Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули – 2024»

номінація  «Моя Україна: з вірою в Перемогу» 

Митрохіна Марія

11 років,  м. Кропивницький

Золота  Рибка 

У кожного з нас є місце, куди хочеться повертатися знову і знову. Де ми відчуваємо себе вдома. Для мене це Херсонська область, та її частина, яка зараз, на жаль, знаходиться в окупації. Це те місце, де пройшло моє дитинство, де було стільки щасливих моментів і куди я мрію повернутися після нашої перемоги. Де й досі живуть мої бабуся та дід, де колись народилася моя мама.

Послухайте історію про Мою Україну – Україну, яку буду пам’ятати завжди.

Маленький Крим, порт «Золотої Рибки». Навряд чи комусь щось скажуть ці назви. Але так називають старожили маленьке село на півдні Херсонської області, яке з трьох сторін омивається водами Чорного моря. Село Хорли – колишній порт. Чому така назва Хорли? Кажуть, що колись це був безлюдний острів і турецькі мореплавці, побачивши берег, встелений білим килимом степової ковили, стали називати його «карлі». А вже згодом назва почала вимовлятися місцевими, як «Хорли».

Дивовижна історія порту «Золотої Рибки» починається 1863 року. Цього року Софія Луїза Кнауф, донька німецьких колоністів виходить заміж за такого ж нащадка з родини німців-колоністів Едуарда Фальц-Фейна. В заміжжі вона мала шестеро синів і доньку. Усі вони залишили свій слід в історії Херсонщини. Ви ж чули про заповідник «Асканія-Нова»? Це син Софії Луїзи створив його. У 1890 році вона стала вдовою та спадкоємицею сімейної справи. Ентузіазму, стійкості та працелюбності цієї пані можна лише позаздрити.

Після смерті чоловіка Софія не стала затворницею. Вона дізналася про острів у Чорному морі, біля якого ніколи повністю взимку не замерзала вода. За три роки, на місці майбутнього порту, було побудоване село, розбиті сади, острів став півостровом. Почав будуватися порт. Але для існування порту потрібен був зв’язок, тому у 1898 році було відкрито телеграфну лінію, яка з’єднала селище з Перекопом у Криму. Життя завирувало. У 1903 році вже діяла морська пристань. Уявляєте? Сюди заходили кораблі майже з усіх куточків світу: Нірея, Кадіфу, Англії, Греції, Німеччини, Італії, Голландії. В ці країни продавався хліб. Сюди привозили різні товари, які потім йшли до Одеси, Херсона, Миколаєва, Скадовська. Налагодилася міжнародна торгівля, внаслідок чого з’явився перший банк та, навіть, митниця.  Крім суден, які перевозили товари,  у власності хазяйки Хорлів були й прогулянкові, які курсували до міст Чорноморського узбережжя. Що цікаво, Хорли не були просто портом, це було квітуче село. Тут була і бальна кімната, і свій духовий оркестр, навіть сінематограф і лікарня. До речі, будівля лікарні, так само, як і будинок  Софії Фальц-Фейн, збереглися й досі. Будете в Хорлах - завітайте!

Ви запитаєте: «Розпочинали з «Золотої Рибки». Куди ж вона поділася?»

Справа в тому, що Софія Богданівна заснувала власний консервний завод, логотипом якого стала золота рибка на велосипеді. Власницю часто стали називати Золотою рибкою. Порт розвивався. І хоч деякі радянські письменники потім обіллють брудом поміщицю, проте збереглися спогади старожилів про цю незвичайну жінку, які спростовують заяви, що вона була жорстока, жадібна та зла.

Не може бути жадібною людина, яка платила своїм робітникам найбільшу платню на усьому півдні. Молодятам вона робила подарунки на весілля, при чому – щедрі. Якщо бачила, що якась дитина має до чогось хист, обов’язково відправляла вчитися і оплачувала навчання. Але прийшла революція 1917 року. Багато хто з родини, яка на той час уже збільшилася, встиг виїхати за кордон. Софія Богданівна, на той час жінка 84 років, лишилася. Вона не вірила, що хтось щось їй заподіє лихого, бо ж сама зла не робила. Але … У 1919 році її було вбито. Існує багато версій як це сталося. Звісно ж, радянська влада себе не очорнить правдою. Все, що було збудовано, більшовики не змогли підтримати у належному стані і існування процвітаючого порту завершилося. Почався занепад усього.  

До сьогодні збереглося мало документальних архівів про незвичайну родину Фальц-Фейнів. І про надзвичайну жінку Софію Богданівну Фальц-Фейн - «Золоту Рибку», підприємицю і благодійницю. Коли прийшли більшовики, вони намагалися все знищити. Тому збереглися лише ті документи, які родина встигла вивезти за кордон. Онук Софії Богданівни Едуард по крупинці збирав документи, викупляв дореволюційні твори мистецтва та повертав їх до батьківщини. А вона віддячила йому тим, що заборонила повертатися до Радянського Союзу.

Ось така вона, Моя Україна і її невеличка краплинка – село Хорли, порт «Золотої Рибки».

Щороку ми з мамою і татом приїздили сюди на море. Воно тут тепле і ласкаве. Люди привітні. Атмосфера дуже затишна. Так було до 2022 року. Зараз це село в окупації. Але я вірю, вірю, чуєте, дуже вірю, що наші Збройні Сили звільнять Херсонщину. Ми ще покупаємося в теплій морські воді, відвідаємо парк Софії Фальц-Фейн, пройдемо тими вулицями, де колись ходила вона і згадаємо її добрим словом. Ще кілька слів про хазяйку Хорлів. ЇЇ поховали на місцевому кладовищі, обличчям до моря, щоб вона завжди бачила дітище своїх рук. Згадався один випадок. Якось хтось підпалив траву на кладовищі. Тоді згоріло багато могил, але вогонь не зачепив могилу хазяйки. Вона лишилася ніби в колі! Мабуть сама природа і стихії поважать Софію Богданівну. І нехай лишилася лише пам’ять про людей, яких давно вже немає. Але я відчуваю гордість, що у мене з ними одна спільна маленька Батьківщина.

І ще я розумію, що потрібно навчатися дуже добре, щоб стати такою, як «Золота Рибка». Зробити для своєї Батьківщини стільки ж, скільки Вона. Моя перемога – за партою! Перемога ЗСУ на полі бою! Разом до перемоги!