«Творчі канікули» 2020 

Всеукраїнський дитячий літературний конкурс

Номінація «І в кожному із нас живе філософ!»

 

Жукова Єлизавета

14 років

м. Знам’янка

Одкровення підлітка…

Часто між підлітками і дорослими є непорозуміння. І це відбувається не тому, що батьки не хочуть почути дітей, і навіть не тому що діти не хочуть зрозуміти батьків. Я, як підліток думаю,що не ми повинні розуміти своїх старших родичів,а родичі повинні розуміти нас. Батьки були дітьми,а ми ще не були дорослими.Дуже часто дітям треба дати право на свою помилку,бо якщо ми не обпечемося раз, то не зрозуміємо,що помилились.

Та невже підлітковий вік такий поганий і ми робимо тільки помилки? Сьогодні я побуду для вас таким «гідом» і спробую розповісти, що робиться в нас всередині. Сподіваюсь, трохи прояснити ситуацію.

Ось признайтеся,скільки ви бачили підлітків, які не дуже хочуть вчитися? Багато. А як ви думаєте, чому це відбувається? Інтернет? Погана компанія? Нерозуміючі батьки? Не достатньо мотивації? Давайте розбиратися! Ми (тобто, діти) часто знаходимо різні причини, чому ми ходимо в школу, і чому робимо це без задоволення. Спробую назвати пару таких причин.

Перша. Школа є своєрідний простір, де перетинаються багато людей. Вони великі і маленькі, високі і низькі, худорляві і пузаті, емоційні і не дуже, розумні, і не дуже. Але із усіх «них», з часом з’являються друзі і що головне – в школі я знайшла свою найкращу подругу. Її звати Марина. Ми як одне ціле, ділимось таємницями, сповіщаємо один одного новинами. Разом журимось, сміємось, плачемо, виголошуємо своє невдоволення, пліткуємо, плануємо всілякі задуми (добрі і не дуже). Тобто, це – моя віддушина, без якої було б складно. Із останнього: останнім часом нас цікавила тема нашого випускного. Сукні, зачіски, підбори… займали більшу частину наших роздумів. Все це тобі сниться, переживаєш щоб «не бути гіршим…» і хлоп «КОРОНА ВІРУС!». Господи! Що ми з Мариною цьому вірусу тільки не бажали, мені видається, якби він у нас був, то ми б його вичавили з себе своєю злістю. Отже, школа – це друзі, емоції, одним словом «тусовочка».

Друга причина, одна з найбезглуздіших,але вона є – це – закоханість. Підлітки часто закохуються. Я сама стала свідком такої ситуації. Вже відома вам, моя подруга Марина знайшла об’єкт своєї симпатії, але її мама розкритикувала «це…» і звичайно, заборонила їй спілкуватися з хлопцем «її мрії». Марина враз полюбила школу. Я спочатку взагалі нічого не розуміла. Подруга завжди ненавиділа школу і проклинала її, бажаючи, щоб навчання швидше закінчилось. І тут все змінилось кардинально! Вона перестала запізнюватись на уроки, стала частіше вивчати матеріал, часто її не було в класі під час перерви. І причиною таких змін була її підліткова закоханість. Інколи, перше кохання міняє людей в кращу сторону (як це сталося з моєю подругою), а інколи в гіршу. Це вже залежить від об’єкта симпатії, люди ж різні бувають. Наприклад місцева відмінниця закохалась в красунчика хулігана. Як їм зійтись і бути разом? Хлопець не бажає змінюватись, тоді це починає робити дівчина. В гіршу сторону.

Давайте перейдемо до третьої причини, чому діти ходять до школи. Вона є найголовнішою і найпроблемнішою – тому що сказали батьки. Чуючи такі фрази, як «я так сказала» або «я старша, і ти будеш мене слухати», в нас це викликає хвилю обурення. Тут уже йде натиск на підлітка. Ось мені 14 років, і я вважаю що можу приймати свої рішення, а коли мені мама каже «я так сказала» - то мій бунтарський характер просинається і я можу наговорити багато зайвого. А потім просинається моя совість, і починає мене картати. А потім настає черга гордості, яка нізащо не дозволяє попросити вибачення. І в результаті в нас що? Зіпсовані стосунки з батьками і низка сварок, які будуть після першого конфлікту. Тому що вони як ланцюг, за одним кільцем іде інше, а потім ще і ще. Чи є цьому рішення? Я думаю є. Просто треба сісти та поговорити. Не задобрювати дитину подарунками, не тиснути, а поговорити, уважно вислухати і почути. Саме такі, на перший погляд, прості речі, та так важко зробити. Інколи, ми навіть не маємо гадки, що від наших слів або дій залежать долі людей.

Отже, батькам менше тиснути, а частіше говорити і слухати своє чадо. Впевнена, за таких умов відносини 100% будуть кращі.

Настав час розібрати причини, чому діти не хочуть ходити до школи. Ось таких причин дуже багато.

Одною з найстрашніших, які є в школах 21 століття. Це – булінг. Дуже часто через це діти не можуть іти до навчального закладу.

Булінг - це залякування, цькування. Найчастіше це відбувається через те, що підліток не такий як усі. Тобто, може краще за всіх вчитися або не так як всі одягатися. Багато людей відчули цю річ на собі. І я не виключення. Був період, коли мені довелось змінити школу…  Що я відчувала: спочатку цікавість, інтерес нових знайомств, у моїй голові роїлися думки про нові обличчя, характери, які перші слова до мене промовлять. Я була переповнена позитивними емоціями…  Настав день «Х»… Прийшла у клас. Що перше на собі відчула, це – косі погляди, деякі через плече, потім сміх, потім чийсь вигук «Так, середнячок!!!». І почалось, на кожне слово - відсіч, на кожен рух, сміх і злоба. Можливо хтось і не хотів дорікати, але сам не хотів йти в супротив. Я плакала, приходила додому і тихенько плакала… Бо турбувати бабусю не хотіла (вона не зарадить), якось шукала сили в собі, переборювала зловісне небажання і знову йшла до тих, хто «любить тільки себе». Благо, через рік повернулась в рідну школу. Хоча й туди ходжу без радості.

Я не люблю школу тому, що мені не цікаво. Так-так, про це я хочу теж всім розказати. Багатьом дітям в школі не цікаво і все. Я, наприклад ненавиділа точні науки. Як я б не старалася, все одно для мене урок хімії або алгебри – це кошмар. Я люблю читати книги, але на уроках літератури мені не подобалися твори, які ми читали, мені було не цікаво. Як я зацікавилася? А ніяк. Якщо я не буду знати хоч щось, то моє майбутнє під загрозою. Таким чином, я мотивувала себе своїм майбутнім. Я подивилася на свою маму, яка в житті нічого не досягла, і вирішила, що такої долі собі не хочу. І знову, це відбувалось певний часовий проміжок. Мене знову поглинала хвиля «побарабанщини». Це, нарешті, побачили рідні і вони сказали мені «підтягни оцінки, а ми купимо тобі новий телефон». Я погодилась, вони виконали свою обіцянку-цяцянку. На короткий проміжок часу, цей факт діяв позитивно і мій навчальний рік завершився з «середнім балом».

Я прийшла до висновку, що мотивація впливає на навчання, але, занадто часто засоби, які мотивують дітей ходити до школи можуть і відбити бажання вчитись для себе (щоб бути розумним, вміти гарно говорити, вміти аналізувати і т.д.). Підлітки у такий спосіб «ти мені – я тобі» дуже швидко починають маніпулювати рідними, і все повертається знову. Цінність навчання втрачається.

Далі обговоримо ще одну з найголовніших проблем підлітків.

Факт - 38% самогубців – це молоді люди. І завжди ми засуджуємо такі вчинки. А хто задумався – чому це все сталося? Що відбувалося у людини в душі? Може дитина не просто так наклала на себе руки?

Я зараз спробую пояснити, чому це відбувається. Багато людей скажуть, що це через гормони. Частково, це так. Стривоженість і депресія в моєму віці занадто бурхлива. Тому моральна підтримка дуже важлива. Навіть, найпростіше: «Привіт! Як справи?», може змінити ситуацію. Будь яке слово має мільйони значень. А яке з них вибрати, вирішуєте тільки ви самі. Навіть, просто усміхнувшись, ви можете змінити відношення людини до світу.

Чому діти брешуть? На таке важке запитання можна дати, ну дуже просту, відповідь – тому що соромно сказати правду. Для дорослих легко сказати «та що там, ми все зрозуміємо!». Легше сказати ніж зробити.

Ще є мільйони причин чому підлітки обманюють. Наприклад, я часто роблю так: «Мамо, я піду погуляю, якщо буду пізно йти, то мене обов’язково проведуть!» - це я кажу для того, щоб моя мама не хвилювалась. Зайва тривога їй не потрібна. Часто ми пробріхуємося для того, щоб наші рідні не хвилювались, але нам не вірять, і ця недовіра спонукає нас недовіряти батькам. І ми МОВЧИМО. Це не означає, що ми їх не любимо, це означає, що в нас не ідеальні стосунки і нам треба їх поліпшувати.

Якщо ваша дитина вам часто бреше, то переступіть через свою гордість і не бійтеся поговорити. Не тиснути. Розкажіть, що вас тривожить, довіртеся вашій дитині, і тоді вона побачить, що ви бажаєте кращого, почне вам довіряти. Може не повністю. Але більшу частину вона точно розповідатиме вам.

Як ви думаєте, чому діти мого віку занадто часто піддаються алкоголю та наркотикам? Я скажу так: через стресові ситуації. Не просто так. Наприклад, деякі люди які занадто зляться, роблять фізичні вправи. Вони не беруть заливати свій стрес алкоголем чи наркотиками. Але не всі люди такі, хтось важких доріг не шукає. Їм простіше викурити цигарку, ніж віджатися від підлоги або пробігти 50 чи 100 метрів. Звісно, палити чи пити легше, але з кожною цигаркою чи випитої пляшки алкогольного напою вони гублять своє здоров’я. Найчастіше це відбувається за порадою друга або подруги, товариша, знайомого. Ми ще можемо піддатися на провокації такого типу: «Та ти що злякався? Боягуз!»- почувши таке в нас просинається своє «Я», всередині все кричить «Я доведу!!!». Виникає запитання:чи є вихід? Вихід є завжди!. Переговорити з рідними. Можливо знадобиться фахівець. Та все це не допоможе,якщо ти сам цього не забажаєш. Тому, в цій ситуації, все залежить від характеру, стійкості людини.

Є ще дещо,що я не описала в цьому творі. Діти часто сваряться з батьками через те, що смаки в музиці, одязі, зачісках, зовнішньому вигляді, манері спілкування, тощо – все це в молодого та старшого покоління значно відрізняється. Наприклад:моя бабуся, мама - вони звикли до класичної музики, а я звикла до енергічної музики, часом, навіть пісень без сенсу. І я із рідними часто сваримося тому, що мама каже, що від моєї музики може вибухнути голова, а я кажу, що від її музики мій мозок розпливеться, як від гарячої лави. Моя бабуся хоче натягти на мене те, що подобається їй, але я завжди психую і одягаю підбори, модні рвані джинси та сучасний пожмаканий топ.

І так у всьому. Я одягаюся сучасно, а моїм рідним така мода не по душі. От і конфлікти...  Ми сваримося через усі речі до яких старші не звикли. Часом, такі маленькі конфлікти переростають у справжню ворожість і недовірливість між підлітками та дорослими. Тому я хочу сказати, що все велике починається з малого.

Та час пливе, все змінюється. Що не розуміємо ми нині, можливо стане досяжне в майбутньому. Окрім любові і терпіння нас ніщо не вбереже. Тож бережіть себе і своїх рідних. Миру і любові всім нам!

Р.S. А з Мариною тепер ми бачимось рідко, тому що на літо роз’їхались на відпочинок, а далі будемо навчатись у різних школах…