пʼятниця, 20 листопада 2020 р.

«Творчі канікули» 2020  

Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

Номінація «Так, я люблю Україну»


 






Варакута Карина

14 років

с. Гарманівка

Компаніївський район 

Так, я люблю Україну

Україно! Земле моя найрідніша, зоре моя нетлінна, пісня моя чарівна. Всією душею горнуся до тебе, моя Батьківщино, моя золота, чарівна сторона. Країна дзвінких пісень, мелодійної мови, країна родючих земель, зелених лісів, широких річок, країна з найбагатшою культурною спадщиною, з старовинними незмінними традиціями, з відданим працьовитим народом. Я пишаюся тим, що народилася і живу саме тут, на землі моїх батьків і предків. На землі, де завжди мене чекатиме моя рідна домівка, зігріта теплим родинним затишком, любовю, добротою і материнською ласкою.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Цими рядками передавав своє захоплення і безмежну любов до рідної землі великий український поет Василь Симоненко. Для мене батьківщина асоціюється з кущем калини у дворі, з вербою край дороги, з жовтогарячими соняшниками і червонощокими маками у полі, з тендітною вишнею під вікном.

Звісно, мене чарують краєвиди Карпат, хвилі Чорного і Азовського морів, українські міста і села, але найбільше миле моєму серцю – Компаніївщина, до нестями кохане село Гарманівка. У яких відомих дивовижних куточках я б не була, мене завжди буде повертати додому мамина пісня, татові настанови та ж таки вишня під вікном, тому що цей край знайомий мені з дитинства, яким я чаруюся й донині. Що ж у ньому такого незвичайного?

Начебто, нічого, звичайне українське село. Та варто поглянути на вербу, що шукає своє відображення у воді над ставочком, на червоні грона – намистинки калини, на чисте синє небо над золотим колоссям пшениці, на синьоокі волошки серед жита, варто лишень пройтися по ранковій росі, і ти забуваєш про все на світі, бо так легко і радісно стає на душі. Саме за ці прості речі я люблю свій рідний український край.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніше їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край,

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без батьківщини.

Наш рідний край великий і гарний. Великий, бо простягається від величних Карпат аж до річки Дон, і від боліт Полісся аж до берегів Чорного моря. Гарний, бо має і високі гори, вкриті зеленими лісами, і бистрі ріки, і широкі урожайні поля, і квітучі луги, і все, чого душа забажає. Гарний наш рідний край ще й тому, що в ньому живуть прекрасні люди, які славляться своїми піснями, танцями, звичаями. Молоде покоління несе велику відповідальність перед своїми пращурами за безсмертя української пісні, слова.

Україна. З одного боку – край невимовної краси, з іншого – важкої неволі. Скільки років, століть, ми, українці, боролися за волю свого народу, скільки українських синів і доньок загинуло на полі бою, на тяжких випробуваннях.

Ми не можемо забути воєн 1914-1918 рр., 1939 -1945 рр., заборону української мови та книгодрукування, Голодомор 1932-1933 рр., смерть цвіту нашої інтелігенції в концтаборах, страшні дзвони Чорнобиля, Революцію Незалежності і це не весь перелік нашої боротьби, нещасть, що перепали на український народ. Але все ж, ми зуміли зберегти свою мову, свої традиції, своє прагнення свободи.

Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина.

З тобою всюди, кожну мить

Говорить Україна.

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами.

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить –

Дніпро до моря лине.

З тобою всюди , кожну мить

Говорить Україна.

(П.Осадчук)

У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате і славне минуле. Вона виплекала Запорозьку Січ, відчинила двері Києво-Могилянської академії, виколисала велетів сили і духу - Григорія Сковороду, Івана Сірка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Ліну Костенко, Михайла Драгоманова і багато - багато мужніх синів і доньок, що дбали про свою державу. І сьогодні цей список можна доповнити іменами сучасників, котрі примножують славу України, захищаючи її землю від агресора.

Здавалося б, вже все позаду, воно не повториться. Але вороги вирішили по іншому. Вони, як і колись, зазіхають на нашу країну, хочуть відібрати наше з вами сьогодення і майбутнє. Та ми не здамося. Станемо пліч-о-пліч і захистимо нашу державність.

Не загинуть більше діти України, не плакатиме гіркими слізьми наша ненька. Ніхто не зможе придушити наше прагнення до щасливого життя і прекрасного майбутнього. Ми, твої діти, Україно, зробимо все, щоб ти процвітала. Зовсім скоро настане той час, коли зникне несправедливість, жорстокість і ненависть. Ми збережемо свою національну індивідуальність, ми піднімемо на новий , найвищий рівень нашу культуру.

І заквітує рясними садами, наповниться дитячим сміхом Україна, стане щасливим та радісним наше життя.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води …

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

(В.Сосюра)

 

Немає коментарів:

Дописати коментар