Твори  переможців  обласного  туру

             Номінація  «Моя  Україна:  з  вірою  у  Перемогу!»

 

Завальний  Богдан,  14  років

село  Підлісне 

Чи  думав  я  колись… 

Чи думав я колись. Що один чорний день розділить життя нашої родини на «ДО» і «ПІСЛЯ».

«ДО»

Я був звичайнісіньким хлопчаком з звичайнісінькими мріями, захопленнями, справами. Вечорами тиснув на кнопки ноутбука, говорив суржиком, захоплювався історією, грав в футбол.

«ПІСЛЯ»

Я вже не хлопчак! Я враз подорослішав. 

«ДО»

Ми часто влаштовували домашній кінотеатр – переглядали чудові мультфільми, коментували і жартували. Сміялися до сліз. 

«ПІСЛЯ»

24 лютого татові зателефонували і сказали «на ранок у військкомат». Ми знову разом на батьківському ліжку дивились мультфільм. Чи бачив я, що відбувалось на екрані – не впевнений, але я відчував, як хвилюється мама. Як татові обійми – це не просто обійми, а захисний щит. Як у повітрі незримо витав настрій теплоти, родинності. Ми назавжди разом, де б не були. Спали всі на одному ліжку, як в далекому дитинстві, щоб запам’ятати тепло і єдність нашої сім’ї. Мама схлипнула. «Не кисни», – тихо прошепотів тато і поклав їй руку на волосся.

«НЕ КИСНИ!» – тепер ці слова я чую в голові, коли хочеться розплакатись від новин чи від безпорадності. Не кисни, все буде Україна! І обов’язково вона БУДЕ! 

«ДО»

Хата багатьох українців була скраю. Ми закривалися у своїй хаті від бід і поганого настрою інших, від очей хворих дітей, від поганих новин чи чужого горя, від прохань про допомогу та від всього, що створювало нам дискомфорт. 

«ПІСЛЯ»

Наша хата не скраю! Українці довели це, згуртувавшись, об’єднали сили і все кинули на перемогу. Тепер лише за один день можна донатами зібрати на дрона чи байрактар. Волонтерять, підтримують, ярмаркують, щоб геть вигнати нечисть з нашої хати. Я не осторонь. Наша родина садить «сади перемоги». Ми переробляємо тони огірків і помідорів для госпіталів та військових частин. 

«ДО»

Я хотів бути істориком. 

«ПІСЛЯ»

Я буду вивчати військову історію. Хочу розібратися, що змушує розумних людей, маючи блага цивілізації, розпочинати війни, сіяти зло і смерть. Що змушує маси брати зброю в руки і ступати на чужу землю, топлячи її в крові. Можливо наше суспільство захворіло, і це вже питання до психологів і лікарів. 

«ДО»

У свій гарний настрій я мугикав реп і, соромно сказати, російською. 

«ПІСЛЯ»

Ніякої російської! З уст не сходить «Червона калина», «Українське сонце» та ще багато неймовірно крутого українського пісенного мистецтва. Смаки змінилися назавжди. В нашім домі ніякого російського кіно, музики, жартів. Нічого, що ототожнюється з країною окупантів. В моєму домі і в моєму серці тепер назавжди панує УКРАЇНСЬКА. Українською я думаю, мрію, живу, молюсь. Під українську мелодійну відбудеться тисячі весіль, засинатимуть мільйони майбутніх маленьких українців, тисячоліттями підніматиметься синьо-жовтий стяг. Під українську ми плакатимемо на могилах воїнів, які відстояли їй волю.

Я пишаюсь, що я українець. Представник одного з найсвободолюбивішого народу. Я так вірю в свою Україну! І колись пам'ять зітре межу між «ДО» і «ПІСЛЯ», а буде лише українське величне «зараз», «сьогодні», «тут». І звучатиме українське «сьогодні» гордо на весь світ. Бо його не зітерти, випалити чи вибомбити, бо українське «сьогодні» – це величезна віра, неймовірна сила, і вимріяна воля!