірки погасли, сонце потьмяніло. Як ми це пережили? Та ніяк. Біль втрати не полишає люблячі серця.

III. Моя мрія.

Та життя не зупинилось. Не для того загинув дядечко, щоб я здався. Потрібно вчитися і йти вперед.

Начитавшись фентезі й чарівних казок, подумав, як би добре було знайти портал, куди можна  перемістити наших діточок і врятувати їх від війни, від смерті, холоду й голоду. Поки дорослі воюють, знайти такі засоби, щоб врятувати дітей з-під бомб, завалів та сховищ. Шафа з Нарнії? Де її знайти, під уламками? І дзеркальце, й інші чарівні портали в наших обставинах не можливі. Тому…

Уявіть собі, що 10000 років тому через кротову нору прибув на Землю і здійснив аварійну посадку космічний корабель. Прилетів він з дуже віддаленого сузір’я - з планети Котів. Повернутись на свою планету вони не змогли. Поселилися серед людського племені та навчали дикунів багатьом премудростям: співчувати, співпереживати, вірити, любити. Люди обожнювали їх. Поставили в ранг богів. Богиня Бастет велична і прекрасна…

А потім темрява заповнила світ. Неуцтво, страх перед невідомим породжували чудовиськ у людській подобі. Люди почали вбивати нащадків планети Котів. За такі злодіяння Чорна смерть забрала життя в багатьох жителів Землі.

Минули віки. Наші коти і їхні одноплемінники встановили міжпланетний контакт.

Коли почалася війна в нашій країні, люди не тільки рятувалися від бомб самі, а рятували своїх котиків і собачок. Доброта нашого народу дуже вразила котів. Вони дали завдання своїм одноплемі́нникам допомогти дітям нашої країни. Тільки людське дитинча погладить гладеньку шерстку свого пухнастика і шепне йому на вушко: «Врятуй мене!» – відкривається портал на планету Котів.

Там вічне літо, ласкаве сонечко і два нічних супутники. Незвичайні квіти мають чарівний вигляд і аромат. Кожен, хто вдихне цей аромат, більше ніколи не буде злим і підлим.

На планеті незвичні будинки-дерева. Можна виростити будинок своєї мрії, який буде виконувати всі твої бажання. Коти розумні й цивілізовані. Живуть в гармонії з природою. Люблять міжпланетні подорожі. Планета велика, місця достатньо для всіх згорьованих. Ще коти високо цінують музику і знання, там багато чудес. І це тільки початок.

Угору і вниз. Світло і тьма. Життя і смерть. Поки ми мріємо, ми живемо. Поки є світло – тьма нас не переможе.

Мрійте - і будьте щасливі.

P.S. Ви ж точно знали, що наші котики чарівні?

 Твори  переможців  обласного  туру

  Номінація  «Знайомтеся  –  це  ми!» 

                                                           

                                               Дзюба  Анастасія, 11 років

                                                                  

                                                    місто  Олександрія 

                                                                    

                                                        Я  –  Анастейша            

Живу своїм повноцінним життям. Не завжди планую новий день, адже, коли ти ще не зовсім доросла, мама прагне внести свої корективи. Мама в мене математик, тож звикла робити все точно і вчасно. Але я в душі – романтик, і той безлад, що живе разом зі мною в моїй кімнаті, зовсім не хаос, а теорема життя.  Кожного дня відкриваю для себе щось нове. Сьогодні люблю ліпити тваринок з легкого повітряного пластиліну, а вже завтра – прагну створити геніальну поробку із бісеру. Мені цікаво все! Особливо, коли  відвідаю дитячу бібліотеку і начитаюся своїх улюблених пригодницьких книг.

Я вже давно зрозуміла, що в чомусь схожа на Пеппі Довгапанчоха. Мені мало років і зачіска моя не завжди вишукана. У мене багато друзів, але чур, я люблю верховодити! Навіть мій найліпший друзяка Сергійко визнає це. Звичайно ж, як і всі сучасні діти, люблю гуглити та гратися в онлайн ігри. Останнім часом мені подобається знімати маленькі смішні відео: ось ми сміємося, ось – їмо молочну кашу паличками для суші, а ось прицільно «пуляємо» вишневими кісточками на  відстань: хто далі. Попереду ще багато вільного часу, адже в мене тривають літні канікули.

Але одного разу моє життя різко змінилося! Наша сусідка привела з прогулянки собаку. Таку гарну, маленьку, смішну тваринку, схожу на таксу. У неї були красиві вологі очі, але чогось такі сумні. Я дуже зраділа песикові. Так, це був милий песик, тож я відразу придумала йому ім’я. У мене з’явився новий друг – песик Річ. Я вже намалювала собі десяток картинок, як  буду гуляти з ним, як мені друзі будуть заздрити, бо в них немає таких чудових песиків. Але моя мама сказала, що, можливо, його шукають господарі, адже він загубився! Переборовши бажання залишити його в себе, ми сіли із мамою і поширили допис у всі соціальні мережі: «Люди, sos, знайшовся песик!».

Минали дні, а потім вже й другий тиждень закінчився, господарі не знаходилися. Писали інші люди, які б бажали його взяти, але тільки за умови, якщо… Люди перераховували чинники, які б підійшли їхнім критеріям. А в цей час, песик жив своїм життям: їв, гуляв, показував нам свій собачий характер. Ночами він скиглив і гірко зітхав. Сусідка подарувала Річу повідець для походів на вулицю. Мама купила йому симпатичний нашийник, мисочки для води та харчування. Звичайно ж, ми відвідали ветеринара. Він оглянув Річа й сказав, що пес здоровий і доглянутий, навіть нігті зрізані. У зоомагазині ми купили вітаміни, собачий харч та іграшки для малого, бо Річ почав гризти наші капці. Песик був слухняним, але ж йому потрібно було десь дівати свою собачу енергію! А в деяких випадках, можливо, він і не знав, що робив шкоду?

Одного разу, ми взяли його в село до бабусі, а він там і нашкодив: прогриз фіранку, бо хотів поласувати квіткою, яка стояла на підвіконні. Квітка?! Дивні смаки! Мама посадила нову квітку та відремонтувала бабусину улюблену фіранку.

Та все ж таки я почала слідкувати за поведінкою та діями песика. Якщо він намагався робити шкоду, я сварила його і розповідала, що так робити негоже, навіть гарнесенькому песикові. І він почав розуміти мене. Чесно! Річ виконував команди, слухав мій голос і навіть, почав дивитися мій улюблений мультик про принцесу Софію. Я переборола свою лінь і вже без нагадувань дорослих вигулюю песика. Він став улюбленцем всієї сім’ї.

Сьогодні я вже не засуджую тих людей, які залишили Річа на вулиці. Я дитина, але добре розумію важкі часи для моєї країни і наших людей. А можливо, господарі поспішали і собака випадково залишився сам. Дякую моїм батькам, що вони прийняли Річа у нашу сім’ю і ми всі разом піклуємося про нього. Ми не в змозі прихистити всіх тваринок - безхатченків, але для них завжди знайдемо зайвий смаколик.

Щодо майбутнього, я не буду стверджувати, що мовляв виросту і стану ветлікарем, адже поки що у мене щодня нові плани. Ким я стану? Про це я подумаю завтра…