«Творчі канікули» 2020  

Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

Номінація «Далі буде? Ні, «далі» вже є!» 

Колєснікова Дарина

15 років

м. Олександрія

Твори з відкритим фіналом, коли читач сам може завершити сюжет так, як того прагне його душа, дуже інтригують, змушують поринути у роздуми, навіть відчути себе трішечки письменником.

«Далі буде…» Ці два слова (чи то про фільм, чи про книгу) породжують у мене шалену цікавість, і я відразу починаю вигадувати, як історія могла б завершитися. Головне, на мій погляд, щоб усе було дуже правдоподібно, як у житті.

Цього року в школі ми вивчалитвір Генріка Ібсена «Ляльковий дім». Він змусив мене задуматися, і не один раз. Ціла купа запитань постала переді мною. Як навчитися розбиратися в людях так, щоб вони не завдавали тобі нищівного душевного болю? Як стати для чоловіка найближчою людиною, а не просто лялькою на час? Від кого чи від чого залежить вибір шляху людини?

Ляльковий будинок прекрасний до пори до часу, але він крихкий, і будь-які потрясіння здатні його зруйнувати вщент. А Норі, головній героїні п’єси Ібсена, вдалося замість міцної родини побудувати лише ляльковий несправжній будиночок, і залишитися самотньою і спустошеною.

Не подобається мені такий фінал твору. У всьому потрібен позитив!

«Далі буде» ? Ні, «далі» — вже є!». А далі – моє закінчення життєвої історії Нори і Торвальда.

Нора вже тиждень живе у Христини, вона дуже сумує через розрив з Торвальдом, не може не бачити дітей, страждає та впадає ще в більшу депресію.

Христині тяжко все це спостерігати, і вона постійно перебуває у роздумах про те, як допомогти колишній родині. Рішення приходить раптово – потрібно знайти для Нори якесь заняття, яке б переключило її на деякий час на хвилю заклопотаності, подарувало позитивні емоції, заспокоїло. Проходячи повз красиву будівлю в центрі міста, Христина помічає оголошення про курси з образотворчого мистецтва для усіх бажаючих. Це саме те, що потрібно!

Звичайно, умовляння були довгими, але, врешті-решт, Нора дала згоду спробувати свої сили у малюванні. Перші заняття, на щастя, були дуже вдалими! З’явилися нові друзі, чудова викладачка з малювання, і головне – Нора мала хист до образотворчого мистецтва.

Найбільшу насолоду їй приносить зображення дітей: дітки катаються на поні, дітки у полі з волошками, дітки смакують морозивом…

А картину «Дівчинка з пташкою» навіть купив один із знайомих Нори, така вона була світла, ніжна, виконана у золотаво-рожевих тонах.

Захоплення малюванням показало Норі, що вона може бути самостійною, талановитою, корисною і може вести зовсім не ляльковий спосіб життя.

Пройшов деякий час, і Нора знайшла собі роботу в галереї відомої у місті художниці, до того ж, почала часто навідувати дітей, гуляти з ними, навчати цікавого, що вміє сама.

Одного разу Нора приїхала до своїх діточок і затрималася довше, ніж зазвичай, тому що розпочалася сильна злива з блискавою, тож довелося перечекати негоду.

Торвальд запропонував не ризикувати та залишитися ночувати у будинку з дітьми.

Це був чудовий вечір: дітки заснули, а Нора з Торвальдом пили чай та розмовляли майже до світанку.

Через декілька днів Торвальд потрапив до лікарні: проблеми із серцем дошкуляли останнім часом не дарма. Звичайно, діти не могли залишатися самі, тому Нора поселилася у колишньому своєму, такому рідному та знайомому будинку. Вона раптом зрозуміла, що дуже хвилюється за колишнього коханого, бо почуття до нього нікуди не зникали, вони просто затьмарилися бурею негативних емоцій.

Нора та Торвальд, перевіривши свої почуття розлукою та бідою, запевнилися, що кохають один одного і хочуть бути разом, виховувати у щасті своїх дітей.

Фінал п’єси дуже світлий та радісний: Торвальд повертається з лікарні, а вдома його чекають кохана дружина та діточки, щоб більше ніколи не розлучатися.