Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»

номінація «Моя майбутня професія»

Частакова  Маргарита

11 років, м. Кропивницький

У час, коли в нашій країні іде Священна війна, дуже важливо розуміти, що кожен із нас може бути корисним у наближенні перемоги. Я вважаю, що немає професій неважливих, або не дуже значимих. Бо насправді важливо бути кращим у своїй справі, ким би ти не був. Але ще важливіше, на мій погляд, любити те, що ти робиш. Бо все найкраще людина робить з любові й натхнення.

Чимало підлітків замислюються над тим, яку професію обрати, навчаючись ще в школі. Мені вже 11 і я також все частіше розмірковую над цим непростим питанням. У мене дуже багато захоплень. Із чотирьох років я займаюсь професійно хореографією. Для мене танець – це мистецтво, що дає змогу передати емоції мовою тіла, а також сприяє підтримці чудової фізичної форми та бадьорого настою. Я обожнюю читати книги і вже чотири роки веду свій ютуб-канал, де роблю огляди прочитаних видань. А ще я пробую писати власні казки, оповідання, вірші. Найчастіше я надихаюсь на власні твори після мандрівок, адже обожнюю подорожувати і любуватися природою рідної землі – у цьому сила. Також я серйозно займаюсь малюванням і мені подобається не тільки створювати власні картини, а й читати щось з історії мистецтв, дивитися фільми про життєписи відомих художників. У їхніх долях було стільки драматизму й поневірянь, а їм судилося стати геніями. Коли я думаю над цим, то розумію, що у кожного з нас є своє призначення, і нам від нього не втекти. І, мабуть, перелік моїх захоплень був би не зовсім повним, якби я не згадала, що обожнюю котів. У мене є домашня улюблениця Буся, без якої моє життя було б не таким яскравим.

Зростаючи в учительській родині, я завжди мала підтримку в усьому, до чого тягнулася моя душа. Довго міркуючи над тим, як поєднати всі мої такі різні захоплення в єдиновірний вибір життєвого шляху, я зрозуміла, що хочу бути дизайнером. Дизайн – це творення. Коли я читаю книги, надіслані мені для відеооглядів із різних видавництв, я звертаю увагу на шрифти, картинки, розташування тексту та ілюстрацій. Також я думаю над тим, що часто, на жаль, описи героїв у тексті не відповідають їхнім зображенням, і що дитячі книги варто видавати більш укрупненим шрифтом. Не можу не звернути увагу на оформлення обкладинок. Бо обкладинки книжок – це як людські обличчя… Вони з різним настроєм, з різною мімікою та макіяжем. Часом ловлю себе на думці про невідповідність тематики книги її обкладинці… Тому в перспективі я бачу себе дизайнером-ілюстратором книг. Мені би хотілось ілюструвати саме дитячі книжки. Як читачка, у якої є певні вподобання, я завжди звертаю увагу на те, як оформлено книжку, намагаюсь зрозуміти, по що буде сюжет. А ще я хочу бути дизайнером-ілюстратором тому, що кожен з нас може намалювати своє життя. Адже ще Леонардо да Вінчі казав, що намальовані мрії здійснюються частіше.

Коли я приходжу до бібліотеки чи книгарні і бачу книги про війну, мені хочеться їх змінити. Хочеться стерти сльози і страх з дитячих облич, хочеться замалювати кровопролиття, а мінні поля прикрасити рясно квітами. Можливо, колись у далекому майбутті, ми будемо змінювати навколишню дійсність силою думки, або одним малюнком… Якби це працювало, я би створила світ, у якому до кожної дитини з війни повернуться тата і мами, де людство берегтиме нашу планету від забруднення, любитиме тварин, насаджуватиме дерева, і обов’язково мріятиме… Бо без мрії немає нас. Бо без мрії всі наші бажання порожні й довгострокові.

Я люблю щось придумувати і творити за допомоги власної уяви. І мені би хотілось, щоби це хобі в подальшому дозволило мені стати корисною своїй країні, бо тільки якщо ти робиш СВОЮ справу, ти можеш стати щасливим.