«Творчі канікули» 2020        Всеукраїнський дитячий літературний конкурс

Номінація «Далі буде? Ні, «далі» — вже є!» 

Петрухнова Ангеліна, 13 років

с. Цвітне,  Олександрівський район, 

Кіровоградська область

Федько-Халамидник

Нова історія (за оповіданням Володимира Винниченка)

Розділ 1

Був холодний день. Мати вирішила, навідати могилу сина. Підійшовши до могили, крізь сльози, вона почала промовляти: «Ось і рік… Рік минув після смерті твоєї, сину…, - зітхаючи, мати продовжила, - Якими дурнями ми були з твоїм батьком… Я… Я довірила якомусь нікчемному, розпещеному хлопчиську, а не своєму сину?.... Постає питання в тому, що як… Як я могла?Я погана мати, Федьку, пробач мене! Спочивай на тому світі не гірше ніж на землі. Я люблю тебе».

На дворі неприємно моросило, але згодом легке моросіння перетворилося в величезну зливу, таку холодну і жорстоку як в той день, коли загинув Федько. Матір злива не налякала, її серце краялося  і обливалось кров’ю. Вона не могла пробачити собі смерті сина.

(Перед візитом на могилу Федька)

Повернувшись додому з роботи, мати зайнялася прибиранням дому. Ось дійшла черга до ліжка Федька. Мама збила подушку, як раптом з неї випав маленький зошит подібний до щоденника. Матір відкрила зошит і почала читати:

1 день. Шановний, щоденнику,  я - Федько, мені 10 років. Я люблю своїх тата і маму, нехай іноді вони мене  і сварять. У мене немає друзів, мабуть, тому, що  я поводжуся зухвало.

2 день. У тата з’явилася робота, на яку він так довго чекав, я дуже радий за нього! А ще, тато говорив, що у його керівника, є син Толя, сподіваюся, ми потоваришуємо!

    3 день. Ось мені вже 11 років! Я дуже радий! Тато і мама нічого мені не подарували, але для мене важливо те, що в мене є такі батьки!

    4 день. Зошиту, я не розумію чому, але Толя поводить себе дивно… Сьогодні ми грались і він упав, порвавши свої штани, я заспокоював його, говорив йому, що все буде добре, але коли пришла його мама,  Толя почав говорити, що це я його штовхнув і плакав,  я говорив, що це неправда, що він бреше, але покарали все ж таки мене…

   5 день. Зошиту, здається наше товариство з Тольком перетворилося на запеклу ворожнечу, Только майже в усіх своїх провинах звинувачує мене.

        6 день. Щоденнику. Сьогодні мій 12 день народження. Я не звертаю на це увагу.

        7 день.  Я зневірився в людях.

        8 день. Зошиту, можливо, це мої останні слова, але не дивлячись на це, я хочу зізнатися, що перший раз за все своє життя збрехав. А вся справа в тому, що захистив власного ворога.

–     Мам… якщо ти читаєш це, то, можливо, хоч зараз я змінився в твоїх очах?...

У матері защемило серце від болю, вона не могла повірити в те, що син збрехав, мати сиділа і плакала, коли з роботи повернувся знесилений батько, він побачив заплакану, від пекельної болі матір, яка міцно притиснула до грудей щоденник. Батько взяв зошит тремтячими руками і почав повільно читати, а сльози заливали його загрубіле обличчя, прочитавши щоденник, батько сів і закричав, як поранений звір, якого тільки боляче поранило, його невтомний біль знову виринув назовні. Пригорнувши до себе свою дружину і обіймаючи її повторював тільки одне: «якби можна було повернути усе». 

Розділ 2 

Наступного дня, батько вирішив навідатись до свого керівника з невеличким подарунком. Зайшовши до хати, він покликав його і ледь стримуючи сльози почав промовляти:

Доброго дня… а я не з порожніми  руками до вас ,- кинувши зошит на підлогу батько почав далі,- прочитавши це…. Ви зрозумієте, що ваш син, не той за кого себе видає!

Гортаючи пожовклі аркуші зошита,було помітно як чоловік змінював вираз свого обличчя (не дивлячись на те, що батько Толі був паном, був чоловіком справедливим та цінував у людях, насамперед, - чесність), батько Толі покликав свою дружину, прочитавши зошит вона отетеріла….

– Як? – ніжним,  тремтячим голосом прошепотіла  пані, – невже…

Саме так,– зітхаючи, сказав батько Федька.

Поміркувавши деякий час, почав щось бурмотіти, хоча було помітно, що чоловік відчуває сам до себе огиду за кожне вимовлене ним слово.

Я заплачу тобі скільки хочеш! Я подарую тобі будинок! Віддам свою маши…

Ні… ваші гроші, мені і задарма не потрібні… ніякі гроші не втамують горе батька, який втратив єдиного в цьому світі сина...

Батько й мати Толі мовчали від їдкого сорому, який ніби гриз і водночас обпікав усе тіло, вони не могли повірити в те, що їх син так підло збрехав, а найгірше те, що через його брехню помер невинний хлопчик.

В очах батька Федька можна було прочитати, -  «поверніть мені мого сина».

Ледь стримуючи сльози, вбитий горем батько  вийшов з хати багатіїв.

Минуло багато років…

Бідна старість спіткала батьків Федька і вони пішли вслід за своїм сином, адже так і не пробачили собі того, що так чи інакше  теж винні у смерті свого сина.

На дорозі сидів чоловік.. весь вдягнений в поганий одяг і від нього дуже сильно тхнуло. В очах цього чоловіка можна було розгледіти ненависть до оточуючих…

(10 років потому )

ТОЛЬКУ! ЙДИ СЮДИ! НЕГАЙНО!

–     Ти кликав таточку? - жах забрав Толька, він зблід з обличчя, а волосся стало дибки…З очей батька  палало полум’я, а в руках був ремінь.

–     ЩО ЦЕ ТАКЕ?- вказуючи на щоденник, спитав батько.

–     Зошит  тату, а що?

–     За дурня мене не тримай! Вбивця!

З цих слів Только зрозумів, про що йде мова.

Глянувши жалібно на матір, він сподівався, що та йому допоможе, але ні, очі матері були сповнені зневаги, розчарування  і злості.

 Сурове покарання дісталось Толі, як він вважав несправедливе. Він - син поважного пана і може карати бідняків, та хто він такий, цей Федько, і чому його батьки йдуть на захист цього нікчеми. Тому батьки мають побачити, що вони помилялись, ставши на бік того Федька, почав думати про план помсти... 

Розділ 3 

Вночі Толя вдягнув свої теплі речі і доки всі спали пішов за бензином…

У маленькому кожуху була пачка сірників. Толя був упевнений, що кривдники - батьки відчують на собі, що таке - боляче. Обливши весь великий дім бензином Толя запалив сірник і… здійнялося полум’я.

Только не знав, що коїть, але коли приїхали пожежники, батьків рятувати вже було пізно, але він цього ж не хотів, він хотів лише налякати, провчити …

Наступного дня, Толю відправили в дитячий будинок, де з нього всі останні 6 років, знущалися старші хлопці, а ще, називали - вбивцею.

У такому образі складно було впізнати Толька.

І знову виправдовував себе, правду кажуть, що деякі люди не міняються .

–     Ти?! Ти мені все життя зіпсував! Федько!

–     Ха-ха-ха, - засміявся хлопчина, - Толю, завдяки тобі у мене життя і не було.

–     ЯК ТИ СМІЄШ!

Піднявши руку вгору, Только хотів вдарити Федька, але тільки він підняв руку, Федько спритно перемістився на другий бік.

–     Невже  ти не зрозумієш? Заради власної пихи, ти вбив своїх батьків.

–     Як ти…?

–     Як я дізнався? Я все про тебе знаю! Авжеж, як я міг забути…. Ти забув мені навіть подякувати.

–     АХАХАХАХАХА! ТА Я СКОРІШЕ БУДУ ГОРІТИ В ПЕКЛІ, НІЖ ДЯКУВАТИ ТОБІ!

–     Так? Тоді, ти зробив свій вибір.

Федько ляснув у долоні  і  Толя почав умирати пекельною смертю.

–     Гори в пеклі, грішник бісів!- крикнув Федько і зник в тумані минулих спогадів усього життя Толі.

А-А-А…..

Насправді, це був просто сон і Только знову прокинувся в своєму ліжку, нехай, чоловік був до смерті наляканий, він не розумів, як йому могло наснитися таке жахливе майбутнє?

Швидко відігнавши від себе цей кошмар, Толя пішов на кухню заварив ароматної кави, насолоджуючись чудовим смаком, чоловік пригадав усе своє минуле, йому було себе дуже шкода: за сварки від його батьків, за нелегке життя у дитячому будинку( і жодного жалю до тих людей, яких він непросто образив, а вбив), почав збиратися, все ж таки як – не - як, а головний у селі – пан, посів місце після смерті свого батька, який завдяки Толі  помер.

Толі було байдуже на минуле і пан з нього був - кепський. Коли потрібно було когось розсудити, Толя говорив: «Я що, суддя вам? Чи робити мені більше немає чого?»,- все село тремтіло й боялось Толю, адже став він справжнісіньким  психом!. І так день за днем, рік за роком і настав кінець його правлінню, все село зібралось - чути крики  розгніваного народу.

ОСЬ ВІН! ЛЮДИ, ЗРОБИМО З НИМ ТЕ, ЩО ВІН ЗРОБИВ ЗІ СВОЇМИ БАТЬКАМИ!

Полум’я, точно, як в той жахливий вечір, коли Только вбив своїх батьків.

Декілька хвилин, і від маєтку Толі не залишилось нічого. 

Розділ 4 

Та сам Толя, коли здійнявся бунт,  прудко втік із маєтку. Повзе він, задихаючись від диму, але все таки рятується. Декілька місяців чоловіку довелося переховуватись від досі лютого народу. Через кілька років, Толю неможливо було впізнати: чоловік схуд, змарнів, його очі були червоними, ніби дикий звір, який мешкав у лісі. Юнак тримав шлях у село, де він зростав, у пошуку їжі. Випросивши шмат хліба,Толя почав жадібно їсти.

Чоловік сидів і з гіркими сльозами згадував своє минуле: і ту пожежу, і те як він вчинив з Федьком, і тільки зараз зрозумів, наскільки жалюгідною людиною він є, та каятись вже було пізно…

Настала люта зима. Только дуже бідував, намагаючись пережити цю зиму. Люди давали йому лахміття, аби бідний чоловік міг зігрітися. Тільки це врятувало його і дало змогу дожити до початку весни, але через сильні морози чоловіку відморозило пальці,  він ледве їв, або пив воду, ось так і проживав останні роки свого життя. Чоловік захворів. Минуло два дні, Толя лежав холодний і стогнав від сильного болю. Люди допомогли дістатися лікарні, де і провів останні дні свого життя Толя… 

Розділ 5 

Через декілька днів Толя помер.

- Я тобі говорив ?

 - Говорив.

- Ти мене не послухав?

- Ні..

- Ось тепер і маєш… Только, ти зрозумій мене правильно, через свої вчинки і справді змушений горіти в пеклі…

- Так, я знаю… Вибач мене, Федьку, тільки зараз я зрозумів наскільки неправильно жив і скільки ганебних вчинків скоїв за своє нікчемне життя…

- Толю,- почувся знайомий чоловічий голос.

- Тато?..

- Як ти міг?

- Тато, я…

- Ти власною брехнею вбив мене і свою маму…

- Тато, пробач …

- Ні… ти вчинив, як негідник! Ти не гідний нашої з матір’ю любові, саме час спокутувати свою провину, але тепер – це буде нескінченна спокута.

Через декілька хвилин Толя летів вниз, він розумів, що зараз відбувається. Сльози з  очей покидька  летіли не тому, що йому шкода батьків, а тому, що нарешті зрозумів, що виправити бодай щось запізно.

Після смерті Толька, багато чого змінилося здебільшого на краще, село зажило дуже добре, всі були щасливі і більше ніяких страт в цьому тихенькому селі.

Федько жив зі своїми батьками в раю, батьки Толі були щасливими та все ж таки туга за сином їх дуже турбувала, нехай, образа залишилася, та вони тішились тим, що хоч після смерті, але їх син визнав свої недоліки.