Всеукраїнський дитячий літературний конкурс 

«Творчі канікули – 2024» 

номінація «Моя Україна: з вірою в Перемогу»

Солоненко Софія

13 років,  с. Буховецьке,  Кетрисанівська  ТГ 

У кожної людини на цій землі є найбільше багатство – Батьківщина. Вона дається Богом людині раз і на все життя. Батьківщину не вибирають. Можливо хтось думає по-іншому, але не я.

Я – Українка! Я народилася в селі Буховецькому на Кіровоградщині. Мені 13 років, навчаюся в 7-му класі, і я знаю, що живу у вільній незалежній державі. Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю. Ми маємо славну історію. Але ж тільки історією жити не можна, бо потрібно подумати про майбутнє.

З 24 лютого 2022 року в нашій країні воєнний стан, пов'язаний з повномасштабною війною, розв’язаною російською федерацією проти мирного населення України. Над головами всіх Українців літають ракети, а кожен день чуються сирени і вибухи. Війна в Україні стала для мене великою трагедією. Вона утворила в моїй душі глибоку чорну вирву, в якій ніби після вибуху болить серце і хочеться кричати. Я відчуваю страх. Мій психічний стан дуже пригнічений. Я ненавиджу ворога так сильно, як лише може ненавидіти дитина, яка залишилася через нього без батька. Я маю на це право. Він відняв у мене найдорожче – життя татуся.

Пізно ввечері ми з мамою сиділи в кімнаті і надійшов дзвінок, що мій тато Андрій загинув. Я не повірила в це, точніше, не хотіла вірити, не могла повірити, не могла подумати, що в одну мить все може так змінитися. Я навіть не знаю, що я відчувала, чи відчувала щось взагалі. Це був найстрашніший день в моєму житті. Далі, я не могла прийти до тями, не хотілося ні їсти, ні пити, не могла нормально мислити, я прокидалася посеред ночі зі страхом і бачила, що мама теж не спить. Вона починала говорити зі мною про плани на завтра, або будь-що, аби я заснула. Інколи мені здається, що все, що з нами трапилося – це страшний сон. Я прокинуся вранці і тато протягне мені соковите яблуко й посміхнеться.

Я завжди думала, що людина приходить у цей світ, щоб пізнати любов і гармонію… Народитися, ходити до школи, відкривати невідоме, обіймати батьків. Аж раптом, в один день, зрозуміла – місія людини бути потрібною, корисною іншим, мати усвідомлене бажання допомогти тим, хто цього потребує. Зараз моя підтримка та допомога потрібна матусі, а її ласкава посмішка надає мені сил та впевненості рухатися далі. І я іду, адже татусь загинув, щоб всі діти могли спокійно навчатися, ночами спати, вдень гратися. Він залишиться для мене Героєм Назавжди.

Я вірю, що скоро війна закінчиться Перемогою, за якою настануть позитивні зміни для Українців…  Більше не будуть гинути ні в чому не винні мирні люди, військові, замовкнуть навіки  ворожі «гради», артилерія, авіація. Скінчиться кроваве пекло. Адже ми на своїй землі, ми витримаємо, я витримаю! Ворог сподівався, що війною роз’єднає Україну, але, навпаки, він її об'єднав. Вірю у Перемогу, бо наші захисники і захисниці борються не тільки за свою землю, не тільки за міста і села, а за цінності, звільняють всі наші території та виганяють ворога із нашої землі, а ми маємо єднатися у квітучій Україні. Переконана, ми зможемо відбудувати нашу українську державу, доклавши до цього певних зусиль, розуму і уміння. Вірю, що Україна буде мирною і багатою країною. Мир для мене, це моє право жити, говорити українською мовою, читати українську літературу, співати українські пісні, це право знати історії української держави. Щодня я мрію про те, що скоро закінчиться  війна і більше ніхто не плакатиме від втрати рідних. Батьки повернуться додому і рясно зацвітуть яблуні.

Я прошу, аби Всесильний Господь, почув молитви українських дітей, споглянув в час важких випробувань на нашу державу – Україну. Прошу: Благослови та зміцни воїнів наших, владу, та весь народ наш, які протистоять підступному російському агресору на землі, на морі та в повітрі. Правдолюбивий Господи, не дай ворогам знищити державу, народ та святині наші. Благаю тебе, даруй нам Перемогу.

Я переконана, що спільними зусиллями ми переможемо. Перемога буде за нами. Щоб ніхто і ніколи не зазіхав на нашу незалежність. Ми станемо гідними пам'яті наших предків. Настане час і український народ житиме в сильній безпечній мирній державі, яку всі поважають і надихаються нею. Мені віриться, що після нашої Перемоги матимемо іншу країну – оновлену, одухотворену, щасливу. Де всі будуть вільно дихати, говорити, вчитися, любити та мріяти. Але завжди пам'ятати тих, хто не повернувся додому.

Гімн України має історичні рядки: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…». Це дуже сильні слова, які розуміє кожен українець. Вони відповідають дійсності, адже наші батьки віддають свої життя, аби ми жили у вільній незалежній державі. І вона такою буде!